Ухвала суду № 137549262, 15.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 червня 2026 року Справа №160/16044/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування громадянина ОСОБА_1 - представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити позитивні дії:

негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;

вважати відповідно до постанови Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі №360/777/23 що «Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена»;

здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank);

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank) компенсацію за майнову шкоду;

здійснити виплату недоотриманої пенсії за період з 01.03.2023 року на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank), з урахуванням її осучаснення у розмірі, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank) компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн;

розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема ОСОБА_1 , у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України.

Також позивачем заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому ч. 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року в справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року в справі №815/91/18.

Крім того, слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Водночас, вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 800/30/17).

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.

Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року в справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року в справі №640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року в справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

У постанові від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.

Крім того, Судова палата звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Так, оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

З позовної заяви, в тому числі її прохальної частини, слідує, що заявлені позовні вимоги фактично пов`язані із здійсненням нарахування та виплати позивачеві пенсійних виплат, починаючи з 01.03.2023 року, водночас, з вказаною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 09.06.2026 року, що підтверджується датою формування позовної заяви в підсистемі «Електронний суд», тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, позаяк, зважаючи на те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі дата початку її виплати/припинення виплати та її розмір відомий позивачеві, який її отримує щомісячно, отже, з моменту, коли позивачеві було припинено виплату пенсії у березні 2023 року та кожного наступного місяця в подальшому позивач міг та повинен був дізнатися про можливе порушення його прав оскаржуваними діями/бездіяльністю пенсійного органу.

Таким чином, звернувшись з такими позовними вимогами лише 09.06.2026 року, позивач здійснив це зі значним пропуском строку звернення до суду.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Водночас неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими пов`язується виникнення у позивача права та підстав для судового захисту, тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2023 року в справі №380/14933/22.

Крім того суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року в справі №510/1286/16-а зазначено, що норми статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» №1058-ІV і статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Отже, з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов`язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою.

У даному випадку, спір стосується не нарахованих, але невиплачених сум доплати до пенсії, а наявності підстав для нарахування та виплати такої доплати, тому приписи статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) на ці правовідносини не розповсюджуються.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Наведеній нормі кореспондують приписи ч.6 ст.161 КАС України, якою визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Водночас, ч. 1 ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

В порушення приписів ч.6 ст.161 КАС України позивачем не подано разом із позовною заявою заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Таким чином, позивачеві слід надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Крім того, п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Відповідно до ст. 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

При цьому п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною 9 статті 266 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зазначає, що обов`язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов`язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Великою Палатою Верховного Суду в справі №640/7310/19 (ЄДРСР 94394125) зазначено, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб`єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

Наведений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 640/7310/19.

Як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 , зокрема, просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області негайно припинити дискримінацію, не зазначаючи при цьому яку саме дискримінацію та щодо кого саме він просить зобов`язати припинити відповідача.

Також у позовних вимогах ОСОБА_1 просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зокрема: "вважати відповідно до постанови Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі №360/777/23 що «Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена» та розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема ОСОБА_1 , у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України", що свідчить про те, що такі позовні вимоги заявлені в інтересах невизначеного кола осіб, а не лише позивача, у зв`язку з чим позивачеві слід чітко визначити вказані позовні вимоги, з урахуванням складу сторін безпосередньо у цій справі.

Крім того, у позовних вимогах ОСОБА_1 , зокрема, просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити йому компенсацію майнової шкоди, не зазначаючи розміру такої компенсації та не наводить її розрахунку.

Таким чином, позивачеві слід подати уточнену позовну заяву, яку оформити з урахуванням вимог, викладених в цій ухвалі суду, а також надати копію цієї уточненої позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, позаяк ч. 1 ст. 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (у разі подання уточненої позовної заяви в електронній формі через електронний кабінет, надати докази надсилання копії цієї уточненої позовної заяви іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України).

Крім цього, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються: зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Як зазначено вище, у поданій позовній заяві позивач, зокрема, просить нарахувати та виплатити йому на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» компенсацію за майнову шкоду, а також компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000,00 грн, проте в порушення вимог п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України не зазначає у позовній заяві обґрунтований розрахунок суми шкоди, що стягується, а також не зазначає розмір компенсації майнової шкоди, яку він просить стягнути з відповідача.

Відповідно до п. 4 Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем у позовній заяві не дотримано вимог пунктів 3 та 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, не зазначено обставини, якими обґрунтовується вимога про стягнення шкоди, не зазначено розмір компенсації за майнову шкоду, не наведено обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн, яку позивач просить стягнути; не зазначено та не надано доказів, що підтверджують обставини, якими обґрунтовується вимога, на підтвердження розміру заподіяної шкоди; не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах.

Згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Тому суд має з`ясувати безпосередній причинний зв`язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень, які заявлені (об`єднані) предметом у відповідному спорі.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у численних рішеннях виклав правовий висновок про необхідність надання позивачами обґрунтованого розрахунку шкоди, заявленої до відшкодування, та залишення позовних заяв без руху у випадку невиконання позивачами такого обов`язку.

Зокрема, такий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року в справі №140/10792/21, від 18 жовтня 2021 року в справі №420/15949/21, від 19 листопада 2020 року в справі №9901/360/20 (правомірність якого підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року), від 11 листопада 2020 року в справі №9901/352/20, від 03 листопада 2020 року в справі №9901/345/20, від 27 жовтня 2020 року в справі №9901/189/20, від 26 жовтня 2020 в справі №9901/313/20.

У пунктах 28, 29 постанови від 03 березня 2021 року в справі №640/6853/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 95277958) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заявленої до відшкодування моральної шкоди свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 160 КАС України (зокрема, п. 3 ч. 5 цієї статті), що є підставою для залишення позовної заяви без руху, а неусунення відповідного недоліку тягне за собою правовий наслідок у вигляді повернення позовної заяви позивачу.

Правовий висновок аналогічного змісту викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 року в справі №9901/360/20.

За наведених обставин, позивачеві слід подати уточнену позовну заяву, в якій уточнити позовні вимоги щодо відшкодування шкоди відповідачем, в тому числі зазначивши розмір коменсації майнової шкоди, обґрунтувавши зміст вимог щодо відшкодування шкоди, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 245 КАС України та навести обґрунтований розрахунок заявленої до відшкодування шкоди, та подати копії цієї уточненої позовної заяви та додатків до неї відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, оскільки ч.1 ст.161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додаються її копії відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (у разі подання уточненої позовної заяви в електронній формі через електронний кабінет, надати докази надсилання копії цієї уточненої позовної заяви іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України).

Також частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Суд зазначає, що обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України, у зв`язку з чим, безпідставне звільнення від його сплати окремих осіб може свідчити про надання одній із сторін незаконної переваги перед іншою.

Проте, в порушення вимог ч. 3 ст. 161 КАС України позивачем не надано відповідного документа про сплату судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року у розмірі 3 328,00 грн.

Приписами пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлено ставку судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, за подання до адміністративного суду позову з однією вимогою немайнового характеру фізичною особою судовий збір справляється у розмірі 1 331,20 грн. (3 328,00 грн х 0,4).

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, за подання до адміністративного суду адміністративного позову з вимогою майнового характеру фізичною особою в електронній формі судовий збір справляється у розмірі 1 064,96 грн. (1 331,20 грн х 0,8).

При цьому абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Так, з поданої позовної заяви слідує, що позивачем заявлено чотири вимоги немайнового характеру, а саме:

1) щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування ОСОБА_1 - представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами, що полягає у відсутності нормативного механізму щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема ОСОБА_1 , у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

2) щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank);

3) щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату недоотриманої пенсії за період з 01.03.2023 року на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank), з урахуванням її осучаснення у розмірі, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

4) щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із недоотриманою пенсією за період з 01.03.2023 року на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank), з урахуванням її осучаснення у розмірі, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зважаючи на приписи пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за звернення до суду з вищевказаною позовною заявою з чотирма позовними вимогами немайнового характеру в електронній формі має бути сплачений у розмірі 4 259,84 грн (1 331,20 грн х 4 х 0,8).

За таких обставин, позивачеві слід надати документ про доплату судового збору за подання до суду позовної заяви з чотирма вимогами немайнового характеру в розмірі 4 259,84 грн.

При цьому, приписами пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою встановлено ставку судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, за подання до адміністративного суду позову з вимогою майнового характеру фізичною особою судовий збір справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 1 331,20 грн, та не більше 16 640,00 грн.

Так, з поданої позовної заяви слідує, що позивачем заявлено, зокрема, позовні вимоги майнового характеру, а саме щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» компенсації за майнову шкоду, разом з цим, позивачем, в порушення вимог п.3 ч.5 ст.160 КАС України у позовній заяві не було вказано ціни позову, а також не наведено обґрунтований розрахунок суми, що стягується, у зв`язку із чим судом було зобов`язано позивача уточнити позовні вимоги в цій частині. Відтак, наразі суд позбавлений можливості самостійно визначити конкретну суму судового збору, що має бути сплачена за вищевказану позовну вимогу майнового характеру. Таким чином, позивач після уточнення позовних вимог та визначення ціни позову повинен сплатити судовий збір за заявлені позовні вимоги відповідно до вимог пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір має бути сплачено за наступними банківськими реквізитами:

Отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155

Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)

Код банку отримувача (МФО) 899998

Рахунок отримувача UA 368999980313141206084004632

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу*;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

За приписами ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити цю позовну заяву без руху.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності цих причин;

- оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду адміністративного позову за чотири вимоги немайнового характеру у розмірі 4 259,84 грн;

- оригінал документа про сплату судового збору за подання до суду адміністративного позову з вимогою майнового характеру;

- уточненої позовної заяви, яку оформити з урахуванням вимог, викладених в цій ухвалі суду, а також надати копію цієї уточненої позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі (у разі подання уточненої позовної заяви в електронній формі через електронний кабінет, надати докази надсилання копії цієї уточненої позовної заяви іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України).

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася з позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Турова