Рішення № 137551289, 19.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12784/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді - Завальнюка І.В.,

при секретарі Гоменюк Р.О.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку особливого провадження справу за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 79715326 від 19.03.2026 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова державного виконавця від 19.03.2026 року про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн за повторне невиконання судового рішення є протиправною, оскільки невиконання сталося з поважних та об`єктивних причин, що не залежали від волі позивача. Так, наразі діє особливий правовий режим воєнного стану та особовим складом постійно виконуються невідкладні бойові (спеціальні) завдання в умовах регулярних артилерійських обстрілів і повітряних тривог у місті Херсон. Також внаслідок ворожого авіаудару керованими бомбами по будівлі тимчасового місцезнаходження підрозділу було частково зруйновано приміщення, що призвело до тривалої відсутності фізичного доступу до матеріалів виконавчого провадження та втрати частини документів. Крім того, відповідальний офіцер, який безпосередньо працював із цими матеріалами, тривалий час перебував у службовому відрядженні в зоні бойових дій на іншому напрямку з обмеженим зв`язком. При цьому відділ, як бюджетна установа, повністю залежить від виділення асигнувань Міністерством оборони України за КЕКВ 2800 («Інші поточні видатки»), і попри регулярне подання заявок, реальні кошти на виконання судового рішення на рахунки так і не надходили. З огляду на це, ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає, що вжив усіх можливих і залежних від нього заходів, а відтак склад правопорушення у вигляді умисного невиконання рішення без поважних причин відсутній. На кінець І кварталу 2026 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 уже витратив понад 1,5 млн грн на сплату судових та виконавчих зборів, що суттєво перевищує надходження за відповідним бюджетним кодом. Стягнення виконавчого збору й накладення штрафів не сприяють виконанню судових рішень; вони лише збільшують борг ХЗВ ВСП і зменшують залишок коштів для виплат військовослужбовцям. Тому накладення штрафів у виконавчому провадженні щодо ІНФОРМАЦІЯ_4 є непропорційним та неефективним заходом. Позивач просить суд врахувати фактичний фінансовий стан (документально підтверджений таблицею видатків) і системний характер проблеми, викладений у листі, та дійти висновку, що подальші санкції лише створюють додатковий тягар, не наближаючи виконання рішень судів.

Ухвалою судді від 25.05.2026 поновлено ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на звернення до суду із даними позовними вимогами; позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 .

29.05.2025 до суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що оскільки оскаржувана постанова від 19.03.2026 про накладення другого штрафу в розмірі 10 200 грн за повторне невиконання судового рішення є законною, обґрунтованою та винесеною у межах повноважень. Відповідач зазначає, що на виконанні перебуває виконавчий лист про зобов`язання позивача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення громадянину ОСОБА_1 з урахуванням оновлених окладів. Постанову про відкриття провадження від 01.12.2025 року боржник отримав особисто, проте у встановлений 10-денний строк рішення суду не виконав і жодної інформації про вчинення дій державній виконавчій службі не надав. У зв`язку з цим 06.02.2026 на позивача накладено перший штраф у сумі 5 100 грн та встановлено новий строк, який також був проігнорований, що й стало підставою для винесення оскаржуваної постанови. Стосовно тверджень боржника про відсутність бюджетних асигнувань за КЕКВ 2800, відповідач зазначає, що відсутність коштів не може бути причиною невиконання зобов`язань державою чи її органами. Також відповідач зауважує, що судове рішення носить зобов`язальний характер і має виконуватися самим державним органом, а не органами Казначейства за процедурою списання коштів. Крім того, державний виконавець вказує на повну процесуальну бездіяльність позивача, який за весь час провадження не надіслав жодного повідомлення щодо хоча б часткового нарахування коштів стягувачу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, розгляд справи просив відкласти або розглянути справу без його участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Отже неявка представника позивача не є перешкодою для судового розгляду справи, у зв`язку із чим справу розглянуто за його відсутності.

Представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Третя особа ОСОБА_1 до суду не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновків про таке.

Судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебуває виконавче провадження № 79715326, відкрите на підставі виконавчого листа № 420/10074/24, який був виданий 14.11.2025 року Одеським окружним адміністративним судом.

За виконавчим документом зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 22.03.2022 по 19.05.2023 включно, виходячи з оновлених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих із застосуванням актуального прожиткового мінімуму.

01.12.2025 головним державним виконавцем Кузьменком І.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79715326, у якій боржнику ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відповідно до норм закону встановлено 10-денний робочий строк для добровільного виконання зазначеного судового рішення немайнового характеру. Згідно з даними поштового трекінгу Укрпошти, копію цієї постанови боржник отримав особисто 05.12.2025.

Протягом встановленого строку, а також протягом усього наступного грудня 2025 року та січня 2026 року, боржник не надав державному виконавцю жодних підтверджень проведення нарахувань чи виплат стягувачу ОСОБА_1 , як і не надіслав будь-яких повідомлень про об`єктивну неможливість виконання судового акта.

05.02.2026 державний виконавець направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 письмову вимогу з метою з`ясування стану виконання судового рішення, яку представники відділу отримали 12.02.2026 року.

06.02.2026, зафіксувавши факт тривалого невиконання рішення суду без повідомлення поважних причин, державний виконавець виніс постанову про накладення на ХЗВ ВСП першого штрафу у розмірі 5 100 гривень та встановив новий обов`язковий строк для виконання. Дану постанову боржник також отримав 12.02.2026.

19.03.2026, оскільки станом на цю дату від боржника знову не надійшло жодної відповіді, звіту про нарахування чи доказів сплати коштів, державний виконавець виніс оскаржувану постанову про накладення другого (повторного) штрафу у подвійному розмірі 10 200 гривень. Копію цієї постанови разом із новою вимогою виконавця боржник отримав 30.03.2026 (згідно з вхідним номером установи № 1187 від 31.03.2026 року).

Позивач, зважаючи на те, що вжив усіх можливих і залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення, проте через брак фінансування не зміг своєчасно виконати судове рішення, звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно ст.1 якого, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, у тому числі, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин, а не за несвоєчасне його виконання.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Вирішуючи спір суд не оминає увагою посилання позивача на відсутність належного бюджетного фінансування за КЕКВ 2800 (Інші поточні видатки) як на поважну причину невиконання судового рішення є безпідставними.

Поряд із тим, судове рішення у справі № 420/10074/24 має зобов`язальний характер і покладає обов`язок щодо перерахунку грошового забезпечення безпосередньо на ІНФОРМАЦІЯ_5 , як на роботодавця та суб`єкта владних повноважень.

Матеріали виконавчого провадження свідчать про бездіяльність Відділу ВСП, оскільки за весь період з грудня 2025 року по травень 2026 року відділом не було вчинено жодної розпорядчої чи організаційної дії, спрямованої як на виконання судового рішення, так і на повідомлення державного виконавця про вжиті заходи.

Суд не оминає увагою, що робота в умовах збройної агресії пов`язана з об`єктивними труднощами, проте специфіка діяльності та особливий статус Військової служби правопорядку як спеціального правоохоронного формування у складі ЗСУ передбачають безперервність виконання покладених на них функцій, у тому числі управлінських та фінансово-господарських.

Оскільки позивач належним чином та своєчасно отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про накладення першого штрафу (5100 грн) від 06.02.2026, він мав достатньо часу (понад три місяці) для організації роботи фінансово-економічної служби, відновлення втрачених документів чи координації дій з розпорядником коштів, однак допустив бездіяльність в питанні своєчасного та повного виконання судового рішення та неповідомлення державного виконавця про вжиті заходи.

З огляду на вищевикладене, державний виконавець, встановивши факт повторного ігнорування законних вимог без належних об`єктивних перешкод, діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим оскаржувана постанова є правомірною.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (54056, місто Миколаїв, Проспект Миру, 46/1; ЄДРПОУ 45862901), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.06.2026.

Суддя І.В. Завальнюк