Ухвала суду № 137622636, 23.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/10766/26

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ

ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

23 червня 2026 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження питання про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі № 380/10766/26 за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач) до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Підставою позову є протиправність, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо:

1) нарахування та виплати в період з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

2) нарахування та виплати в період з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року (день звільнення) грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

3) підготовки та надіслання до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугу років, оновлених грошового атестату та довідки на ім`я ОСОБА_1 , про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» для перерахунку позивачу пенсії з дня її призначення.

Разом з позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач не одержував письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосовний відповідачем для розрахунку його грошового забезпечення та інших належних йому виплат з 16 січня 2023 року по день звільнення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Крім того, Велика Палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року ухвалила рішення № 1-р/2025, яким визнала неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України.

Просить суд поновити позивачу строк звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 01 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчені копії грошового атестату № 1984 та докази його отримання позивачем, розрахункових відомостей № 296 на виплату грошового забезпечення позивачу за грудень 2025 року, довідки про суми виплат підполковнику ОСОБА_1 , нараховані та виплачені при звільненні з військової служби, розрахунку № 31 (2025 р.) одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби через сімейні обставини, звільненого згідно з наказом КСВ ЗСУ № 1794 від 05 грудня 2025 року.

У вказаній ухвалі суд відзначив, що питання дотримання позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд вирішуватиме після отримання витребуваних вище доказів.

15 червня 2026 року представник відповідача подав через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву разом з яким надав суду витребувані докази.

Також 15 червня 2026 року представник відповідача подав через систему «Електронний суд» клопотання про залишення позову без розгляду, яке мотивоване тим, що позивач пропустив тримісячний строк звернення з цим позовом до суду, установлений частиною другою статті 233 КЗпП України, а тому поданий ним позов належить залишити без розгляду з огляду на ненадання жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду. Просить суд залишити позовну заяву позивача без розгляду.

Оцінюючи поважність причин пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, які вказані у заяві про поновлення строку, з урахуванням наданих представником відповідача доказів, суд зазначає таке.

Спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з недотриманням відповідачем, на думку позивача, законодавства про оплату праці.

Утім положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас такі строки встановлені КЗпП України.

19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким внесено зміни до КЗпП України, зокрема частину другу статті 233 цього Кодексу викладено у такій редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, починаючи з 19 липня 2022 року законодавець установив строк для звернення працівника з позовом до суду про виплату усіх сум, що належать йому при звільненні, який становить три місяці та обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2026 року у справі № 420/26951/24 вказав, зокрема, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

У цій справі позивач звільнений з військової служби відповідно до витягу з наказу начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (по стройовій частині) від 27 грудня 2025 року № 372 з 27 грудня 2025 року.

27 грудня 2025 року відповідач видав грошовий атестат № 1984, який містить відомості про виплачене позивачу грошове забезпечення, а надто ж - розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, неправильність визначення яких позивач насамперед оскаржує у цій справі, оскільки вони є «базою» для визначення решти складових грошового забезпечення.

Відповідно до витягу з Журналу реєстрації грошових атестатів із цим грошовим атестатом позивач ознайомився 27 грудня 2025 року, про що свідчить його власноручний підпис у цьому журналі.

Крім цього, позивач особисто ознайомився (про що свідчать вчинені ним підписи) із такими документами:

- розрахунковою відомістю № 296 на виплату грошового забезпечення військовослужбовця, який звільнений з лав ЗСУ за грудень 2025 року;

- довідкою про суми виплат підполковнику ОСОБА_1 , нараховані та виплачені при звільненні з військової служби (у розрізі кожної з виплат);

- розрахунком № 31 (2025р.) одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Отже, позивач безпосередньо ознайомився з документами, що відображають фактичні суми нарахувань та виплат при звільненні.

За цих обставин суд відхиляє доводи представника позивача про те, що позивач не одержував письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосовний відповідачем для розрахунку його грошового забезпечення та інших належних йому виплат з 16 січня 2023 року по день звільнення і лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, оскільки такі доводи повністю спростовується наданими відповідачем документами, описаними вище.

З огляду на вказане суд констатує, що 27 грудня 2025 року позивач був письмово повідомлений відповідачем про належні йому при звільненні суми, а тому з урахуванням вимог частини другої статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення (інших його складових) за періоди з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року почав обчислюватися для позивача з 27 грудня 2025 року.

Проте з цим адміністративним позовом до суду позивач звернувся, сформувавши його в системі «Електронний суд», 27 травня 2026 року, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України.

Покликання представника позивача на те, що Велика Палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року ухвалила рішення № 1-р/2025, яким визнала неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України, суд відхиляє, оскільки з огляду на факт звільнення позивача з військової служби застосовною до спірних правовідносин є саме частина друга статті 233 КЗпП України, яка є чинною та неконституційною не визнана.

Суд відзначає, що визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. З іншого боку, строк звернення до суду є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин.

Реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк звернення до суду суд може лише якщо для цього є поважні причини.

Своєю чергою, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

З огляду на викладене вище суд визнає неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, які наведені у заяві про поновлення строку.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

За цих обставин позивачу необхідно подати до суду заяву про поновлення строку звернення з цим позовом до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та наданням доказів на їх обґрунтування, у зв`язку з чим відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України позовну заяву належить залишити без руху після відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 171, 248, 256, 294 КАС України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, які наведені у заяві про поновлення строку.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без руху після відкриття провадження у справі.

Особі, що звернулася із позовною заявою, встановити в п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки, у спосіб подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення з цим позовом до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та наданням доказів на їх обґрунтування.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини п`ятнадцятої статті 171 КАС України якщо він не усуне недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовну заяву буде залишено без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.

Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 23 червня 2026 року.

Суддя Клименко О.М.