Ухвала суду № 137547170, 16.06.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/12801/25

н/п 1-кп/953/601/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025220000000442 від 22.04.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганськ, одруженого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження № 22025220000000442 від 22.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України.

В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення застави.

В обґрунтування клопотання сторона обвинувачення посилалася на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України. На думку прокурора, слід враховувати, що застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого є неможливим, оскільки вони не забезпечать виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та не можуть запобігти вищевказаним ризикам.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 заперечував щодо задоволення клопотання, та повідомив, що тривалий час перебуває під вартою. Зазначив, що прокурором не доведено ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, прокурором застосовано принцип автоматичного продовження запобіжного заходу, оскільки клопотання прокурора є ідентичним з попередніми. Вважає, що клопотання не відповідає вимогам закону, до клопотання не долучено доказів, в клопотанні описано ймовірні ризики, разом з цим доказів на підтвердження стороною обвинувачення не надано. З огляду на зазначене обвинувачений зауважив що подає клопотання про витребування від сторони обвинувачення копій матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, та докази підтвердження отримання ним цих матеріалів.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав позицію обвинуваченого ОСОБА_7 , та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Колегія суддів, вислухавши думку учасників процесу та дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Так, 30.05.2025 ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова стосовно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення застави, який продовжено під час слідства до 07.12.2025.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2025 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 продовжено до 02.02.2026, без визначення розміру застави, який у подальшому був продовжений, останній раз до 11.07.2026, включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Дія запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_7 закінчується 11.07.2026, що стало підставою звернення сторони обвинувачення до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно.

Відповідно до вимог ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Під час розгляду клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність достатніх підстав вважати, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою (п. 1 ч. 3 ст.199 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Колегія суддів враховує наявність продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 2, 3 та 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та експертів у кримінальному провадженні, знищити сховати або спотворити речі та технічні носії, вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжувати кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Суд вважає за необхідне зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Колегія суддів зазначає, що ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду обумовлюється можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними наслідками, зокрема, суворістю передбаченого покарання. А в контексті з тим, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочала військову агресію проти України, у зв`язку з чим цього ж дня Президентом України підписано Указ «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022, який триває до тепер, і на даний час, для громадян України існує реальна можливість перетину кордону та отримання дозволу на проживання в багатьох країнах світу, спроба переховуватися від органів досудового розслідування чи суду може виявлятися та підтверджуватися, наприклад, отриманням дозволу на проживання в певній країні, отриманням громадянства іншої країни або подання відповідних заяв і документів для активізації цього процесу, поданням документів на отримання статусу біженця тощо.

ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень: особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за яке передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до 5 років;

Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від суду. Зазначена обставина може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження застосування запобіжного заходу, враховує тяжкість кримінальних правопорушень (злочинів), в яких обвинувачується ОСОБА_7 у сукупності з іншими обставинами.

Суд вважає, що ризик, знищити сховати або спотворити речі та технічні носії, продовжує існувати, оскільки на думку суду, обвинувачений ОСОБА_7 перебуваючи без запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може знищити, сховати або спотворити речі та документи, які можуть бути використанні як докази його причетності до скоєння кримінального правопорушення, в тому числі віддаленим доступом до власних технічних засобів. Також суд, враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 обізнаний з методами конспірації та знищення інформації з електронних інформаційних мереж.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

Також достатньо обґрунтованим є ризик продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_7 та вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки є достатні підстави вважати, що замовники здійснення протиправної діяльності перебувають на території Російської Федерації.

Крім того, суд враховує у сукупності наступні обставини:

- ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого: ч. 2 ст. 111 КК України, тобто у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненій в умовах воєнного стану, без попередньої змови групою осіб, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна; ч. 1 ст. 263 КК України, тобто придбанні та зберіганні вибухових речовин, вибухових пристроїв та бойових припасів без передбаченого законом дозволу; ч. 1 ст. 309 КК України, тобто незаконному придбанні та зберіганні без мети збуту психотропної речовини, обіг якої обмежено;

- ОСОБА_7 має родинні зв`язки на тимчасовій окупованій території Луганської області, а саме рідного брата ОСОБА_8 , який є т.зв «депутатом молодежного парламента лнр» та «военным кореспондентом».

Обставин інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень не виключають можливість іншого.

Суд зазначає, що зазначені дані про особу, не зменшують існування вищезазначених ризиків, а відтак не здатні на даному етапі кримінального провадження перешкоджати вчинити йому дії, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу держави, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним процесуальних рішень у справі.

Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

При цьому суд зазначає, що при оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі застава, домашній арешт, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258, 258-6, 260, 261, 437, 442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).

Відповідно до положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини передбаченні ст.ст. 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258, 258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437, 442 КК України.

За таких обставин, суд вважає, що з урахуванням положень ч. 6 ст. 176 КПК України, характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується, ОСОБА_7 , найтяжчий злочин, це злочин за ч. 2 ст. 111 КК України, є злочином проти основ національної безпеки України, який вчинений під час дії воєнного стану, а отже у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який підлягає у необхідності захисту високих стандартів, охорони прав, як інтересів суспільства, так і держави в цілому, сукупність обставин, на підставі яких встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вказує на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для забезпечення обвинуваченим виконувати покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, під час дії воєнного стану.

Ризики зазначені у клопотанні прокурора (пункти 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) є дійсними та тривають, і вони виключають на даний час можливість зміни виду запобіжного заходу застосованого до обвинуваченого ОСОБА_7 на більш м`який, враховуючи стадію судового розгляду дослідження доказів. Суд вважає, що на цей час існують підстави для продовження застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Однак, з огляду на характер кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , керуючись правилами абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розміру застави.

Щодо заявленого клопотання обвинуваченим ОСОБА_7 про витребування матеріалів від сторони обвинувачення, яким прокурор обґрунтовує доводи клопотання про продовження запобіжного заходу, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 26 КПК України, передбачено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Таким чином, сторони кримінального провадження, дотримуючись принципу диспозитивності, самостійно та довільно мають, свободуу використанні своїх процесуальних прав у межах закону, проте відповідну оцінку, надає суд.

Дослідивши зміст клопотання суд розцінює його вимоги, як заперечення на клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення застави, оскільки обвинувачений посилається на вимоги кримінального процесуального закону, які на його думку були не дотримані стороною обвинувачення, зокрема в частині надання доказів в обґрунтування ризиків.

Колегія суду зазначає, що судом ставилося на обговорення вказане клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та роз`яснено право прокурору для надання додаткових документів в обґрунтування клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор таким правом не скористався.

Суд враховує, доводи обвинуваченого зазначені у змісті клопотання, разом з цим вони не спростовують висновки суду з підстав викладених у даній ухвалі.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 196, 331 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 14.08.2026 включно без визначення розміру застави.

Встановити строк дії ухвали до 14.08.2026, включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала протягом п`яти днів з дня її проголошення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченими - в той же строк, з моменту вручення їм копії ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 18.06.2026.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3