Рішення № 137630995, 28.05.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/2843/25

2/465/2242/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

28.05.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Величка О.В.,

за участі секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача АТ «Сенс Банк» звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь банку заборгованість в розмірі 369 713 грн. 45 коп., судовий збір в розмірі 4436 грн. 56 коп. та 29 622 грн. 51 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.

17.03.2020 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання кредиту №501247005, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між нею та банком.

Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501247005, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано відповідачем, про що свідчить її власноручний підпис.

Таким чином, 17.03.2020 року між банком та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено Угоду про надання кредиту обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту кредитування рахунку, відновлювальна кредитна лінія; мета кредиту для особистих потреб; ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000,00 грн.; процентна ставка 26 % річних; тип процентної ставки фіксована; тип картки MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн.

Власним підписом позичальник підтвердила, що вона ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що вона отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за договором.

Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, якими відповідач активно користувалася, що підтверджується випискою по рахунку.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 369 713,45 грн., з яких: 309 635,40грн прострочене тіло кредиту; 60 078,05 грн. відсотки за користування кредитом.

Банк вживав заходів досудового врегулювання спору направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості. Відповіді на зазначену вимогу не надходило, порушення умов Угоди позичальником не усунуті. За вищевикладених обставин АТ «Сенс Банк» вимушене звернутись до суду із цією позовною заявою. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також сплачений судовий збір та понесені витрати на правову допомогу.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 27.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 14.01.2026 року підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив суд справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи була неодноразово повідомлена належним чином. Правом на подачу відзиву на позов не скористалася.

Згідно з відомостями з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 . За цією адресою відповідачу надсилалися судові повістки про виклик до суду, однак, такі повернуті на адресу суду із зазначенням причини повернення "адресат відсутній". Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п. 3 ч. 8ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 17.03.2020 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа Банк» із офертою на укладення угоди про надання кредиту № 501247005 , обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Позичальник також підписала довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту шляхом проставлення власноручного підпису.

Сторони погодили наступні умови кредитування: тип кредиту кредитування рахунку, відновлювальна кредитна лінія; мета кредиту для особистих потреб; ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000,00 грн.; процентна ставка 26 % річних; тип процентної ставки фіксована; тип картки MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн.

Банк взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, випустивши кредитну картку та надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Відповідач кредитну картку активувала та користувалася кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 369 713,45 грн., з яких: 309 635,40 грн. прострочене тіло кредиту; 60 078,05 грн. відсотки за користування кредитом.

З метою досудового врегулювання спору АТ «Сенс Банк» (нова назва банку після зміни найменування АТ «Альфа-Банк») направило відповідачу досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та сплати заборгованості за кредитним договором, однак, така залишилася без належного реагування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно із ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд з`ясував, що, підписавши 17.03.2020 року особистим підписом акцепт публічної пропозиції на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, паспорт споживчого кредиту та оферту на укладення угоди про надання кредиту № 501247005, відповідач ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, відповідач порушила взяті на себе згідно кредитного договору зобов`язання, зокрема, не повертає кредит і не сплачує відсотки за користування кредитом, у зв`язку з чим вимога позивача про дострокове стягнення тіла кредиту та відсотків підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У встановлений процесуальним законом строк відповідач не скористалася процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали підтвердити належне виконання нею договірних зобов`язань.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості.

Оскільки умови кредитного договору від 17.03.2020 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» (назва банку після зміни найменування - АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 , відповідачем не виконано, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 4 436,56 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року, укладений між АТ «Сенс Банк» та АО «СмартЛекс».

Згідно з п. 3.1 Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду 375,00 грн.; за отримання рішення суду 225,00 грн.; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника 7,85 %. Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані із розглядом справи за цією позовною заявою, згідно представленого позивачем розрахунку становлять 29 622 грн. 51 коп. (із розрахунку: 375,00 грн. + 225,00 грн. + 369 713, 45 грн. х 7,85 %).

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 15 000 грн. 00 коп. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позову заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 17.03.2020 року в загальному розмірі 369 713 (триста шістдесят дев`ять тисяч сімсот тринадцять) грн. 45 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 4436 (чотири тисячі чотириста тридцять шість) грн. 56 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя Величко О.В.