Рішення № 137560395, 04.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа №:755/4978/25

Провадження №: 2/755/6794/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Грищенко С.В.,

учасники справи:

представник позивача - Воєводіна А.О.,

представник відповідачів - адвокат Прядко Р.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Київська міська рада звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд:

«Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_1 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61588448 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_2 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589208 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_3 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589640 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_4 .»

Вимоги позову обґрунтовані тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 15.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В. прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 61587099, № 61588448, № 61589208, № 615989640 щодо реєстрації за кожним із відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права постійного користування на земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200. Підставою для прийняття цього рішення є рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.22.2015 у справі №755/782/15-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а, та відповідні відомості з ДЗК від 10.11.2011 №51457994, №51459690, №51460065, №51460286. Позивач зазначає, що земельна ділянка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, однак Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування відповідачам та будь-яким іншим особам не приймалось. З наведених підстав позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 №61587099, №61588448, №61589208 та №615989640 прийняті приватним нотаріусом всупереч установленому законодавством порядку набуття прав на земельну ділянку комунальної власності та в порушення законодавчо визначеної процедури державної реєстрації речових прав, адже до виключної компетенції Київської міської ради належить розпорядження землями комунальної власності та розгляд заяв відповідачів. При цьому, за результатами розгляду клопотання відповідачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам та доданих до нього документів, врахувавши наявність рішення Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», позивач Київська міська рада встановила, що земельна ділянка розташована на території існуючого парку «Гідропарк» та відповідно до ст. 44 ЗК України відноситься до земель природно-заповідного фонду, а тому згідно ст. 83 ЗК України не може бути передана в приватну власність, у зв`язку з чим Київська міська рада прийняла рішення від 12.07.2012 №786/8123 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам на АДРЕСА_1 орієнтовною загальною площею 0,4 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Водночас постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а вказане вище рішення позивача було визнано протиправним та скасовано, визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано прийняти рішення яким передати в приватну власність, в тому числі й відповідачів, земельні ділянки. На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а, Департаментом розроблено проект рішення Київської міської ради від 05.01.2024 №08/231-9/ПР про передачу відповідачам та іншим особам у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Водночас, на стадії опрацювання проекту рішення, позивач виявив факт незаконної державної реєстрації земельної ділянки із присвоєнням їй кадастрового номеру 8000000000:66:149:0200, а також факт неправомірної державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за відповідачами. Позивач звертає увагу, що у відповідачів відсутній належним чином оформлений державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що свідчить про неможливість набуття права постійного користування земельною ділянкою. Також в позовній заяві зазначається, що положення земельного та цивільного законодавства не визначають конструкції спільного часткового права постійного користування земельною ділянкою, що на думку позивача свідчить про порушення державним реєстратором норм земельного законодавства та законодавства про державну реєстрацію. Крім того, відповідачі не належать до вичерпного переліку суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками. На думку позивача, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.22.2015 у справі №755/782/15-ц не визнано ані право постійного користування земельною ділянкою за відповідачами ані права власності на неї. Постановою Верховного Суду у справі №826/4348/13-а також не визнано право постійного користування або право власності на земельну ділянку. В Державному земельному кадастрі також відсутня інформація про право власності або право постійного користування земельною ділянкою. Окрім того, оспорювані рішення приватного нотаріуса прийняті за відсутності державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку. Також, позивач вказує на те, що Київська міська рада не приймала рішення про затвердження проекту землеустрою або про передачу земельної ділянки у власність/ користування третім особам.

31.03.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями позовну заяву передано в провадження головуючого судді Коваленко І.В.

Згідно відповідей від 04.04.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

24.04.2025 р. з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ЦМУ ДМС в м.Києві та Київській області надійшла інформація про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 24.04.2025 року позовна заяву залишено без руху.

30.04.2025 року (вх.№24373) представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про усунення недоліків позовної заяви разом із квитанцією про сплату судового збору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06.05.2025 року відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

09.06 2025 року (вх.№32851) через систему «Електронний суд» з дотриманням вимог статей 127, 174, 178 ЦПК України, до суду представник відповідачів - адвокат Прядко Р.В. подав відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. За змістом відзиву представник відповідача висловив свою позицію щодо предмету та підстав позову, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позов.

У відзиві зазначається, що фактичні обставини набуття відповідачами права користування спірною земельною ділянкою були предметом розгляду Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/782/15-ц. Цим рішенням встановлено, що згідно рішення №60 Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10.01.1967 під будівництво ресторану «Млин» відведена земельна ділянка площею орієнтовно 0,4 га. Планом земельної ділянки №26303 від 24.01.1967 передбачалось, що її площа складала 4500 кв.м. Цілісно-майновий комплекс (будівництво ресторану «Млин») введено в експлуатацію 29.05.1968 державною комісією, про що складено Державний Акт вводу в експлуатацію №479 від 29.05.1968. В подальшому, згідно договору №481 від 16.05.1997, Фондом державного майна України цілісно-майновий комплекс - ресторан «Млин» продано Товариству покупців членів трудового колективу ресторану «Млин» в особі ОСОБА_2 Майно державного підприємства «Ресторан «Млин» Регіональним відділенням ФДМУ у місті Києві передано у володіння Товариства покупців трудового колективу ресторану «Млин» згідно акту №499 від 27.05.1997. Згідно Акту підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 30.09.1999 договір купівлі-продажу №481 від 16.05.1997 виконано у повному обсязі, об`єкт знято з контролю. Відповідно до свідоцтва про власність Фонду державного майна України № 530 від 23 травня 1997 року, ОСОБА_2 , як голова Товариства покупців членів трудового колективу ресторану «Млин», є власником цілісно-майнового-комплексу ресторан «Млин». Також, Розпорядженнями Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва №3 від 06.01.2000 року та №55 від 26.01.2000 року ОСОБА_6 надано згоду на переведення частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_4 на першому поверсі в житлове. Відповідно до розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № пс-10с від 30 травня 2000 року, ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс нежитлових приміщень та квартира, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності позивачам. Дане нерухоме майно перебуває на спірних земельних ділянках. Новий власник цілісного майнового комплексу ресторану «Млин» - приватне підприємство «Ресторан Млин» продав його на підставі двох договорів. Згідно з першим договором, зареєстрованим КМ БТІ 25.07.1997 року за № 245-3, як літера «Б» частина приміщень продано ОСОБА_4 . Інші нежитлові приміщення, як літера «А», продані ОСОБА_6 згідно договору від 25.07.1997 року, зареєстрованому КМ БТІ під номером 245-3. Розпорядженням Дніпровської районної державної адміністрації міста Києва №1096 від 26.12.2000 будівлям присвоєно поштову адресу: 02660, АДРЕСА_1. Посилаючись на ці обставини, відповідач вказує на те що в 1967 році спірна земельна ділянка була відведена Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих під будівництво ресторану «Млин», відповідно цілісний майновий комплекс (ресторан «Млин») як суб`єкт права, у встановленому на той час порядку отримав право безстрокового користування відведеною земельною ділянкою. В подальшому, в 1997 році, у зв`язку із проведенням приватизації цілісного майнового комплексу (ресторану «Млин»), його власниками стають відповідачі, як члени Товариства покупців членів трудового колективу ресторану «Млин». Ураховуючи це, за доводами відзиву, до членів товариства в 1997 році перейшло й право користування відведеною для ресторану «Млин» земельною ділянкою. оскільки спірна земельна ділянка в 1967 році передана для будівництва ресторану «Млин» без заздалегідь установленого строку, в силу положень Земельного кодексу України від 18.12.1990, право користування землею є постійним. Відповідач вказує на недопустимість втрати права користування земельними ділянками у зв`язку з тим, що зі зміною законодавства коло суб`єктів такого права звужено. При цьому, обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками). Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК, прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного ЗК не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6- 14цс11). Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Враховуючи викладене, відповідач вказує на те, що приймаючи до уваги встановлені судами обставини зведення та приватизації цілісного майнового комплексу (ресторан «Млин»), відповідачі є правонаступниками ресторану «Млин» та у зв`язку з цим набули і не втрачали право постійного користування відведеною для ресторану земельною ділянкою. Також відповідач посилається на неналежність обраного позивачем способу захисту та зазначає, що Київською міською радою подано позовну заяву про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та припинення права постійного користування земельною ділянкою. Проте, земельна ділянка 8000000000:66:149:0200, за відповідним рішенням уповноваженого органу, ще 1967 року вибула з володіння територіальної громади, оскільки була передана для будівництва ресторану. На даний час земельна ділянка зайнята однією з будівель ресторану «Млин». Це нежитлова будівля площею 258,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яка в рівних долях належить відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже право власності на спірну земельну ділянку набувають відповідачі - власники розміщеного на ній об`єкта нерухомості. Саме тому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2012 у справі № 2а-1235/12/2670 зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) розглянути заяви та підготувати проект відповідного рішення Київської міської ради щодо питання безоплатної передачі у власність та видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку, щодо якої заявлено позовні вимоги у справі що розглядається. При цьому, позивач, діючи в інтересах територіальної громади, стверджує, що за заявою відповідача без належних правових підстав зареєстровано право відповідачів на постійне користування земельною ділянкою. Проте, заявлені позовні вимоги про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, про скасування рішення державного реєстратора, у разі її задоволення, не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів територіальної громади та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. У цьому разі не відбудеться нівелювання негативних наслідків і у позивача не відновиться можливість користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Більш того, наявний запис про право користування земельною ділянкою не перешкоджає позивачу виконати постановлені рішення суду та передати спірну земельну ділянку відповідачам. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги, згідно позиції відповідача, не є ефективним способом захисту прав позивача. Визнання відсутнім у відповідача права користування земельною ділянкою, у даному випадку, є, по суті, встановленням обставин, які у подальшому можуть бути зазначені у якості підстав позову про захист свого порушеного права, що також свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки не відновлює порушеного права, а вимагає пред`явлення у подальшому іншого позову. Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18. Крім того, відповідач вказує на правомірність дій приватного нотаріуса при проведенні державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, адже, судовими рішеннями, зазначеними державним реєстратором як документи, що стали підставою для проведення реєстраційної дії, встановлено фактичні обставини що свідчать про виникнення у відповідачів у 1997 році права постійного користування земельною ділянкою, яке на даний час не припинялося. Тому відповідач вважає, що оскаржуваними реєстраційними діями державний реєстратор правомірно визнав та підтвердив факт набуття зазначеного майнового права. (т.1 а.с.227-231)

23.06.2025 року (вх.№36124) представник Київської міської ради - Сніжана Васильєва подала до суду відповідь на відзив з доказами направлення відповіді на відзив іншим учасникам справи. За змістом відповіді на відзив позивач висловив свою позицію щодо предмету та підстав позову. Позовні вимоги підтримує та просить задовільнити повністю. Позивач наполягає на відсутності у відповідачів права постійного користування спірною земельною ділянкою та зазначає, що набуття відповідачем-2 права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, в результаті приватизації, відбулось протягом 1997 року, у зв`язку із чим на спірні правовідносини поширюються положення Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993), згідно положень якого право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Отже, чинний на момент приватизації відповідачами цілісно-майнового комплексу «Ресторан «Млин» ЗК України допускав виникнення права постійного користування виключно з моменту одержання документа, що посвідчує вказаний правовий титул на землю, а саме державного акту про право постійного користування земельною ділянкою. Водночас, відповідачами не надано жодного державного акту про право постійного користування спірною земельною ділянкою, який би засвідчив виникнення у відповідачів право постійного користування земельною ділянкою та допустив здійснення державної реєстрації цього речового права на підставі достатніх правовстановлюючих документів. Крім того, у відповіді зазначається, що ЗК України від 18.12.1990 (в редакції від 22.06.1993) розмежовує постійне та тимчасове користування не лише за темпоральним показником (відповідно безстроковий/строковий правовий титул на землю), але і за суб`єктним критерієм, тобто визначає закритий перелік суб`єктів, яким дозволяється передача земельних ділянок державної власності у постійне користування для окремих видів цільового призначення. Однак, за доводами позивача, правовий статус відповідачів та цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до положень ЗК України станом як на момент приватизації цілісно-майнового комплексу «Ресторан «Млин», так і на момент вчинення спірної державної реєстрації, не допускає набуття Відповідачами права постійного користування. Також позивач вважає безпідставними посилання відповідачів на відсутність в нього обов`язку переоформлення права постійного користування з огляду на рішення Конституційного суду України від 212.09.2005 №5-рп/2005, оскільки наведені висновки Конституційного Суду України поширюються виключно на громадян, які у встановленому законодавством порядку набули право постійного користування та отримали відповідний державний акт, що не було зроблено відповідачами. Крім того, відповідач залишає поза увагою висновки, що містяться в рішенні Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц щодо відсутності підстав для визнання права власності відповідачів на земельні ділянки, якими вказано на виключну компетенцію Київської міської ради при розпорядженні всіма землями комунальної власності у м. Києві шляхом передачі їх особам у власність чи користування. Разом із тим, Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності, рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування відповідачам та будь- яких іншим особам не приймалось. У відповідачів відсутні правовстановлюючі документів на спірну земельну ділянку, що вказує на неможливість набуття ними права постійного користування та незаконність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 №№61587099, 61588448, 61589208 та 615989640, які прийняті приватним нотаріусом за відсутності передбачених законом правових підстав, всупереч установленому законодавством порядку набуття прав на земельну ділянку комунальної власності та в порушення законодавчо визначеної процедури державної реєстрації речових прав. Таким чином, відповідно до земельного законодавства право комунальної власності територіальної громади м. Києва на землю виникає в силу закону за залишковим принципом, тобто на підставі статті 83 Земельного кодексу України на всі землі у межах м. Києва, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Крім того, стаття 92 ЗК України допускає виникнення права постійного користування виключно щодо земель комунальної або державної власності. Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах м. Києва та не належить до земель державної власності, вона належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. Враховуючи наведені норми законодавства, відповідачі, звертаючись із заявою про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, вже визнали факт перебування вказаної ділянки у складі земель комунальної власності. З огляду на це, є суперечливим твердження відповідача, що згідно рішення № 60 Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10.01.1967 земельна ділянка 8000000000:66:149:0200 ще у 1967 року вибула з володіння територіальної громади, а право власності на спірну земельну ділянку в силу наведених вище приписів закону набувають відповідачі - власники розміщеного на ній об`єкта нерухомості. Позивач вказує на те, що єдиним власником та розпорядникам спірної земельної ділянки є Київська міська рада, таким чином, передання земельної ділянки комунальної власності в м. Києві в постійне користування особам належить до виключних повноважень Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, що діє від імені та в інтересах власника земель комунальної власності - територіальної громади міста Києва. (т.1 а.с.105-126)

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 26.06.2025 року задоволено клопотання позивача Київської міської ради про витребування доказів, витребувано від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційних справ.

15.07.2025 року (вх.№40677) з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання вимог ухвали суду від 26.06.2025 року надійшли копії реєстраційних справ №45043692, №45044423, №45044825, №45045175 в електронній формі.

03.10.2025 року (вх.№59502) від представника відповідачів - адвоката Прядко Р.В. через систему «Електронний суд» надійшли заперечення щодо доводів позивача, викаладених у відповіді на відзив. (а.с.125-131 т.2)

З наданих представником відповідачів документів убачається, що внаслідок зміни прізвища відповідач ОСОБА_3 з 06 жовтня 2022 року документується як Конарівська.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача Київської міської ради - Воєводіна А.О. у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надала пояснення аналогічні доводам, наведеним у заявах по суті справи.

Представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 - адвокат Прядко Р.В. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, надав пояснення аналогічні доводам, наведеним у відзиві на позовну заяву.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що до моменту виникнення спірних правовідносин земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована в межах території острів «Гідропарк» (малий) за адресою АДРЕСА_1 перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва та єдиним розпорядним земель комунальної власності є Київська міська рада.

Окрім того, необхідно зазначити, що Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки» від 21 вересня 2000 року № 1989-III (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 17 травня 2012 року № 4731-VI) затверджено Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.

Рішенням Київської міської ради від 23 грудня 2004 року № 878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», у відповідності до пункту 37 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», з метою створення об`єкта природно-заповідного фонду на території м. Києва, створено регіональний ландшафтний парк "Дніпровські острови" на площі 1214,99 га, до складу якого увійшов острів «Гідропарк» (малий), в абрисах якого розташована спірна земельна ділянка, статус і цільове призначення вказаної земельної ділянки в межах території острова «Гідропарк» (малий) визначено як - «заповідна».

Вказаним рішенням Державному комунальному підприємству по охороні, утриманню та експлуатації внутрішніх водойм м. Києва "Плесо" доручено здійснити розробку проекту організації та проекту утримання регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови».

Пунктом 3.2. рішення Київської міської ради від 23 грудня 2004 р. № 878/2288 населення інформовано щодо створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови».

Також, розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації О.Омельченка від 23.02.2005 р. № 235 «Про надання дозволу на проектування та будівництво культурно-освітнього макетного комплексу "Київ в мініатюрі" у Гідропарку в Дніпровському районі», відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про планування і забудову територій", "Про охорону культурної спадщини", з метою наукового дослідження, збереження та популяризації історико-культурної спадщини України: Дозволено комунальному підприємству "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" виступити замовником проектування та будівництва культурно-освітнього макетного комплексу "Київ в мініатюрі" на земельній ділянці, прилеглій до ресторану "Млин" по АДРЕСА_1 у північній частині Гідропарку з боку Венеціанської затоки в Дніпровському районі, офіційною адресою якої в подальшому стала і в подальшому залишилась адреса: АДРЕСА_1, за умови виконання вимог пункту 2 цього розпорядження.

Згідно пункту 2 розпорядження КП "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" зобов`язано:

«2.1. Фінансування робіт, зазначених у пункті 1 цього розпорядження, здійснити за рахунок залучених коштів.

2.2. Одержати та виконати умови архітектурно-планувального завдання Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та технічні умови експлуатаційних організацій на приєднання об`єктів забудови кварталу до інженерних мереж міста та виконати їх вимоги.

2.3. Одержати умови до проектування Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та виконати їх вимоги.

2.4. Забезпечити розробку та затвердження в установленому порядку проектно-кошторисної документації.

2.5. Оформити в установленому порядку право користування земельною ділянкою.

2.6. Після виконання підпунктів 2.2 - 2.5 цього розпорядження одержати дозвіл в управлінні державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання будівельних робіт.»

Як убачається зі змісту Звіту про виконання бюджету міста Києва на 01.01.2006 р., який є Додатком до рішення Київської міської ради від 13 липня 2006 р. № 32/32, через бездіяльність Гендирекції з обслуговування іноземних представництв не розпочаті роботи у звітному періоді по спорудженню культурно-освітнього макетного комплексу "Київ в мініатюрі" ("Мала Україна") у Гідропарку в Дніпровському районі.

У подальшому, Київською міською радою прийнято рішення від 26 червня 2007 року № 965/1626 «Про передачу земельної ділянки комунальному підприємству "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" для спорудження, експлуатації та обслуговування культурно-освітнього макетного комплексу "Київ в мініатюрі" на території Гідропарку біля ресторану "Млин" у Дніпровському районі м. Києва».

Вказаним рішенням, відповідно до статей 93, 123, 124 Земельного кодексу України, Київська міська рада ухвалила:

«1. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 1,80 га у парку культури та відпочинку "Гідропарк" (о. Венеціанський) у Дніпровському районі м. Києва.

2. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальному підприємству "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" для спорудження, експлуатації та обслуговування культурно-освітнього макетного комплексу "Київ в мініатюрі" на території Гідропарку біля ресторану "Млин" у Дніпровському районі м. Києва.

3. Передати комунальному підприємству "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 4 роки земельну ділянку площею 1,80 га для спорудження, експлуатації та обслуговування культурно-освітнього макетного комплексу "Київ в мініатюрі" на території Гідропарку біля ресторану "Млин" у Дніпровському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

4. Комунальному підприємству "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв":

4.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статей 61, 96 Земельного кодексу України.

4.2. У місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

4.3. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки.

4.4. Питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 19.10.2005 N 146-А) та інші питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку.

4.5. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 13.01.2005 N 19-77, Київської міської санепідемстанції від 16.11.2004 N 9339, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 07.09.2005 N 06-6-25/5112 та від 25.11.2005 N 08-8-18/6359, Державної служби охорони культурної спадщини від 11.05.2005 N 22-1-1795/35, Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини від 02.12.2004 N 001-09/6885, Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 26.10.2004 N 1-14-6022/4.

4.6. У разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному Правилами забудови м. Києва.

4.7. Земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги використовувати без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), з обмеженнями відповідно до вимог статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України.

4.8. Питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 N 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"

5. Попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 Земельного кодексу України.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань земельних відносин.»

У подальшому правонаступником прав і обов`язків комунального підприємства «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» стало державне підприємство «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.08.2011 № 775 «Про передачу цілісного майнового комплексу комунального підприємства «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» у державну власність», що підтверджується також Статутом ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», затвердженим розпорядженням керівника Державного управління справами від 9 квітня 2013 року № 70 А.В.Кравець.

Згідно цього ж Статуту, ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» є державним підприємством із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, яке засноване на державній формі власності та перебуває в управлінні Державного управління справами.

Як убачається з офіційного сайту парку-музею «Україна в мініатюрі» (інша назва - «Київ в мініатюрі») за посиланням Minikiev.kiev.ua, адресою розташування даного парку-музею є: АДРЕСА_1, біля Ресторану "Млин», місто Київ, 02000.

Судом також встановлено, що розробка проекту організації території та проекту утримання регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", до складу якого увійшов острів «Гідропарк» (малий), в абрисах якого розташована спірна земельна ділянка, увійшла до Переліку природоохоронних заходів у м. Києві для фінансування з міського фонду охорони навколишнього природного середовища у 2007 році, який (Перелік) є Додатком до рішення Київської міської ради від 15 березня 2007 р. № 256/917 «Про затвердження переліку природоохоронних заходів у м. Києві в 2007 році».

Розробка проекту організації території та проекту утримання регіонального ландшафтного парку " Дніпровські острови" входила до Переліків природоохоронних заходів у м. Києві також й у подальших роках на підставі відповідних рішень Київської міської ради, якими затверджувався перелік природоохоронних заходів у м. Києві.

Розробка проекту землеустрою регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» неодноразово входила до Програми економічного і соціального розвитку м.Києва на 2013 рік та у подальші роки, у відповідності до прийнятих рішень Київської міської ради, зокрема від 19.08.2013 N 2/9590.

Рішенням Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 786/8123, прийнятим з урахуванням рішення Київської міської ради від 23.12.2004 N 878/2288 "Про створення регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", визначено, що земельна ділянка розташована на території існуючого парку "Гідропарк", в абрисах якого розташована спірна земельна ділянка, відповідно до статті 44 Земельного кодексу України відноситься до земель природно-заповідного фонду, а тому згідно з статтею 83 Земельного кодексу України землі під об`єктами природно-заповідного фонду не можуть передаватись у приватну власність.

Рішенням Київської міської ради від 18 грудня 2018 року № 469/6520 «Про затвердження Комплексної міської цільової програми екологічного благополуччя міста Києва на 2019 - 2021 роки», визначено, що важливою особливістю Києва є його природні багатства, які належать до об`єктів природно-заповідного фонду та поділяються на групи загальнодержавного і місцевого значення. Особливе місце серед об`єктів природно-заповідного фонду Києва займає регіональний ландшафтний парк " Дніпровські острови", створений згідно з рішенням Київської міської ради від 23 грудня 2004 року № 878/2288 "Про створення регіонального ландшафтного парку " Дніпровські острови". Загальна площа регіонального ландшафтного парку, до складу якого належать 34 острови, - 1215 га.

Одночасно із даними фактичними обставинами судом встановлено, що 15.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою Ольгою Василівною прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №№ 61587099, 61588448, 61589208, 61589640, на підставі яких внесено записи про державну реєстрацію за відповідачами прав постійного користування (за кожним на 1/4 частини) земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою Ольгою Василівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099, яким внесено запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права постійного користування на 1/4 частини земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099 було рішення Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а, відомості з ДЗК від 10.11.2021 № 51457994.

Також приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61588448, яким внесено запис про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права постійного користування на 1/4 частини земельної ділянки.

Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61588448 було рішення Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а, відомості з ДЗК від 10.11.2021 № 51459690.

Також приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589208, яким внесено запис про державну реєстрацію за ОСОБА_8 права постійного користування на 1/4 частини земельної ділянки.

Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589208 було рішення Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а, відомості з ДЗК від 10.11.2021 № 51460065.

Також приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589640, яким внесено запис про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права постійного користування на 1/4 частини Земельної ділянки.

Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589640 було рішення Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а, відомості з ДЗК від 10.11.2021 № 51460286.

При цьому, при внесенні запису про державну реєстрацію за відповідачами права постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:66:149:0200 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гавриловою Ольгою Василівною визначила категорію земельної ділянки, як: «землі житлової та громадської забудови» із цільовим призначенням: «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, 10 березня 2009 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Антипова Л.О.) ухвалено рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв», третя особа ТОВ «Об`єднання Млин» про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Вказаним рішенням суд ухвалив:

«Визнати дії КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» щодо розірвання договору від 10.03.2004р. №77/04 про спільну інвестиційну діяльність по забудові земельної ділянки вздовж АДРЕСА_5 , яка складається з земельної ділянки навколо ресторанного комплексу « Млин », щодо будівництва культурно-освітнього комплексу «Київ в мініатюрі» незаконними.

Зобов`язати КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» використовувати земельну ділянку навколо ресторанного комплексу «Млин» за призначенням, обумовленим рішенням Київради від 26.06.2007р. №965/1626, а саме, для спорудження, експлуатації та обслуговування культурно-освітнього комплексу «Київ в мініатюрі».

Заборонити будь-які дії з боку КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» щодо звільнення земельної ділянки вздовж АДРЕСА_1 (Гідропарк), яка складається з земельної ділянки навколо ресторанного комплексу « Млин » від існуючих там експонатів, будівель і споруд тощо, що є невід`ємною частиною культурно-освітнього комплексу «Київ в мініатюрі».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10.03.2009 у справі №2-186/09 встановлено наступне:

«10.03.2004 року між відповідачем та ТОВ «Об`єднання Млин» укладено договір №77/04 «Про спільну інвестиційну діяльність по забудові земельної ділянки вздовж АДРЕСА_1 (Гідропарк), яка складається з земельної ділянки навколо ресторанного комплексу « Млин ».

Для здійснення проекту будівництва культурно-освітнього комплексу «Київ в мініатюрі» 06.05.2005 року відповідачем було погоджено залучення в якості субінвестора позивача з подальшим породженням договірних правовідносин між трьома учасниками договору від 10.03.2004 року №77/04.

12.10.2004р. було видано Окреме доручення Київського міського голови №33208 щодо відведення земельної ділянки, враховуючи наближення терміну проведення конкурсу «Євробачення» (квітень 2005р.) та у зв`язку з цим обмежені терміни такого відведення, проектування та будівництва і введення в експлуатацію культурно-освітнього макетного комплексу «Київ в мініатюрі» (частини «Малої України») в Гідропарку, який слід збудувати та представити на безоплатній основі для відвідування широкими верствами населення. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №235 від 23.02.2005р. Відповідачу було надано дозвіл на проектування та будівництво культурно-освітнього комплексу «Київ в мініатюрі» у Гідропарку в Дніпровському районі за рахунок залучених коштів…»

«…За п.1.7. вказаного договору ТОВ «Об`єднання Млин» має право залучати на пайових засадах до участі у фінансуванні будівництва об`єкту інших осіб. Таким чином залучення позивача в якості субінвестора на пайових засадах за погодженням відповідачем, підтвердженим листом від 06.05.2005р. №319-с, на виконання цього договору фактично не змінило розміри часток сторін названого договору, але 1) внесло зміни в права та обов`язки сторін не залежно від їх пайової участі в цьому договорі, а 2) поява нового учасника правовідносин (вищезазначеного договору) сприяла появі взаємних матеріально-правових та процесуальних наслідків щодо саме трьох сторін цього договору. Виходячи з такого позивач на пайових засадах (незалежно від обсягу паю) не лише став учасником домовленості двох сторін вказаного договору, а й набув певні права і обов`язки ТОВ «Об`єднання Млин» з травня 2005 року….»

«…В судовому засідання судом встановлено, що з боку третьої особи та позивача всі господарські зобов`язання спірного договору виконані, що підтверджено наданою для огляду в Суді Позивачем фінансовою документацією підтвердженою Актом інвентаризації будівництва культурно-освітнього макетного комплексу «Київ в мініатюрі» на острові Гідропарк від 27.08.2007р., складеному комісією в складі заступника начальника управління - начальника відділу Головного управління внутрішнього фінансового контролю та аудиту ВО КМР (КМДА) Басарії Н.А., провідного спеціаліста Головного управління внутрішнього фінансового контролю та аудиту ВО КМР (КМДА) Яроцької В.Р., директора ТОВ «Млин» (Третьої особи) Іванюка В.О., Позивача, провідного фахівця дирекції «Інпредбуд» КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» (Відповідача) Дріботун Н.П., а тому підстав для такого розірвання не має. Відповідач своїм листом від 06.02.2008р. №29/310-179 Київському міському голові Чернівецькому Л.М., де зазначив свою сплату земельного податку за період червень-грудень 2007 року та наявність оформлення договору оренди на вищеназвану земельну ділянку на 2008 рік. Цим же листом відповідач підкреслив відмову позивача компенсувати ці витрати і просив скасувати рішення Київради від 26.06.2007 року №965/1626 через перевищення своїх витрат на утримання цієї ділянки щодо доходів. Як зазначив представник відповідача, жодних дій для підвищення доходів від використання спірної земельної ділянки з їх боку не робилося.

Зважаючи на таке суд визнав, що господарські зобов`язання з боку позивача та третьої особи по договору від 10.03.2004р. №77/04 про спільну інвестиційну діяльність по забудові земельної ділянки вздовж АДРЕСА_1 (Гідропарк), яка складається з земельної ділянки навколо ресторанного комплексу «Млин» в частині щодо будівництва культурно-освітнього комплексу «Київ в мініатюрі» є виконаними відповідно до ст.202, ч.1 ст.203 ГК України, а з боку відповідача свідомо не оформлено належним чином документи, передбачені п.4.1. цього спірного договору. Окрім того, п.5 цього договору передбачено розподіл прибутку щодо експлуатації сторонами побудованого об`єкту, що на сьогодні виконується у належному порядку. Зважаючи на це суд вважає, що припинення господарських зобов`язань в цілому по названому спірному договору порушить права його сторін.»

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що у сторін виник спір щодо отримання прибутків згідно реалізації інвестиційного договору, укладеного між КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» та ТОВ «Об`єднання Млин», де в якості субінвестора виступав громадянин ОСОБА_1 , проте вказані договірні відносини ніяким чином не впливали на статус і цільове призначення земельної ділянки, розташованої в межах території острів «Гідропарк» (малий) за адресою АДРЕСА_1 , а мали виключно господарський спір щодо отримання прибутків згідно інвестиційної діяльності, визначеної умовами договору.

Також, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, 08.04.2010 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 2-1487 (головуючий суддя Гончарук В.П.) ухвалено рішення, яким відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднання Млин», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кафе «Шашлична» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про користуванні нерухомим майном. Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднання «Млин», товариства з обмеженою відповідальністю «Кафе Шашлична», третя особа Київське міське бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нерухоме майно - задоволено, а саме:

«Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках право власності на перебудовані та/або добудовані приміщення розташовані за адресою АДРЕСА_1 :

- приміщення в поверхневому плані по літері «А», загальною площею 869, 0 м.кв., з яких площа житлових приміщень складає 497,3 м.кв. та нежитлових приміщень 371, 7 м.кв.;

- приміщення в поверхневому плані по літері «В», загальною площею 304, 2 м.кв., з яких площа житлових приміщень складає 42, 3 м.кв. та нежитлових приміщень 261, 9 м.кв.;

- приміщення в поверхневому плані по літері «Д», загальною площею нежитлових приміщень 559,3 м.кв.;

- приміщення в поверхневому плані по літері «Е», загальною жилою площею 27,3 м.кв.;

- приміщення в поверхневому плані по літері «Ж», загальною площею 117, 7 м.кв. (кімната міліції);

- приміщення в поверхневому плані по літері «З», загальною нежитловою приміщею 51,5 м.кв.;

- приміщення в поверхневому плані по літері «І», загальною нежитловою площею 57,2 м.кв.;

приміщення в поверхневому плані по літері «К» «Пост пожежної охорони», загальною не житловою площею 26, З м.кв.

Визнано право власності за ОСОБА_4 на приміщення в поверхневому плані по літері «Б» площею 258, 1 м.кв.

Зобов`язано Київське бюро технічної інвентаризації зареєструвати основні та допоміжні приміщення за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що розташовані за адресою АДРЕСА_6 .

Зі змісту мотивувальної частини рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.04.2010 року у справі № 2-1487 вбачається наступне:

«Як вбачається з матеріалів справи, що позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є співвласниками в рівних частках нежилого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , перший поверх загальною площею 149,4 м.кв., другий поверх 223, 8 м. кв., відповідно до договору дарування, укладеного 12.09.2000 року та зареєстрований в БТІ м. Києва.

Також ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_7 загальною площею 136,9 м.кв. відповідно до договору дарування, укладеного 12.09.2000 року та зареєстрований в БТІ м.Києва.

Відповідно до розпорядження Дніпровської державної адміністрації за №1096 від 26.12.2000 року присвоєно поштову адресу ТОВ «Об`єднання «Млин» ресторану «Млин» - АДРЕСА_1

1 січня 2001 року було укладено договір № 010101/01-2 оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_9 та ТОВ «Об`єднання «Млин». Предметом даного договору є передача в оренду Орендодавцем орендарю без права викупу, відчуження, застави чи міни, а також інших дій, що поширюються на права власності орендодавця, під господарську комерційну діяльність орендаря ..

Відповідно до п.п.2.2.13 слідує, що поліпшення, перепланування, добудови та інше будівництво, що носить капітальний характер орендодавцем не відшкодовується.

Пунктом даного договору 2.2.6 зазначено, що орендар зобов`язаний проводити капітальний та поточний ремонт майна власника на протязі дії цього договору, за рахунок власних коштів. При цьому ці затрати не підлягають поверненню, чи заліку в орендну плату за оренду майна власника і лягають на собівартість орендаря.

Строк дії даного договору закінчився 01.03.2010 року.

О 1.10.2003 року між ОСОБА_4 було укладено договір №О 11003/03-1 оренди приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з ТОВ «Кафе «Шашлична» де предметом даного договору є передача в оренду без права викупу відчуження, застави t.m міни , а також інших дій , що поширюються на права власності орендодавця під господарську комерційну діяльність приміщення площею 90,8 м.кв.

Відповідно до п. 2.2.11 договору оренди №О 11003/03-1 орендар має право на всі дії, що не суперечать інтересам Орендодавця. Орендар не має права на зміну форми власності, чи заставу та ін. відносно майна власника. Строк дії закінчився 01.03.2010 року.

Також п.п.2.2.8 зазначено, що орендар зобов`язаний проводити капітальний та поточний ремонт майна власника на протязі дії цього договору, за рахунок власних коштів. При цьому ці затрати не підлягають поверненню, чи заліку в орендну плату за оренду майна власника і лягають на собівартість орендаря.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящихся за №60 від 1 О січня 1967 року було відведено земельну ділянку площею біля 0, 40 га під будівництво ресторану «Млин». Земельну ділянку було відведено за рахунок території гідропарку ( о.Гідропарк).

Збудований приміщення по АДРЕСА_1 не порушує права і інтереси інших осіб. Земельна ділянка, яка була виділена відповідно до рішення №60 використовується за її цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи, що вказані нежитлові та житлові приміщення були збудовані або добудовані до приміщень, що розташовані за адресою АДРЕСА_6 -в та належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 та які були здані в оренду, відповідно до вказаних вище договорів оренди, ТОВ «Об`єднання «Млин» та ТОВ «Кафе Шашлична».

В судовому засіданні встановлено та стороною позивачів за первісним позовом не спростовано, що вказані приміщення були побудовані або добудовані зі згоди власників.

Відповідно до висновку будівельно - технічного дослідження слідує, що стан будинків майнового комплексу розташованого за адресою: АДРЕСА_6 придатний для нормальної експлуатації. В ході проведення реконструкцій та перепланувань будівля та приміщення відповідають нормам ДБН та є невід`ємною частиною основної будівлі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем за основним позовом ТОВ «Об`єднання «Млин» та ТОВ «Кафе Шашлична» не надано доказів, які обгрунтовують їх позовні вимоги, а тому первісний позов не підлягає задоволенню. Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні і підлягає задоволенню.»

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що у сторін виник спір щодо перебудованих та/або добудованих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , проте вказані спірні правовідносини ніяким чином не впливали на статус і цільове призначення земельної ділянки, розташованої в межах території острову «Гідропарк» (малий) за адресою АДРЕСА_1 , яка перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва та єдиним розпорядним цієї землі є Київська міська рада.

Рішенням Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 786/8123 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 орієнтовною загальною площею 0,4 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Контроль за виконанням цього рішення покладено на постійну комісію Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року (справа № 2а-1235/12/2670), задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Вказаною постановою суд ухвалив:

«Визнати протиправними дії Головного управління Держземагенства у м. Києві щодо відмови у реєстрації сформованих земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , належних на праві спільної власності громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у Державному земельному кадастрі України.

Скасувати відмови Головного управління Держземагенства у м. Києві, викладені в листах від 16.06.2014р. №31-26-0.21-2952/2-14; від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3027/2-14; від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3026/2-14; від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3025/2-14; від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3028/2-14; від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3023/2-14; від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3024/2-14 та від 17.06.2014р. №31-26-0.21-3029/2-14.

Зобов`язати Головне управління Держземагенства у м. Києві (03113, МСП, м. Київ, вул. Дегтярівська, 51) здійснити державну реєстрацію сформованих земельних ділянок розробленої на підставі технічної документації ТОВ "Транспроект" для будівництва та обслуговування житлових приміщень, господарських будівель і споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 та внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру і видати відповідні витяги наступним фізичним особам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 .»

Як убачається з резолютивної частини рішення Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, яке стало підставою для прийняття приватним нотаріусом оскаржуваних позивачем у межах даного спору рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими внесено записи про державну реєстрацію за відповідачами права постійного користування земельною ділянкою, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_11 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 до Київської міської ради, третя особа прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання права власності на земельну ділянку та встановлення факту користування земельною ділянкою задоволено частково.

Вказаним рішенням суд вирішив:

«Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0258 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0200 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0052 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0201 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0057 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0202 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0497 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0203 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0422 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0204 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0026 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0094 за ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,2217 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0205 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0295 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0206 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,0309 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0207 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнати факт користування земельною ділянкою площею 0,3842 га, кадастровий № 8000000000:66:149:0208 за ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 в рівних частинах.

В решті позовних вимог відмовлено.»

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10.02.2016 апеляційну скаргу представника Київської міської ради за довіреністю - Тхорика Сергія Миколайовича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 до Київської міської ради, третя особа прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання права власності на земельну ділянку та встановлення факту користування земельною ділянкою - визнано неподаною та повернуто.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі №755/782/15-ц встановлено наступне:

«…Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року, земельна ділянка, площею біля 0,4 га відведена під будівництво ресторану «Млин» (а.с. 37-38).

Державним актом №479 від 29 березня 1968 року комплекс споруд ресторану «Млин» був прийнятий в експлуатацію державною комісією(а.с. 39-40,41).

Згідно договору купівлі-продажу цілісно-майнового комплексу при викупі, № 481 від 16 травня 1997 року Регіональне відділення фонду державного майна України по м. Києву продало у власність Товариству покупців членів трудового колективу ресторан «Млин», ресторан «Млин», який знаходиться за адресою: 252160,м. Київ, Гідропарк(а.с. 42-45, 46-49).

Згідно свідоцтва про власність Фонду державного майна України № 530 від 23 травня 1997 року, ОСОБА_2 , як голова товариства покупців членів трудового колективу ресторану «Млин» є власником цілісно-майнового-комплексу ресторан «Млин»(а.с. 50)

Розпорядженнями Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва №3 від 06.01.2000 року та №55 від 26.01.2000 року ОСОБА_6 надано згоду на переведення частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі в житлове.(а.с 56-57)

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № пс-10с від 30 травня 2000 року, ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 55).

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень комплекс нежитлових приміщень та квартира, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної частквої власності позивачам. Дане нерухоме майно перебуває на спірних земельних ділянках(а.с. 61-73)…»

«… Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2013 року, визнано протиправним та скасовано Рішенням Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 786/8123.; визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради, щодо не прийняття рішення про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю, а саме по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо не підготовки проекту відповідного рішення Київської міської ради про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю, а саме по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_19 - 966,92 кв.м.,ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м. Зобовязати Київську міську раду прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м., по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_19 - 966,92 кв.м.,ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м. Зобовязати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві внести відповідну інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.(а.с. 170-176)

Додатковою постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 248/9305 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд». (а.с. 177)

Вказані судові рішення набрали законної сили….»

«…Згідно витягів з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку, спірним земельним ділянкам, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 було присвоєно кадастрові номери.(а.с. 128-202)…»

«…Рішенням Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 786/8123 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Як вбачається з матеріалів справи позивачами неодноразово здійснювались звернення до відповідача, щодо прийняття рішення про передачу їм у приватну власність на безоплатній основі земельних ділянок розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим відповідачем не виконувались судові рішення, які набрали законної сили та відповідно до яких Київська міська рада повинна прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатні основі земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м., по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_19 - 966,92 кв.м.,ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м.

Згідно рішення Київської міської ради № 878/2288 від 23.12.2004 року «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», Київська міська рада створила регіональний ландшафтний парк «Дніпровські острови» на площі 1 214,99 га, на території якого знаходяться спірні земельні ділянки(а.с. 52-56 Том 2)….»

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.12.2016 у справі №755/782/15-ц відмовлено в задоволенні заяви Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни про роз`яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.11.2015 року по справі № 755/782/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_11 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до Київської міської ради третя особа прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання права власності на земельну ділянку та встановлення факту користування земельною ділянкою.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року (справа №826/4348/13-а) задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1, визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов`язання відповідача-1 вчинити певні дії.

Вказаною постановою суд ухвалив:

«Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 786/8123 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо прийняття рішення про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м., ОСОБА_4 - 999,03 кв.м.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не підготовки проекту відповідного рішення Київської міської ради про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_13 - 966,92 кв.м., ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м.

Зобов`язати Київську міську раду прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м., ОСОБА_4 - 999,03 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_13 - 966,92 кв.м., ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м.

Зобов`язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві внести відповідну інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.»

Додатковою постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2013 року (справа №826/4348/13-а), визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 248/9305 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі №826/4348/13-а апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року та додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року - без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а встановлено наступне:

«Відповідачем 12 липня 2012 року прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 , орієнтовною загальною площею 0,4 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд…»

«…Так, у ході судового розгляду справи з`ясовано, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року у справі № 2а-1235/12/2670, яка набрала законної сили 19 червня 2012 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (також далі - ГУЗР КМДА) та Київської міської ради (також далі - КМР) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідачів вчинити певні дії…»

«…З наявної у матеріалах справи копії постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року вбачається, що приміщення, розташовані за адресою, АДРЕСА_1 (також далі - приміщення), належать на праві власності позивачам. Зокрема, відповідно до:

- витягу з державного реєстру про реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна (також далі - витяг) від 20 жовтня 2010 року № 27709053, право власності на нежитлові приміщення (літера "А", площею 497.3 кв.м.) та нежитлові приміщення (літери "В", "Д", "Ж", "З", "І", "К", площею 1116.2 кв.м.) у приміщенні, належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 14 лютого 2011 року № 28994340, право власності на квартиру № 1 у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 14 лютого 2011 року № 28994181, право власності на квартиру № 7 у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 14 лютого 2011 року № 28994260, право власності на квартиру № 8 у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 29 серпня 2011 року № 31113824, право власності на нежитлове приміщення (літера "Б", площею 258.1 кв.м.) у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 08 листопада 2011 року № 31958506, право власності на квартиру № 5 у приміщенні належить ОСОБА_10 ;

- витягу від 08 листопада 2011 року № 31958597, право власності на квартиру № 6 у приміщенні належить ОСОБА_4 .

Право власності на перелічені приміщення також підтверджується рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2010 року у справі № 2-1487/10 та додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2011 року у вказаній справі…»

Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014р. скасовано.

Додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013р. скасовано і в задоволенні заяви, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про прийняття додаткової постанови відмовлено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013р. в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання реєстраційної служби Головного Управління юстиції у місті Києві внести інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно скасовано і в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013р. залишено без змін. (т.1 а.с.235-зворот - 238)

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У земельному законодавстві закріплені принципи (конституційні, загальноправові та спеціальні), тобто основні засади, які виражають сутність норм земельного права й основні напрями правового регулювання суспільних відносин, пов`язаних з раціональним використанням та охороною земель.

Відповідно до ст.13 Конституції України та частини 1 статті 324 Цивільного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Стаття 14 Конституції України та стаття 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону. (частина 3 статті 324 Цивільного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. (частина 3 статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб. (частина 5 статті 373 Цивільного кодексу України).

Земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, згідно частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, належать до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

Отже, конституційні принципи регулювання земельних правовідносин мають універсальний характер і знаходять своє втілення в Цивільному та Земельному кодексах України.

До загально-правових принципів, на яких базується земельне законодавство, належать: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки. (стаття 5 Земельного кодексу України)

До спеціальних принципів регулювання земельних правовідносин, які утворюють систему, що ґрунтується на структурній організації системи земельного законодавства, належать, зокрема: 1) принцип цільового та раціонального використання земель; 2) принцип особливого правового режиму категорій земель; 3) принцип пріоритету сільськогосподарського використання земель та їх охорони; 4) принцип державного контролю за використанням та охороною земель; 5) принцип платності; 6) принцип забезпечення захисту прав юридичних осіб і громадян на землю.

Щодо принципу цільового та раціонального використання земель варто зауважити, що він пронизує зміст усіх інститутів земельного права, виходячи з того, що цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови, межа експлуатації (використання) земельних ділянок для досягнення конкретних цілей з урахуванням категорії земель, які мають особливих правовий режим.

Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим. (частина 3 статті 19 Земельного кодексу України).

Зазначене положення відображає один із фундаментальних принципів земельного права України, відповідно до якого кожна земельна ділянка належить не лише до відповідної категорії земель за основним цільовим призначенням, а й має конкретний вид використання, що визначає її правовий режим. Такий підхід забезпечує чіткість у регулюванні земельних відносин, дозволяє ефективно здійснювати державний контроль за використанням та охороно земель і запобігає їх нецільовому використанню. Категорія земель визначає загальне функціональне призначення ділянки (наприклад, землі сільськогосподарського призначення, житлової забудови, природно-заповідного фонду тощо), тоді як вид цільового призначення конкретизує напрям її використання в межах відповідної категорії.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Зміна цільового призначення земель провадиться лише у встановленому порядку спеціально уповноваженими на те органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель, про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення, а також затверджують проекти землеустрою.

Так, статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За змістом ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ст.ст. 317 та 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно зі ст.9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: 1) розпорядження землями територіальної громади міста; 2) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; 3) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, а також про встановлення, скасування та зміну охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. (частина 3 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Стаття 20 Земельного кодексу України регулює правила встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

Так, згідно з частинами 1, 2, 3, 4, 7 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача).

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами).

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

За частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про землеустрій" проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення. Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого постановою КМУ №1094 від 25.08.2004, передбачено, що проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Зі системного тлумачення норм Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що територіальна громада міста Києва є суб`єктом права власності на землі комунальної власності. Це право вона реалізує через свій представницький орган - Київську міську раду. Відповідно, міська рада наділена повноваженнями не лише приймати рішення про передачу цих земель у власність, надання у користування та їх вилучення (викуп), але також вирішувати питання створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, Київська міська рада, як представницький орган, який виступає первинним суб`єктом місцевого самоврядування - територіальної громади міста Києва та головним власником комунального майна і ресурсів столиці, діючи в межах своєї компетенції, встановленої законами України, з метою створення об`єкта природно-заповідного фонду на території м. Києва, 23 грудня 2004 року ухвалила ключове рішення № 878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», на площі 1214,99 га, до складу якого увійшов острів «Гідропарк» (малий), в абрисах якого розташована спірна земельна ділянка, статус і цільове призначення вказаної земельної ділянки в межах території острова «Гідропарк» (малий) визначено як - «заповідна».

Про ухвалене Київською міською радою рішення від 23 грудня 2004 р. № 878/2288 щодо створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» населення було інформовано, а отже відповідачі були обізнані про його існування.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах острова «Гідропарк» (малий), який із 23 грудня 2004 року входить до складу регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», ця територія належить до природно-заповідного фонду. Відтак, її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній зазначеного об`єкта природно-заповідного фонду.

Судом також встановлено, що розробка проєкту організації території та проєкту утримання регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», до складу якого увійшов острів «Гідропарк» (малий) і в абрисах якого розташована спірна земельна ділянка, увійшла до Переліку природоохоронних заходів у м. Києві для фінансування з міського фонду охорони навколишнього природного середовища у 2007 році. Зазначений Перелік є Додатком до рішення Київської міської ради від 15 березня 2007 року № 256/917 «Про затвердження переліку природоохоронних заходів у м. Києві в 2007 році».

Розробка цих проєктів входила до переліків природоохоронних заходів у м. Києві також і в подальших роках на підставі відповідних рішень Київської міської ради.

Розробка проєкту землеустрою регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» неодноразово входила до Програми економічного і соціального розвитку м. Києва на 2013 рік та подальші роки відповідно до прийнятих рішень Київської міської ради, зокрема від 19.08.2013 № 2/9590.

Правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається Земельним кодексом України, спеціальним Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та іншими нормативно-правовими актами, що встановлюють суворі обмеження щодо використання, охорони та відтворення природних ресурсів у межах таких територій.

Під землями природно-заповідного фонду розуміються ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. (стаття 43 ЗК України)

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються (належать): природні території та об`єкти - природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, а також штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва. (стаття 44 Земельного України та частина 1 статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»)

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово- паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. (частина 2 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Отже, системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що землі регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» за основним цільовим призначенням належить до земель природно-заповідного фонду та є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, а тому на порядок використання вказаних земель, окрім положень Основного Закону та Земельного Кодексу України, поширюється норми спеціального законодавства, а саме Закону України «Про природно-заповідний фонд України», застосування яких є обов`язковим.

Частина 2 статті 4 Земельного кодексу України закріплює завдання земельного законодавства, якими: є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки є одним із головних принципів регулювання земельних відносин. Суб`єкти земельних відносин повинні використовувати землі за їх цільовим призначенням.

Суть раціонального використання земель полягає в одночасному забезпеченні їх ефективного використання та охорони. Законодавством передбачені спеціальні вимоги до збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічній цінності природних і набутих якостей землі.

Принцип особливого правового режиму категорії земель, закріплений у ч.2 ст.18 Земельного кодексу України, проявляється у правовому забезпеченні раціонального та ефективного використання усіх земель нашої країни, адже згідно ч.1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду України полягають у тому, що ці землі мають особливу екологічну, наукову та суспільну цінність і призначені передусім для збереження природних комплексів і об`єктів, що мають виняткове значення для підтримання екологічної рівноваги, збереження біорізноманіття та природної спадщини країни.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення становлять самостійну категорію у земельному фонді України.

Згідно з ч. 3 вказаної статті, земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному Земельним кодексом України, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 46-1 ЗК України встановлені обмеження у використанні земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а саме: землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та положеннями про ці території, об`єкти. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.

За правилами статті 6 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», території та об`єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об`єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам`яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері культури.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань: 1) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об`єктів; 2) створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів; 3) сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Таким чином, згідно з наведеними положеннями Земельного кодексу України, а також Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», землі ландшафтного парку "Дніпровські острови" на площі 1214,99 га, до складу якого увійшов острів «Гідропарк» (малий), за своїм цільовим призначенням належать до категорії земель природно-заповідного фонду України, щодо яких встановлено особливий режим охорони, відтворення і використання, з метою збереження в природному стані типових та цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», на території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей проводиться зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.

Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів і порядок його реалізації затверджуються державним органом, який прийняв рішення про організацію парку.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», д ля забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

В разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам`яток садово- паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

За правилами статті 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на довкілля.

В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об`єктів, мисливство, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об`єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.

Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.

Охоронні зони територій та об`єктів природно-заповідного фонду враховуються під час розробки проектно-планувальної та проектної документації.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 46 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», фінансування заходів щодо регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків місцевого значення здійснюється за рахунок бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Для цієї мети можуть також залучатися кошти позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

Витрати, пов`язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій й об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Відповідно до ст.ст. 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» землі природно-заповідного фонду підлягають особливій охороні.

Державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами. Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України. (стаття 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»)

Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України, землі під об`єктами природно-заповідного фонду комунальної власності заборонено передавати у приватну власність.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини, керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статтею 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», з метою визначення особливостей землекористування у місті Києві як столиці України.

Відповідно до Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у новій редакції, затвердженій рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 № 4753/4794 (далі - Положення), Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території міста Києва, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), безпосередньо підпорядковується Київському міському голові, а з питань управління землями державної власності, розпорядження якими здійснює виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до пункту 2 Положення основними завданнями Департаменту є: - забезпечення виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері управління землями комунальної власності територіальної громади міста Києва, землями державної власності в межах міста Києва, проведення земельної реформи, спрямованої на приватизацію земель у межах міста; - здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території міста Києва, а також координацію здійснення землеустрою в межах повноважень і порядку, встановленого законодавством України; - ведення міського земельного кадастру відповідно до законодавства, моніторингу земель, здійснення землеустрою; - реалізація державних, розроблення і здійснення міських програм раціонального використання та охорони земель, поліпшення навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 3.13 Положення Департамент розробляє в установленому порядку проекти рішень Київської міської ради, готує та подає розпорядження Київського міського голови, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також подає свої висновки з питань, зокрема, розпорядження землями в межах міста Києва, передачі земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб.

Розглянувши клопотання Відповідачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 та додані документи, а також враховуючи те, що відповідно до рішення Київської міської ради від 23.12.2004 № 878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» земельна ділянка розташована на території існуючого парку «Гідропарк», яка відповідно до статті 44 ЗК України відноситься до земель природно-заповідного фонду, та згідно з статтею 83 ЗК України землі під об`єктами природно-заповідного фонду не можуть передаватись у приватну власність, керуючись статтями 9, 118 ЗК України, пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Київська міська рада правомірно прийняла рішення від 12.07.2012 № 786/8123, яким відмовила у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 орієнтовною загальною площею 0,4 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Посилання відповідачів на преюдиційність рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 (справа №826/4348/13-а), яким зобов`язано Київську міську раду прийняти рішення про передачу у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке є на даний момент чинним, проте не виконується з боку позивача, є помилковими з огляду на тнаступне.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі

№ 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17

(провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 12.07.2012р. № 786/8123 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд". Визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо неприйняття рішення про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м., ОСОБА_4 - 999,03 кв.м. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не підготовки проекту відповідного рішення Київської міської ради про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_13 - 966,92 кв.м., ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м. Зобов`язано Київську міську раду прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_10 - 999,03 кв.м., ОСОБА_4 - 999,03 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_13 - 966,92 кв.м., ОСОБА_20 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м., ОСОБА_14 - 966,92 кв.м. Зобов`язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві внести відповідну інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Додатковою постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014р. визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18.04.2013р. № 248/9305 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року та додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року - скасовано, в задоволенні заяви, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про прийняття додаткової постанови відмовлено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013р. в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання реєстраційної служби Головного Управління юстиції у місті Києві внести інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно скасовано і в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті - постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, адміністративні суди виходили з фактів, які мали преюдиційне значення, а саме факту належності позивачам на праві власності приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та вказували при цьому, що даний факт підтверджується рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2010 року у справі № 2-1487/10, додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2011 року у вказаній справі та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року.

При розгляді даної справи суд оцінює попередні рішення судів через призму меж преюдиції та пріоритету імперативних норм матеріального права над процесуальними висновками.

Верховний Суд наголошує, що звільнення від доказування через преюдицію не має абсолютного характеру. Якщо в попередній справі питання належності ділянки до природно-заповідного фонду взагалі не було предметом дослідження, оцінка цього факту в новому процесі не порушує принцип остаточності судового рішення (res judicata). Новий суд зобов`язаний самостійно дослідити докази статусу землі на підставі рішення Київської міської ради про створення об`єкта природно-заповідного фонду.

У справах про захист заповідних територій (наприклад, практики ЄСПЛ у справах «Depalle v. France», «Кривенький проти України»), захист довкілля є найвищим суспільним інтересом.

Рішення адміністративних судів, якими зобов`язано Київську міську раду вчинити дії, ґрунтувались виключно на факті належності відповідачам приміщень, розташованих на спірній земельній ділянці, однак це не може долати пряму законодавчу заборону на набуття у приватну власність (приватизацію) земель природно-заповідного фонду.

Будь-який спосіб виконання Київською міською радою постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року (з урахуванням постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року), який призводить до порушення режиму земель природно-заповідного фонду, є таким, що суперечить публічному порядку держави.

Таким чином, висновки адміністративного суду у справі №826/4348/13-а щодо безпідставності дій Київської міської ради, які полягали в ухваленні рішення від 12.07.2012р. № 786/8123 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", не мають преюдиційного значення для вирішення даного спору в частині визначення правового режиму земельної ділянки, оскільки при розгляді попередньої справи №826/4348/13-а судами не досліджувався статус спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель природно-заповідного фонду, та не застосовувалися імперативні норми Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Оскільки правова оцінка суду не є преюдиційною, а норми матеріального права прямо забороняють відчуження таких земель, суд приходить до висновку про незаконність набуття відповідачами права власності (права постійного користування) на земельну ділянку, розташовану в абрисах острова «Гідропарк» (малий) за адресою: АДРЕСА_1 , який входить до складу регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», створеного на підставі діючого на даний час рішення Київської міської від 23 грудня 2004 року № 878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови».

Також не заслуговують на увагу твердження відповідачів щодо наявності у них права постійного користування земельною ділянкою, яке обґрунтовують тим, ще 1967 року спірна земельна ділянка відведена Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих без заздалегідь установленого строку під будівництво ресторану «Млин», власниками якого у 1997 році внаслідок проведеної приватизації стали відповідачі, як члени Товариства покупців членів трудового колективу ресторану «Млин», а тому в силу положень ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990, в редакції від 22.06.1993, що діяла на той час, їхнє право користування землею є постійним.

Перша Конституція СРСР 1924 року, закріпивши право виключної державної власності на землю, віднесла до ведення Радянського Союзу встановлення загальних засад землекористування і землеустрою, а також користування надрами, лісами і водами на всій території СРСР.

15.12.1928 року Центральний Виконавчий комітет (ЦВК) СРСР затвердив загальні засади землекористування, які врегульовували основне коло земельних відносин, зокрема: визначали мету і завдання земельного законодавства; встановлювали, що суб`єктом права на землю є СРСР; розмежовували компетенцію СРСР і союзних республік у галузі регулювання земельних відносин; визначали правовий режим міських земель; сформулювали права і обов`язки землекористувачів; встановили порядок вирішення земельних спорів тощо.

Прийнятий Другим Всесоюзним з`їздом колгоспників-ударників і затверджений Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР і Центральним Комітетом ВКП (б) 17 лютого 1935 р. Примірний статут сільськогосподарської артілі виходив із незмінності націоналізації землі. Принцип безоплатності користування землею був розповсюджений на всі сільськогосподарські землі, а також на всі види користування землею і лісами, сіножатями, пасовищами тощо.

13.12.1968 року в СРСР було кодифіковано земельне законодавство - прийняті Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. У 1970 р. в повній відповідності з Основами земельного законодавства СРСР у всіх союзних республіках, у тому числі і в УРСР, були прийняті Земельні кодекси, в яких був закріплений принцип безоплатності землекористування. В якості землекористувачів виступали колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприємства, організації, установи; промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства, організації, установи; громадяни СРСР.

Історія розвитку земельних правовідносин незалежної України розпочалась із земельної реформи, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року, де підкреслювалось, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв`язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням даної реформи був перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

Для впровадження необхідних положень щодо правового забезпечення реформування і вдосконалення характеру земельного устрою 18 грудня 1990 року постановою Верховної Ради України №562-12 був прийнятий Земельний кодекс України, завданням якого було регулювання земельних відносин з метою створення умов для національного використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

У Земельному кодексі України від 18.12.1990 року закріплювалось два види користування землею: постійне і тимчасове. Постійне вважалось землекористування без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове землекористування поділялось на короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до 25 років. Як у постійне, так і в тимчасове користування надавались землі надавались із земель, що перебували у державній власності, радами, на території яких розташовані земельні ділянки.

При цьому, вирішення питання про передачу землі, що перебувала у державній власності, у власність або користування іншим особам було виключним правом Ради, а не обов`язком. Виняток з цього правила містила лише ст.5 ЗК щодо надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

Також Земельним кодексом України від 18.12.1990, в редакції від 22.06.1993, встановлювались підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких зокрема були: припинення діяльності підприємства, установи, організації чи селянського (фермерського) господарства; нераціональне використання земельної ділянки; використання землі не за цільовим призначенням. Припинення права користування землею проводилось відповідними радами, а в окремих випадках, при незгоді землекористувача, - в судовому порядку.

Отже, землекористувачі були зобов`язані використовувати землю за цільовим призначенням та дотримуватись умов її надання.

Аналіз земельного законодавства СРСР свідчить про те, що відведення (виділення) Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих землі під будівництво у 1967 році (за радянським законодавством) давало право на будівництво та користування, але не створило і не могло створити автоматичного безстрокового права на приватизацію цієї землі у майбутньому, якщо її правовий режим змінився.

Земля є динамічним об`єктом правового регулювання. Держава та територіальна громада мають суверенне право змінювати просторове планування та статус земель, створюючи при цьому задля екологічної безпеки заказники, парки, пам`ятки природи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність у особи права власності на будівлю не означає автоматичного та безумовного права на набуття у власність земельної ділянки під нею, якщо щодо такої ділянки встановлено законодавчу заборону на відчуження (постанова ВП ВС у справі № 911/3304/20).

Окрім того, суд вкотре наголошує на імперативному характері Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Згідно зі ст. 7, 61 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 83, 84 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду перебувають під особливою охороною держави, мають обмежену оборотоздатність і не можуть передаватися у приватну власність.

Тобто, Закон прямо обмежив передання у приватну власність земельних ділянок природно-заповідного фонду і встановив обмежений режим використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а саме: землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Поточний статус спірного земельної землі як об`єкта природно-заповідного фонду нівелює будь-які попередні наміри відповідачів щодо отримання її у постійне користування чи у приватну власність.

Наявність розташованого на спірній земельній ділянці належного на праві власності відповідачам нерухомого майна, будівництво частини якого розпочалось законно ще у 1967 році, надає право відповідачам виключно на користування (оренду) ділянкою, причому з суворим дотриманням режиму заповідної зони, але аж ніяк не на отримання її у приватну власність чи зміну цільового призначення із «заповідної» на категорію «землі житлової та громадської забудови» із цільовим призначенням: «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19, від 15.02.2023 у справі №734/1560/20 містяться висновки про те, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення, що узгоджується із частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти згідно зі встановленим чинним законодавством України порядком зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки. Надання земельної ділянки на природно-заповідній території для забудови суперечить законодавчим обмеженням щодо здійснення діяльності на відповідних землях.

При цьому нерозроблення уповноваженим органом проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться ландшафтній заказник місцевого значення «Острів Жуків» та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності (постанова Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20).

Відповідно до постанов Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 незавершення технічної процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду не змінює цільового призначення земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду і не може мати наслідком втрату статусу території такого об`єкта, її знищення та/або можливість передання третім особам її складових, зокрема земельної ділянки.

З огляду на викладене, та враховуючи положення статей 3, 7, 9, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до встановлення в натурі (на місцевості) межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» визначаються за матеріалами проекту створення.

У постанові від 19.04.2018 у справі № 910/3724/14 Верховний Суд виклав висновки щодо процедури створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», вказавши, що відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» розробка проєкту створення об`єкта природно-заповідного фонду мала передувати самому створенню такого об`єкта. У вказаній справі Верховний Суд установив, що: - було отримано наукове обґрунтування необхідності оголошення території центральної частини колишнього заповідника «Конча-Заспа» ландшафтним заказником місцевого значення; - на його підставі 02.12.1999 створено об`єкт природно-заповідного фонду шляхом оголошення ландшафтним заказником місцевого значення; - 20.12.2002 Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві видано відповідне охоронне зобов`язання № 4-2-8; - у 2003 році начальником Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві затверджене Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків»; - довідкою від 19.05.2004 ДП «Інститут Генерального плану міста Києва» ВАТ «Київпроект» підтверджено, що площа ландшафтного заказника «Острів Жуків» становить 1 794,6 га.

При цьому до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Водночас питання зменшення розміру раніше оголошених територій природно-заповідного фонду має вирішуватись у тому самому порядку, який передбачений для створення чи оголошення таких територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 460/10232/21 вказано, що межі земель водного фонду, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення можливо визначити, зокрема з графічної частини генерального плану населеного пункту.

При цьому, відсутність землевпорядної документації щодо визначення меж вищезазначених територій не може виводити їх з відповідної категорії особливо цінних земель, нівелювати їх статус, встановлений законом, скасовувати режим їх використання та обмеження господарської й іншої діяльності на них. Суд вважає, що встановлення цільового призначення земельної ділянки при її формуванні за проєктом землеустрою здійснюється не довільно на розсуд особи, яка виявила бажання отримати таку земельну ділянку у власність чи в користування, а виключно на підставі вимог законодавства у сфері землеустрою та земельних відносин, з обов`язковим урахуванням містобудівної та землевпорядної документації на місцевому рівні, у якій визначена відповідна категорія земель, встановлених законом вимог до використання земель цієї категорії.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 190/998/21 (провадження № 61-8127св25)): «Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній чи комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду з державної чи комунальної власності був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної державної адміністрації або місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України».

Аналізуючи викладене, судом не встановлено наявності у відповідачів «законного очікування» (legitimate expectation) на отримання спірної земельної ділянки у власність чи у постійне користування.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», «Kopecky v. Slovakia»), очікування є «законним», якщо воно ґрунтується на чіткому положенні закону або на чинному судовому рішенні.

Оскільки Закон України «Про природно-заповідний фонд України» прямо забороняє приватизацію таких земель, відповідачі, будучи добросовісними учасниками цивільного обороту, знали або об`єктивно повинні були знати про чинний заповідний статус ділянки. Отже, їхнє очікування безкоштовно отримати землю природно-заповідного фонду у власність є протиправним і не захищається Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України, добросовісність є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Навмисне приховування заповідного статусу землі з метою обійти законодавчу заборону та змінити цільове призначення (через реєстратора) є зловживанням правом. Жодна особа не може отримувати переваги зі своєї недобросовісної поведінки.

Розглядаючи спір в межах даного спору, суд приходить до висновку, відповідачі діяли недобросовісно, замовчуючи перед попередніми судами та державним реєстратором той факт, що спірна земельна ділянка належить до природно-заповідного фонду.

Вирішуючи спір за позовними вимогами про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію з одночасним припиненням права постійного користування, суд приходить до наступних висновків.

Порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно встановлено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (зі змінами).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Пункту 4 частини першої статті 24 Закону у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження у державній реєстрації прав та їх обтяжень має бути відмовлено.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно.

Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи речового права, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 24.02.2021 у справі № 367/4613/18-ц)

Набуття прав на земельну ділянку має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки, укладення правочинів щодо набуття права на земельну ділянку, виготовлення технічної документації на земельну ділянку, визначення меж в натурі, погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами, одержання у встановленому порядку документа, що засвідчує виникнення права на землю та реєстрація прав на земельну ділянку. (постанова ВС від 01.08.2019 у справі №703/333/17).

Пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до пункту 18 Порядку, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що п ерелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно частини 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з частиною другою статті 395 ЦК України інші речові права на чуже майно можуть бути встановлені законом.

Статтею 4 Закону визначено перелік речових прав, що підлягають державній реєстрації, в тому числі речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, до яких належать, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки та інші речові права відповідно до закону.

Отже, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює закритий і вичерпний перелік речових прав на нерухоме майно, а саме виключно ті речові права, юридична конструкція яких встановлена законом.

Наведені норми законодавства свідчать про дію в цивільному законодавстві України принципу numerus clausus, який обмежує перелік речових прав, які можуть виникати (у тому числі щодо земельних ділянок).

Принцип закритого переліку речових прав передбачає встановлення речових прав законом та обов`язковість нормативної конкретизації повноважень суб`єктів речових прав. Закритість переліку речових прав означає, що: щодо речей можливі лише повноваження, встановлені законом; види і зміст речових прав визначаються безпосередньо законом (а не договором із власником).

Вітчизняне речове право дотримується принципу визначеного законом переліку речових прав (numerus clausus), згідно з якими речовими правами визнаються визначені законом речові права. У зв`язку із цим, не визнаються речовими правами інші права тієї самої природи, якщо вони не зазначені в законі як речові права.

Судом встановлено, що рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099, № 61588448, № 61589208, № 61589640 відповідно внесено запис про право постійного користування спірною земельною ділянкою на 1/4 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Разом із тим, положення ані земельного, ані цивільного законодавства не визначають конструкції спільного часткового права постійного користування земельною ділянкою, відсутній порядок та нормативні підстави виділення часток у праві постійного користування земельною ділянкою комунальної власності так само, як і відсутнє правове регулювання розподілу прав та обов`язків постійного користувача земельною ділянкою між двома та більше суб`єктами, зокрема, щодо сплати земельного податку.

Викладені обставини та наведені норми законодавства свідчать про те, що при прийнятті оскаржуваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими фактично здійснено державну реєстрацію права спільного часткового користування земельною ділянкою за відповідачами у рівних частинах, приватним нотаріусом Гавриловою О.В. порушено норми земельного законодавства та законодавства про державну реєстрацію, а саме здійснено державну реєстрацію речового права на земельну ділянку, яке не передбачено законом та відповідно не підлягає державній реєстрації.

Крім того, у пункті 2 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою.

Судом встановлено, що відповідачі не належать до вичерпного переліку суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками комунальної власності відповідно до статті 92 ЗК України, а отже заяви про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, за результатами розгляду яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099, № 61588448, № 61589208, № 61589640, прийняті та розглянуті державним реєстратором від неналежних осіб та в порушення пункті 2 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав може бути подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Аналіз положення пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить, що державний реєстратор перед проведенням реєстрації права постійного користування земельною ділянкою зобов`язаний був перевірити усю доступну інформацію стосовно вказаного об`єкта в офіційних реєстрах, включаючи наявність судових рішень щодо цього об`єкта в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У свою чергу, існування судового рішення, яке набрало законної сили, резолютивна частина якого не встановлює набуття особою заявленого речового права на нерухоме майно свідчить про існування суперечності між заявленими вимогами та документами, що їх посвідчують, і це відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації на такий об`єкт. (подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21.)

Як вже зазначалось вище, серед підстав прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за відповідачами є рішення Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0258 га, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що процедура відведення земельних ділянок комунальної власності у приватну власність фізичних або юридичних осіб належить до виключної компетенції Київської міської ради.

Отже, рішенням Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц не визнано право ані постійного користування земельною ділянкою за відповідачами, ані права власності на неї, а отже вказане судове рішення не є достатнім правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку, оскільки воно не засвідчує набуття відповідачами зареєстрованого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою у рівних частках.

Окрім того, Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 826/4348/13-а не визнано право ані постійного користування земельною ділянкою за відповідачами, ані права власності на неї, а отже вказане судове рішення не є достатнім правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку, оскільки воно не засвідчує набуття відповідачами зареєстрованого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою у рівних частках.

Серед підстав прийняття оскаржуваних позивачем рішень про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за відповідачами вказано відомості ДЗК щодо спірної земельної ділянки.

Водночас, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 07.01.2025 № НВ-0000016522025 інформація про право власності або право постійного користування внесені до Поземельної книги, крім відомостей про речові права, що виникли після 1 січня 2013 року, відсутні.

Крім того, згідно із статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Аналіз змісту цього законодавчого положення дає підстави зробити висновок, що витяг із Державного земельного кадастру є документом суто інформаційного значення та не є правовстановлюючим документом, що підтверджує набуття права власності чи право користування земельною ділянкою, а отже відомості з ДЗК не можуть бути підставою для держаної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою за відповідачами.

Отже, документи подані відповідачами для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099, № 61588448, № 61589208, № 61589640, якими внесено запис про право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0258 га з кадастровим номером 8000000000;66; 149:0200 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах не дають змоги встановити набуття вказаними особами зареєстрованого речового права.

Крім того, відповідно до частини другої статті 28 Закону під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів З та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Водночас, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Таким чином, при прийнятті рішень від 15.11.2021 № 61587099, №61588448, №61589208, № 61589640 приватним нотаріусом Гавриловою О.В. всупереч обов`язку, встановленому частиною другою статті 28 Закону, здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за відповідачами за відсутності державної реєстрації права комунальної власності на неї.

У свою чергу, під час подання приватному нотаріусу Гавриловій О.В. документів для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідачі діяли недобросовісно, замовчуючи перед державним реєстратором той факт, що спірна земельна ділянка належить до природно-заповідного фонду. При цьому, відсутність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради не змінює її цільового призначення, визначеного рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 № 878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови».

За таких обставин встановлене рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» спірній земельній ділянці цільове призначення - «заповідна» вплинуло на її обмежену оборотоздатність і передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту оголошення про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.

При цьому, рішення Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 спиралося на вже існуючий Генеральний план Києва (затверджений у 2002 році), згідно з яким зазначені острови належали до перспективних зон заповідного фонду.

Враховуючи викладене вище, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099, № 61588448, № 61589208, № 61589640 прийняті всупереч встановленому законодавством порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зміна державним реєстратором цільового призначення спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду на категорію «землі житлової та громадської забудови» із цільовим призначенням: «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в обхід рішення Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 є прямим порушенням закону, а отже підлягають скасуванню.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Законом України від 05.12.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1,2, 3 частини третьої статті 26 Закону (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.12.2020 у справі № 922/476/20, від 23.06.2020 у справах №№906/516/19, 905/633/19, 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 та від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 29.09.2023 у справі № 200/5256/19.

Стосовно земель природно-заповідного фонду Верховний Суд неодноразово вказував на ефективність та правомірність негаторного позову про повернення земельної ділянки як способу захисту.

У постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16 (провадження № 14-76цс22) Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону Закону України «Про природно-заповідний фонд України потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов. (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51-52).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 743/1087/23 (провадження № 61-11115св24) зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

Разом з тим, в межах даного спору судом встановлено, що на час створення об`єкта природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» відповідачі не володіли спірною земельною ділянкою, а були лише користувачами, що не є тотожними поняттями. При цьому, нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 (провадження № 61-7616св23) дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність саме собою не є правовою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з цим у разі задоволення негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку є такою, що також відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, а наявність незаконного запису в реєстрі безперервно обмежує права законного власника.

Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном

Частиною 3 статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

У спорах стосовно земель природно-заповідного фонду, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц та ін.).

За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської міської ради до суду з вимогою повернути спірні земельні ділянки з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони земельної ділянки від забруднення, засмічення, будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та інших дій, які можуть погіршити її природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, знищити природні багатства, завдати інших екологічних проблем.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали і повинні були знати про те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах, абрисах охоронюваного ландшафтного парку «Дніпровські острови», а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття земельної ділянки у власність.

За таких обставин повернення спірних земельних ділянок від відповідачів у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідачів.

Враховуючи встановлені судом обставини, втручання держави у право мирного володіння майном має чітку нормативну основу в національному законодавстві, є доступним та передбачуваним для заінтересованих осіб. Зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідує легітимну мету контролю за її використанням у загальних інтересах: задля цільового призначення, попередження шкоди довкіллю та захисту об`єктів, які перебувають під особливою охороною. З огляду на особливий правовий режим землі, справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами в цій справі не порушено.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в рішенні суду, питання вичерпності висновків суду, суд виходить з того, що у справі, що розглядається в даному провадженні, учасникам спору в рішенні було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи, що мета позову спрямована на повернення у власність держави земельної ділянки, яка віднесена до категорії земель природно-заповідного з цільовим призначенням «заповідна», суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність визначених законом підстав для задоволення позову Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою, внаслідок необґрунтованості позовних вимог.

Щодо судових витрат

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.(ч.1 ст. 209 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 № 522/5582/16-ц /61-3982св20/).

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з кожного відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 028,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 316-319, 321, 328, Цивільного кодексу України, статтею 7 Земельного кодексу України 18.12.1990, статтями 43-45 Земельного Кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, статтею 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 56, 76-83, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою, - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61587099 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_1 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61588448 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_2 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589208 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_3 .

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 № 61589640 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на 1/4 частину за ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київської міської ради 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Київської міської ради 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Київської міської ради 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач - Київська міська рада (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: вул. Хрещатик, 36, м.Київ);

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, адреса: вул. Ярославів Вал, 30/18, оф.16, м.Київ.

Повне рішення складено 18 травня 2026 року.

С у д д я: І.В.Коваленко