Рішення № 137564798, 22.06.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/7588/25

Провадження №2/367/866/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючої судді Третяк Я,М.,

з участю секретаря Люоіної О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач з відповідачем у період з 2017 року по 20.02.2025 перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що рішення суду про розірвання шлюбу встановлено, що з квітня 2023 сторони проживають окремо, а їх донька проживає з позивачем. Ці обставини під час розірвання шлюбу визнано відповідачем.

У цій справі позивач стверджує, що з 2023 року він самостійно виховує та утримує свою малолітню доньку, оскільки матір дитини не цікавиться питаннями життя їх дитини, її виховання та матеріальної підтримки, а отже ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Позивач зазначає, що встановлення цього факту йому необхідного для безперешкодного влаштування життя своєї доньки, оскільки при влаштуванні дитини до освітнього закладу, отриманні медичного обслуговування, виїзду за кордон вимагається згода матері. А тому встановлення такого факту є необхідним для захисту прав та інтересів його доньки.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 14 липня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у підготовчому засідання.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21.01.2026 було відмовлено в прийнятті заяви відповідача про визнання позову, закрито підготовче засідання, а справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили встановити факт самостійного виховання позивачем своєї доньки.

Відповідач жодного разу до суду не прибувала, під час підготовчого засідання подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутністю та визнала пред`явлений позов.

Представник третьої особи до суду не прибув, повідомлявся про розгляд справи у встановлений спосіб. Під час підготовчого засідання представник третьої особи надав письмові пояснення, в яких просив ухвалити рішення в цій справі відповідно до інтересів дитини, при цьому в наданні висновку щодо вирішення вказаного спору було відмовлено, з огляду на те, що в справах про встановлення факту діючим законодавством не встановлено можливості складення будь-якого висновку.

Заслухавши учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини суд встановив таке.

Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20.02.2025 у справі № 367/482/25.

Сторони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать відомості свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою від 12.06.2025, виданої за електронним запитом з Реєстру територіальної громади м. Харкова, позивач та його малолітня донька з 23.01.2021 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Інші особи за вказаною адресою не зареєстровані.

Згідно з довідкою від 13.06.2025 донька сторін ОСОБА_4 перебуває на обліку в КНП «Міська дитяча поліклініка № 13» Харківської міської ради.

Згідно з характеристикою, виданою директором КЗ «Лозівський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 9» Лозівської міської ради Харківської області від 11.06.2025 донька сторін ОСОБА_4 відвідує вказаний заклад з 01.10.2024.

Вирішуючи заявлену позивачем вимогу, суд виходить з таких норм діючого законодавства.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтями 150 та 151 СК України передбачено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини.

Згідно із частиною другою статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

У цій справі позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини.

Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу ? батька, який самостійно виховує та утримує дитину.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що встановлення цього факту є необхідним для нього з метою вирішення питань освіти та медичного обслуговування дитини без згоди матері, а також для виїзду за кордон без такої згоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, та зазначає про таке.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 наголосила на тому, що, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Оскільки чинним законодавством передбачене позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Вказаний правозастосовний підхід свідчить про те, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до приписів ЦК України, у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть одного з батьків дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 15 СК України, невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З огляду на вказане суд висновує, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, суд констатує, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейний кодекс України не передбачає підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Також частиною першою статті 15 СК України встановлена «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт ? у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі суд встановив, що батьки дитини (позивач та відповідач) розірвали шлюб та проживають окремо.

Позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

При цьому, визнання позову матір`ю в цій справі є нікчемним, оскільки в разі дійсного невиконання нею своїх батьківських обов`язків позивач мав би ініціювати питання щодо покладення на неї відповідальності, встановленої законом (наприклад, стягнення аліментів, встановлення способу участі матері у вихованні доньки тощо).

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, оскільки в такому питанні завжди існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, тому суд приходить до висновку про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Водночас такий факт не підлягає встановленню у судовому порядку як самостійна вимога позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення цієї справи розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: Я.М. Третяк