Рішення № 137562186, 12.06.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9352/15-ц

Провадження № 2/466/38/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Пилипців О.-І.І.

представника позивача Кононова І.К.

представника відповідача ОСОБА_1 -Ковальчук С.Т.

представника відповідача ОСОБА_2 -Гущенкова Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ТзОВ «АНСУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «АНСУ», третя особа ОСОБА_2 про припинення договору поруки

ВСТАНОВИВ :

11.11.2015 року представник ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 251875,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23 грудня 2011р. між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ІКІFG.5667.004, згідно умов якого ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» зобов`язалось надати ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового використання кредит в сумі 240000,00 грн., на споживчі потреби, на строк до 22 грудня 2026 року, а Позичальник зобов`язався у встановлені договором строки повернути кошти та сплатити відсотки у розмірі 18,0 % річних від суми кредитної заборгованості щомісяця в період сплати.

Крім того відповідно до договору поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011 року відповідач ОСОБА_1 є поручителем, а як наслідок в разі неповернення у визначені строки суми наданого кредиту, відсотків, комісій, а також можливих збитків, понесених ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» внаслідок несвоєчасного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором він відповідає перед банком як солідарний боржник.

Умови договору порушені позичальником ОСОБА_2 , зобов`язання не виконується, кредит не повертається, чим завдано матеріальної шкоди Банку. В зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року, позов ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» 251875 (двісті п`ятдесят одну тисячу вісімсот сімдесят п`ять) гривень 80 копійок заборгованості за кредитним договором № ІКІFG.5667.004 від "23" грудня 2011р.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 01.03.2019, замінено сторону (стягувача) у виконавчих листах по цивільній справі №466/9352/15-ц за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №IKIFG.5667.004 від 23 грудня 2011року, а саме: замінити стягувана - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ на стягувача - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АНСУ» у зв`язку з переходом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АНСУ» прав кредитора відповідно до Договору №60 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 08.11.2017року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 23.07.2019, заяву адвоката Шимчишина Ігоря Степановича в інтересах ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/9352/15-ц від 10 травня 2016 року - задоволено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року в справі №466/9352/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасовано. Призначено підготовче судове засідання.

19 вересня 2019 року адвокат Ковальчук С.Т. звернувся до суду із зустрічним позовом в інтересах ОСОБА_1 до ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», третя особа ОСОБА_2 про припинення договору поруки.

Свої вимоги мотивує тим, що 23 грудня 2011 року між ПАТ «ВБР» («Кредитор») та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено Кредитний договір № ІКІFG.5667.004.

Предметом Кредитного договору було надання Позичальнику у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 240 000,00 гривень (двісті сорок тисяч грн. 00 коп.).

На забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за кредитним договором 23 грудня 2011 року між ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» («Кредитор») та ОСОБА_1 («Поручитель») було укладено Договір поруки РХ029031.20024.001 (надалі - Договір поруки). Предметом вищезгаданого Договору поруки є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань за згаданим вище Кредитним договором № ІКІFG.5667.004, укладеним між Кредитором та ОСОБА_2 (Боржником).

Позичальник (Боржник) свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконував і Кредитор надіслав Боржнику Вимогу сплати № 7519 від 05.10.2015 р. (Вимога в матеріалах справи).

11 листопада 2015 року Кредитор (Позивач за первісним позовом) звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з вимогою про стягнення солідарно з ОСОБА_2 (Відповідач 1 за первісним позовом) та ОСОБА_1 (Відповідач 2 за первісним позовом) заборгованість за Кредитним договором у розмірі 251 845,80 грн.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із вказаним вище позовом) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент звернення Кредитора до суду із вказаним позовом), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо Поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого Кредитором.

Наведене вище вказує на те, що і право Кредитора, і обов`язок Поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі, застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, Кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок Позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини Кредитор має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Згідно з пунктом 7 оспорюваного Договору поруки: «У випадку невиконання Боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого п. 1 Договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(-ь)».

Пунктом 8 оспорюваного Договору поруки передбачено: «Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора, на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 7 цього договору».

Кредитор (Позивач за первісним позовом) зазначених вище умов Договору не виконав, чим порушив право Поручителя висунути заперечення проти вимоги Кредитора (ст. 555 ЦК України), виконати зобов`язання забезпечені порукою замість боржника (ст. 556 ЦК України) та уникнути накопичення суми боргу і застосування штрафних санкцій.

Відповідно до умов Кредитного договору (п. 3.1.9.) «Банк має право достроково стягнути кредит, проценти, комісію, в порядку передбаченому п.п. 2.10, 2.11, 3.1.5., 3.1.6 при настання умов, передбачених п. 3.1.11».

У свою чергу, п. 3.1.11. Кредитного договору встановлює таку підставу для виникнення права Банку на дострокове стягнення, як: «порушення Позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного Договору».

Як випливає з Розрахунку Заборгованості на 23.09.2015 року, наданого Позивачем за первісним позовом і долученого до матеріалів цієї справи, 01.08.2012 року - дату оплати чергового платежу для погашення кредитних зобов`язань, Боржник не здійснив передбачену Кредитним договором оплату, чим допустив порушення свої зобов`язання встановлені умовами Кредитного договору (ст.526 ЦК України), і як наслідок цього, у Позивача за первісним позовом виникла право на дострокове стягнення всієї суми кредиту (п.3.1.9.Кредитного договору).

З тих самих підстав, у Кредитора (Позивача за первісним позовом) виникло право звернутися з Вимогою до Поручителя, а після 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Поручителем Вимоги, звернутися до суду з позовом до Поручителя, однак Кредитор звернувся з вищезгаданої вимогою до ОСОБА_2 , як Відповідача 1, лише 05.10.2015 року, а з позовною заявою до Боржника та Поручителя - 11.11.2015 року, тобто, зі спливом строку припинення поруки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після

відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а статтею 261 ЦКУ визначено, що: «Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила».

Наведені вище докази, в контексті ст. 253 ЦК України і з врахуванням того, що Кредитор ніколи не надсилав жодної Вимоги на адресу Поручителя, дозволяють прийти до висновку про те, що перебіг строку позовної давності стосовно вимог, з якими Кредитор звернувся до Суду розпочався з наступного дня після невиконання Боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором, тобто, від 02.08.2012 року, і стосовно вимог до Поручителя закінчився після спливу одного року від дня укладення договору поруки, а саме - 23.12.2012 року.

Пунктом 3 статті 267 ЦК України встановлено, що «Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення», але по відношенню до зобов`язань забезпечених порукою - строк припинення поруки є преклюзивним і його закінчення є підставою для припинення поруки.

Враховуючи вищевикладене, для захисту своїх прав вимушені звернутися з зустрічним позовом до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20.09.2019, замінено позивача ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, його правонаступником ТзОВ «АНСУ» (код ЄДРПОУ 36757541, 01015, м. Київ, вул. Лейпцігська, 3-А).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21.11.2019, позовну заяву ТзОВ «АНСУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - вважати неподаною та повернути позивачу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.03.2020, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21.11.2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

24.01.2022 директор ТзОВ «АНСУ» подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ІКІFG.5667.004 від "23" грудня 2011р. в розмірі 467700,30грн., з яких: 219557,91грн. - поточна заборгованість по тілу кредиту; 3988,73грн. - прострочена заборгованість по тілу кредиту; 2417,42грн. - поточна заборгованість за процентами; 9931,05грн. - прострочена заборгованість за процентами; 14980,69грн. - пеня; 172895,88грн. - інфляційні витрати; 43928,62грн. - 3% річних.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.06.2024, зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТзОВ «АНСУ», третя особа ОСОБА_2 про припинення договору поруки, прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження із позовною заявою ТзОВ «АНСУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 12 червня 2024 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача ТзОВ «АНСУ» Кононов І.К. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Просив первісний позов задовольнити в повному обсязі. Зустрічний позов заперечив та просив у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Ковальчук С.Т. в судовому засіданні первісний позов заперечив. Зустрічні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в зустрічній позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Гущенков Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги частково заперечував. Зустрічний позов не заперечував. Просив завершувати розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до часткового задоволення, а зустрічний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 23.12.2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ Всеукраїнський банк розвитку» (надалі Банк) був укладений кредитний договір № IKIFG.5667.004 (надалі - Кредитний договір), відповідно до якого Банк надав, а Боржник отримав кредитні кошти в сумі 240000,00 гривень, терміном до 22 грудня 2026 року, з встановленням плати за користування кредитними коштами в розмірі 18,00 процентів річних. Цільове призначення кредиту - для купівлі нерухомого майна (п. 1.2., 1.3, 1.4, 1.7 договору).

Відповідно до п. 2.4. кредитного договору № IKIFG.5667.004 від 23.12.2011р. Період сплати кредиту, комісії та відсотків здійснюється з 1-го по 10-те число кожного місяця, починаючи з дати підписання договору. При несплаті кредиту, комісії та відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими. Відповідно до п. 2.8. Нарахування відсотків здійснюється щоденно, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами виходячи з 360 днів у році. Відповідно до п. 6.3. За порушення строків сплати процентів за використання кредитом та/або комісії Банк нараховує Позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Пунктом 3.1.9. Кредитного договору Банк має право достроково стягнути кредит, проценти, і комісії в порядку, передбаченому п.п. 2.10.,2.11.,3.1.5.,3.1.6., при настанні умов передбачених п. 3.1.11. Відповідно до п. 6.1. за порушення строків погашення кредиту Банк нараховує Позичальнику відсотки у розмірі 36% (тридцять шість), від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

З метою забезпечення виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011. Відповідно до пунктів 1. та 2. Договору поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011 Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, штрафи, пені та інші платежі, відшкодування збитків. Відповідно до п. 6. Договору поруки, у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Відповідно до п. 8. Договору поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011 Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора, на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 7. Цього договору, а саме якщо боржник не виконує свої зобов`язання відповідно до Кредитного договору на адресу поручителя направляється письмова вимога із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(ь).

ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» виконав свої зобов`язання за Кредитним договором. Водночас, Відповідач ОСОБА_2 тривалий час не виконує належним чином зобов`язання за Кредитним договором по поверненню кредитних коштів, за рахунком Боржника, станом на 24.01.2022 року утворилась заборгованість у розмірі 467700,30грн., з яких: 219557,91грн. - поточна заборгованість по тілу кредиту; 3988,73грн. - прострочена заборгованість по тілу кредиту; 2417,42грн. - поточна заборгованість за процентами; 9931,05грн. - прострочена заборгованість за процентами; 14980,69грн. - пеня; 172895,88грн. - інфляційні витрати; 43928,62грн. - 3% річних.

08 листопада 2017 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТзОВ «АНСУ» (надалі - Новий кредитор) відповідно до чинного законодавства України був укладений Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 60 (далі - Договір відступлення).

Згідно даного договору відбулося відступлення прав вимоги за Кредитним договором №IKIFG.5667.004 від 23 грудня 2011 року, що був укладений між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 , та Договором поруки №РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011, що був укладений між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 Договору відступлення за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до Договору відступлення ТОВ «АНСУ» набуло прав кредитора до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за Кредитним договором, Договором поруки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 слідує, що за змістом вказаних вище положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач належно не виконав свого зобов`язання.

Згідно із ч.1ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи норми закону, те, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку в повному обсязі не погасив, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягає задоволенню частково.

Щодо вимог позивача про стягнення з поручителя ОСОБА_1 солідарно суми боргу слід зазначити наступне.

Як передбачено приписами статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З матеріалів справи слідує, що 23 грудня 2011 року між Банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки № РХ029031.20024.001, на підставі якого відповідач зобов`язалася відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів наданих відповідачу ОСОБА_2 за кредитним договором.

Позичальник ОСОБА_2 свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконував і Кредитор надіслав Боржнику Вимогу сплати № 7519 від 05.10.2015 р. (а.с.46 т.1).

11 листопада 2015 року Кредитор (Позивач за первісним позовом) звернувся до суду з вимогою про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором у розмірі 251 845,80грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання., зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент звернення Кредитора до суду із вказаним позовом), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо Поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого Кредитором.

Наведене вище вказує на те, що і право Кредитора, і обов`язок Поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі, застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, Кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Згідно з пунктом 7 Договору поруки: «У випадку невиконання Боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого п. 1 Договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(-ь)».

Пунктом 8 Договору поруки передбачено: «Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора, на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 7 цього договору».

Кредитор (Позивач за первісним позовом) зазначених вище умов Договору не виконав, чим порушив право Поручителя висунути заперечення проти вимоги Кредитора (ст. 555 ЦК України), виконати зобов`язання забезпечені порукою замість боржника (ст. 556 ЦК України) та уникнути накопичення суми боргу і застосування штрафних санкцій.

Відповідно до умов Кредитного договору (п. 3.1.9.) «Банк має право достроково стягнути кредит, проценти, комісію, в порядку передбаченому п.п. 2.10, 2.11, 3.1.5., 3.1.6 при настання умов, передбачених п. 3.1.11».

У свою чергу, п. 3.1.11. Кредитного договору встановлює таку підставу для виникнення права Банку на дострокове стягнення, як: «порушення Позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного Договору».

Як випливає з Розрахунку Заборгованості на 23.09.2015 року, наданого Позивачем за первісним позовом і долученого до матеріалів цієї справи, 01.08.2012 року - дату оплати чергового платежу для погашення кредитних зобов`язань, Боржник не здійснив передбачену Кредитним договором оплату, чим допустив порушення свої зобов`язання встановлені умовами Кредитного договору (ст.526 ЦК України), і як наслідок цього, у Позивача за первісним позовом виникла право на дострокове стягнення всієї суми кредиту (п.3.1.9.Кредитного договору).

З тих самих підстав, у Кредитора (Позивача за первісним позовом) виникло право звернутися з Вимогою до Поручителя, а після 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Поручителем Вимоги, звернутися до суду з позовом до Поручителя, однак Кредитор звернувся з вищезгаданої вимогою до ОСОБА_2 , як Відповідача 1, лише 05.10.2015 року, а з позовною заявою до Боржника та Поручителя ОСОБА_1 - 11.11.2015 року, тобто, зі спливом строку припинення поруки.

Слід зауважити, що для вирішення даної справи в частині вимоги до поручителя визначальним є питання чи направлялася банком на адресу поручителя пропозиції про виконання зобов`язань за договором поруки на погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Проте, жодного повідомлення/вимоги ОСОБА_1 не отримувала.

Верховний Суд України у своїй постанові від 11.11.2015 (справа № 6-2056цс15) висловив правову позицію, згідно якої, строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Враховуючи те, що на переконання суду порука ОСОБА_1 припинена, заборгованість підлягає стягненню лише з ОСОБА_2 .

При вирішенні вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею в розмірі 14980,69грн., інфляційними витратами в розмірі 172895,88грн. та 3 % річних в розмірі 43928,62грн., суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, дослідивши наявні матеріали справи та докази на обґрунтування первісних первісних позовних вимог, суд вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими пенею, інфляційними витратами та 3 % річних суперечить принципам розумності та добросовісності, не є співмірною сумі кредиту, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми у разі невиконання ним зобов`язань.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Нараховані позивачем пеня, інфляційні витрати та 3 % річних перевищують суму залишку по тілу кредиту у розмірі 219557,91грн.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими пенею в розмірі 14980,69грн., інфляційними витратами в розмірі 172895,88грн. та 3 % річних в розмірі 43928,62грн. - не є співрозмірною сумі залишку по тілу кредиту у розмірі 219557,91грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми нарахувань у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшеного розміру заборгованості з розрахунку: 219557,91грн. - поточна заборгованість по тілу кредиту; 3988,73грн. - прострочена заборгованість по тілу кредиту; 2417,42грн. - поточна заборгованість за процентами; 9931,05грн. - прострочена заборгованість за процентами.

Тобто, з відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом підлягає стягненню заборгованість у розмірі 235895,11грн.

При визначені даної суми заборгованості судом враховано те, що майнові права банку порушені, а вимога про стягнення боргу у розмірі 467700,30грн. суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, що може призвести до надмірного тягару щодо сплати вказаної суми боргу.

Враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає , що зменшений розмір заборгованості не спричинить порушення прав банку та не створить надмірний тягар щодо сплати боргу відповідачем за первісним позовом.

Заперечуючи проти позову відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки у договорі встановлюються окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 справі № 14-10цс18.

У справі, що переглядається, суд встановив, що поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору, тобто несплачені щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Як зазначено вище, відповідач припинив виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту 17.01.2015 - дата здійснення останнього платежу, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості, позивач звернувся з позовом 11.11.2015, тобто позов заявлено в межах строків позовної давності.

Враховуючи вказане, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір. Оскільки позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2358,95 грн.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 до ТзОВ «АНСУ», третя особа ОСОБА_2 про припинення договору поруки, то такий, на думку суду підлягає до задоволення з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини 1 та 2 статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (с. 202 ЦК України).

Частиною 1 статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справ та обов`язків.

Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору».

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11(провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Як вже встановлено судом, з метою забезпечення виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011.

Відповідно до пунктів 1. та 2. Договору поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011 Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, штрафи, пені та інші платежі, відшкодування збитків.

Відповідно до п. 6. Договору поруки, у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п. 8. Договору поруки № РХ029031.20024.001 від 23 грудня 2011 Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора, на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 7. Цього договору, а саме якщо боржник не виконує свої зобов`язання відповідно до Кредитного договору на адресу поручителя направляється письмова вимога із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(ь).

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок Позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини Кредитор має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Згідно з пунктом 7 оспорюваного Договору поруки: «У випадку невиконання Боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого п. 1 Договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(-ь)».

Пунктом 8 оспорюваного Договору поруки передбачено: «Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора, на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 7 цього договору».

Кредитор (Позивач за первісним позовом) зазначених вище умов Договору не виконав, чим порушив право Поручителя висунути заперечення проти вимоги Кредитора (ст. 555 ЦК України), виконати зобов`язання забезпечені порукою замість боржника (ст. 556 ЦК України) та уникнути накопичення суми боргу і застосування штрафних санкцій.

Відповідно до умов Кредитного договору (п. 3.1.9.) «Банк має право достроково стягнути кредит, проценти, комісію, в порядку передбаченому п.п. 2.10, 2.11, 3.1.5., 3.1.6 при настання умов, передбачених п. 3.1.11».

У свою чергу, п. 3.1.11. Кредитного договору встановлює таку підставу для виникнення права Банку на дострокове стягнення, як: «порушення Позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного Договору».

Як випливає з Розрахунку Заборгованості станом на 23.09.2015 року, наданого Позивачем за первісним позовом і долученого до матеріалів справи, 01.08.2012 року - дату оплати чергового платежу для погашення кредитних зобов`язань, Боржник не здійснив передбачену Кредитним договором оплату, чим допустив порушення свої зобов`язання встановлені умовами Кредитного договору (ст.526 ЦК України), і як наслідок цього, у Позивача за первісним позовом виникла право на дострокове стягнення всієї суми кредиту (п.3.1.9.Кредитного договору).

З тих самих підстав, у Кредитора (Позивача за первісним позовом) виникло право звернутися з Вимогою до Поручителя, а після 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Поручителем Вимоги, звернутися до суду з позовом до Поручителя, однак Кредитор звернувся з вищезгаданої вимогою до ОСОБА_2 , як Відповідача 1, лише 05.10.2015 року, а з позовною заявою до Боржника та Поручителя ОСОБА_1 - 11.11.2015 року, тобто, зі спливом строку припинення поруки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після

відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а статтею 261 ЦКУ визначено, що: «Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила».

Наявні у справі докази, в контексті ст. 253 ЦК України і з врахуванням того, що Кредитор ніколи не надсилав жодної Вимоги на адресу Поручителя, дозволяють прийти до висновку про те, що перебіг строку позовної давності стосовно вимог, з якими Кредитор звернувся до суду, розпочався з наступного дня після невиконання Боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором, тобто, від 02.08.2012 року, і стосовно вимог до Поручителя закінчився після спливу одного року від дня укладення договору поруки, а саме - 23.12.2012 року.

Отже, на думку суду, сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З умов Договору вбачається, що у договорі не встановлено строку, після якого порука припиняється.

У такому випадку слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України, яка встановлює, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Так, в матеріалах справи відсутні відомості того, що ОСОБА_1 отримувала від банку повідомлення із зазначенням розміру невиконаних основним позичальником ОСОБА_2 зобов`язань та необхідності виконати ці зобов`язання за позичальника.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що зустрічний позов є підставним та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2518,47 грн.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, і зустрічні позовні вимоги також підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

позов ТзОВ «АНСУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» 235895,11грн. (двісті тридцять п`ять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять гривень 11 копійок) заборгованості за кредитним договором № ІКІFG.5667.004 від "23" грудня 2011р.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в доход держави судовий збір в розмірі 2358,95 грн.(дві тисячі триста п`ятдесят вісім гривень 95 коп.).

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТзОВ «АНСУ», третя особа ОСОБА_2 про припинення договору поруки - задовольнити повністю.

Визнати зобов`язання ОСОБА_1 - поручителя за Договором поруки РХ029031.20024.001 від 23.11.2011 року, припиненими з 23.12.2012 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на користь ОСОБА_1 2518,47 гривень (дві тисячі п`ятсот вісімнадцять гривень сорок сім копійок) сплаченого судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», код ЄДРПОУ 36757541, 01015, м. Київ, вул. Лейпцігська, будинок 3-А.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 19 червня 2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук