Рішення № 137624797, 12.06.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року справа № 580/3848/26 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ГУ ДКСУ у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

16.04.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (далі відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Черкаській області щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 07.05.2025, а саме - невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 580/776/25;

стягнути з ТУ ДСА України в Черкаській області на користь позивача: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100953,60 грн; 3% річних у сумі 1767,51 грн; інфляційні втрати у сумі 5 957,79 грн; моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 580/776/25 позивача поновлено з 7 січня 2025 року на посаді помічника судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області. Стягнуто з територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.01.2025 по 30.04.2025 включно в сумі 62713 грн. 60 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Наказом керівника апарату Уманського міськрайонного суду за № 42-К від 05.05.2025 позивача було поновлено на посаді помічника судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області. 07.05.2025 наказом керівника апарату Уманського міськрайонного суду за № 43-К її звільнено з посади помічника судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області за власним бажанням.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, у день звільнення, 07.05.2025, відповідач був зобов`язаний провести зі повний розрахунок. Однак, 15.05.2025 ТУ ДСА України в Черкаській області виплачено лише 4997,38 грн (зарплата за період 30.04. 2025 07.05.2025), а сума боргу за рішенням суду в розмірі 62 713,60 грн не виплачена по теперішній час (15.04.2026).

Згідно ч.1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Розрахунок вимог станом на 15.04.2026: Середній заробіток (ст. 117 КЗпП): 132 робочих дні (ліміт 6 місяців починаючи з 08.05.2025 року) х 764,80 грн (середньоденний заробіток визначений рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року) = 100953,60 грн.

3% річних (ст. 625 ЦК України): (62 713,60 грн х 3% х 343 дні прострочення) / 365 = 1767,51 грн.

Інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України): за період травень 2025 березень 2026 (орієнтовно 9,5%) = 5 957,79 грн.

Ухвалою від 21.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву. Також суд залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ГУ ДКСУ у Черкаській області (далі третя особа).

Третя особа подала суду письмові пояснення щодо позову, в яких вказано, що 07.01.2026 (вх. №10-575) до Головного управління надійшла заява Позивача разом з виконавчим листом Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі № 580/776/25 з урахуванням ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 про виправлення описки у виконавчому листі, стосовно стягнення з Боржника на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.01.2025 по 30.04.2025, включно, в сумі 62 713,60 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Подані Позивачем документи відповідали вимогам п. 6 Порядку № 845 та були прийняті Головним управлінням до виконання.

Пунктом 29 Порядку № 845 визначено, що у разі неможливості визначення кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких проводиться безспірне списання коштів, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа надсилає до боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, запит для встановлення відповідних даних із зазначенням строку надання відповіді.

Керуючись п. 29 Порядку № 845 Головне управління направило Боржнику запит від 08.01.2026 №07.1-15-06/221 для встановлення відповідних даних (визначення кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів).

Боржник листом від 16.01.2026 № 04-118/26 визначив, що виконавчий документ у справі №580/776/25 підлягає виконанню за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» (далі Програма КПКВК 0501150), КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки».

У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

При цьому положення пунктів 28-34 Порядку № 845 застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми (абз. 10 п. 25 Порядку № 845).

Отже, виконавчі документи у справі № 580/776/25 прийняті на користь Позивача підлягають виконанню за рахунок коштів Програми КПКВК 0501150.

Пунктом 31 Порядку № 845 визначено, що у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Оскільки, коштів для виконання судового рішення у Боржника було недостатньо відповідно до п.31 Порядку № 845 Головним управлінням направлено Боржнику вимогу від 19.01.2026 № 07.1-15-06/649 щодо необхідності вжиття заходів для встановлення асигнувань за Програмою КПКВК 0501150.

Також відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.

Станом на 17.04.2026 (дату інформування Позивача щодо стану виконання виконавчого документа) на виконанні в Головному управлінні перебували 102 виконавчих документа із загальною сумою заборгованості 1 312,34 тис. грн за рахунок бюджетних асигнувань Боржника, що надійшли раніше поданого Позивачем виконавчого документа.

Отже, виконавчі документи у справі № 580/776/25 можуть бути виконані Головним управлінням за рахунок Програми КПКВК 0501150 виключно після виконання зазначених 102 виконавчих документів із сумою заборгованості 1,31 млн. гривень.

Керуючись нормами Закону № 4901-VI та пунктом 33 Порядку № 845, виконавчий лист Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі № 580/776/25 підлягає виконанню за рахунок коштів Державного бюджету України за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі Програма КПКВК 3504040) у другу чергу починаючи з 08.03.2026 (через два місяці після надходження виконавчих документів до Головного управління).

Необхідно зауважити, що станом на 02.03.2026 на виконанні за Програмою КПКВК 3504040 загалом перебували 266 049 виконавчі документи із загальною сумою заборгованості 7 994 043,15 тис. грн. (7,99 млрд. гривень).

Головне управління звертає увагу суду, що перебування виконавчих документів у справі № 580/776/25 за Програмою 3504040 не порушує права Позивача, оскільки у разі встановлення Боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів за рахунок Програми КПКВК 0501150 (приписи п. 33 Порядку № 845).

З огляду на наведене, станом на дату направлення цих пояснень виконавчі документи у справі №580/776/25 стосовно стягнення з Боржника на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 62 713,60 грн перебувають на виконанні в Головному управлінні та їх невиконання зумовлене відсутністю достатніх бюджетних асигнувань за Програмою КПКВК 0501150 та за Програмою КПКВК 3504040.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Оцінивши заявлені доводи та аргументи сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив таке.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 580/776/25 визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Уманського міськрайонного суду Черкаської області за №1-К від 03.01.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді.

Поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 7 січня 2025 року на посаді помічника судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області (вул. Кизила Андрія, 18, м. Умань, Черкаська обл., 20300, код ЄДРПОУ 33954206).

Стягнуто з територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, Черкаська обл., 18015, код ЄДРПОУ 26261092) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.01.2025 по 30.04.2025 включно в сумі 62713 (шістдесят дві тисячі сімсот тринадцять) грн. 60 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Черкаським окружним адміністративним судом, на виконання рішення суду видано виконавчий лист про стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.01.2025 по 30.04.2025 включно в сумі 62713 грн. 60 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

07.01.2026 (вх. №10-575) позивач подала ГУ ДКСУ в Черкаській області виконавчий лист Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі № 580/776/25 з урахуванням ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 про виправлення описки у виконавчому листі, стосовно стягнення з Боржника на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.01.2025 по 30.04.2025, включно, в сумі 62 713,60 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Листом від 17.03.2026 позивача повідомлено, що безспірне списання коштів з рахунків боржників здійснюються органами Казначейства згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845), з урахуванням вимог, що встановлюються Законом № 1404-VIII.

Керуючись пунктом 29 Порядку № 845 Головне управління направило Боржнику запит від 08.01.2026 №07.1-15-06/221 для встановлення відповідних даних (визначення кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів).

Боржник листом від 16.01.2026 №04-118/26 надав запитувану інформацію Головному управлінню.

Проте, коштів для виконання судового рішення у Боржника було недостатньо і відповідно до пункту 31 Порядку № 845 Головним управлінням направлено вимогу від 19.01.2026 № 07.1-15-06/649 щодо необхідності вжиття заходів для встановлення асигнувань КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів па користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя», КЕКВ 2800.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.

Станом на дату направлення цього листа на виконанні в Головному управлінні перебувають 102 виконавчих документа із загальною сумою заборгованості 1312,34 тис. грн за рахунок бюджетних асигнувань Боржника, що надійшли раніше поданого Стягувачем виконавчого документа.

Додатково повідомлено стягувача, що у разі встановлення Боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначені Порядком № 845.

З огляду на вищезазначене, виконавчий документ прийнятий па користь стягувача перебуватиме в органах Казначейства до його повного виконання.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Щодо вимоги визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Черкаській області щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 07.05.2025, а саме невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 580/776/25, суд зазначає таке.

На підставі ч.1 ст.3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Відповідно до підп.1 п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконуються виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі Порядок), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Положеннями статті 23 Кодексу визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників органів та установ системи правосуддя», метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, працівників органів та установ системи правосуддя. Її завданням є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів, працівників органів та установ системи правосуддя.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно частини 1 статті 145 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 2 статті 145 передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що виконання судових рішень, ухвалених на користь зокрема працівників судів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників органів та установ системи правосуддя» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.

Листом від 17.03.2026 підтверджено, що на виконанні в ГУ ДКСУ в Черкаській області перебувають 102 виконавчих документа із загальною сумою заборгованості 1312,34 тис. грн за рахунок бюджетних асигнувань ТУ ДСА в Черкаській області, що надійшли раніше поданого позивачем виконавчого документа.

Отже, у разі встановлення ТУ ДСА в Черкаській області відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків ТУ ДСА в Черкаській області, визначені Порядком № 845.

Відтак, суд вважає, що відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 580/776/25.

Щодо стягнення з ТУ ДСА України в Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100953,60 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32, Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65).

Отже, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

Разом з тим ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Оскільки станом на час вирішення спору відповідачем не виплачено кошти на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 580/776/25, на переконання суд не настали обставини, які пов`язані із застосуванням ст.ст.116, 117 КЗпП України.

Отже, у цій частині позовні вимоги необґрунтовані.

Щодо вимог стягнути з ТУ ДСА України в Черкаській області на користь позивача: 3% річних у сумі 1767,51 грн; інфляційні втрати у сумі 5 957,79 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 3 статті 11 та частиною 1 статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.2-5 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, зобов`язання щодо сплати заборгованості, яке виникає із судового рішення, до вказаних зобов`язань не відноситься (висновки Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №712/1924/18).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України.

Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі №420/2411/19 (пункт 77)).

Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини 2 статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди.

Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2025 року у справі №580/9536/23.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Тому суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) яких він зазнав, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо позивач не надав.

Тому позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а понесені судові витрати розподілу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ