Рішення № 137560018, 22.06.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/866/26

Провадження № 2/135/610/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

22.06.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижин в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відсутність заперечень відповідача

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року у розмірі 9 500 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 81375367, підписаний електронним підписом позичальника, за умовами якого кредитодавець на засадах платності, строковості та зворотності перерахував грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 5 000 грн.

ОСОБА_1 свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» було укладено договір факторингу № 01092025/1, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором кредиту, а саме непогашенням заборгованості ні на рахунок первісного кредитора, ні на рахунок позивача, останній просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року у загальному розмірі 9 500 грн, яка складається з заборгованості за: тілом кредиту - 5 000 грн та процентами 4 500 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача 2 662 грн 40 коп. судового збору та 5 500 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву до суду не подав, заперечень проти позову та доказів погашення заборгованості не надав.

ІІ. Процесуальні дії у справі

25 травня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

Представник позивача Міньковська А.В. в позовній заяві просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами була надіслана відповідачу ОСОБА_1 рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу його зареєстрованого місця проживання, зазначену в позовній заяві та підтверджену матеріалами справи.

Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній». Інших відомостей про зміну місця проживання чи перебування відповідача, а також про наявність іншої поштової або офіційної електронної адреси матеріали справи не містять; повідомлень від відповідача з цього приводу до суду не надходило.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення судової кореспонденції рекомендованим листом на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання такого повідомлення належним, оскільки подальше отримання або неотримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічний підхід висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (провадження № 11-268заі18), наголосивши, що належне повідомлення має місце у разі надсилання судового документа на дійсну (реальну) адресу особи. Крім того, у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 Верховний Суд дійшов висновку, що поштові відправлення, повернуті з позначкою «закінчення терміну зберігання» чи подібним формулюванням, вважаються належно врученими за умови їх надсилання на адресу реєстрації фізичної особи.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України учасники справи зобов`язані інформувати суд про зміну свого місця проживання (перебування, місцезнаходження), а за відсутності такої заяви судові документи надсилаються на останню відому суду адресу і вважаються доставленими, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає чи не перебуває.

За таких обставин суд доходить висновку, що шляхом направлення кореспонденції на зареєстровану адресу відповідача та отримання поштового повідомлення з відміткою «адресат відсутній» суд вчинив усі необхідні та достатні дії для належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі та про її розгляд, що відповідає вимогам статей 128131, 274, 280 ЦПК України та узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

ІІІ. Підстави для ухвалення заочного рішення

Частина перша статті 280 ЦПК України передбачає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасної наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, заяв про відкладення розгляду чи повідомлень про поважні причини неявки не подавав, відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень по суті спору не подав, доказів сплати заборгованості не надав.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з`явився в судове засідання без поважних причин. Представник позивача у позовній заяві та у поданому згодом клопотанні просила розглянути справу за її відсутності та прямо не заперечувала проти ухвалення заочного рішення, чим виконано умову пункту 4 частини першої статті 280 ЦПК України щодо згоди позивача на заочний розгляд.

За сукупності наведених обставин суд констатує наявність усіх передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України умов для ухвалення заочного рішення: відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, він у засідання не з`явився без поважних причин, відзив на позовну заяву не подав, позивач не заперечує проти заочного вирішення спору. У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в заочному порядку за правилами статей 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у матеріалах доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

08 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт) в електронній формі через особистий кабінет позичальника, доступний на вебсайті товариства та/або відповідному мобільному додатку чи іншому засобі інформаційно-комунікаційної системи ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс», укладено кредитний договір № 81375367 (а. с.17-22).

Кредитний договір підписано у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджується даними інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» про ідентифікацію та верифікацію позичальника під час оформлення договору (а. с. 13).

Відповідно до умов кредитного договору товариство зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 5 000 грн строком на 30 днів, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом 3 % в день до 07.08.2021 (пп. 3.1, 4.2).

На підтвердження факту виконання кредитодавцем зобов`язання з надання кредитних коштів до матеріалів справи долучено інформацію, яка надана за вих. № 3152_251023163347 від 23.10.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 29), згідно з якою 08.07.2021 через платіжний сервіс iPay.ua було успішно перераховано кошти в сумі 5 000 грн на карту клієнта № НОМЕР_1 .

Відповідач прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконував в повній мірі. Це підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року (а.с. 34), згідно з яким непогашена заборгованість відповідача перед первісним кредитором становила 9 500 грн, яка складається з заборгованості: за тілом кредиту 5 000 грн та процентами 4 500 грн.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до умов якого перша сторона передає (відступає) другій стороні за плату право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі прав вимоги, за кредитними договорами, укладеними між кредитором і боржниками (а. с. 23-27). Того ж дня сторони договору факторингу підписали акт прийому-передачі реєстру прав вимог (а.с. 8). ТОВ «Фінансова компанія «Позика» перерахувало відповідну плату за набуття права вимоги згідно з платіжною інструкцією (а.с. 32).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог, складеного до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року у загальному розмірі 9 500 грн (а.с. 11).

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. На момент розгляду справи відповідач не надав суду жодних доказів сплати зазначеної заборгованості, а також не надав доказів належного виконання зобов`язань перед первісним кредитором.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування

5.1. Укладення електронного договору про споживчий кредит

Загальні вимоги до чинності правочину встановлені статтею 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин вчиняється у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин презюмується правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції та встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 цього Закону електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх цивільних прав і обов`язків і оформлена в електронній формі; такий договір укладається і виконується у порядку, передбаченому, зокрема, Цивільним кодексом України.

Частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до цієї норми відповідь про акцепт, зокрема, може надаватися шляхом заповнення електронної форми з накладенням електронного підпису у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, або шляхом вчинення дій, які в інформаційній системі прямо визначені як прийняття пропозиції.

За пунктами 12, 13 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і яка використовується як електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні. Згідно зі статтею 12 цього Закону електронний правочин вважається підписаним, зокрема, у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Суд установив, що 08 липня 2021 року відповідач в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» подав електронну заявку на отримання кредиту, після чого до вказаного особистого кабінету відповідача кредитодавець надіслав одноразовий ідентифікатор (цифровий код). Введення відповідачем цього одноразового коду в інформаційній системі позивача слугувало підтвердженням його акцепту пропозиції укласти кредитний договір № 81375367 від 08 липня 2021 року. Зміст укладеного договору (графік платежів) відображені у файлах особистого кабінету та роздруковані в матеріалах справи.

Із зазначених документів убачається, що до моменту укладення кредитного договору відповідачу було надано інформацію, передбачену статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема дані про реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, графік платежів, розмір і строки внесення обов`язкових платежів, а також наслідки невиконання зобов`язань. Підписавши зазначені документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що був обізнаний з основними умовами кредитування та погодився з ними.

Правові висновки щодо допустимості укладення цивільно-правових договорів у сфері споживчого кредитування в електронній формі з використанням одноразових ідентифікаторів неодноразово висловлювалися у практиці Верховного Суду. Так, у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказано, що підписання договору одноразовим паролем-ідентифікатором є належним способом волевиявлення сторони, а договір, укладений за правилами Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Аналогічні підходи викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

З урахуванням наведеного, а також того, що будь-яких позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним чи нікчемним у цій справі не заявлено, підстав вважати, що презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, спростована, суд не вбачає. Отже, кредитний договір № 81375367 від 08 липня 2021 року є належним чином укладеним в електронній формі, відповідає вимогам закону щодо форми правочину і є обов`язковими для виконання сторонами. На підтвердження факту надання кредиту матеріали справи містять документ, за яким відповідачу були перераховані кредитні кошти (загальна сума 5 000 грн) на вказаний ним банківський рахунок. Переказ коштів здійснювався через сертифіковані платіжні системи з дотриманням вимог безпеки (стандарт PCI DSS), що гарантує належне зарахування суми на рахунок позичальника. Отже відповідач отримав за цим договором грошові кошти в обумовленому розмірі, у зв`язку з чим зобов`язаний повернути їх та сплатити передбачені договором платежі у встановлені строки.

5.2. Відступлення права вимоги (заміна кредитора)

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (Постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15).

Позивач на підтвердження набуття права вимоги за спірним зобов`язанням суду надав: копію договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика», а також копію відповідного витягу з реєстру прав вимоги до зазначеного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів того, що вказаний договір факторингу визнано недійсним, матеріали справи не містять; стороною відповідача таких доказів суду не надано. За відсутності спростування презумпції правомірності цього правочину суд виходить із того, що договір факторингу є чинним, а права вимоги за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року правомірно перейшли від ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» до ТОВ «Фінансова компанія «Позика» в обсязі й на умовах, що існували на момент відступлення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло статусу нового кредитодавця за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року та має право звертатися до суду з вимогою про стягнення заборгованості з відповідача як з боржника за цим договором.

5.3. Розрахунок заборгованості та доказування її розміру

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. За пунктами 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, і докази на їх підтвердження.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року в розмірі 9 500 грн, яка, за поданим розрахунком, складається із заборгованості за тілом кредиту 5 000 грн та процентами 4 500 грн. Подані позивачем договір та розрахунок заборгованості свідчать, що відповідачу надано кредит у сумі 5 000 грн строком на 30 днів (з 08.07.2021 по 07.08.2021). Матеріали справи підтверджують, що відповідач фактично отримав та використав кредитні кошти у сумі 5 000 грн.

Оцінивши поданий розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку, що він є зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору та відображає структуру заборгованості. Відповідач не надав суду власного розрахунку заборгованості або інших належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем дані чи свідчили про повне або часткове погашення спірної суми понад зазначене в розрахунку.

За цих обставин суд вважає доведеними обсяг заборгованості за основним боргом та процентами за кредитним договором, а тому заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в сумі 9 500 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

6.1. Щодо витрат на правничу допомогу

Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги державою.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 500 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 35); договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 (а.с. 14-16); додаткової угоди № 81375367 від 08.05.2026 до вказаного договору про надання правової допомоги (а.с. 28); детального опису наданих послуг за позовом (а.с. 12); акту надання послуг від 08.05.2026 (а.с. 9).

За обставинами цієї справи не викликає сумнівів, що позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Позика» надавалася професійна правнича допомога адвокатом Горобей Р.Г. на підставі договору про надання правничої допомоги правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. З вказаних вище наданих адвокатом документів слідує, що предметом наданої правничої допомоги є: письмова консультація; правовий аналіз спірних правовідносин та надання правових рекомендацій; складеня позовної заяви та формування додатків до неї.

Враховуючи викладене вище, складність справи, тривалість затраченого адвокатом часу, пропорційність витрат до предмета спору та обсягу фактично наданих послуг, розмір задоволених позовних вимог, суд вважає, що заявлені витрати є співмірними, обгрунтованими та пропорційними обсягу здійснених роботи та наданої послуги, а тому приходить до висновку про задоволення заяви та стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 5 500 грн.

Щодо судового збору

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2?662 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 14.05.2026 (а.с. 7).

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2?662 грн 40 коп.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 81375367 від 08 липня 2021 року у розмірі 9 500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 5 500 (пять тисяч п`ятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», місце знаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ЄДРПОУ 39493634;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення складено та підписано суддею 22.06.2026.

Суддя