Рішення № 137631634, 20.04.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2290/24

номер провадження 2/695/135/26

20 квітня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Степченка М.Ю.

за участю секретаря с/з Землянухіної Є.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Борейко О.І. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов, обґрунтовано тим, що 06.06.2023, о 12 год. 00 хв. на 112 км. + 250 м. автодороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу Шевроле Авео, д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 .. Внаслідок ДТП транспортний засіб Шевроле Авео, д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження.

Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29.06.2023 у справі №695/217/23 винним у вчиненні вищевказаної ДТП визнано водія транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ..

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу № 3300724.

На виконання своїх страхових зобов`язань працівниками ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 07.06.2023 було оглянуто пошкоджений транспортний засіб позивача та 12.06.2023 складено калькуляцію ремонтних робіт, проведено розрахунок суми страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування на користь позивача в сумі 35 414,94 грн.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача відповідно до калькуляції та розрахунків страховика відповідача складає 59 518 гривень 55 копійок. При складенні розрахунку виплаченого відшкодування страховиком здійснено відрахування від вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача коефіцієнту фізичного зносу автомобіля в сумі 20 903 гривні 61 копійка та відрахована безумовна франшиза в сумі 3200 гривень, котра передбачена умовами страхування. Отже, сума проведеного страховиком відшкодування становить 35 414 гривень 94 копійки.

Позивач просив стягнути з відповідача різницю між вартістю відновлювального ремонту та фактично виплаченим страховим відшкодуванням, яка складає 24 103 гривні 61 копійка.

Також представник позивача вказував, що крім матеріальних збитків, пов`язаних з відновленням належного позивачу пошкодженого автомобіля, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у переживаннях за пошкоджений транспортний засіб, порушенням звичного способу життя, через позбавлення можливості користування належним йому автомобілем, переживання через непередбачувані витрати та ремонт пошкодженого автомобіля, тощо. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 10 000 грн., яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою суду від 13.06.2024 року відкрито провадження в справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву з обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вказана ухвала суду про відкриття провадження в справі отримана відповідачем 20.06.2024р., що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

16.08.2024 до суду надійшов відзив від відповідача, датований 07.08.2024. Відповідач одночасно подав клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, мотивуючи його об`єктивними обставинами, а саме: погіршенням стану здоров`я та похилим віком, що перешкодило вчасному отриманню правової допомоги та реалізації процесуальних прав.

Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).

Частиною сьомою статті 178 ЦПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

У даному випадку у системному зв`язку з наведеними вище приписами застосуванню підлягають також норми статті 126 ЦПК України, за якими право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У силу ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, законодавець розмежовує поняття строків на "встановлені законом" та "встановлені судом" та відрізняє види звернення з відповідними клопотаннями та терміном їх подання.

Строк на подання відзиву встановлюється судом, отже його поновлення чинним процесуальним законом не передбачено, а положеннями ч. 2 ст. 127 ЦПК України передбачено саме продовження такого строку з врахуванням терміну подання відповідного клопотання до закінчення визначеного судом строку.

Судом установлено, що відповідачем 20.06.2024 отримано копію ухвали суду про відкриття провадження з копією позовної заяви та додатками та в якій відповідачу було роз`яснено його право подачі відзиву на позовну заяву та строк його подачі, що становив п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідач посилався на таку причину поважності пропуску процесуального строку як наявність у нього захворювання та проходження курсу лікування, який він проходив близько двох тижнів. Суд уважає, що відповідач не був позбавлений можливості у строк, встановлений ухвалою суду, подати до суду заяву про продовження такого строку, однак такого звернення до суду у встановленому порядку не надходило.

Відомостей про об`єктивну неможливість здійснення своїх процесуальних прав до суду не надходило.

Враховуючи, що строк, у межах якого може бути подано відзив на позовну заяву,сплив, оскільки відзив подано до суду після закінчення цього строку, суд не вбачав підстав для поновлення заявнику строку для подання відзиву, тому відсутні підстави для прийняття відзиву на позовну заяву.

Також позивачем 13.01.2025 подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку судом було прийнято до розгляду. У вказаній заяві зазначено, що на замовлення позивача 08.08.2023 було складено звіт № А07-32 про оцінку пошкодженого наслідок ДТП автомобіля Шевролет Авео, д.н.з. НОМЕР_2 , відповідно до вказаного звіту вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача складає 91 067 гривень 04 копійки. Страховиком здійснено страхове шкодування в сумі 35 414 гривень 94 копійки. Отже, різницю між вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням, яка складає 55652 гривні 10 копійок, повинен сплатити відповідач.

З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану в результаті ДТП в сумі 55 652 гривні 10 копійок та моральну шкоду, завдану в результаті ДТП, у сумі 10 000 гривень.

Відповідачем було скеровано до суду заяву, отриману судом 25.02.2025, відповідно до якої відповідач просив суд відмовити в прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, а справу розглянути в межах позову від 05.06.2024. Позовні вимоги не визнав повністю та просив відмовити в їх задоволенні.

Ухвалою суду від 27.08.2025 було залучено до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП».

У судове засідання позивач та його представник не прибули, однак від представника позивача, через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився, але скерував до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності. Позовні вимоги не визнав повністю та просив відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

За вказаних обставин суд здійснює розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Судом установлено, що 06.06.2023 о 12 год. 00 хв. на 112 км. + 250 м. автодороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу Шевроле Авео, д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 ..

Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29.06.2023 у справі №695/2171/23 винним у вчиненні вищевказаної ДТП визнано водія транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 ..

У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду в справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи справу, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Отже наявність вини в діях ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди у даному випадку встановлена і не підлягає доказуванню.

Внаслідок ДТП, транспортний засіб Шевроле Авео, д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження. Вказаний автомобіль належить ОСОБА_1 , що стверджується доданим до матеріалів справи свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (серія НОМЕР_3 ).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу № 3300724.

Як установлено, заявою між ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_1 від 29.06.2023 досягнуто згоди в частині розміру та способу здійснення страхової виплати, яка визначена в розмірі 35414 грн. 94 коп.

Відповідно до ремонтної калькуляції ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»№23-0780725 від 12.06.2023 та копії розрахунку суми страхового відшкодування від 03.07.2023, копії яких наявні в матеріалах справи, встановлено, що вартість ремонту автомобіля Шевроле Авео, д.н.з. НОМЕР_2 , складає 59 518 гривень 55 копійок. При складенні розрахунку відшкодування страховиком здійснено відрахування від вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача коефіцієнту фізичного зносу автомобіля в сумі 20 903 гривні 61 копійка (66,50%) та відрахована безумовна франшиза в сумі 3200 гривень, котра передбачена умовами страхування. Отже, сума проведеного страховиком відшкодування становить 35 414 гривень 94 копійки.

Вказана вище сума коштів була виплачена позивачу 04.07.2023 в повному обсязі, що підтверджується копією виписки з карткового рахунку позивача.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

За нормами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова ВС від 22.01.2019р. справа №676/518/17).

Відповідно до положень статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Частина другастатті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Як роз`яснено у п. 2постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням абоутриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних ,радіоактивних ,вибухо- і вогненебезпечнихта інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та іншихосіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.ч.1, 2 ст. 1187 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст. 1188 ЦК, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. З`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та, з чого він, при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а)наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в)причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Як передбачено ст. 1194 Цивільного Кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 зроблено висновок, який підтриманий Верховним Судом у постанові від 03.10.2018 у справі №686/17155/15-ц, про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці.

Крім того, згідно позиції Верховного Суду, приведеної у постанові від 15.10.2020 за наслідками розгляду справи № 755/7666/19 зазначено, що відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Розглядаючи спір за аналогічних обставин предмету та підстав позову, Верховний Суд у справі № 755/7666/19 задовольнив позовні вимоги позивача та визнав, що винна особа повинна сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому, суд касаційної інстанції визнав, що таке відшкодування повинне бути виплачене безумовно, без встановлення доведення факту ремонту автомобіля, оскільки судом зазначено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутнє, однак він має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Суд зважає на те, що позивачем було подано до суду копію звіту про оцінку автомобіля CHEVROLET AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що став підставою для збільшення позовних вимог, в якому вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача складає 91067,04 грн.

Різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача (91067,04 грн). та виплаченими коштами (35414,95 грн.) складає 55652, 10 грн., яку позивач з урахуванням збільшених позовних вимог просить стягнути з відповідача.

Однак суд зазначає, що якщо в позивача виникли сумніви в правильності нарахування страхового відшкодування, то він мав звернутися за вирішенням вказаного спірного питання до страхової компанії винуватця. Але між ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_1 було досягнуто згоди в частині розміру та способу здійснення страхової виплати, яка визначена в розмірі 35414 грн. 94 коп.

Тому вимоги, зазначені в заяві про збільшення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП підлягають до часткового задоволення.

За результатами розгляду справи, з врахуванням досліджених доказів, судом установлено, що через неправомірні дії відповідача, порушення ним Правил дорожнього руху України сталася ДТП, внаслідок чого транспортний засіб, належний позивачу, був пошкоджений. Позивачем отримана сума страхового відшкодування в розмірі 35414грн. 94 коп. Отже, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає до стягнення різниця між фактичним розміром шкоди 59518,55 грн. (вартість ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу) та розміром сплаченого страхового відшкодування 35414,94 грн., яка становить 24103, 61 грн. та складається з коефіцієнту фізичного зносу автомобіля в сумі 20 903, 61 грн. та безумовної франшизи в сумі 3200 гривень.

Щодо вирішення вимоги про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних і т.д.), які випробував позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до практики ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Відшкодування моральної шкоди повинно бути спрямоване на досягнення сатисфакції і не може бути джерелом до збагачення позивача.

Суд уважає, що участь у ДТП позивача ОСОБА_1 та пошкодження його майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань.

Подібних висновків дійшов й Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 по справі № 761/14285/16-ц.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд ураховує, що він зазнав душевних страждань через порушення звичного способу життя та позбавлення можливості користуватися власним автомобілем.

Суд, вирішуючи спір у цій частині, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача внаслідок пошкодження належного йому майна, ступеню вини відповідача та із застосуванням принципів розумності і справедливості, дійшов висновку про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, таким чином повністю задовольняючи позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позов задоволено частково (51,94%), суд в порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 629,09 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 24103 (двадцять чотири тисячі сто три) грн. 61 коп..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування завданої моральної шкоди кошти в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

У решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 629,09 грн.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.Ю. Степченко