Рішення № 137603933, 23.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10683/25

н\п 2/490/1513/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2025 року Орган опіки тапіклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовною заявою, в якій просив: позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку батька, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь органу опіки та піклування Миколаївської міської ради, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку матері, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь органу опіки та піклування Миколаївської міської ради, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , передати органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради для вирішення його подальшої долі.

В обгрунтування позову представник позивача вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але всупереч ст. 150 Сімейного кодексу України неналежно виконують батьківські обов`язки. Зазначає, що сім`я потрапила в поле зору служби у грудні 2023 році у зв`язку із повідомленням правоохоронних органів про вчинення домашнього насильства батька до матері в присутності дитини. В ході роботи з сім`єю було встановлено, що мати дитини схильна до запоїв, під час яких дитина залишається без належного догляду, що стає причиною сварок між батьками, адже батько дитини працює та не може в цей час приділяти увагу доньці. Малолітня ОСОБА_4 наказом начальника служби у справах дітей адміністрації Центрального району № 329 від 15.12.2023 була взята на облік дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах, як така, що зазнала психологічного насильства внаслідок конфлікту між батьками.

Сторона позивача стверджує, що з батьками було проведено бесіду щодо виконання батьківських обов`язків, неприпустимість вирішення конфліктних ситуацій в присутності дитини, вжиття будь-яких дій з ознаками насильства на очах доньки та відносно неї. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запевняли, що конфлікт між ними вичерпаний, мати зобов`язалася не зловживати спиртними напоями та змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків. Однак 06.05.2024 дитина була знайдена поліцією на вулиці без догляду дорослих та вміщена до КНП ММР« Міська дитяча лікарня №2». Мати була притягнута до відповідальності ч. 1 ст. 184 КУпАП. З батьками було повторно проведено профілактично- роз`яснювальну роботу щодо неприпустимості залишення дитини без нагляду, змін способу життя, працевлаштування та влаштування дитини у дитячий садочок. У грудні 2024 року було отримано інформацію від поліції про нову сварку між батьками, батька дитини ОСОБА_2 було притягнуто до відповідальності за ч.1 ст. 173 КУпАП за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 . За таких обставин, у зв`язку з необхідністю підвищення виховного потенціалу ОСОБА_1 , сім`я за рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради № 32 від 13.02.2025 була взята під соціальний супровід Миколаївського міського центру соціальних служб для надання допомоги матері у подоланні складних життєвих обставин. ОСОБА_1 погодилася співпрацювати зі спеціалістами служби та фахівцями МЦСС та спочатку йшла на контакт, зобов`язувалася виконувати рекомендації щодо виховання та догляду за дитиною, отримувала від них гуманітарну допомогу продуктами харчування та засобами гігієни. В червні 2025 ОСОБА_1 припинила виходити на зв`язок з фахівцями МЦСС та служби, план соціального супроводу не виконувала, за місцем проживання неможливо було її відвідати, на телефонні дзвінки вона не відповідала. 08.11.2025 року дитина була вилучена у батька за адресою: АДРЕСА_1 , де за поясненнями свідків він перебував у стані алкогольного сп`яніння та поводився агресивно до доньки, тому була викликана поліція. Малолітня ОСОБА_4 за актом на знайдену дитину була доставлена до КНП ММР «Міська дитяча лікарня № 2». Дитина доставлена з педикульозом, з ознаками гострого респіраторного вірусного захворювання. Після обстеження та лікування дитині встановлено діагноз «Змішаний астигматизм. Анемія 1 ступеню».

Представник позивача зазначає, що питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 27.11.2025. Батьки були присутні. За результатами розгляду питання службі у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради було рекомендовано готувати позов та висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьків ОСОБА_3 батьківських прав.

В зв`язку з вищевказаним, сторона позивача звернулася до суду з даним позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

17.12.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді від 19.12.2025 року позовну заяву було залишено без руху.

26.12.2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі судді від 19.12.2025 року.

Ухвалою судді від 29.12.2025 року справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, почато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 26.02.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 31.03.2026 року на 10:15 год.

Судові засідання 31.03.2026 року та 07.05.2026 року відкладалися у зв`язку з неявкою відповідачів.

Сторони в судове засідання 23.06.2026 року не з`явилися.

Від представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору 23.06.2026 року надійшли заяви про розгляд справи за їх відстуності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідачі відзив на позовну заяву, про час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи дійшов наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_3 , батьками якої у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 65, вказано: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .

06.12.2023 року начальником Управління патрульної поліції в Миколаївській області направлено листа №18471/41/16/01-2023 голові адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про вчинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, згідно якого 02.12.2023 року близько 21 год. 00 хв. ОСОБА_2 за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 вчинив сварку в присутності дитини, під час якої погрожував фізичною розправою та ображав нецензурною лайкою свою співмешканку гр. ОСОБА_1

15.12.2023 року фахівцями Служби у справах дітей адміністрації Центрального району проведено оцінку рівня безпеки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та складено Акт.

Згідно Наказу №329 Служби у справах дітей адміністрації Центрального району від 15.12.2023 року, на підставі вищевказаного Акту, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була поставлена на облік служби як дитина, що опинилася в складних життєвих обставинах, як така, що зазнала психологічного насильства.

08.05.2024 року інспектором СЮП МРУП ГУНП складено Акт органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, згідно якого 06.05.2024 року о 16:24 год. за адресою: АДРЕСА_3 знайдена 5-річна дівчинка, яка знаходилася без нагляду у дорослих, які перебували у стані алкогольного сп`яніння, що могло призвести до загрози життю та здоров`я дитини. Дитина доставлена була до КНП ММР «Міська дитяча лікарня №2». Співробітникам поліції встановлено, що матір дівчинки є ОСОБА_1 .

Як вбачається з листа №476/08.01-18 від 15.05.2024 року Служби у справах дітей адміністрації Центрального району, 07.05.2024 спеціаліст служби зв`язався у телефонному режимі з братом матері ОСОБА_5 , для встановлення місця знаходження матері ОСОБА_1 , дитина якої доставлена у лікарню. Під час розмови було з`ясовано, що матір дитини не в змозі прийти до служби для з`ясування місцезнаходження її дитини, тому що перебуває у нетверезому стані, йому було наголошено про необхідність негайного звернення матері до служби. 14.05.2024 року до служби звернувся батько дитини ОСОБА_2 , який пояснив, що у ОСОБА_1 помер дідусь і вона разом з донькою поїхала до свого брата і вже звідти не повернулась по теперішній час, на телефонні дзвінки не відповідає. Під час бесіди з ОСОБА_6 до служби прийшла ОСОБА_1 з братом. Поспілкувавшись з батьками з`ясували, що батьки мають велике бажання забрати дитину додому. Мати пояснює, що під час алкогольного сп`яніння заснула, брату стало погано, він викликав швидку і не замкнув двері, саме тоді дитина вийшла з дому і лікарі швидкої допомоги викликали поліцію. З ОСОБА_1 проведено бесіду щодо виконання батьківських обов`язків, наголошено на неприпустимість вживання алкогольних напоїв в присутності дитини, залишати дитину без нагляду дорослих в подальшому.

05.12.2024 року заступником начальника Управління патрульної поліції в Миколаївській області направлено листа №23514/41/16/03-2024 голові адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про вчинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, згідно якого 01.12.2024 року близько 18 год. 00 хв. ОСОБА_2 за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 вчинив сварку в присутності дитини гр. ОСОБА_3 (3 роки), під час якої не впускав до квартири, погрожував фізичною розправою та ображав нецензурною лайкою свою співмешканку гр. ОСОБА_1 .

Постановою Центрального районного суду м.Миколаєва від 19.12.2024 року у справі №490/10619/24, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в доход держави в розмірі 170 (сто сімдесят) гривень.

Вказаною постановою встановлено наступне.

15.11.2024 року о 23:24 год. ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив сварку відносно співмешканки ОСОБА_1 , під час якої словесно ображав, принижував, погрожував фізичною розправою та вдарив по обличчю долонею, чим навмисно спричинив емоційну невпевненість та міг завдати шкоди психологічному здоров`ю потерпілої, таким чином вчинив домашнє насильство психологічного характеру, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

14.04.2025 року постановою Заводського районного суду м.Миколаєва у справі №487/958/25, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження.

Вказаною постановою встановлено наступне.

31.01.2025 о 12:30 год. за адресою: АДРЕСА_4 , кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_1 ухилялася від виконання батьківських обов`язків, передбачених законодавством стосовно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме знаходилася у стані алкогольного сп`яніння, згідно виписки МОЦПЗ від 31.01.2025 № 114, залишила доньку без нагляду, занедбану, яка вешталася вулицями міста і просила у перехожих їжу, вдома брудно, відсутні продукти харчування, чим порушила вимоги статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 150 Сімейного кодексу України.

Факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серія ВАБ №661826 від 31.01.2025, випискою № 114 КПН «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» від 31.01.2025, відповідно до якої у ОСОБА_1 гостра інтоксикація внаслідок вживання алкоголю, неускладнена; письмовим поясненням ОСОБА_1 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_3

17.06.2025 року постановою Заводського районного суду м.Миколаєва у справі №487/1915/25 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вказаною постановою встановлено наступне.

12.02.2025 року о 19:25 год. малолітня дитина ОСОБА_3 2020 р.н. знаходячись за адресою: АДРЕСА_5 , без нагляду дорослих, перебувала у компанії невідомих підлітків, не могла пояснити де її батьки та куди прямує, була виявлена перехожими, про що надійшло повідомлення на лінію «102», ОСОБА_7 , 1988 р.н., 12.02.2025 р. о 19:25 год. ОСОБА_1 , ухилялась від виконання батьківських обов`язків по відношенню до дитини ОСОБА_3 2020 р.н., проявила байдужість, чим порушила ст. 8 ч. 2, ст. 12 ч. 1 ЗУ «Про охорону дитинства», що призвело до бездоглядного перебування дитини на вулиці, що могло наразити її на небезпеку, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №608997 від 06.03.2025, рапортом працівника поліції, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , письмовими поясненнями ОСОБА_7 , копією паспорту ОСОБА_1 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 .

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Згідно листа Миколаївського міського центру соціальних служб від 10.12.2025 року №70814/74.01.-16/25-2 начальнику служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, 13.02.2025 року рішенням комісії з питань захисту прав дитини сім`ю гр. ОСОБА_1 взято під соціальний супровід ММЦСС. За період перебування під соціальним супроводом фахівцями ОСОБА_8 проведено психолого-педагогічну роботу щодо відповідального ставлення до виконання батьківських обов`язків, підвищення рівня знань щодо виховання, розвитку та догляду за дитиною відповідного віку, негативних наслідків вживання алкогольних напоїв, необхідності ведення здорового способу життя, підтримання належних умов проживання. За сприяння фахівців Центру, сім`єю отримано гуманітарну допомогу (продукти харчування, засоби гігієни), неодноразово жінку було перенаправлено до Центру зайнятості з метою працевлаштування. Гр. ОСОБА_1 не виконувала надані рекомендації фахівців Центру, на неодноразові телефонні дзвінки з 16.06.2025 року ОСОБА_9 не відповідала та постійно змінювала номери телефону. Фахівцями ММЦСС неодноразово 16.06.2025, 19.06.2025, 25.06.2025 27.06.2025, 03.07.2025, 07.08.2025, 08.09.2025, 14.10.2025, 24.10.2025 року здійснено відвідування сім`ї, однак двері ніхто не відчиняв. На залишені інформаційні повідомлення ніхто не відреагував та до теперішнього часу до Центру не звернувся. У зв`язку з невиконанням плану соціального супроводу 14.08.2025 року рішенням комісії з питань захисту прав дитини сім`ю гр. ОСОБА_10 знято з під соціального супроводу.

08.11.2025 року старшим лейтенантом поліції УПП в Миколаївській області складено Акт органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, згідно якого в АДРЕСА_1 , приблизно о 17:00 год. на вулиці знайдена дитина, яка встановлена як ОСОБА_11 . Дитина доставлена в КНП ММР «УПМД №7».

Згідно пояснень свідка, відібраних 08.11.2025 року інспектором УПП в Миколаївській області, 08.11.2025 року приблизно о 17:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 відбувся факт вчинення фізичного насильства ОСОБА_2 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, над своєю малотньою донькою ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Південноукраїнської міської ради, що підтверджується Актом про факт передачі дитини від 21.11.2025 року та Актом прийому дитини до КЗ ЦСПРД від 21.11.2025 року.

Згідно характеристики з МРУП ГУНП України у Миколаївській області від 11.12.2025 року, ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується негативно, неодноразово була помічена у зловживання спиртних напоїв, порушенні громадського спокою, на неї складалися протоколи за ч.1 ст.178, ч.1 ст.182 КУпАП, до кримінальної відповідальності не притягувалася.

Відповідно до характеристики з МРУП ГУНП України у Миколаївській області від 27.11.2025 року, ОСОБА_2 за місцем проживання ( АДРЕСА_6 ) характеризується незадовільно, схильний до вчинення домашнього насильства, притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173 КУпАП, до кримінальної відповідальності не притягувався.

27.11.2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини за присутності батьків: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розглядалося питання доцільності позбавлення їх батьківських прав відносно їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Комісією встановлено, що батьки не змінили ставлення до виконання батьківських обов`язків, зловживають спиртними напоями та допускають насильство в присутності дитини, рекомендації щодо догляду та розвитку дитини не виконують, перебування з ними малолітньої дитини загрожує її життю та здоров`ю.

Згідно з викладеним, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.11.2025 року, керуючись ч.1 ст.19, п.2 ч.1 ст. 164, ст. 165 Сімейного кодексу України, Органом опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради 15.12.2025 року складено Висновок за №32960/02.02.01-22/06/14/25 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відносно їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Згідно зі статтею 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями статті 48 та 51 Основного Закону України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї та обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи зі змісту частини першої ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до частини першої статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійногожиття.

За частиною четвертою статті 164 Сімейного кодексу України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Статтею 170 Сімейного кодексу України передбачено, що у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного із них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2025 року по справі № 527/955/24 (провадження № 61-16860св24) звернув увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії» [13]). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії[14])

Також у вказаній постанові Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження №61-8179св19).

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібний висновок викладено у постанові ВС від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

На основі аналізу матеріалів справи, повідомлень спеціалізованих установ, судових рішень, медичної документації та актів обстеження житлово-побутових умов, встановлено систематичне нехтування базовими потребами та здоров`ям малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитини яка систематично перебувала у ситуаціях, які загрожували її життю та здоров`ю.

Протягом тривалого часу органи опіки та соціальні служби намагалися надати допомогу, а саме: ОСОБА_1 направляли до спеціалізованих центрів, залучали психологів, проводили бесіди. Однак, відповідачка продемонструвала повну відсутність мотивації до змін: вона систематично не виконувала план соціального супроводу та не дотримувалася рекомендації фахівців Центру, за що була знята з-під соціального супроводу Миколаївського міського центру соціальних служб.

Крім того, матеріалами справи підтверджено неодноразове притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст 184 КУпАП за ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, ОСОБА_1 було надані державою всі можливості для виправлення поведінки в межах соціального супроводу.

Щодо батька ОСОБА_2 то матеріалами справи підтверджується факти неодноразового вчинення ним домашнього насильства над ОСОБА_1 у присутності малолітньої доньки ОСОБА_3 , в зв`язку з чим дитина була взята службою у справах дітей на облік як дитини, що опинилася в складних життєвих обставинах, як така, що зазнала психологічного насильства внаслідок конфлікту між батьками.

Неодноразові бесіди спеціалістами служби у справах дітей з відповідачами щодо виконання батьківських обов`язків, неприпустимість вирішення конфліктних ситуацій в присутності дитини, вжиття будь-яких дій з ознаками насильства на очах доньки та відносно неї, результатів не дали.

В ході розгляду справи суд в достатній мірі мав змогу оцінити поведінку відповідачів, їхні життєві цінності та пріоритети.

Тому суд дійшов до висновку, щодо змінити поведінку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кращу сторону стосовно виховання та піклування про малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний момент є неможливим.

На підставі викладеного, суд дійшов переконливого висновку про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав стосовно їх малолітньої доньки, що повністю відповідатиме її інтересам.

Прицьому, суд звертає увагу відповідачів на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч. 4 ст. 169 СК України).

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на них ст. 150 СК України, відносно малолітньої дитини.

Щодо стягнення з відповідачів аліментів на утримання дитини, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 166 Сімейного кодексу України, особа, яка позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Разом з тим, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, як передбачено частиною другою статті 166 вказаного Кодексу.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, що встановлено частиною третьою статті 166 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов`язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Водночас, згідно з частиною другою ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 183 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до встановлених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову і у частині стягнення аліментів з відповідачів на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину, починаючи з 17.12.2025 року і до досягнення нею повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, необхідно стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі по 605,60 грн з кожного.

Керуючись ст.ст.3, 8, 21, 32, 48, 51, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 150, 155, 164-166, 170, 180 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав- задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно їх малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , передати Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради для вирішення її подальшої долі.

Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, починаючи з 17.12.2025 року і до досягнення нею повноліття.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, починаючи з 17.12.2025 року і до досягнення нею повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь Держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.