Ухвала суду № 137552462, 18.06.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2198/26

2-з/703/10/26

УХВАЛА

18 червня 2026 року м. Сміла

Суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Овсієнко І.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву про забезпечення позову в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

В провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

18.06.2026 від представника позивача в справі, адвоката Сластнікової Л.В. надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити захід забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ "Приватбанк", код ЄДРПОУ 14360570, у межах суми фактично отриманого відповідачем тіла кредиту 10800,00 грн.

Заява обґрунтована тим, що в ході судового розгляду, із наданих банком документів вбачається відкриття вказаного вище рахунку на ім`я відповідача. Аналіз руху коштів свідчить про те, що відповідач отримав кредитні кошти на цей рахунок. Відповідач свідомо тривалий час не здійснює погашення заборгованості перед позивачем, що свідчить про недобросовісну поведінку, тому існує обґрунтоване припущення, що відповідач вчинить дії, спрямовані на приховування коштів (зняття готівки, переказ на рахунки третіх осіб, закриття рахунку). Без накладення арешту існує високий ризик того, що на момент набрання рішенням суду законної сили, грошові кошти на рахунках будуть відсутні. Позивач просить накласти арешт виключно в межах суми фактично отриманого відповідачем тіла кредиту 10800,00 грн. Такий підхід гарантує повну співмірність заходу, не блокує господарську діяльність чи життєдіяльність відповідача понад міру, необхідну для забезпечення виконання майбутнього рішення суду, та відповідає принципу пропорційності. Арешт грошових коштів є менш обтяжливим заходом, ніж арешт нерухомого чи рухомого майна, і є найбільш ефективним способом у спорах про стягнення коштів. Позивачем здобуто інформацію про відкриття за період із 11.03.2025 до 28.02.2026 щодо ОСОБА_1 9 виконавчих проваджень, у яких вона виступає боржником, а також здійснення судових проваджень в 8 цивільних справах, у всіх випадках виникнення боргу пов`язане із кредитними зобов`язаннями. Вказане свідчить про сталу звичку відповідача до невиконання своїх зобов`язань добровільно.

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Оскільки викладені в заяві обставини та надані заявником докази є достатніми для розгляду заяви про забезпечення позову, заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи, що відповідає вимогам статті 153 ЦПК України.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши долучені до неї докази, приходжу до висновку про відмову у її задоволенні з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 6, 7, 8 статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У відповідності до п. 1, 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вказана позиція підтверджена Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №761/39601/19.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У заяві про забезпечення позову позивач просить забезпечити вказаний позов шляхом накладення арешту на кошти, належні боржникові, що знаходяться на вказаному вище рахунку в АТ КБ «Приватбанк» в межах суми позики.

Позивачем в справі заявлені позовні вимоги майнового характеру, ціна позову вказує на малозначність справи відповідно до ст. 19 ЦПК України, при цьому доводи заяви про забезпечення позову стосуються арешту коштів відповідача виключно на рахунку в установі банку, на який отримувалася позика.

З даного приводу суд зазначає наступне.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова ВП ВС від 07.04.2020 в справі №916/2791/13).

Застосовуючи вказаний підхід до обставин даної справи, суд не вважає захід забезпечення позову, обраний позивачем, пропорційним втручанням у права, що захищені нормами Протоколу №1 до Конвенції.

Суд не погоджується із аргументами заяви про забезпечення позову щодо можливості арешту коштів на рахунку відповідача в АТ КБ «Приватбанк», який згідно з позовом, використаний для отримання кредиту, оскільки відомості про наявність на ньому коштів, що вбачаються із банківської виписки, стосуються квітня 2024 року та не свідчать із необхідністю про наявність на такому коштів на час розгляду цієї заяви.

З іншого боку, вимога про арешт рахунку в межах суми отриманого кредиту, без врахування решти вимог за позовом, не забезпечує належного захисту прав позивача.

На переконання суду, забезпечення позову запропонованим способом призведе до покладення на відповідача обтяжень та в той же час не забезпечить належного захисту порушених права позивача, в тому числі і через повідомлені обставини про наявність численних виконавчих проваджень, відтак не є пропорційним. Крім того, за повідомлених позивачем обставин про здійснення виконавчих проваджень щодо відповідача, рахунки останньої можуть бути арештовані в порядку, що передбачений ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII, дана обставина позивачем не врахована.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що обраний представником позивача вид забезпечення позову не може бути застосований судом, оскільки представником позивача не надано доказів в обґрунтування співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, крім того, суд враховує, що представником позивача суду не наведено достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача.

Отже, суд приходить до висновку, що заявнику слід відмовити у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150-153, 258, 260, 261, 353 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення.

Повний текст ухвали складений 18.06.2026.

Суддя І.В.Овсієнко