Рішення № 137582265, 22.06.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/5737/26

Провадження № 2/712/3658/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі Чумак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Державної організації (установа, заклад) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси до ОСОБА_1 про виселення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Квартирно-експлуатаційний відділ міста Черкаси звернувся до суду з позовом, у якому просить виселити ОСОБА_1 із займаних нею житлових приміщень кімнат №203, 204 гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що КЕВ міста Черкаси є органом управління у складі Командування Сил логістики Збройних Сил України та здійснює квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин Міністерства оборони України.

На балансі позивача перебуває гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , який належить до житлового фонду Міністерства оборони України та призначений для проживання військовослужбовців і членів їх сімей.

У зазначеному гуртожитку на підставі ордера та рішення житлової комісії проживав квартиронаймач ОСОБА_2 разом із членами сім`ї, зокрема відповідачем ОСОБА_1 . Між сторонами було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг щодо займаного житлового приміщення.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 отримав грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення відповідно до постанови КМУ №728 від 02.09.2015 та наказу Міністерства оборони України, після чого придбав інше житло та зареєстрував місце проживання за іншою адресою, у зв`язку з чим втратив підстави для користування службовим житлом.

Разом із тим позивач вказує, що відповідач ОСОБА_1 продовжує проживати у спірних кімнатах, хоча вона не є військовослужбовцем або особою, яка має самостійне право на користування службовим житлом, а також, за даними позивача, є власником іншого житлового приміщення квартири у АДРЕСА_2 .

Позивач посилається на положення пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ №1081 від 03.08.2006, відповідно до якого військовослужбовці та члени їх сімей зобов`язані звільнити займане службове житло у разі отримання грошової компенсації або придбання житла для постійного проживання.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до Інструкції щодо забезпечення житлом військовослужбовців №380 від 31.07.2018 та статті 132 Житлового кодексу Української РСР особи, які втратили підстави користування службовим житлом або проживають у ньому без правових підстав, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Позивач також вказує, що необхідність звільнення спірного житла зумовлена наявністю черги військовослужбовців, які потребують забезпечення службовим житлом, тоді як спірне приміщення фактично зайняте особою, яка не пов`язана із проходженням військової служби.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач безпідставно займає спірні житлові приміщення та підлягає виселенню в судовому порядку.

Ухвалою судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 01.05.2026 відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження.

Відповідач 23.05.2026 скерувала відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечувала проти позову, вказуючи, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач зазначає, що вселилася до спірних кімнат гуртожитку на законних підставах - на підставі спеціального ордера як член сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який є дійсним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався. З моменту вселення вона постійно проживає та зареєстрована у спірному житлі з 2005 року.

Також відповідач посилається на те, що має значний трудовий стаж на підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, що підтверджується записами у трудовій книжці та даними державного реєстру застрахованих осіб, а також має статус особи з інвалідністю ІІІ групи, встановлений безстроково, що, на її думку, підлягає врахуванню при вирішенні питання про виселення.

Відповідач вважає, що її виселення без надання іншого житлового приміщення суперечитиме гарантіям, встановленим статтею 47 Конституції України, статтею 6 та статтею 30 Закону України «Про основні засади житлової політики», а також статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втручання у право на житло повинно бути пропорційним, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, відповідач зазначає, що її виселення не може ґрунтуватися на положеннях пункту 25 розділу IV Інструкції №380 від 31.07.2018, оскільки вона не є особою, яка самовільно зайняла житло, не порушувала умов його утримання, не припиняла трудові відносини з підстав, що тягнуть виселення, та не вчиняла дій, які відповідно до закону є підставою для виселення без надання іншого житла.

Відповідач також заперечує проти доводів позивача щодо втрати права користування житлом у зв`язку з отриманням грошової компенсації та придбанням іншого житла. Вона зазначає, що грошова компенсація була отримана квартиронаймачем ОСОБА_2 на сім`ю з двох осіб, при цьому вона особисто як член сім`ї ОСОБА_2 такої компенсації не отримувала, а перебувала у квартирній черзі протягом тривалого часу.

Також відповідач вказує, що твердження позивача про наявність у неї іншого житла є недостовірними, оскільки, згідно з отриманою нею інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за нею право власності на інше житлове приміщення не зареєстровано.

Окремо відповідач зазначає, що вона не підпадає під випадки, передбачені статтею 132 Житлового кодексу Української РСР, які допускають виселення без надання іншого житла, оскільки не звільняла роботу за власним бажанням без поважних причин, не порушувала трудову дисципліну та не вчиняла злочинів.

У зв`язку з викладеним, відповідач вважає, що підстав для її виселення із спірного житлового приміщення немає, а позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Ухвалою судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 17.06.2026 закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 позов підтримали, просили суд задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вказувала, що не має зареєстрованого права власності на іншу нерухомість, не була забезпечена грошовою компенсацією або іншим житлом тому вимога про виселення є безпідставною.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із статтею 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

За частиною першою статті 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положенням частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що на балансі квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси станом на 17.03.2026 знаходиться гуртожиток за генпланом №1 військового містечка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкой №368 від 17.03.2026, виданої КЕВ м.Черкаси.

Власником вказаного гуртожитку відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №328245348 від 06.04.2023 є Міністерство оборони України.

19.01.2006 року на ім`я ОСОБА_2 виданий талон до ордеру №13, який підтверджує право на зайняття двох кімнат по АДРЕСА_1 разом із сім`єю, яка складається з ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_5 (донька).

25.02.2015 між КЕВ міста Біла Церква та ОСОБА_2 укладено Договір про надання послуг з утримання будівлі КЕВ, що використовується під гуртожиток, будинок, прибудинковоі території та комунальних послуг квартиронаймачу та членам його сім`ї (дочці - ОСОБА_5 дружині - ОСОБА_1 ), згідно якого вони отримували послуги в житловому приміщенні - кімната АДРЕСА_3 .

Відповідно до списку осіб, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації від 12.11.2020 року та платіжного доручення №5 від 26.11.2020 ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_5 отримали грошову компенсацію в розмірі 848 167,80 грн. за належне для отримання житлове приміщення відповідно до постанови КМУ №728 від 02.09.2015 та наказу Міністерства оборони України, після чого придбав інше житло та зареєстрував місце проживання своє та доньки за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_4 , у зв`язку з чим втратив підстави для користування службовим житлом.

У гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 залишилась проживати відповідачка ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується відповіддю на запит КЕВ міста Черкаси Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради відповідно до якого за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання тільки дружини квартиронаймача - ОСОБА_1

Як повідомила відповідачка в судовому засіданні, грошову компенсацію за належне для отримання житло вона не отримувала, оскільки у березні 2020 року розірвала шлюб із ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 від 31.03.2020 надане суду для огляду в судовому засіданні.

Представник позивача листом від 14.03.2025 за № 298 повідомив відповідачку ОСОБА_1 про необхідність звільнення приміщення 203, 204 по АДРЕСА_1 в строк до 01.04.2025 року. Відповідач в цьому листі зробила напис про отримання попередження 14.03.2025 та повідомила про проведення ремонтних робіт за адресою АДРЕСА_6 і відтермінування до кінця року.

В судовому засіданні додатково пояснила, що дійсно в її власності з січня 2022 перебувала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , яка в подальшому переоформлена станом на квітень 2026 року на її доньку ОСОБА_6 відповідно до умов договору дарування, проте в даній квартирі проживати можливості вона не має, так як у квартирі з 2022 ведуться ремонтні роботи, а в подальшому донька планує виставити квартиру на продаж.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 вселилася до спірного житлового приміщення на законних підставах як член сім`ї квартиронаймача ОСОБА_2 та набула право користування ним похідно від права основного наймача.

Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають із договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать, зокрема, дружина та діти.

Разом із тим право користування службовим житловим приміщенням не є безумовним та безстроковим, оскільки таке житло надається у зв`язку із проходженням служби або трудовими відносинами та має спеціальний правовий режим.

Відповідно до статті 118 Житлового кодексу Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Згідно зі статтею 124 Житлового кодексу Української РСР працівники, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, що надало службове жиле приміщення, підлягають виселенню з такого приміщення у випадках, передбачених законодавством.

Також судом вже зазначалось, що ОСОБА_2 , як основний квартиронаймач, отримав грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення разом із донькою ОСОБА_5 та за рахунок отриманих коштів придбав інше житло, після чого змінив місце проживання.

Таким чином, право користування спірним службовим житлом, яке було пов`язане з правовим статусом основного квартиронаймача та його сім`ї, втратило своє призначення.

При цьому судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у період з 2022 року мала у власності окреме житлове приміщення квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку виникло на підставі введення об`єкта нерухомості в експлуатацію.

Вказана обставина підтверджує, що відповідачка була забезпечена іншим житлом, а тому її право користування службовим житловим приміщенням не могло розглядатися як єдине джерело забезпечення житлом.

Суд критично оцінює доводи відповідачки щодо неможливості проживання у зазначеній квартирі у зв`язку з проведенням ремонтних робіт, оскільки доказів того, що квартира є непридатною для проживання, перебуває в аварійному стані або не може використовуватися за своїм цільовим призначенням, суду не надано.

Більше того, після отримання повідомлення позивача від 14.03.2025 про необхідність звільнення службового житлового приміщення відповідач здійснила подальше відчуження зазначеної квартири, яка наразі перебуває у власності її доньки ОСОБА_6 з 30.04.2026 року.

Суд зазначає, що добровільне відчуження відповідачкою належного їй житлового приміщення не може створювати для неї переваг у вигляді збереження права користування службовим житлом та покладати негативні наслідки такого рішення на державний орган, який забезпечує житлом військовослужбовців.

Інше тлумачення фактично дозволяло б особі, яка була забезпечена житлом, шляхом добровільного відчуження такого майна знову набути перевагу перед військовослужбовцями, які перебувають у черзі на отримання службового житла.

Відповідно до пункту 25 розділу IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018, особи, які втратили право користування службовим житловим приміщенням, підлягають виселенню у випадках, передбачених законодавством.

Суд також враховує положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої втручання у право особи на повагу до житла допускається, якщо воно здійснюється відповідно до закону, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

У даній справі втручання у право відповідача на житло передбачене нормами житлового законодавства, а саме статтями 118, 124 ЖК Української РСР, пунктом 19 постанови Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006 та пунктом 25 розділу IV Інструкції №380.

Легітимною метою такого втручання є забезпечення ефективного використання державного житлового фонду Міністерства оборони України та забезпечення службовим житлом військовослужбовців, які його потребують.

Оцінюючи пропорційність такого заходу, суд враховує, що відповідач законно вселилася у спірне приміщення, тривалий час ним користувалася, однак у подальшому була забезпечена іншим житлом, яке після виникнення спору добровільно відчужила.

За таких обставин суд приходить до висновку, що виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення відповідає вимогам закону, переслідує легітимну мету та є пропорційним втручанням у її право на житло.

Враховуючи вищевикладене, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, беручи до уваги докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виселення ОСОБА_1 з кімнат АДРЕСА_7 без надання іншого жилого приміщення підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, стягненню із відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2662,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 12. 13, 80, 81, 89, 263-268, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Державної організації (установа, заклад) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси до ОСОБА_1 про виселення- задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з АДРЕСА_7 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Державної організації (установа, заклад) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси (18001, м.Черкаси, вул.Надпільна, б.220, ЄДРПОУ 26631946) сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 гривень.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 22.06.2026.

Головуючий Т.Є.Троян