Рішення № 137621536, 22.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 червня 2026 року Справа № 280/2497/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу відмови у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком, із зарахуванням страхового стажу за період з 02.12.1986 року по 22.01.1989 року згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 05.08.1981 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що досягнувши пенсійного віку, позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України в Запорізькій області з усіма необхідними документами для оформлення пенсії за віком. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом за вихідним №2696/19-16 від 27.02.2026 її сповістив про те, що рішенням за №084750012156 від 27.02.2026 їй відмовлено у призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 05.08.1981, оскільки печатка на звільнення не читабельна, не можливо ідентифікувати назву підприємства. З викладеними відповідачем 2 підставами позивач не згодна, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. В трудовій книжці позивача НОМЕР_3 на сторінках 4-5 маються записи: 8 від 02.12.1986 - Дніпровський райпродторг, прийнята продавцем магазин №55 в бакалійно-гастроном. відділ (наказ №305-к від 02.12.1986); 9 від 22.01.1989 звільнена по догляду за дитиною у віці до 8 років (наказ №13-к від 23.01.1989). Для підтвердження зазначеного стажу роботи, позивач звернулася до Комунальної установи «Трудовий архів м. Херсона» Херсонської міської ради. Відповідно до інформаційної довідки №01-15/174 від 16.03.2026 року, позивача повідомлено, що документи з особового складу Дніпровського райпродторга на зберігання до КУ «Трудовий архів м. Херсона» ХМР не надходили. В загальнодоступних мережах станом на 16.03.2026 відсутня будь-яка інформація про стан підприємства. Відтак, не врахований відповідачем 2 до страхового стажу період роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989, негативно впливає на право позивача отримати пенсію. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 30 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення позивачці пенсії або ж не зарахування до її страхового стажу тих чи інших періодів її роботи та ніяким чином не порушило її права на пенсійне забезпечення. Позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України 20.02.2026, в порядку екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Вік на момент звернення становив 63 роки. Страховий стаж складає 21 рік 08 місяців 10 днів. Позивач не працює. Необхідний страховий стаж становить 22 роки. Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату 09.05.2027. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було винесено рішення від 27.02.2026 № 084750012156. За результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 згідно трудовій книжки № НОМЕР_2 від 05.08.1981. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не було зараховано ці періоди, оскільки печатка на звільнення не читабельна, не можливо ідентифікувати назву підприємства. У зв`язку з цим, відповідач 2 діяв правомірно, оскільки неможливість ідентифікації печатки, робить зарахування періодів неможливими. Крім того зазначає, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач 20.02.2026 звернулась з заявою про призначення пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом «екстериторіальності» визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який уповноважено розглянути подану позивачем заяву. Вік позивача на момент звернення із заявою становив 63 роки. Необхідний страховий стаж у відповідності до ст. 26 Закону №1058 становить 22 роки. Страховий стаж позивача становить 18 років 8 місяців 12 днів. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж особи складає 21 рік 08 місяців 10 днів . До страхового стажу Позивача не зараховано періоди з 02.12.1986 по 22.01.1989 згідно трудовій книжки № НОМЕР_2 від 05.08.1981, оскільки печатка на звільнення не читабельна, не можливо ідентифікувати назву підприємства. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 084750012156 від 27.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки. Вважає, що дії Головного управління є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, Законах України, роз`яснювальних листах органів Пенсійного фонду, а відтак позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.

З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 20.02.2026 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача від 20.02.2026 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки.

Відповідно до змісту рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156: згідно зі статтею 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-ти річного віку та за наявності страхового стажу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 22 до 32 років; після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2027 по 31 грудня 2027 року від 15 до 24 років.

За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж особи складає 21 рік 08 місяців 10 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 05.08.1981, оскільки печатка на звільнення не читабельна, не можливо ідентифікувати назву підприємства. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату 09.05.2027.

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 05.08.1981, 02.12.1986 позивач прийнята в Дніпровський райпродторг продавцем маг. №55 у бакалійно-гастрономічному від. (наказ №305-к від 02.12.1986), 22.01.1989 звільнена по догляду за дитиною віком до 8 років (наказ №13-к від 23.01.1989).

В матеріалах справи міститься лист Комунальної установи «Трудовий архів м.Херсона» Херсонської міської ради від 16.03.2026 №01-15/174, яким на заяву позивача щодо надання довідки про стаж роботи в Дніпровському райпродторзі на посаді продавця в маг. №55 за період з 02.12.1986 по 22.01.1989 повідомлено, що документи з особового складу зазначеного підприємства на зберігання до Комунальної установи «Трудовий архів м.Херсона» ХМР не надходили. Документи з кадрових питань відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08.04.2013 №656/5 повинні зберігатися в архівних підрозділах юридичних осіб протягом 75 років. Виключення становить припинення діяльності юридичної особи. Тоді документи передаються або до правонаступника, або до ліквідатора, або до трудового архіву. В загальнодоступних мережах станом на 16.03.2026 відсутня будь-яка інформація про стан підприємства. Можливість надання необхідної архівної довідки відсутні.

Позивач, не погодившись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу відмови у призначенні пенсії за віком, звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки і Закон №1058-IV, і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV, як спеціального акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.

Відповідно до ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років (ч. 3 ст. 26 Закону №1058-IV).

Суд зазначає, що згідно з паспортом громадянина України позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час звернення за призначенням пенсії за віком вона досягла 63-річного віку.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156 вказано, що страховий стаж позивача становить 21 рік 08 місяців 10 днів.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (даліПорядок №637).

Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 05.08.1981, позивач 02.12.1986 прийнята в Дніпровський райпродторг продавцем маг. №55 у бакалійно-гастрономічному від. (наказ №305-к від 02.12.1986), 22.01.1989 звільнена по догляду за дитиною віком до 8 років (наказ №13-к від 23.01.1989).

Відповідно до спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 05.08.1981, оскільки печатка на звільнення не читабельна, не можливо ідентифікувати назву підприємства.

На дату внесення цих записів до трудової книжки позивача була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок, на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 № 162, затвердженої Державним комітетом СРСР про працю та соціальні питання.

Так, відповідно до згаданої Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. Прийняття на роботу без трудової книжки не допускається.

Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника…

До трудової книжки заносяться відомості про працівника …, про його роботу …, нагороди …

Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що запис у трудовій книжці про звільнення працівника здійснюється з дотриманням таких правил: у графі 1 проставляється порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 підстава звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що при звільненні працівника або службовця всі записи про роботу, нагороди та заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України затвердило Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція).

Інструкцією зокрема передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 2.27 Інструкції передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд зазначає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу.

Подібний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 по справі № 300/860/17.

Також варто зауважити, що саме орган пенсійного фонду України відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов`язок збирання доказів щодо підтвердження періодів трудової діяльності.

Враховуючи, що записи про спірну трудову діяльність позивача, а саме з 02.12.1986 по 22.01.1989 містять необхідну для обрахунку страхового стажу інформацію період роботи, посилання на накази, засвідчені уповноваженою посадовою особою підприємства, суд дійшов висновку, що відповідач 2 протиправно не зарахував ці періоди до страхового стажу.

При цьому суд враховує, що позивач вчинив всі можливі дії щодо підтвердження спірного періоду роботи.

Так, в матеріалах справи міститься лист Комунальної установи «Трудовий архів м.Херсона» Херсонської міської ради від 16.03.2026 №01-15/174, яким на заяву позивача щодо надання довідки про стаж роботи в Дніпровському райпродторзі на посаді продавця в маг. №55 за період з 02.12.1986 по 22.01.1989 повідомлено, що документи з особового складу зазначеного підприємства на зберігання до Комунальної установи «Трудовий архів м.Херсона» ХМР не надходили. Документи з кадрових питань відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08.04.2013 №656/5 повинні зберігатися в архівних підрозділах юридичних осіб протягом 75 років. Виключення становить припинення діяльності юридичної особи. Тоді документи передаються або до правонаступника, або до ліквідатора, або до трудового архіву. В загальнодоступних мережах станом на 16.03.2026 відсутня будь-яка інформація про стан підприємства. Можливість надання необхідної архівної довідки відсутні.

Посилання відповідача 2 в оскаржуваному рішенні на те, що печатка на звільнення не читабельна, не можливо ідентифікувати назву підприємства, суд розцінює як формальну підставу для відмови в зарахуванні спірного періоду до страхового стажу позивача.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд зазначає, що відповідачами не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування періоду роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 до страхового стажу позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Також, пунктом 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.

Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення з відповідними запитами до установ, підприємств, організацій, де працював заявник.

До того ж, у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а Верховний Суд зазначив про те, що орган, що призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, органи Пенсійного фонду України в межах своїх повноважень зобов`язані розглянути та, за необхідності, перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача наявні записи за періоди її роботи, а саме, дата про прийом на роботу та звільнення з роботи, відповідні номери наказів, назва організації, відомості завірені підписом посадової особи.

Суд зауважує, що перекладання обов`язку доказування, в тому числі надання відомостей, на позивача є неправомірним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання пенсії.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем 2 недоведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії за віком.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 27.02.2026 №084750012156. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Одеській області, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Судом враховано, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про призначення пенсії за віком звернулась 20.02.2026, тобто після досягнення 63-річного віку.

Оскільки позивач досягла 63-річного віку у 2025 році для виникнення права на пенсію за віком відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV їй необхідно мати страховий стаж від 22 до 32 років.

Зі спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156 вбачається, що без урахування спірного періоду страховий стаж позивача визначено в розмірі 21 рік 08 місяців 10 днів. Водночас період роботи позивача з 02.12.1986 по 22.01.1989 становить понад 2 роки 1 місяць та в разі його зарахування до страхового стажу загальний страховий стаж позивача становитиме понад 23 роки 9 місяців, що є достатнім для призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV.

За загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернулась із заявою про призначення пенсії 20.02.2026, пенсія за віком підлягає призначенню з дня звернення із заявою відповідно до статті 45 Закону №1058-IV.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 05.08.1981, у зв`язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 20.02.2026.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2, яким прийнято спірне рішення та відмовлено в призначенні пенсії, суму судового збору, сплачену при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.02.2026 №084750012156 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 02.12.1986 по 22.01.1989 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 05.08.1981, у зв`язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 20.02.2026.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова