Рішення № 137558450, 16.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6208/26

Провадження № 2/369/11222/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2026 року м.Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Хацько Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Погрєбної З.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чайка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката АБ «Малеванчук та партнери» Малеванчука І.В. звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Чайка», в якому просив суд стягнути з ДП «Чайка» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 132 344, 52 грн та 20 000, 00 грн моральної шкоди.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач та представник позивача не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. Представник позивача, адвокат Малеванчук І.В., через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами справи без участі позивача та представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. Надав до суду відзив в якому просили задовольнити частково щодо суми середнього заробітку оскільки є неспівмірною із заборгованістю по заробітній платі, та моральну шкоду не визнають повністю.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідачем до суду подано відзив, за змістом якого ДП «Чайка» просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 132 344,52 грн, з тих підстав, що вказана сума є неспівмірною по відношенню до розміру заборгованості з виплати заробітної плати та просить зменшити заявлений розмір середнього заробітку до 20 000,00 грн. Також відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн, та зазначає, що позивачем не доведено наявність завданої моральної шкоди.

Представником позивача до суду подано відповідь на відзив, за змістом якого просить задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N942527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника планово-економічного відділу Державного підприємства «Чайка» за основним місцем роботи з оплатою згідно штатного розпису відповідно до відпрацьованого часу, з випробувальним терміном 1 місяць, на підтвердження чого позивачем надано суду наказ №169к/тр від 20 жовтня 2021 року.

Згідно наказу Державного підприємства «Чайка» №92к/тр від 14.09.2023, позивача було переведено з посади начальника планово-економічного відділу на посаду заступника генерального директора з 14 вересня 2023 року, за основним місцем роботи, з посадовим окладом 19 739, 00 грн на місяць.

За змістом наказу №8к/тр від 31.01.2024 позивача було переведено з посади заступника генерального директора на посаду радника генерального директора Державного підприємства «Чайка», за основним місцем роботи, з посадовим окладом 16 951, 00 грн на місяць.

Відповідно до наказу Державного підприємства «Чайка» №20к/тр від 28.02.2024 року позивача було переведено з посади радника генерального директора на посаду начальника планово-економічного відділу з 01 березня 2024 року, за основним місцем роботи, з посадовим окладом 21 556, 00 грн на місяць.

Згідно наказу Державного підприємства «Чайка» №51-к/тр від 30.07.2024 позивача було звільнено з посади начальника планово-економічного відділу з 31 липня 2024 року за угодою сторін на підставі п.1 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Позивач зазначає про те, що ДП «Чайка» при звільненні не була виплачена заробітна плата, на підтвердження чого надав суду розрахунковий листок за липень 2024 року та довідку від 12.05.2025 №КИЇ00000018 про нараховані та виплачені суми ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахункового листка та довідки від 12.05.2025 №КИЇ00000018 на кінець липня 2024 року сума коштів до виплати позивачу становить 98 074, 82 грн.

Як випливає із змісту позовної заяви за вказаних обставин, ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою про стягнення з ДП «Чайка» заборгованості із виплати заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки.

05 листопада 2025 року Києво-Святошинським районним судом Київської позов прийнято рішення у справі №369/9629/25 про задоволення позову в повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства «Чайка» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 98 074, 82 грн та 1 211, 20 грн судового збору.

З матеріалів справи випливає, що позивачем на адресу Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на примусове виконання рішення суду було подано виконавчий лист №369/9629/25 від 19.12.2025 про стягнення заборгованості в сумі 98 074, 82 грн. Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було прийнято до примусового виконання виконавчий лист №369/9629/25 від 19.12.2025, та стягнуто заборгованість, що підтверджується наданими позивачем документами виконавчого провадження (постановою про відкриття виконавчого провадження, постановою про закінчення виконавчого провадження) та банківською випискою від 27.03.2026 про перерахування виконавчою службою 26.12.2025 коштів в сумі 1 785, 39 та 20.03.2026 коштів в сумі 97 441, 66 грн.

Отже, суд встановив, що з ДП «Чайка» 20.03.2026 в примусовому порядку стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі. Факт існування заборгованості із виплати заробітної плати підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/9629/25 від 19.12.2025, а факт сплати такої заборгованості банківськими квитанціями від 26.12.2025 на суму 1 785, 39 та від 20.03.2026 на суму 97 441, 66 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При здійсненні розрахунку середнього заробітку, суд погоджується з розрахунком позивача. Так, згідно довідки від 12.05.2025 №КИЇ00000018, довідки ок-5, довідки ок-7, наказу від 28.02.2024, розмір заробітної плати за один місяць становить 21 556, 00 грн, відповідно за два місяці 43 112, 00 грн (травень-червень 2024 року). В період травень-червень 2024 року, позивач відпрацював 43 робочих днів (23 робочих днів у травні 2024 року та 20 робочих днів у червні 2024 року, відповідно середній заробіток за один день становить 1 002, 61 грн (43 112, 00/43 = 1 002, 61 грн).

Беручи до уваги те, що ДП «Чайка» не здійснив розрахунок при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2024-31.01.2025 (шість місяців), розраховується за 132 робочих днів, відповідно розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 132 344, 52 грн (132*1002,61 = 132 344, 52 грн).

В свою чергу, надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 132 344 грн. 52 коп., суд доходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.

Тому, вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає компенсації працівникові, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, який розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України. Зокрема в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши фактичні обставини справи, зокрема розмір належної позивачу при звільненні 30.07.2024 року виплати від роботодавця заборгованості по заробітній платі у розмірі 98074 грн. 82 коп., що занадто менша за суму середнього заробітку за затримку розрахунку, а саме 132 344 грн. 52 коп., суд приходить до висновку про очевидну неспівмірність заявленої до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 100 000 грн.

Вказана сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як такі що вказують на справедливість, добросовісність та розумність.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд встанови наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у розмірі 20 000, 00 грн. є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення порушених трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, відповідно до ст. 263 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, та слід стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100 000 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Суд звертає увагу, що за подання до суду позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1523 грн. 45 коп.

В свою чергу суд звертає увагу, що позивачі звільняються від сплати судового збору за подання вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виплат нарахованої заробітної плати під час звільнення, тому суд приймає до уваги, що сплачений судовий збір був здійснений позивачем за вимогу про стягнення моральної шкоди, що є вимогою майнового характеру.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328,00 грн.

В даному випадку сума судового збору за вимогу майнового характеру складає 1331,20 грн. з розрахунку (3328*0,4).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача по справі на користь позивача підлягають стягненню сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в частині стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного розрахунку, 20 000 грн. позовних вимог щодо моральної шкоди, задоволено 5 000 грн. (5000*100%) : 20000 = 25 %; сплачений судовий збір 100% 1331,20 грн., задоволено 25% (1331,2*25%) = 332,80 грн., що підлягає стягненню з відповідача.

В свою чергу, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку пропорційно задоволених вимог, виходячи з розмірі судового збору за вимогу майнового характеру для юридичної особи ( 3328 грн.), що складає 2514,64 грн. (3328*75,56%).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чайка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (код ЄДРПОУ: 31245250, місцезнаходження: вулиця Гоголя, будинок, 62а, село Дударків, Бориспільський район, Київська область, 08330) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (код ЄДРПОУ: 31245250, місцезнаходження: вулиця Гоголя, будинок, 62а, село Дударків, Бориспільський район, Київська область, 08330) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн.00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (код ЄДРПОУ: 31245250, місцезнаходження: вулиця Гоголя, будинок, 62а, село Дударків, Бориспільський район, Київська область, 08330) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 332 (триста тридцять дві) грн 80 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (код ЄДРПОУ: 31245250, місцезнаходження: вулиця Гоголя, будинок, 62а, село Дударків, Бориспільський район, Київська область, 08330) на користь держави судовий збір у розмірі 2514 (дві тисячі чотирнадцять) грн 64 коп.

В решті позовних вимог позивача - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державне підприємство «Чайка» (код ЄДРПОУ: 31245250, вулиця Гоголя, будинок, 62а, село Дударків, Бориспільський район, Київська область, 08330)

Повний текст рішення складено 16 червня2026 року

Суддя Наталя Хацько