Ухвала суду № 137580757, 22.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 552/4215/26

Провадження № 2/369/13557/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Лапченко О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту,-

встановив:

до суду надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту.

Позивач просить суд звільнити з-під арешту все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що накладений при примусовому виконанні виконавчого листа № 1613/404/2012, що виданий 14.03.2019 року Ленінським районним судом м. Полтави (номер запису про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: 34041612, внесений 07.11.2019 11:30:14 державним реєстратором Тригубенко І.Ю., Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер: 59582910, виданої 07.08.2019, видавник Шевченківський ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

Підсудність - це сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов`язаних справ.

Так, цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів просторової підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв`язку між справами. До них відносяться: загальна територіальна підсудність, альтернативна підсудність та виключна підсудність.

Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача. Позови до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності пред`являються за місцем знаходження їх органу управління. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.

Виключна підсудність встановлює, що пред`явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Принцип законного судді нерозривно пов`язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 зазначила, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України (аналогічні положення містяться у ч.1 ст.30 ЦПК України) необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови, пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року (справа № 910/10647/18) зазначено наступне.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.

Судом встановлено, що згідно з відповіддю № 2916132 від 22.06.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за наданими параметрами наявні відомості щодо зареєстрованого нерухомого майна.

Зокрема, за ОСОБА_3 пов`язане нерухоме майно нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що включають кінотеатр літ. А-3 загальною площею 1381,7 кв. м, вбиральню літ. В-1 площею 28,4 кв. м та трансформаторну підстанцію літ. Б-1 площею 15,5 кв. м, із загальною площею 1425,6 кв. м.

Також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про зареєстроване обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, запис № 34041612 від 07.11.2019, накладений Шевченківським відділом державної виконавчої служби м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області (код ЄДРПОУ 34963066) у межах виконавчого провадження.

Вказані відомості підтверджують наявність зареєстрованого нерухомого майна та чинного обтяження (арешту), що є предметом спору у даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю зняття арешту, накладеного в межах виконавчого провадження на нерухоме майно, що пов`язане з виконавчим листом № 1613/404/2012, виданим Ленінським районним судом м. Полтави.

Судом встановлено, що позивач у позовній заяві не конкретизує належним чином об`єкт нерухомого майна, щодо якого просить зняти арешт, обмежуючись загальним формулюванням щодо арешту нерухомого майна, що належить певній особі.

Разом із тим, відповідно до отриманої судом відповіді № 2916132 від 22.06.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що нерухоме майно, пов`язане з предметом спору та щодо якого зареєстровано обтяження у вигляді арешту (запис № 34041612 від 07.11.2019), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, до складу цього об`єкта входять нежитлові будівлі (кінотеатр літ. А-3, вбиральня літ. В-1, трансформаторна підстанція літ. Б-1) загальною площею 1425,6 кв. м.

Таким чином, хоча позивач не визначає конкретно об`єкт нерухомого майна, судом встановлено його місцезнаходження та індивідуалізуючі характеристики на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням такого майна.

Отже, оскільки спір стосується нерухомого майна, розташованого у смт Котельва Котелевського району Полтавської області, до даного спору підлягають застосуванню правила виключної підсудності.

Таким чином, справа не підсудна Києво-Святошинському районному суду Київської області та підлягає направленню за правилами виключної підсудності до суду за місцезнаходженням нерухомого майна, відповідно до статті 30 ЦПК України, а не за загальними правилами територіальної підсудності, передбаченими статтею 27 ЦПК України.

Таким чином, справа підлягає передачі для розгляду за встановленою правилом виключної підсудності до Котелевського районного суду Полтавської області відповідно до статті 30 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 30, 31, 187 ЦПК України, суддя

постановив:

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту передати на розгляд за підсудністю до Котелевського районного суду Полтавської області.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Передача справи на розгляд іншого суду здійснюється не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Суддя - Лапченко О.М.