Ухвала суду № 137544018, 16.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8176/25

Провадження №1-кп/369/1253/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

за участю захисника ОСОБА_6 ,

за участю обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Дніпро, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1 КК України

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українки, громадянки України, уродженки смт. Козин, Обухівського району, Київської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1 КК України,

встановив:

08 травня 2025 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258 та ч. 2 ст. 263-1 КК України.

На даний час обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 утримуються в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України строком до 23 червня 2026 року (включно) на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2026 року. При цьому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід з альтернативою внесення застави у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн 00 коп.

У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо кожного обвинуваченого, які обґрунтовувала тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1 КК України, та зазначила, що кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258 КК України відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років. Вважає, що існують ризики того, що обвинувачені можуть вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення. Вказує, що застосування іншого запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні не є можливим.

Обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їх захисник ОСОБА_6 стосовно клопотання прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечували та просили обрати запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі.

Захисник ОСОБА_6 просив обрати обвинуваченим запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Вислухавши доводи учасників судового засідання, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу передбачені

ст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1 КК України, та кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258 КК України відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років. Із урахуванням пред`явленого обвинувачення та того, що на даному етапі розгляду кримінального провадження обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 показань суду не давали та судом досліджуються письмові докази у цьому кримінальному провадженні, а свідки ще не допитувалися судом, що не виключає мотивацію для незаконного впливу обвинувачених на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд вважає доведеними існування ризиків, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 можуть вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою уникнення відповідальності, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у випадку визнання його винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, суд дійшов висновку, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого, більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не може забезпечити його належної процесуальної поведінки, тобто є необхідним у цій конкретній справі.

Крім того, суд виходить у тому числі з тих обставин, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , мають такий високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд також бере до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України не є особою, до якої не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Крім цього, суд враховує підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, та не визначає обвинуваченому ОСОБА_7 розмір застави на підставі абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України.

Водночас, розглядаючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд звертає увагу на наступне.

У судовому засіданні прокурор звертала увагу на положення ч. 6 ст. 176 КПК України.

Оцінюючи цю позицію прокурора, суд вважає на необхідне зазначити таке.

Так, ч. 6 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану, до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених, в тому числі і ст. 258 КПК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Разом з тим, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19.06.2024 у справі № 7-р(II)/2024, досліджуючи частину шосту статті 176 Кодексу, Конституційний Суд України зазначив, що за цією нормою Кодексу застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залежить не лише від тяжкості злочину, у якому її підозрюють або обвинувачують, а й від наявності ризиків, що їх визначено статтею 177 Кодексу. Водночас без наявності таких ризиків цей запобіжний захід за частиною шостою статті 176 Кодексу не мають застосовувати.

Суд також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини стосовно того, що висновки про ступінь ризиків та неможливість/можливість запобігання їм, застосування більш м`яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного, поведінки підозрюваного під час розслідування злочину.

Також суд бере до уваги, що право на свободу та особисту недоторканність гарантоване статтею 5 Європейської Конвенції з прав людини є основою демократичного суспільства.

У рішеннях Європейського суду з прав людини систематично наголошується, що плин часу сам по собі зменшує переконливість первинних підстав для тримання особи під вартою. Відповідно, зі збільшенням строку обмеження свободи на державу покладається підвищений обов`язок довести наявність конкретних і достатніх підстав, які виправдовують подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу. При цьому національні суди повинні не лише констатувати існування ризиків, а й оцінювати можливість їх нейтралізації за допомогою менш обмежувальних заходів.

При цьому Європейський суд з прав людини констатує, що суворість можливого покарання може враховуватися лише як один із факторів оцінки ризику і не може самостійно виправдовувати тривале тримання особи під вартою.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справах Gomes Costa v. Portugal, Bluks Savickis v. Latvia та Selahattin Demirtaє v. Turkey встановив, що зі спливом часу початкові підстави для арешту неминуче втрачають свою силу. Кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має ґрунтуватися на актуальних та конкретних фактах.

У справі«Харченко проти України» (заява № 40107/02, рішення від 10.02.2011) ЄСПЛ зазначив, що посилання на абстрактні ризики без аналізу конкретних обставин справи та без оцінки можливості застосування альтернативних запобіжних заходів не відповідає вимогам пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 178 КПК України та практика ЄСПЛ вимагають від суду під час розгляду клопотання про тримання під вартою в обов`язковому порядку розглянути можливість застосування менш суворих запобіжних заходів. Обрання найсуворішого заходу можливе лише тоді, коли прокурор доведе, що жодна альтернатива не здатна купірувати встановлені ризики.

Суд також звертається до аналізу положень статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.

Практика ЄСПЛ виходить із того, що визначальним є не окремо вік чи стан здоров`я, а сукупність обставин, включаючи тривалість перебування під вартою, умови утримання та здатність держави забезпечити належний медичний догляд.

У справі Morabito v. Italy ЄСПЛ підкреслив, що продовження тримання під вартою не може бути автоматичним і потребує оцінки його впливу на людську гідність та фізичний стан особи.

Суд особливу увагу звертає на те, що в сьогоднішніх українських реаліях набувають великого значення питання безпеки утримання осіб у слідчих ізоляторах в умовах воєнного стану. Ризики, пов`язані з ракетними обстрілами та ураженнями безпілотними літальними апаратами, відсутністю належних укриттів та загрозою життю, суд бере до уваги при оцінці пропорційності подальшого тримання особи під вартою.

При цьому практика ЄСПЛ демонструє, що тримання під вартою може залишатися законним лише за умови постійного та індивідуалізованого обґрунтування його необхідності, а ігнорування альтернативних запобіжних заходів та неврахування гуманітарних факторів суперечать європейським стандартам захисту права на свободу.

Судом було встановлено, що 14.08.2025 року в умовах перебування під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України ОСОБА_8 народила дитину ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_8 повідомила суд про неналежні умови для розвитку та здоров`я дитини в умовах слідчого ізолятора. Зокрема, надала копію медичного висновку про стан здоров`я, фізичний і розумовий розвиток дитини, відповідно до якого дитина соматично здорова. Проте, також надано виписку про новонародженого від 22 серпня 2025 року, згідно з якою дитина ОСОБА_9 має такі клінічні діагнози: гемолітична хвороба та доброякісний шум у серці. Як зазначено у заключенні спеціаліста Київської міської дитячої клінічної лікарні № 1 від 19.12.2025 дитина ОСОБА_9 є інфікованою вірусом гепатиту «С».

З урахуванням зазначених положень, враховуючи дані про особу обвинуваченої ОСОБА_8 , тяжкість та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вона обвинувачується, одночасно для гарантування належної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_8 з урахуванням її особи, зокрема, усвідомлення нею серйозності кримінальних правопорушень, в яких вона обвинувачується, тривалість її перебування під вартою та інших обставин кримінального провадження, зокрема, що ОСОБА_8 в умовах перебування під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України народила дитину, стан здоров`я дитини, питання безпеки утримання осіб у слідчих ізоляторах в умовах воєнного стану, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд з урахуванням поваги до людської гідності вважає за необхідне застосувати саме у цьому конкретному випадку до обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на два місці з покладенням на неї обов`язків відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України і які передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

За таких обставин, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, а у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.

Відповідно необхідно:

продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на строк 60 днів, а саме до 14 серпня 2026 року (включно) без альтернативи внесення застави;

застосувати до обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на два місці, тобто до 16 серпня 2026 року включно за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити обвинуваченій ОСОБА_8 цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та встановити їй наступні обов`язки: прибувати до суду за кожним викликом та вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає ( АДРЕСА_2 ) без дозволу суду; утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 195, 196, 197, 205, 331, 376, 392 КПК України, суд

ухвалив:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) діб у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, а саме до 14 серпня 2026 року (включно), без визначення розміру застави.

У задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Застосувати до обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на два місці, тобто до 16 серпня 2026 року включно за адресою: АДРЕСА_2 .

Заборонити обвинуваченій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та встановити їй наступні обов`язки: прибувати до суду за кожним викликом та вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає ( АДРЕСА_2 ) без дозволу суду; утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 КПК України звільнити обвинувачену ОСОБА_8 з-під варти та негайно доставити її до місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої.

Роз`яснити обвинуваченій ОСОБА_8 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за її поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому вона перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Відповідному органу Національної поліції негайно поставити на облік ОСОБА_8 як особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це суд.

Ухвала про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 19 червня 2026 року о 15 год. 30 хв.

Головуючий суддя ОСОБА_10

Суддя ОСОБА_11

Суддя ОСОБА_12