Рішення № 137596103, 19.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 рокусправа № 380/7836/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О. І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Армалітас про визнання протиправними та скасування рішень Львівської митниці.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю АРМАЛІТАС з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці №UA209170/2026/000366;

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000475/2 від 26.03.2026.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Армалітас та компанією-нерезидентом MB GUOLIS MARKET (Литовська Республіка) укладено зовнішньоекономічний контракт на постачання товару, а саме: рівниці, виготовленої із скловолоконних ниток. З метою здійснення процедури митного оформлення ввезеного на митну територію України імпортованого товару, декларантом подано до Львівської митниці відповідну митну декларацію. При цьому, митну вартість вказаного товару визначено позивачем за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). На підтвердження обґрунтованості та достовірності заявленої митної вартості, позивачем надано митному органу вичерпний та повний пакет первинних документів, який прямо передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Зазначені документи чітко ідентифікували оцінюваний товар, не містили розбіжностей та об`єктивно підтверджували всі необхідні відомості щодо числових значень його вартості.

Проте, як наголошує позивач, митний орган безпідставно та всупереч нормам чинного законодавства надіслав декларанту формальне електронне повідомлення (запит) з вимогою надати додаткові документи. При цьому відповідач не вказав, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, та не навів жодних конкретних розбіжностей, які б об`єктивно були наявні у поданих декларантом первинних документах. Надалі, проігнорувавши надані пояснення, відповідач прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів.

Позивач не погоджується з мотивами митниці. Зокрема, він зазначає, що доводи митного органу про нібито взаємопов`язаність покупця та продавця є абсолютно необґрунтованими. Позивач стверджує, що митний орган, всупереч вимогам статті 58 Митного кодексу України, жодним чином не довів, що такий зв`язок фактично вплинув на формування ціни товару, а лише безпідставно зіслався на наявність у відомчій базі даних інформації про іншу митну декларацію з вищим рівнем митної вартості. Крім того, позивач вважає протиправними та такими, що є проявом надмірного формалізму, посилання митниці на відсутність відбитків печаток на зовнішньоекономічному контракті, дублювання номерів додаткових угод та уявні розбіжності щодо базису поставки. Позивач переконаний, що вказані обставини жодним чином не свідчать про недійсність укладеного правочину, не перешкоджають митному контролю та абсолютно не впливають на числове значення заявленої митної вартості.

Ухвалою від 28 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому заявлені позовні вимоги не визнав та повністю заперечив проти їх задоволення. Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та викладеної у відзиві правової позиції митного органу слідує, що відповідач вважає свої дії та прийняті рішення правомірними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам Митного кодексу України.

Свою незгоду з позовом Львівська митниця мотивує тим, що під час здійснення митного контролю виявлено низку розбіжностей у поданих до митного оформлення документах. Зокрема, митний орган звертає увагу на відсутність печаток на контракті, наявність факту дублювання номерів додатків до контракту, а також на розбіжності у базисі поставки, оскільки у контракті вказано умови EXW, а в інвойсі FCA. Крім того, відповідач вказує на відсутність чітких строків відвантаження в інвойсі та на те, що експортна декларація була оформлена в режимі транзиту, що унеможливлює її використання для підтвердження вартості.

Окремою підставою для сумнівів митниця зазначає те, що за результатами аналізу інформації встановлено, що директор підприємства-позивача та засновник компанії-продавця є пов`язаними особами. На переконання митного органу, існуючий взаємозв`язок суттєво вплинув на ціну оцінюваного товару, оскільки у відомчій базі даних митниці наявна об`єктивна інформація про те, що митна вартість подібного товару зі схожими характеристиками, імпортованого за контрактами між непов`язаними суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, є значно вищою, ніж заявлено декларантом. Враховуючи вказані обставини, а також те, що декларант не надав усіх витребуваних додаткових документів для спростування виниклих сумнівів, митниця прийняла рішення про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу (метод 2ґ) на базі іншої митної декларації.

Не погоджуючись із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача подав до суду відповідь на відзив. Товариство з обмеженою відповідальністю Армалітас наголошує на тому, що Львівська митниця жодним чином не спростувала ключових аргументів позовної заяви та не навела належних правових підстав для своїх дій.

Зокрема, позивач підкреслює, що митний орган так і не надав жодного обґрунтування того, які саме складові митної вартості є непідтвердженими та чому з поданих документів неможливо встановити ці складові. Крім того, відповідач не спростував відсутності належного письмового обґрунтування впливу взаємозв`язку між покупцем та продавцем на вартість товару, обмежившись лише формальним посиланням на наявність іншої декларації в базі даних митниці.

Окремо представник позивача звертає увагу суду на те, що відповідач не зміг аргументовано заперечити той факт, що відсутність відбитків печаток на контракті, наявність однакових номерів у додаткових угод та зазначення базису поставки FCA в інвойсі замість EXW є лише формальними аспектами, які не свідчать про недійсність укладеного правочину і жодним чином об`єктивно не впливають на числове значення митної вартості імпортованого товару.

Більше того, позивач акцентує увагу суду на тому, що митний орган для коригування вартості за резервним методом (метод 2ґ) взяв за основу іншу митну декларацію, у якій митна вартість також була визначена за резервним методом (код методу 6), що є неприпустимим. При цьому відповідачем не здійснено жодного порівняння характеристик оцінюваного товару та товару, ціна якого взята за основу. З огляду на наведені аргументи та численні висновки Верховного Суду, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Львівської митниці про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив матеріали адміністративної справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, проаналізував доводи, викладені у заявах по суті спору та

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Армалітас є резидентом України та здійснює господарську діяльність, у тому числі у сфері зовнішньоекономічних відносин.

25 листопада 2022 року між компанією MB GUOLIS MARKET (Литовська Республіка), як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Армалітас, як покупцем, укладений зовнішньоекономічний Контракт на продаж товару №2511001.

Відповідно до умов пункту 2.2 вказаного Контракту (з урахуванням змін, внесених відповідною додатковою угодою), загальна вартість товару становить 400 000 доларів США та формується із суми інвойсів, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Крім того, пунктом 3.1 Контракту передбачено, що базові умови постачання визначаються як EXW Lithuania, або ж здійснюються згідно з умовами, безпосередньо вказаними у відповідних інвойсах до кожної конкретної партії товару.

На виконання умов вищезазначеного Контракту на митну територію України на адресу позивача ввезено товар, а саме: Рівниця виготовлена із скловолоконних ниток (склоровінг): 1200 tex - 1129 кг, 2400 tex - 11180 кг, 4800 tex - 8482 кг. Торговельна марка: Shandong Fiberglass. Країна виробництва: CN. Виробник: Shandong Fiberglass Group.

З метою здійснення процедури митного оформлення ввезеного товару в режимі імпорту (випуск для вільного обігу), уповноваженою особою декларанта подано до Львівської митниці електронну митну декларацію від 26 березня 2026 року № 26UA209170025646U0.

Митну вартість імпортованого товару визначено декларантом за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Заявлена митна вартість становила 11 612,72 доларів США.

На підтвердження заявленої митної вартості та обґрунтування обраного методу її визначення, разом із митною декларацією декларантом подано до митного органу пакет товаросупровідних, комерційних та платіжних документів.

Зокрема, до митного оформлення надано: пакувальний лист від 19.03.2026 № 1903001/26; рахунок-фактуру (інвойс) від 19.03.2026 № 1903001/26 (в якому чітко зазначено умови поставки FCA Klaipeda); міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 23.03.2026 № 2003/26; довідку щодо вартості транспортування вантажу від 23.03.2026; контракт від 25.11.2022 № 2511001 із відповідними додатковими угодами до нього; договір транспортного експедирування; платіжну інструкцію в іноземній валюті від 29.01.2026 № 1, що підтверджує факт сплати за товар; копію експортної митної декларації країни відправлення від 23.03.2026, а також інші необхідні супровідні документи.

Однак, під час здійснення митного контролю, посадовою особою Львівської митниці 26 березня 2026 року сформовано електронне повідомлення, яким декларанта повідомлено про неможливість визнання заявленої митної вартості.

Цим же повідомленням митний орган висунув вимогу про необхідність подання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 Митного кодексу України.

Суд звертає увагу, що вказаний запит мав суто формальний характер і був сформований шляхом автоматичного перелічення усіх можливих документів, визначених статтею 53 Кодексу, без жодної конкретизації того, які саме складові митної вартості є непідтвердженими та які саме обґрунтовані сумніви виникли у митниці.

У відповідь на вказане електронне повідомлення декларант надав додаткові наявні у нього документи, зокрема: розрахунок-калькуляцію, прайс-лист та рахунок-проформу.

Одночасно декларант письмово повідомив митницю про об`єктивну неможливість надання інших документів з переліку через їх відсутність у межах цієї господарської операції, та просив прийняти остаточне рішення за наявними матеріалами.

Незважаючи на надані документи та пояснення, за результатами їх розгляду Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 26 березня 2026 року № UA209000/2026/000475/2.

Цим рішенням відповідач відхилив заявлену декларантом вартість за ціною договору та скоригував митну вартість товарів у бік збільшення із застосуванням резервного методу (метод 2ґ).

В якості джерела інформації для такого коригування митним органом було використано іншу митну декларацію від 02 лютого 2026 року № 100250/2026/500308.

Зі змісту оскаржуваного рішення, формальними підставами для коригування відповідач зазначив низку обставин, а саме: наявність взаємопов`язаності осіб (оскільки директор підприємства-позивача та засновник компанії-продавця є пов`язаними особами); відсутність відбитків печаток на поданому зовнішньоекономічному контракті; дублювання номерів окремих додаткових угод до нього; розбіжності в базисі поставки (оскільки в контракті зазначено EXW, а в інвойсі FCA), а також той факт, що надана експортна митна декларація була заповнена в режимі транзиту і, на думку митниці, не містила числових даних, що підлягають перевірці.

Безпосереднім наслідком прийняття вказаного рішення про коригування митної вартості стало оформлення Львівською митницею картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26 березня 2026 року № UA209170/2026/000366.

У подальшому, з метою уникнення простою транспортних засобів та для випуску товару у вільний обіг, позивач був змушений подати нову електронну митну декларацію № 26UA209170025891U2. Сплативши в повному обсязі всі донараховані митним органом митні платежі, які виникли внаслідок незаконного, на його думку, коригування вартості, Товариство з обмеженою відповідальністю Армалітас звернулося до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку діям митного органу та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Так, частиною першою статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга статті 57 Митного кодексу України).

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частинами п`ятою і шостою статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статті 64 цього Кодексу (частина восьма статті 57 Митного кодексу України). Відповідно до частин першої і другої статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно частин першої та другої статті 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Так, частиною другою статті 53 Митного кодексу України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другої та третьої статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).

Так, частиною сьомою статті 54 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З системного аналізу вищенаведених норм, суд зазначає, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є: виявлення обставин, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірного визначення митної вартості товарів; невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другої-четвертої статті 53 цього Кодексу; відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Крім цього, обов`язок доведення митної вартості ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 804/16271/15, від 15 травня 2018 року № 809/1260/17, 16 вересня 2022 року у справі №804/2708/18, від 18 травня 2022 року у справі № 620/1735/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 520/18432/21.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у справі № 520/22458/23 від 02.05.2024 при розгляді цієї справи.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що витребування додаткових документів є правом митного органу, яке може бути реалізоване виключно за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості. Такі сумніви повинні ґрунтуватися на конкретних, фактичних обставинах: виявлених розбіжностях між поданими документами, відсутності обов`язкових числових значень складових вартості або наявності ознак підробки.

Як встановлено судом, під час здійснення митного оформлення Товариство з обмеженою відповідальністю Армалітас надало повний та вичерпний пакет основних первинних документів, який передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України (контракт, інвойс, транспортні документи, калькуляція витрат на перевезення, банківська платіжна інструкція, якою підтверджується факт оплати товару). Зазначені документи чітко ідентифікували оцінюваний товар, не містили прихованих розбіжностей та об`єктивно підтверджували всі необхідні відомості щодо числових значень його вартості.

Проте, митний орган направив декларанту електронне повідомлення з вимогою надати додаткові документи, здійснивши просте формальне копіювання переліку документів, наведеного у частині третій статті 53 Митного кодексу України. При цьому, відповідач жодним чином не конкретизував, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити ці складові, та які саме документи з величезного переліку є дійсно необхідними для усунення конкретних сумнівів.

Суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду (зокрема, викладену в постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 804/15600/15, від 22 квітня 2021 року у справі № 810/3397/16, від 18 серпня 2021 року у справі № 821/1050/17), згідно з якою наявність в органі доходів і зборів обґрунтованого сумніву щодо правильності визначення митної вартості є обов`язковою передумовою для витребування додаткових документів.

Разом з тим, вимагати необхідно виключно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі підряд, що перелічені у законі. Ненадання декларантом частини безпідставно витребуваних документів не може слугувати законною підставою для відмови у визнанні митної вартості за першим (основним) методом.

Отже, формальний підхід Львівської митниці до процедури витребування додаткових документів без зазначення чітких мотивів та конкретних недоліків у поданих первинних документах є порушенням приписів статті 53 Митного кодексу України та свідчить про протиправність подальших дій відповідача.

Однією з головних підстав для прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості відповідач зазначив той факт, що директор підприємства-позивача та засновник компанії-продавця (нерезидента) є пов`язаними особами. На думку митного органу, цей взаємозв`язок вплинув на ціну товарів, оскільки заявлена декларантом вартість є нижчою, ніж вартість подібних товарів, імпортованих між непов`язаними особами (згідно з даними відомчої бази митниці).

Суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими та такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до частини дванадцятої статті 58 Митного кодексу України, той факт, що продавець і покупець є пов`язаними між собою особами, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Згідно з приписами частини тринадцятої статті 58 Митного кодексу України, за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

Частиною чотирнадцятою статті 58 Митного кодексу України встановлено юридичну презумпцію: у разі відсутності письмових обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини між продавцем та покупцем не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

З аналізу зазначених законодавчих норм та положень Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1994 року) випливає, що тягар доведення факту впливу взаємопов`язаності на ціну товару повністю покладається на митний орган.

Як встановлено з матеріалів справи, Львівська митниця не надала Товариству з обмеженою відповідальністю Армалітас жодних письмових обґрунтувань та розрахунків, які б об`єктивно доводили, що існуючий корпоративний чи родинний зв`язок між керівниками компаній призвів до штучного заниження вартості товару в цій конкретній господарській операції. Єдиним аргументом митниці стало посилання на абстрактну інформацію з відомчої бази даних про те, що хтось інший ввозив схожий товар за вищою ціною.

Суд наголошує, і це послідовно підтверджується практикою Верховного Суду, що сама по собі наявність у базі даних митного органу інформації про вищу митну вартість ідентичних чи подібних товарів не є належним доказом того, що пов`язаність сторін вплинула на ціну. Різниця в ціні може бути зумовлена багатьма об`єктивними факторами: обсягом партії, умовами оплати, довготривалістю ділових відносин, маркетинговою політикою виробника тощо.

Окрім того, твердження митного органу про те, що декларант не виконав вимоги частини вісімнадцятої статті 58 Митного кодексу України (не надав інформації про продаж непов`язаним покупцям ідентичних товарів), ґрунтується на хибному тлумаченні закону. Як неодноразово вказував Верховний Суд, положення цієї норми закріплюють за декларантом виключно право, а не обов`язок доводити відсутність впливу взаємозв`язку на ціну. Відтак, ненадання декларантом такої добровільної інформації не знімає з митного органу обов`язку довести свої сумніви.

Оскільки Львівська митниця не виконала свій процесуальний обов`язок та не довела належними доказами факт впливу взаємопов`язаності сторін на ціну товару, суд, в силу прямої вказівки частини чотирнадцятої статті 58 Митного кодексу України, констатує, що такий взаємозв`язок на формування ціни не вплинув, а отже, ця підстава для коригування митної вартості є незаконною.

Обґрунтовуючи свої сумніви у достовірності та повноті поданих декларантом документів, митний орган в оскаржуваному рішенні зазначив, що у зовнішньоекономічному контракті від 25 листопада 2022 року № 2511001 відсутні відбитки печаток обох сторін, що, на суб`єктивну думку відповідача, може свідчити про ненабрання цим договором юридичної сили.

Крім того, митницею встановлено факт дублювання номерів додаткових угод (наявність двох угод за номером 1), що нібито створює неоднозначність щодо того, який саме документ є чинним або пріоритетним.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суб`єкта владних повноважень, суд вважає їх проявом надмірного та необґрунтованого формалізму, що прямо суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, суд акцентує увагу на імперативних приписах статті 58-1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якими законодавчо закріплено, що використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює жодних юридичних наслідків.

Зі змісту наведених правових норм безальтернативно слідує, що обов`язковим реквізитом письмового правочину є саме підпис уповноваженої особи, який засвідчує волевиявлення сторони на його вчинення та прийняття встановлених умов. Вимога щодо скріплення підпису печаткою не є імперативною вимогою цивільного чи господарського законодавства України для надання правочину чинності.

Суд також бере до уваги, що контрагентом позивача виступає компанія-резидент Литовської Республіки (країни-члена Європейського Союзу), де використання круглих печаток у комерційній діяльності суб`єктами приватного права здебільшого скасовано або не є обов`язковим, а юридична сила документа підтверджується виключно підписом уповноваженої особи. Відтак, відсутність відбитка печатки на зовнішньоекономічному контракті за умови наявності підписів уповноважених осіб сторін жодним чином не свідчить про недійсність правочину і не може слугувати законною підставою для виникнення у митного органу сумнівів у заявленій митній вартості товару.

Оцінюючи твердження митного органу щодо наявності розбіжностей у зв`язку з дублюванням номерів додаткових угод, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Додаткова угода № 1 від 27 березня 2023 року та Додаткова угода № 1 від 31 грудня 2023 року мають різні дати укладення. Наявність різних дат дозволяє чітко їх ідентифікувати, розмежувати у часі та безперешкодно встановити хронологію виникнення чи зміни договірних правовідносин між сторонами контракту.

Суд наголошує, що нумерація внутрішньої документації, додаткових угод чи специфікацій до зовнішньоекономічного контракту є виключно елементом внутрішнього господарського обліку та діловодства самих суб`єктів господарювання. Очевидна технічна описка сторін у нумерації документів не змінює суті та предмета господарської операції, не впливає на ціну товару, умови оплати чи базис поставки, а отже, жодним чином не впливає на об`єктивні числові значення складових митної вартості імпортованого товару.

Наявність певних незначних недоліків (технічних помилок, розбіжностей) у первинних документах, наданих на підтвердження митної вартості товару, не повинна розцінюватися як обставина, яка виключає можливість врахування таких документів для митного оформлення товарів, і не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у них міститься, якщо за результатами дослідження сукупності решти відомостей та доказів можна достовірно визначити митну вартість товару.

Отже, посилання Львівської митниці на технічні аспекти оформлення документів (відсутність необов`язкових печаток та помилка в нумерації додатків), які не стосуються кількісних чи вартісних показників товару, не можуть визнаватися судом як належні, достатні та обґрунтовані підстави для відмови у визнанні митної вартості, заявленої декларантом за основним методом (за ціною договору).

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, відповідач вказує на те, що згідно з пунктом 2.2 зовнішньоекономічного Контракту умови поставки визначені як EXW Lithuania, тоді як у наданому до митного оформлення рахунку-фактурі (інвойсі) від 19 березня 2026 року № 1903001/26 вказано інший базис поставки, а саме FCA Klaipeda.

На думку митниці, така розбіжність створює суперечності у поданих документах та унеможливлює застосування основного методу визначення митної вартості.

Надаючи оцінку цьому аргументу, суд відхиляє його як безпідставний та такий, що свідчить про вибіркове і фрагментарне читання митним органом умов укладеного договору.

Системний аналіз положень Контракту свідчить, що пунктом 3.1 прямо передбачено гнучкий підхід до визначення базису поставки: постачання здійснюється на умовах EXW Lithuania, або згідно з умовами, вказаними безпосередньо в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту.

Таким чином, зазначення в інвойсі умов поставки FCA Klaipeda повністю узгоджується з комерційними домовленостями сторін, відображеними у Контракті, та не становить жодної правової чи логічної суперечності. Більше того, суд звертає увагу, що обидва вказані базиси поставки (як EXW, так і FCA відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс) передбачають, що витрати на основне міжнародне перевезення не включаються у фактурну вартість товару і їх несе саме покупець.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач діяв добросовісно: додав до митного оформлення довідку про транспортні витрати, рахунок-фактуру на їх оплату та автотранспортну накладну (CMR), і на виконання імперативних вимог пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України правомірно включив ці транспортні витрати до загальної митної вартості імпортованого товару. Жодних зауважень щодо правильності розрахунку чи документального підтвердження транспортних витрат митний орган в оскаржуваному рішенні не висловив.

Щодо тверджень відповідача про відсутність строків відвантаження в інвойсі, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що в рахунку-проформі від 27 січня 2026 року № 2701001/26 та в рахунку-фактурі від 19 березня 2026 року № 1903001/26 чітко зазначено відомості щодо терміну поставки (протягом 150 календарних днів).

Тобто, митний орган допустив очевидну неуважність при дослідженні поданих до митного оформлення документів.

Поряд з цим, суд наголошує, що наявність чи відсутність в інвойсі окремої вказівки на строк відвантаження товару є суто логістичною умовою. Цей реквізит жодним чином не впливає на ціну товару, не є складовою, що формує базу оподаткування в розумінні статті 58 Митного кодексу України, а отже, його уявна відсутність об`єктивно не може слугувати законною підставою для виникнення сумнівів у правильності числового значення заявленої митної вартості.

Оцінюючи доводи митного органу про те, що експортна декларація країни відправлення від 23 березня 2026 року № 26LTLUB00001E218J8 заповнена в режимі транзиту і нібито не містила числових даних, що підлягають перевірці, суд виходить з такого.

Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, експортна митна декларація країни відправлення не входить до вичерпного переліку обов`язкових (основних) документів, що підтверджують митну вартість товарів. Цей документ законодавцем віднесено до категорії додаткових. Позивач надав його до митного оформлення добровільно, реалізуючи своє право на максимальне сприяння митному контролю.

Суд зауважує, що відповідальність за правильність заповнення експортної митної декларації, вибір митного режиму та дотримання митних процедур у країні експорту (Литовській Республіці) несе виключно іноземний контрагент-відправник. Український імпортер (позивач у справі) не є суб`єктом декларування в іноземній юрисдикції, не контролює процес формування експортної декларації та не може нести негативні правові наслідки за ймовірні технічні недоліки її оформлення.

Будь-які недоліки чи особливості заповнення експортної декларації (з точки зору українського митного органу) не можуть спростовувати достовірності, чинності та повноти поданих банківських платіжних документів. Саме банківські платіжні документи (наявні в матеріалах справи) об`єктивно та беззаперечно підтверджують реальну суму коштів, що була фактично перерахована позивачем на користь продавця за придбаний товар, і саме ця сума становить базу для визначення митної вартості за основним методом згідно з нормами Митного кодексу України.

Надаючи правову оцінку діям відповідача в частині безпосереднього коригування митної вартості, суд зазначає, що, безпідставно відхиливши основний метод (за ціною договору), Львівська митниця застосувала шостий, резервний метод, який регламентований статтею 64 Митного кодексу України.

Як єдине джерело цінової інформації та базу для розрахунку донарахованих платежів митний орган використав показники електронної митної декларації іншого суб`єкта господарювання від 02 лютого 2026 року № 100250/2026/500308.

Оцінюючи такий підхід суб`єкта владних повноважень, суд наголошує на імперативних вимогах пунктів 2 і 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України. Згідно з цими нормами, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості повинно бути максимально деталізованим та прозорим. Воно має містити не лише суху констатацію наявної у митного органу інформації, яка призвела до виникнення сумнівів, а й вичерпне обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Рішення про коригування митної вартості товарів може вважатися обґрунтованим і законним у контексті норм статті 55 Митного кодексу України виключно тоді, коли воно містить детальний порівняльний аналіз характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування. Митний орган зобов`язаний довести, що товари є співставними за своїми ключовими параметрами.

Дослідивши зміст графи 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 26 березня 2026 року, суд встановив, що відповідач повністю знехтував цим обов`язком. Митниця обмежилася лише формальним посиланням на номер іншої митної декларації та зазначила ціну за кілограм ваги, проте не навела жодного порівняльного аналізу комерційних, фізичних, технічних чи якісних характеристик товарів. У рішенні відсутнє співставлення умов поставки, обсягів партій, комерційних рівнів продажу, фізичних властивостей скловолоконної нитки та інших критично важливих ціноутворюючих факторів.

Більше того, суд звертає увагу на недолік обраного митницею джерела інформації. Як беззаперечно підтверджується матеріалами справи (зокрема, дослідженою копією самої митної декларації № 26UA100250500308U4 від 02 лютого 2026 року, яка слугувала єдиним джерелом цінової інформації для відповідача), митна вартість товару у вказаній декларації також була визначена самим митним органом за резервним методом (код методу визначення вартості 6), а не за ціною договору щодо ідентичних чи подібних товарів.

Суд констатує, що використання як еталонної бази для порівняння та коригування вартості тієї митної декларації, за якою вартість вже була штучно сформована митним органом за резервним методом, є категорично неприпустимим. Такий підхід створює ланцюгову реакцію безпідставних донарахувань і є грубим порушенням вимог статті 64 Митного кодексу України, а також прямим порушенням Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598. Коригування повинно ґрунтуватися на об`єктивних цінах реальних ринкових операцій, а не на попередніх коригуваннях самого ж митного органу без відповідного ґрунтовного математичного та логічного доведення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд наголошує, що сама лише наявність у відомчій автоматизованій базі даних органу доходів і зборів розрізненої інформації про те, що ідентичні або подібні товари розмитнювалися іншими суб`єктами господарювання за вищими цінами, не є безумовною, достатньою та самостійною підставою для відмови у визнанні митної вартості за ціною договору.

Різниця в митній вартості може бути природним наслідком вільного ціноутворення та зумовлюватися низкою об`єктивних комерційних факторів (таких як: обсяг закупівлі, маркетингова стратегія на певному ринку, терміни постачання, умови та форма оплати, наявність знижок для постійних партнерів). Львівська митниця під час прийняття оскаржуваного рішення жоден із цих факторів не досліджувала, пояснень від декларанта не вимагала та до уваги специфіку конкретної зовнішньоекономічної операції позивача не брала.

Надаючи остаточну оцінку правомірності оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень, суд імперативно керується приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов`язує суд перевіряти, чи прийняті рішення та чи вчинені дії: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо та пропорційно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності безумовно та у повному обсязі покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені фактичні обставини та наведені вище норми права, суд приходить до твердого та беззаперечного переконання, що Львівська митниця як суб`єкт владних повноважень не виконала свій процесуальний обов`язок та не довела належними, достатніми та допустимими доказами наявність об`єктивних, визначених законом підстав для витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Армалітас додаткових документів. Поданий декларантом первинний пакет товаросупровідних документів був вичерпним, повним, дозволяв чітко ідентифікувати імпортований товар та об`єктивно підтверджував числові значення складових митної вартості саме за ціною зовнішньоекономічного договору (контракту).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Враховуючи викладене, рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 26 березня 2026 року № UA209000/2026/000475/2 є необґрунтованим, прийнятим формально, без урахування усіх обставин, що мають суттєве значення для справи, та з грубим порушенням імперативних вимог Митного кодексу України, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці від 26 березня 2026 року № UA209170/2026/000366 є похідним актом індивідуальної дії, що винесений як наслідок прийняття митним органом незаконного рішення про коригування митної вартості, вона також визнається судом протиправною та підлягає скасуванню з метою повного, всебічного та ефективного відновлення порушених майнових та економічних прав позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Армалітас підлягає задоволенню в повному обсязі, документально підтверджений сплачений позивачем судовий збір за подання позову (що включає вимоги як майнового, так і немайнового характеру) підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці як суб`єкта владних повноважень, чиї протиправні рішення зумовили звернення позивача за судовим захистом.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 14, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 26 березня 2026 року № UA209000/2026/000475/2.

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці від 26 березня 2026 року № UA209170/2026/000366.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Армалітас (місцезнаходження: 61052, місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6, літера Д-1, офіс 1; код ЄДРПОУ 44839733) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, місто Львів, вулиця Костюшка, будинок 1; код ЄДРПОУ 43971343) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 19 червня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.