Рішення № 137622077, 23.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 червня 2026 року Справа № 280/3177/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27, ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 12.03.2026 № 83711530;

зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - будинок загальною площею 103.0 кв.м., житловою площею 23,0 кв.м., позначений у плані літ. «А-1» та господарчі будівлі і споруди: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - літня кухня, літ. «Г» - повітка, ліг. «Д» - повітка, літ. «П1г» - льох, літ. «У» - вбиральня, літ. №1 - огорожа, що знаходилися на земельний ділянці Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області за адресою: Запорізька область, Василівський район, с. Приморське, вул. Східна, буд.136

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Звернувшись до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою щодо державної реєстрації прав на вказане нерухоме майно позивач отримав рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно про залишення заяви без руху, а пізніше і про відмову в проведенні реєстраційних дій. Позивач вважає, що ним надано всі необхідні для реєстрації речового права документи, що є достатнім для реєстрації права власності. Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

23 квітня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не визнає позов повністю оскільки позивачем у позовній заяві, не вірно трактовано норми Закону на свою користь. Державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом: оскільки жодних записів в єдиних та державних реєстрах про майно позивача Держреєстратором не знайдено, Держреєстратор обов`язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг РКП «Василівське БТІ» Василівської міської ради, щоб вказане підприємство надало мені необхідну інформацію. Держреєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав: оскільки у Держреєстратора немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні в РКП «Василівське БТІ» Василівської міської ради, впевнитись у тому, що поданий позивачем для державної реєстрації правовстановлюючий документ договору купівлі-продажу від 23.08.2002 ВАА№799726 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може; саме тому Держреєстратор обов`язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - РКП «Василівське БТІ» Василівської міської ради, щоб вказане підприємство надало мені необхідну інформацію. Таким чином, Держреєстратор має дві підстави, встановлені Законом, які зобов`язують надіслати відповідний запит. Міністерством юстиції України надано ряд роз`яснень щодо того, що БТІ є підприємствами, що не входять до сфери управління Міністерства юстиції України, а відповідно ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установи та організації, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, підпорядковуються органам місцевого самоврядування. З 01.01.2013 державний реєстратор зобов`язаний встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав чи відмови в її проведенні. Наявність у позивача (суб`єкта права) оригіналів документів не дозволяє Держреєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013. Крім цього, відповідач зазначає, що під час вивчення поданих документів ним встановлено розбіжність, яка суттєво впливає на можливість здійснення реєстрації вказаного майна, а саме у договорі купівлі-продажу від 23.08.2002 ВАА№799726 не зазначено загальну площу об`єкта нерухомості. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі продажу від 23.08.2002 ВАА№799726.

27 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на нерухоме майно будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно про зупинення розгляду заяви від 29.01.2026 № 8306754 залишено заяву без руху до усунення недоліків реєстратором направлено запит до бюро технічної інвентаризації за місцем реєстрації об`єкта нерухомого майна.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій від 12.03.2026 № 83711530 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку з тим, що не було усунено обставини, які були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав - реєстратором направлено запит до бюро технічної інвентаризації за місцем реєстрації об`єкта нерухомого майна, але відповідь так і не надійшла.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч .4 ст. 3 Закону № 1952-IV).

За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 1952-IV визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частиною 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч. 8 ст. 12 Закону № 1952-IV доступ державного реєстратора до Державного реєстру прав здійснюється шляхом багатофакторної автентифікації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у Порядку ведення Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV).

Пунктом 1 ст. 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до абз. 1 ч.1 ст.22 Закону № 1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 3 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV визначено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав слугує: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Відповідно до пункту 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт речових прав:

1) про земельну ділянку - її кадастровий номер;

2) про об`єкт будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, закінчений будівництвом об`єкт:

ідентифікатор об`єкта в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (для об`єктів речових прав, яким присвоєно відповідний ідентифікатор);

тип об`єкта (будівля, споруда, квартира, гаражний бокс, машиномісце тощо);

загальна та житлова (за наявності) площа приміщень об`єкта (для об`єкта будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості - площа відповідно до проектної документації на будівництво);

відсоток готовності (для об`єкта будівництва);

адреса об`єкта нерухомого майна (для закінчених будівництвом об`єктів, а також для об`єктів будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості яким присвоєно адресу);

З матеріалів справи вбачається, що державним реєстратором прав на нерухоме майно при розгляді заяви позивача встановлено, що в договорі купівлі-продажу від 23.08.2002 ВАА№799726 жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 не вказано загальну площу будинку.

Судом встановлено вищевказане: договір купівлі-продажу від 23.08.2002 ВАА№799726, з якого дійсно вбачається відсутність інформації, щодо загальної площі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо наявності розміру загальної площі вказаного будинку у технічному паспорті житлового будинку індивідуального житлового фонду від серпня 2002 року №13-806 суд зазначає, що вказаний документ не є правовстановлюючим для проведення держаної реєстрації прав на майно.

З огляду на зазначене, з урахуванням неможливості державного реєстратора провести реєстрацію права власності на заявлене майно, за відсутності документального підтвердження (зокрема у договорі купівлі-продажу від 23.08.2002 ВАА№799726) розміру загальної площі об`єкту нерухомості, в розумінні приписів пункту 29 Порядку № 11411, пункту 3 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно винесено рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 12.03.2026 № 83711530, через що правові підстави для скасування спірного рішення у суду відсутні.

Щодо прохання позивачів відновити порушене право шляхом зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - будинок загальною площею 103,0 кв.м., житловою площею 23,0 кв.м., позначений у плані літ. «А-1» та господарчі будівлі і споруди: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - літня кухня, літ. «Г» - повітка, ліг. «Д» - повітка, літ. «П1г» - льох, літ. «У» - вбиральня, літ. №1 - огорожа, що знаходилися на земельний ділянці Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення публічно-приватного партнерства;

15) спорах щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері проведення конкурентних процедур з відбору приватного партнера, концесіонера;

15-1) спорах щодо оскарження законності укладення договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору, законності змін, внесених до договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Відповідно до ст.392 ЦК України особа власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, позивач у вимозі зобов`язального характеру просять суд відновити порушене право шляхом зобов`язання відповідача внести запис про реєстрацію права власності жилого будинку за адресою: Запорізька область, Василівський район, с. Приморське, вул. Східна, буд.136.

Враховуючи відсутність документального підтвердження розміру загальної площі вказаного об`єкту нерухомості в даній справі, вирішення вказаних обставин не належить до юрисдикції адміністративних судів, в розумінні приписів статті 19 КАС України, статті 19 ЦПК України та статті 392 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість, підстави, якими позивач обґрунтовує протиправність спірного рішення, спростовуються матеріалами справи, а інших підстав для визнання неправомірною рішення відповідача судом не встановлено.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, відтак, підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27, ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 червня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз