Рішення № 137592744, 22.06.2026, Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області (до 25.04.2025 - Комсомольський міський суд Полтавської області)

Справа №397/289/26

Провадження №2/534/447/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Горішні Плавні

Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області

в складі суду: головуючого судді Морозова В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Костюченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із згаданим позовом до відповідача в якому прохає суд Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 502937406 від 07.02.2021 у розмірі 26 721,50 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

З позовом представником подано клопотання про витребування доказів в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», які мають охоронювану законом таємницю.

Позовна заява головним чином мотивована тим, що 07.02.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Відповідачем було укладено кредитний договір № 502937406 на суму 5 000,00 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV8VU97.

Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 5 000,00 шляхом перерахування через банк-провайдер.

Проте, в подальшому Відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 7 500,00 грн..

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі Договір факторингу 1). У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 131 від 27.04.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача.

Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно Договору факторингу 1 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 131 від 27.04.2021 до Договору факторингу 1 до позовної заяви додається Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01.

ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача.

Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зі сторони ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» згідно Договору факторингу 2 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу 2.

10.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 10/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 10.07.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 26 721,50 грн. Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача.

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № Б/Н від 10.07.2025 до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу 3.

Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони Позивача згідно Договору факторингу 3 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі Боржників № Б/Н від 10.07.2025 до Договору факторингу 3.

Враховуючи вищезазначене, позивач зазначає, що загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 26 721,50 грн., яка складається з: 7 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 19 221,50 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 00,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Ухвалою суду від 13.04.2026 року відкрито провадження за вказаним позовом та призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклика) сторін за наявними у справі матеріалами також задоволено клопотання про витребування.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову, або задовольнити позов частково.

Представником позивача направлено відповідь на відзив та додаткові пояснення у справі.

Заперечень проти розгляду справи в спрощеному провадженні без повідомлення сторін не надходило.

Тому, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України судом розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази та надавши їм правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.02.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та Відповідачем було укладено Кредитний договір № 502937406.

Відповідно до умов договору та Паспорту споживчого кредиту: перший транш: 5 000,00 грн, зарахований на картку 07.02.2021; другий транш: 2 500,00 грн, зарахований 08.02.2021; загальна сума кредиту (тіло): 7 500,00 грн; строк кредитування: 15 (п`ятнадцять) календарних днів від дати видачі першого траншу тобто до 22.02.2021 включно; реальна річна процентна ставка: 604,99% річних (базова), що в грошовому вираженні становить 124,50 грн/день від суми 5 000,00 грн та відповідно більше від суми 7 500,00 грн; ставка при невиконанні зобов`язань: 839,50% річних, що становить 172,50 грн/день від суми 7 500,00 грн (розділ 6 Паспорту споживчого кредиту).

Зазначені обставини підтверджуються Паспортом споживчого кредиту до Договору № 502937406, доданим Позивачем до позовної заяви, а також відповіддю АТ «УНІВЕРСИТ БАНК» від 18.04.2026 (вх. № БТ/Е-14708), з якої вбачається зарахування 07.02.2021 суми 5 000,00 грн та 08.02.2021 суми 2 500,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що належить Відповідачу.

Так, 22.02.2021 в останній день строку дії Кредитного договору Відповідач здійснив оплату у розмірі 1826,00 грн, що беззаперечно підтверджується власним розрахунком первісного кредитора який доданий до позовної заяви.

Суд погоджується з доводами представника Відповідача, в тому, що сума 1826,00 грн. точно відповідає нарахованим відсоткам за 15 днів користування кредитом у межах строку договору, а саме 07.02.2021 (день 1, від 5 000 грн): 83,00 грн., 08.02.2021 (день 2, від 7 500 грн): 124,50 грн., 09.02.22.02.2021 (13 днів 124,50 грн): 1 618,50 грн. що разом складає 83,00 + 124,50 + 1 618,50 = 1 826,00 грн.

Відповідно до п. 5.4 Правил надання грошових коштів у позику (Правила), які є невід`ємною частиною Кредитного договору (що визнається самим Позивачем), при недостатності суми платежу для повного виконання зобов`язання черговість погашення встановлюється така: спочатку прострочені відсотки, потім прострочена сума тіла, потім нараховані відсотки, потім тіло кредиту. Оскільки оплата здійснена 22.02.2021 в останній день строку, а не після нього прострочення на момент оплати ще не виникло.

Суд дослідивши розрахунки заборгованості Відповідача, врахувавши доводи представників сторін, дійшов наступних висновків.

До вказаної позовної заяви долучено розрахунки ТОВ «МАНІВЕО» та ТОВ «ТАЛЮОН ПЛЮС», зі змісту яких виходить наступне.

Так, 19221,50 грн. відсотків нараховані виключно після закінчення строку дії Кредитного договору з 23.02.2021 по 21.06.2021 за штрафною ставкою 172,50 грн/день (839,50% річних). При цьому нарахування тривало лише 117 днів. До 22.02.2021 відсотки вже були сплачені. Жодних відсотків після 21.06.2021 аж до дати набуття права вимоги Позивачем (10.07.2025) не нараховувалось взагалі.

Також суд звертає увагу на те, що розрахунок не містить детального щоденного розбиття із зазначенням бази нарахування, застосованої ставки та обґрунтування правомірності нарахування після закінчення строку. Виписка з особового рахунку ТОВ «ФК «ЄЙС» за період 10.07.202526.12.2025 показує лише кінцеве сальдо без розкриття методики його формування. Позивач не надав жодних доказів того, що ним самим здійснювались будь-які нарахування, а тому сума 19221,50 грн. є результатом нарахувань третіх осіб, правомірність яких Позивач не підтвердив належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Проценти за кредитним договором є платою за користування коштами тобто можливістю правомірно не повертати борг протягом погодженого строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку про наступне, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція Великої Палати ВС зазначена у постанові ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (пункти 5354): після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги за ч. 2 ст. 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється; у постанові ВП ВС від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц прямо зазначила: «В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України». Тобто ВП ВС чітко розмежовує: договірні відсотки (плата за користування кредитом у строк) припиняються, а відповідальність за прострочення здійснюється виключно за ст. 625 ЦК. ВП ВС у постанові від 04.07.2018 у справі № 910/10156/17 також підтвердила, що положення ст. 625 ЦК поширюються на всі грошові зобов`язання, незалежно від їх правової природи.

Враховуючи викладене вище суд погоджується з доводами представника Відповідача та вважає, що правомірною вимогою Позивача після закінчення строку договору є: тіло кредиту 7 500,00 грн.; 3% річних за ст. 625 ЦК (з 23.02.2021 по 26.12.2025 = 4,84 роки): 7 500 *3%*4,84 = 1089.00 грн., що разом становить суму у розмірі 8589.00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 (в редакції, чинній на дату укладення договору 07.02.2021) умова договору про споживчий кредит є нікчемною, якщо вона: передбачає встановлення максимальної суми витрат споживача за договором вище, ніж передбачено законом; встановлює для споживача обов`язок сплачувати кредитодавцеві будь-яке відшкодування або штрафи у розмірах, що є несправедливими або непропорційними.

Так, ставка 839,50% річних є очевидно несправедливою та непропорційною, адже у 1,39 рази перевищує навіть базову ставку за договором (604,99% річних) та нарахування за 117 днів після строку (172,50 грн/день) дало 19 221,50 грн, що у 2,56 рази перевищує тіло кредиту 7 500,00 грн., що у 139 разів перевищує облікову ставку НБУ (станом на відповідний період 67% річних).

Подібних висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у, постанові від 22.06.2022, справа № 296/7213/15, де зазначено, що умови договору про споживчий кредит, що встановлюють несправедливу плату або штрафи для споживача, є нікчемними відповідно до Закону «Про споживче кредитування», а кредитор позбавляється права вимагати їх виконання.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку, що Позивачем не спростовано доводи Відповідача, а тому позов слід задовольнити частково у частині тіла кредиту у сумі 7500,00 грн. та 3% річних за ст. 625 ЦК України у сумі 1089.00 грн. У іншій частині позовних вимог відмовити.

Щодо розподілу відшкодування судових витрат на правову допомогу суд, зазначає наступне.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що: «40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що: «у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 3500,00 грн.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

При подачі позову Позивачем було сплачено 2662,40 грн. судового збору, позов задоволено на 32,14 %, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальній сумі 855,69 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 502937406 від 07.02.2021 у розмірі 8589,00 грн. з яких: тіло кредиту складає 7500,00 грн., 3 % річних за ст. 625 ЦК України 1089,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 855,69 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» ЄДРПОУ: 42986956, юридична адреса: 02094, місто Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13.

Відомості, які суд не оголошує щодо учасників справи при проголошенні рішення суду:

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя В`ячеслав МОРОЗОВ