Рішення № 137622078, 19.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 червня 2026 року Справа № 280/3400/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Михайлівської міської ради Запорізького району Запорізької області (70030, Запорізька область, Запорізький район, с.Михайлівка, вул. Слободчикова, буд.17; код ЄДРПОУ 25711498); третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Бабак Дмитро Геннадійович (70030, Запорізька область, Запорізький район, с.Михайлівка, вул. Слободчикова, буд.17) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Виконавчого комітету Михайлівської міської ради Запорізького району Запорізької області (далі - відповідач), третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Бабак Дмитро Геннадійович (далі третя особа), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення №82860935 від 15.01.2026;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав (реєстраційний номер 70935390) з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власником квартири АДРЕСА_2 . Позивачка звернулась до відповідача із заявою про державну реєстрацію. Відповідач, на думку позивача, протиправно відмовив у реєстрації прав на належне позивачу нерухоме майно. У рішенні про відмову відповідач рекомендував замовити новий технічний паспорт на об`єкт. Позивач вказує, що виїзд техніка на об`єкт не є можливим, з огляду на те, що квартира знаходиться на окупованій території. В той же час, зазначення у заяві типу об`єкту «житловий будинок», а не «квартира», є формальною неточністю, тому відповідач мав зупинити розгляд такої заяви для уточнення інформації. Проте, відповідач одразу прийняв рішення про відмову, чим порушив права позивача.

Ухвалою суду від 20.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Позивачка звернулась до Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області із заявою про державну реєстрацію права власності на об`єкт: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

15.01.2026 державним реєстратором прийнято рішення №82860935 про відмову у проведенні реєстраційних дій, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим Закону.

Так, у рішенні зазначено, що: «…заяву подано на Об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт, Тип об`єкта: житловий будинок, Адреса ОНМ: АДРЕСА_3 при цьому документи додані до заяви, а саме: технічний паспорт від 15.06.2012 року, Видавник: БТІ КП "Імпульс" виготовлений на квартиру АДРЕСА_2 ; документ від підприємства бюро технічної інвентаризації, що містить відомості про зареєстроване право власності на паперовому носії інформації до 1 січня 2013 р. № 130-Г від 05.12.2025 Видавник: ТОВ КП "Імпульс" вказано, що об`єкт майна на який видається довідка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 при цьому вказано, що право зареєстровано за гр. ОСОБА_2 частку будинку. Характеристика вказана в довідці надається саме на квартиру АДРЕСА_5 , де вказана загальна площа 68,3 кв.м., житлова 30,8 кв.м., що співпадає з площами технічного паспорту. В свою чергу дублікат договору купівлі продажу не містить характеристик всього будинку вказана лише житлова площа 44,7 кв.м. Виходячи з тексту договору та документ від підприємства бюро технічної інвентаризації, що містить відомості про зареєстроване право власності на паперовому носії інформації до 1 січня 2013 р. за особою заявника зареєстровано саме частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , вказання, що заявнику належить квартира АДРЕСА_5 є умовним та не містить інформації про виділення квартири №1 в самостійний об`єкт майна. При цьому, технічні характеристики необхідні для проведення державної реєстрації житлового будинку, Адреса ОНМ: Запорізька обл., Пологівський р., с. Любимівка, Малинівська ТГ, вулиця Шкільна, будинок 26 в поданих документах відсутні, що не відповідає вимогам пункту 58 порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 р. №1127 який гласить У разі коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва, відсутні відомості про його технічні характеристики, державна реєстрація права власності на такий об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічні характеристики, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Правило, передбачене абзацом першим цього пункту, щодо обов`язкової наявності відомостей про технічні характеристики закінченого будівництвом об`єкта чи об`єкта будівництва в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва застосовується також у разі проведення державної реєстрації права власності, реєстрацію якого було проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, незалежно від наявності в документах, що подаються для державної реєстрації прав, відомостей про його технічні характеристики, крім випадків державної реєстрації права власності на житло за заявами, поданими в електронній формі, або державної реєстрації права власності в умовах воєнного стану та протягом одного року з дня його припинення або скасування. Для можливості проведення державної реєстрації на Об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт, Тип об`єкта: житловий будинок, Адреса ОНМ: Запорізька обл., Пологівський р., с. Любимівка, Малинівська ТГ, вулиця Шкільна, будинок 26 рекомендуємо замовити виготовлення нового технічного паспорту який буде внесено до ЄДЕССБ та подати заяву повторно…».

Вважаючи рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій протиправним, позивачка звернулась до суду із позовом про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст.5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4,5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України №1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст.3 Закону №1952-IV).

За правилом абз.4 ч.5 ст.3 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Пунктом 2 ч.1 ст.6 Закону №1952-IV визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частиною 3 ст.10 Закону №1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1)встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.2 ст.18 Закону №1952-IV).

Пунктом 1 ст.20 Закону №1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).

Відповідно до п. 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Відповідно до приписів п.3 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Суд зазначає, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.

При цьому, державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.

Суд встановив, що відповідач спірним рішенням відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв`язку із тим, що подані документи не відповідають вимогам Закону.

Із матеріалів справи судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.1997 позивачка придбала 1/2 частину житлового будинку (заг. площа 44,7кв.м.) за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: кімнати з житлового будинку н.1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-4/, крильце, по н.3-ч сарая, «д», уборна, побір (а.с.12).

В той же час, відповідно до технічного паспорту від 15.06.2012 на квартиру АДРЕСА_2 , зазначені наступні технічні характеристики об`єкту: квартира розташована на 1 поверсі 1 поверхового будинку, складається із 2 кімнат житловою площею 30,8кв.м., у тому числі 1-а кімната 18,9кв.м., 2-а кімната 11,9кв.м., кухня 7,3кв.м., коридор 11,0кв.м., столова 13,9кв.м.. Загальна площа квартири 68,3кв.м. (а.с.6-7).

При цьому, відповідно до п. 1 та п.6 ч.1 ст.27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Відповідно до п. 58 Порядку №1127, у разі коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва, відсутні відомості про його технічні характеристики, державна реєстрація права власності на такий об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічні характеристики, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Правило, передбачене абзацом першим цього пункту, щодо обов`язкової наявності відомостей про технічні характеристики закінченого будівництвом об`єкта чи об`єкта будівництва в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва застосовується також у разі проведення державної реєстрації права власності, реєстрацію якого було проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, незалежно від наявності в документах, що подаються для державної реєстрації прав, відомостей про його технічні характеристики, крім випадків державної реєстрації права власності на житло за заявами, поданими в електронній формі, або державної реєстрації права власності в умовах воєнного стану та протягом одного року з дня його припинення або скасування.

Судом встановлено, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на об`єкт: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, відповідно до технічного паспорта, виданого БТІ КП "Імпульс" виготовлений на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Довідки ТОВ КП "Імпульс"№130-Г від 05.12.2025, за ОСОБА_1 зареєстровано 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.1997.

Відповідно до цієї довідки, загальна площа квартири АДРЕСА_5 за цією адресою: 68,3 кв.м., житлова 30,8кв.м.

В той же час, відповідно до договору купівлі-продажу від 26.05.1997, загальна площа 44,7 кв.м.

Відтак, з наданих позивачкою для державної реєстрації документів неможливо встановити технічні характеристики об`єкта, що, в свою чергу свідчить про те, що подані для державної реєстрації документи не відповідають вимогам, встановленим Законом №1952-IV.

Таким чином, підстави для скасування рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій, відсутні.

Щодо посилань позивачки на те, що відповідач мав зупинити розгляд її заяви, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 25 Закону №1952-IV проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі: 1) судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили; 2) заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна.

Отже, у цьому випадку відповідача були відсутні підстави для зупинення проведення реєстраційних дій.

Аналізуючи викладене вище, судом не встановлено підстав для скасування оскаржуваного рішення, то, відповідно, відсутні і підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про проведення реєстрації прав.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість, підстави, якими позивач обґрунтовує протиправність спірного рішення, спростовуються матеріалами справи, а інших підстав для визнання неправомірним рішення відповідача судом не встановлено.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, відтак, підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Михайлівської міської ради Запорізького району Запорізької області (70030, Запорізька область, Запорізький район, с.Михайлівка, вул. Слободчикова, буд.17; код ЄДРПОУ 25711498); третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Бабак Дмитро Геннадійович (70030, Запорізька область, Запорізький район, с.Михайлівка, вул. Слободчикова, буд.17) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Судові витрати не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 19.06.2026.

Суддя Ю.В. Калашник