Ухвала суду № 137586297, 22.06.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1529/26

Провадження № 1-кс/347/421/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 року слідчий суддя Косівського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , за участі:

секретаря ОСОБА_2 ,

слідчого ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Косів клопотання заступника начальника слідчого відділення Косівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області майора поліції ОСОБА_3 , подане в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026091190000172 від 21.06.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, не маючого утриманців, особи з інвалідністю ІІІ групи, студента 3-го курсу Сторожинецького лісового фахового коледжу, не депутата, раніше не судимого, працевлаштованого водієм у ФОП ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И Л А:

22.06.2026 року заступник начальника слідчого відділення Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області майор поліції ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням, погодженим заступником керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 .

Клопотання мотивоване тим, що20 червня 2026 року близько 22:50 годин, ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, будучи відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, учасником дорожнього руху, керуючи автомобілем марки Volkswagen Passat B6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в салоні якого на задньому пасажирському сидінні перебували пасажири ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рухаючись по вул. Л. Українки в селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області в напрямку м. Вижниця Чернівецької області, на закругленій ділянці дороги праворуч, не впорався із керуванням, виїхав за межі проїзної частини дороги ліворуч по напрямку його руху, де в подальшому в`їхав у літній майданчик АЗС «Євро Нафта», де вчинив наїзд на ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , неповнолітню ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (військовослужбовця в/ч НОМЕР_3 , оператор БПЛ), які сиділи за столиком та відпочивали.

При цьому ОСОБА_5 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:

п. 1.3., який зазначає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

п. 1.5., який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 2.9., в якому зазначено, що водієві забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

п. 10.1., який зобов`язує водія перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п. 12.1., де вказано, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3., де вказано, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

У результаті порушення водієм ОСОБА_5 вказаних пунктів Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажири автомобіля, які перебували на задньому пасажирському сидінні: ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді обширної рвано-скальпованої рани верхньої третини лівої гомілки з пошкодженням м`яза; неповнолітня ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, СГМ, підшкірної гематоми правої лобної ділянки, забійної рани верхньої третини правої гомілки, забою тазу; ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому четвертої п`ясної кістки лівої кисті, різаної рани обох гомілок; окрім того в наслідок наїзду потерпілі, які перебували на літньому майданчику АЗС «Євро Нафта», отримали тілесні ушкодження: ОСОБА_11 у вигляді ЗЧМТ, СГМ, закритої травми грудної клітки та черевної порожнини, живота, гемоперетонеум; неповнолітня ОСОБА_12 у вигляді ЗЧМТ, СГМ, перелому кісток лицевого черепа, множинних різаних ран обличчя з права, вушної раковини з права, лівої долоні з наявністю сторонніх тіл та ОСОБА_13 у вигляді забою головного мозку, внутрішньо мозкового крововиливу, забою правої лобної ділянки та субдорального крововиливу лівої гемісфери головного мозку, перелому правої лобної кістки та лівої скроневої кістки, підшкірною гематоми, правої лобної ділянки, множинних забійних рваних ран м`якої ділянки голови справа, відкритого перелому нігтєвої фаланги 4 пальця правої кисті, множинних рваних ран долоневої поверхні лівої кисті, які згідно Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень затвердженої Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 може відповідати отриманню ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України.

21.06.2026 ОСОБА_5 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

21.06.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Вина ОСОБА_5 підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: протоколом огляду місця події від 21.06.2026, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 21.06.2026, протоколом допиту підозрюваного від 21.06.2026, протоколами допиту свідків від 21.06.2026, та іншими доказами зібраними під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Злочини, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , відносяться до категорії тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до восьми років.

Підстави для тримання під вартою, передбачені нормами Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом Конвенція), а саме, ст.5 (право на свободу та особисту недоторканість), а також рішеннями Європейського суду з прав людини (надалі за текстом ЄСПЛ).

Основна мета ст.5 Конвенції полягає в тому, щоб виключити необґрунтоване тримання під вартою особи (рішення ЄСПЛ по справі Маккей проти Сполученого Королівства). Вимога законності тримання під вартою не може бути задоволена тільки шляхом дотримання національного законодавства, а національне законодавство повинно відповідати Конвенції, включаючи загальні принципи, які в ній відображені (справа Плесо проти Угорщини).

Положення пункту 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством він також повинен бути необхідним за конкретних обставин (справа Нештяк проти Словаччини).

Згідно статті 5 §1(c) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції) нікого не може бути позбавлено свободи, крім такого випадку і відповідно до процедури, встановленої законом, як законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної в рішенні Джессіус проти Литви, особа може бути позбавлена волі на підставі статті 5 § 1 (c) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише в рамках кримінального провадження, з тим, щоб вона постала перед компетентним судовим органом за обґрунтованою підозрою у вчиненні злочину.

Суть терміну «обґрунтована підозра» полягає в існуванні фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Яку саме підозру слід вважати обґрунтованою залежить від обставин справи.

З огляду на вищевказане положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, враховуючи обґрунтованість підозри у даному кримінальному провадженні, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінальних правопорушень, незаконно впливати на потерпілих, свідків у вказаному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

?усвідомлюючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та розмір покарання, передбачений за вчинення кримінального правопорушення у якому підозрюється, з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності, ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, зокрема в обґрунтуванням даного ризику є той факт, що ОСОБА_5 не одружений, не працевлаштований, а також немає тісних соціальних зв`язків;

?незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки анкетні дані потерпілих та свідків у кримінальному провадженні ОСОБА_5 відомі, та підозрюваний може незаконно схиляти цих осіб до надання неправдивих показів;

?також ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення, так як на даний час, вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння.

З викладеного вище вбачається, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуваючи на волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, чи вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_5 покладається необхідність запобігання вказаним ризикам.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Забезпечити належну поведінку підозрюваного ОСОБА_5 та запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, керуючись ст. ст. 40, 131, 132, 176, 177, 184, 194, КПК України, враховуючи вимоги п.п. 3,4,5 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, відповідно з якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законодавством процедурою.

Обрання більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, викладеним вище, а тому відносно підозрюваного ОСОБА_5 слідчий просить обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Слідчий ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримав повністю та просить суд його задовольнити, зважаючи на суспільний резонанс даного злочину та кількість потерпілих не визначати ОСОБА_5 розмір застави.

Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні вважав клопотання обґрунтованим та просить суд застосувати відносно ОСОБА_5 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою,мотивуючи наявністю ризиків, вказаних у клопотанні, підкреслює, що злочин відноситься до категорії тяжкого злочину та за його вчинення передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, що не виключає ризик переховування підозрюваного від слідства й суду. Обгрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується матеріалами кримінального провадження. Злочин, передбачений ч.2 ст.286-1 КК України після внесення змін до законодавства був виокремлений в окрему норму. Ризик впливу на потерпілих і свідків у даному кримінальному провадженні обгрунтовує тим, що частина з них були пасажирами ОСОБА_5 і він має на них вплив.

Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував щодо застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, зазначені у клопотанні не підтверджені та безпідставні, вважає за доцільне застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід, не пов`язаний із обмеженням волі, а у разі застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити мінімальний розмір застави, що у даному випадку нормами КПК не заборонено, злочин є необережним, внаслідок ДТП загиблих немає. Просить врахувати стан здоров`я підозрюваного, який перебуває на стаціонарному лікуванні внаслідок ДТП, а потерпілі також перебувають у медичному закладі. Вважає підозру необгрунтованою, оскільки у ній не зазначено усіх обставин злочину та відсутні відомості про тілесні ушкодження потерпілих (зокрема, не долучено судмедвисновок експерта про тілесні ушкодження ОСОБА_14 . Звертає увагу на те, що слідчим та прокурором не наведено підстав щодо неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів до підозрюваного. Також просить врахувати особу підозрюваного, який є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має інвалідність ІІІ групи, студент, працевлаштований, не судимий, проживає із батьками у повноцінній сім`ї, що свідчить про наявність міцних соціальних зв`язків.

Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділенням Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026091190000172 від 21.06.2026 відносно ОСОБА_5 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України за підозроюОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

21.06.2026 року о 06:15 годині ОСОБА_5 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правоопрушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України (а.с.31-33).

21.06.2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України (а.с.36-39).

Згідно протоколу допиту підозрюваного від 21.06.2026 року ОСОБА_5 надав свої пояснення (а.с.40-42).

Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу у відповідності до ч.2 ст.184 КПК України підозрюваному та його захиснику вручено 21.06.2026 року о 15 годині 00 хвилин.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до п. «С» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод (Рим, 1950), КПК України для обрання або для зміни запобіжного заходу - тримання під вартою необхідна наявність підстав вважати, що ця особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину, буде намагатися, або ухилятися від слідства, суду та від виконання процесуальних рішень або перешкоджати встановленню істини в справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому враховується тяжкість вчинених злочинів, вік підозрюваного, його стан здоров`я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інше.

Слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

В наданому на розгляд слідчого судді клопотанні про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою та доданих до нього документах вбачається вірогідність причетності ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий суддя крім наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на підставі наданих матеріалів враховує те, що підозрюваний ОСОБА_5 має середню спеціальну освіту, не одружений, не має утриманців, раніше не судимий, навчається на 3-му курсі Сторожинецького лісового фахового коледжу, працевлаштований водієм у ФОП ОСОБА_7 в с.Ямниця Івано-Франківської області, може незаконно впливати на потерпілих та свідків, частина з яких були його пасажирами під час ДТП, переховуватися від органів досудового слідства та суду, враховуючи тяжкість покарання, що передбачає санкція інкримінованої йому статті, а також вчинити інші кримінальні правопорушення, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, за яке передбачено покарання до восьми років позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою на цій стадії кримінального провадження.

Змістом імперативної норми, викладеної у ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Слідчий суддя, вислухавши думку осіб, які беруть участь у розгляді клопотання, дослідивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання.

Під час розгляду клопотання слідчим та прокурором доведено неможливість застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан його здоров`я; міцність соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан.

Слідчим в обґрунтування клопотання зазначені ризики щодо можливості переховуватися від органів досудового слідства та суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше чи кримінальне правопорушення.

Слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно яких обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, при цьому, ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а також загальну спрямованість реформи кримінального судочинства на гуманізацію та підвищення гарантій захисту прав особи, згідно з якими тримання особи під вартою має бути винятковим запобіжним заходом.

Натомість, п.3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватись з урахуванням ряду інших відповідних факторів. Продовження строків тримання під вартою не може застосовуватись через те, що вироком суду може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі (рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції»). Практика ЄСПЛ грунтується на актуальності ризиків, які виправдовують подальше тримання особи під вартою.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 183 КПК України: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Потенційна можливість переховуватися від слідства/суду, враховуючи тяжкість покарання, що передбачає санкція інкримінованої ОСОБА_5 статті (можливість призначення покарання у виді позбавлення волі та позбавлення права керування транспортними засобами матиме негативні наслідки: втрату роботи, можливості навчатися, перебування в місцях позбавлення волі), дає підстави стверджувати про наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.

У даному випадку ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, обгрунтований відсутністю міцних соціальних зв`язків (не має утриманців, не одружений, не судимий), в Україні продовжується дія воєнного стану, частина території країни знаходиться під окупацією, частина державного кордону не контролюється, що об`єктивно може надати можливість обвинуваченому як переховуватися від слідства/суду, так і вчинити інше кримінальне правопорушення; не виключається у даному випадку й ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, адже кримінальне провадження знаходиться на початковій стадії і свідків, потерпілих не допитано; не виключається й ризик продовження протиправної поведінки підозрюваного, зважаючи на характер і наслідки вчиненого злочину.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

Задовольняючи клопотання про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи недоведеність на цей момент того, що злочин, у вчиненні якого він підозрюється, вчинений із застосуванням насильства чи погрози його застосування, спричинив загибель людини чи раніше йому обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений ним, слідчий суддя вважає необхідним визначити підозрюваному розмір застави.

Посилання слідчого щодо недоцільності визначення підозрюваному розміру застави з підстав «суспільного резонансу» щодо цього кримінального правопорушення та великою кількістю потерпілих не знаходиться у переліку ч.4 ст.183 КПК України.

Суд враховує, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.

В рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вважає, що розмір застави має оцінюватись, з огляду на, з-поміж іншого, ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Водночас, розмір застави не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов застави, це фактично призвело б до подальшого ув`язнення, яке перетворилося б на безальтернативне («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta) від 22.05.2018, заява № 54335/14, § 70; «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, заява № 12050/04, § 78).

Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111 від 7 грудня 2006 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що визначення непомірного розміру застави для підозрюваного, обвинуваченого здійснювалося крізь призму формального виконання вимог Європейської конвенції з прав людини, тому у своїх судових рішеннях суди повинні керуватися також розміром доходів (майновим станом) і сімейним станом підозрюваного, обвинуваченого.

У рішенні Європейського суду по справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain, № 12050/04, від 28.09.2010 р., п. 79, 80), зроблено висновок, згідно із яким сума застави повинна бути належним чином обґрунтована із врахуванням майнового стану обвинуваченого.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Згідно з ч.5 ст.182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на 01 січня 2026 року прожитковий мінімуму на працездатну особу становить 3328 гривень.

Враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_5 , тяжкість кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, матеріальне становище підозрюваного, дохід якого становить з його слів близько 20000 грн. на місяць, а його мати не працевлаштована - слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави в сумі, що відповідає 30 прожитковим мінімумам працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не буде завідомо непомірним для підозрюваного.

Відповідно до ч.7 ст.182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 КПК України, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також слідчий суддя вважає необхідним відповідно до норм ч.3 ст.183 та ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення нею застави покласти на підозрювану відповідні обов`язки щодо прибуття на виклики до слідчого, прокурора, суду, можливості залишення місця проживання, повідомлення про зміну місця проживання слідчого, прокурора чи суду, здачі закордонних паспортів.

Керуючись ст.ст. 132, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 202, 205, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання задовольнити.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід - тримання під вартою строком шістдесят днів.

Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання - з 06:20 години 21.06.2026 року до 06:20 години 19.08.2026 року включно.

Визначити ОСОБА_5 розмір застави тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 99840 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сорок) гривень, після внесення якої підозрюваний звільняється з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного під вартою. З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі звільнення підозрюваного ОСОБА_5 з-під варти у зв`язку з внесенням ним застави, покласти на підозрюваного такі обов`язки: 1) прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора чи суду; 2) не відлучатися з населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінально провадження, про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, 4) здати на берігання до відповідних органів влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії запобіжного заходу у виді застави, в разі її внесення, та обов`язків, покладених на підозрюваного в разі його звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави, визначити до 19.08.2026 року включно.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в цій ухвалі протягом дії ухвали у національній грошовій одиниці на рахунок з такими реквізитами: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26289647, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, рахунок отримувача: UA158201720355259002000002265) у будь-який момент протягом строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Призначення платежу: застава по кримінальному провадженню №12026091190000172 від 21.06.2026 року.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на процесуальних прокурорів Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5-ти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1