Рішення № 137593094, 22.06.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/682/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 8163423 від 27.07.2025 року,

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути суму заборгованості за Договором позики №8163423 в розмірі 11422,50 грн, з яких: 3000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2422,50 грн. - сума заборгованості за процентами; 6000,00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою.

Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.07.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит №8163423 (додаток в системі "Електронний суд").

За умовами Договору кредитодавець надав відповідачу кредит в розмірі 3000,00 грн. строком на 360 днів із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,95%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту та з комісією за надання кредиту, яка складає 17,25% від суми наданого кредиту з нарахуванням неустойки у разі порушення строків повернення кредиту.

Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису/одноразовий ідентифікатор 501628, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1) у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кредитодавець на виконання умов кредитних договорів №8163423 від 27.07.2025 виконав свої зобов`язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 3000,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ "Європейська платіжна система") так як перерахунок коштів з банківського рахунку кредитодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене підтверджується електронною платіжною інструкцією № ad1257e7-76bd-4edf-a9cd-efa1ae89fad0 від 27.07.2025, яка, у свою чергу, є первинними бухгалтерськими документами, що складений та підписаний в електронній формі.

Отже, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Враховуючи, що кредитодавець свої зобов`язання за кредитними договорами виконав, а відповідач порушив обумовлені договорах строки повернення кредиту, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість за Договором №8163423 від 27.07.2025 у розмірі 11422,50 грн., яка складається з: 3000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2422,50 грн. - сума заборгованості за процентами, 6000,00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою.

У подальшому, кредитодавець ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу №25/02/26 від 25.02.2026 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за вищевказаним кредитним договором.

Відповідач належним чином зобов`язання вказаними Договорами кредиту не виконав ні перед позикодавцем/первісним кредитором, ані перед позивачем/фактором - ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», що набуло право вимоги за Договором позики №8163423 на підставі Договору факторингу.

До початку розгляду справи від представника позивача - адвоката Ткаченко Ю.О. через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі представника Товариства. При цьому, зазначає, що на адресу позивача відзив на позовну заяву не надходив, у зв`язку з чим, нез`явлення відповідача не перешкоджає вирішенню спору. Не заперечує проти постановлення заочного рішення у даній справі.

Відповідач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судових засідань, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин, не подав відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 27.07.2025 між ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 укладено Договір надання коштів у кредит №8163423 (додаток в системі "Електронний суд").

Пунктами 2.1 вказаного Договору визначено, що за цим Договором Кредитодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Кредит»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк кредиту»), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Проценти) від Суми кредиту та Комісію за надання кредиту відповідно до умов цього Договору.

Метою отримання кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника (п. 2.1.1 Договору).

За умовами п. 2.2 Договору №71788949, сума кредиту - 3000,00 грн.; строк кредитування - 360 днів, процентна ставка/день - 0,95% (фіксована), комісія за надання кредиту - 17.25% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 517,50 грн.), неустойка - 150 грн./день, орієнтовна загальна вартість кредиту - 13777.50 грн., тип кредиту - невідновлювальна кредитна лінія.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка 3194.73%.

Згідно п.п. 5.5, 5.6 вищевказаних Договору, такий укладений сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням ІКС, відповідно до вимог Закону України "Про електронну комерцію" шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір в електронній формі та його підписанням сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно із п. 10.1.1 Договору, підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що він ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачено ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом п. 10.1.2 Договору визначено, що позичальник до моменту підписання Договору вивчив умови Договору та Правила надання коштів та банківських металів у кредит за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «СlickСredit», що розміщені на вебсайті https://clickcredit.ua/informaciya (надалі - Правила), а його зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. Позичальник підтверджує, що Договір уклався ним без нав`язування, відповідає його вільному вибору, намірам та інтересам, а інформація, надана Кредитодавцем є зрозумілою та достатньою для прийняття усвідомленого рішення.

Відповідно до довідки про ідентифікацію ТОВ "ФК "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 з яким укладений Договір №8163423 від 27.07.2025, ідентифікований Товариством шляхом використання одноразового ідентифікатора 501628, що був надісланий на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 27.07.2025 о 05:36:28 (додаток в системі "Електронний суд").

Видача на банківські карти клієнтів онлайн-позик, зокрема ОСОБА_1 у сумі 3000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 ., підтверджується довідкою ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» №25/02/26-31286 від 25.02.2026 та довідкою ТОВ "ЕВРОПЕЙСЬКА ПЛАТІЖНА СИСТЕМА" № КД-000041521 від 02.03.2026 (додатки в системі "Електронний суд").

Зокрема, як вбачається з платіжної інструкції №ad1257e7-76bd-4edf-a9cd-efa1ae89fad0 (додаток в системі "Електронний суд"), ТОВ 1 "БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" 27.07.2025 перераховано ОСОБА_1 на платіжну картку НОМЕР_1 (VISA) 3000,00 грн.

На виконання ухвали суду від 22.04.2026 про витребування доказів, АТ "Універсал Банк" повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), Банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_3 на яку 27.07.2025 надійшли кошти в сумі 3000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів по картці від 08.05.2026 (а.с.18, 19).

Відповідно до розрахунку суми заборгованості за Договором №8163423 від 27.07.2025, складеного ТОВ 1 "БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" станом на 25.02.2026 заборгованість відповідача складає 11422,50 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 2422,00 грн., заборгованість за пенею/неустойкою - 6000,00 грн. (додаток в системі "Електронний суд").

У подальшому, 25.02.2026 ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" уклали Договір факторингу №25/02/26 (додаток в системі "Електронний суд") за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за Договором кредиту №8163423 від 27.07.2025.

Відповідно до Реєстру прав вимог №1, ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 11422,50 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3000,00 грн.; заборгованість за процентами - 2422,50 грн., заборгованість за пенею/неустойкою - 6000,00 грн. ((додаток в системі "Електронний суд").

За таких обставин суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами ЦК України, а також спеціальними нормами Закону України "Про електронну комерцію".

Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно ст. 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Порядок укладення електронного договору визначений ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно якої пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст.12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 провадження № 61-7203 св 20 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зазначені вище договори, які укладені були з відповідачем включають всі істотні умови для відповідного виду договору та вони підписані сторонами, зокрема відповідачем шляхом підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що відповідає статті 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" та ст. 639 ЦК України.

Правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК, створює презумпцію правомірності правочину і у зв`язку з цим, відповідно до ст. 629 ЦК, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, за приписами ст. 526 ЦК, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У справі, що розглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Проте відповідачем не подано жодних доказів на спростування факту укладення договору, використання кредитних коштів чи розміру заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача, тому висновки суду про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими.

Отже матеріалами справи встановлено, що відповідач порушив зобов`язання з повернення кредитних коштів, та за ним обліковується прострочена заборгованість за наданим кредитом у зазначеному вище розмірі.

За відсутності доказів, які б спростовували поданий позивачем розрахунок заборгованості за вищевказаним договором, суд не має підстав піддавати їх сумніву. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання умов договору.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Крім того, на час розгляду справи зазначений договір, за якими відповідач отримав кредитні кошти, є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавався.

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Отже, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач належним чином виконував кредитні зобов`язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, що відображена у наданому позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором у розмірі 11422,50, зі складовими, зазначеними вище.

Положеннями ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Урахувавши, що матеріали цивільної справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором, позовні вимоги ТОВ "ФІНПРОМ" підлягають задоволенню, проте частковому, виходячи з наступного.

Отже, щодо стягнення однієї із складових заявленої позивачем заборгованості - неустойки, суд зазначає наступне.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню/неустойку за невиконання зобов`язання за кредитним договором №8163423 у розмірі 6000,00 грн., проте на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільнений від обов`язку сплатити неустойку на користь кредитодавця на період дії воєнного стану в Україні, з 24 лютого 2022 року, отже підставними є заперечення представника відповідача в цій частині, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача неустойки.

При цьому, варто зважати на те, що відповідач підписавши договори підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до переконання про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором №8163423 від 27.07.2025 в розмірі 5422,50 грн., з яких: 3000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 2422,50 грн. - сума заборгованості за процентами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн., про що свідчить платіжна інструкція №579946386.1 від 17.04.2026 (а.с.5).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково та врахуванням положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1263,90 грн. (5422,50 х 2662,40 : 11422,50, де 5422,50 грн. - загальна сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню, 2662,40 грн. - сума сплаченого судового збору, 11422,50 грн. - загальна сума заборгованості за кредитним договором заявлена до стягнення).

Разом з цим, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копію договору про надання правової допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025, копію акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, витяг з акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 02.03.2026 та копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 25.03.2026.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн., на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав. Оцінка дій, що полягали у вивченні наявних у Клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналізу судової практики та збору документів/доказів по малозначних справах для формування позовної заяви, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних та значних затрат часу, обсяг і складність складених процесуальних документів адвокатом не є значними.

Крім іншого розмір правової допомоги в сумі 4500 грн. є неспівмірними від стягненої суми в розмірі 5422,50 грн.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 2500 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 15, 207, 509, 512, 514, 526, 530, 536, 610-612, 625, 626, 629, 638, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 76-81, 128, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 280-284, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" (банківські реквізити: НОМЕР_4 відкритий в АТ «ПУМБ», код банку - 334851) суму заборгованості за Договором кредиту №8163423 в розмірі 5422,50 грн. (п`ять тисяч чотириста двадцять дві гривні п`ятдесят копійок).

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" (банківські реквізити: НОМЕР_4 відкритий в АТ «ПУМБ», код банку - 334851) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1263,90 грн. (одна тисяча двісті шістдесят три гривні дев`яносто копійок), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" (банківські реквізити: НОМЕР_4 відкритий в АТ «ПУМБ», код банку - 334851) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень).

У задоволенні решти вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачем через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНПРОМ МАРКЕТ", код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.