Рішення № 137536940, 19.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 755/2857/26

пр. № 2/759/8470/26

19 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року за підсудністю від Дніпровського районного суду міста Києва до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 87 893 грн 94 коп.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 16.03.2024 у м. Києві по вул. Микільсько-Слобідська, 2-Б, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Hyundai, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.07.2024 у справі № 755/5321/24 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у той час, як адміністративну справу відносно ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.11.2025 у справі № 755/19812/24 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , стягнуто з останнього 220 664 грн 16 коп. матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди та судові витрати.

16.12.2025 ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 134 000 грн 00 коп., а 17.12.2025 - у сумі 100 000 грн 00 коп. на виконання вищезазначеного судового рішення.

Оскільки ОСОБА_2 несвоєчасно виконав своє грошове зобов`язання з відшкодування шкоди, допустивши тим самим його прострочення, то ОСОБА_1 на підставі ст. 549, 625 ЦК України просила стягнути з нього за період прострочення пеню, 3% річних та інфляційні витрати, а саме: за період з 03.08.2024 по 16.12.2025: пеню у сумі 44 096 грн 53 коп., 3% річних у сумі 9 068 грн 00 коп., інфляційні втрати у сумі 34 693 грн 64 коп.; за період з 16.12.2025 по 17.12.2025: пеню у сумі 28 грн 77 коп., 3% річних у сумі 7 грн 00 коп.

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 пеню, 3% річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 87 893 грн 94 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 08 квітня 2026 року разом з копією позовної заяви та додатків до неї направлялась відповідачу ОСОБА_2 на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру - АДРЕСА_1 .

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, поштове відправлення було особисто вручено ОСОБА_2 24.04.2026.

Окрім того, копію ухвали суду від 08.04.2026 було доставлено в електронний кабінет ОСОБА_2 10.04.2026, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою, сформованою засобами автоматизованої системи документообігу суду.

11.05.2026 представник відповідача - адвокат Владимиров В.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву, який зареєстрований у суді 22.05.2026. У поданому відзиві сторона відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

22.05.2026 представник позивача -Блізнєцов Д.Є. за допомогою підсистеми «Електронний суд» направив до суду додаткові пояснення по справі, які зареєстровані у суді 03.06.2026. Подані пояснення містять заперечення щодо доводів, викладених стороною відповідача у відзиві на позовну заяву.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У свою чергу, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Зі змісту постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 23.07.2024 у справі № 755/5319/24 вбачається, що 16.03.2024 о 16 год 15 хв. у м. Києві по вул. Микільсько-Слобідській ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Hyundai, державний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну на регульованому пішохідному переході, при цьому здійснив рух на жовтий забороняючий сигнал світлофору, не зупинився перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп лінія) та при виникненні небезпеки, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_2 . За результатами зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.07.2024 встановлено факт порушення ОСОБА_2 п.п. 2.3 (Б), 8.7.3г, 8.10, 12.13 ПДР України та визнано його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Цією ж постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вищезазначене судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку. Водночас, дослідженням Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 23.07.2024 у встановленому законом порядку не оскаржувалася, у зв`язку з чим набрала законної сили згідно з приписами ст. 294 КУпАП, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження (10 днів з дня винесення постанови), що припадає на 02.08.2024. Оскільки останній день строку на апеляційне оскарження припадав на 02.08.2024 і в установленому законом порядку постанова не була оскаржена, то постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 23.07.2024 набрала законної сили 03.08.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (Постанова КЦС ВС від 29.09.2023 у справі № 573/1/23).

Згідно із висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки підставою для виникнення зобов`язання є факт заподіяння шкоди, що за обставин цієї справи мало місце 16.03.2024 і було підтверджено остаточним судовим рішенням, то суд доходить висновку, що 16.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди. Підставою для виникнення зобов`язання була протиправна поведінка ОСОБА_2 , що мала місце при експлуатації джерела підвищеної небезпеки та наслідком якої було заподіяння ОСОБА_1 шкоди.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

Окрім того, висновки про можливість застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до недоговірних зобов`язань, у тому числі деліктних, викладено у постанові КЦС ВС від 16.04.2025 у справі № 607/9021/22 (провадження № 61-1404 св 24), ВП ВС від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).

Оскільки жодним договором або положеннями спеціального закону не передбачено особливостей застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до грошового зобов`язання з відшкодування завданої шкоди, то суд доходить висновку про те, що ОСОБА_1 має право на застосування санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку прострочення ОСОБА_2 виконання свого грошового зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення делікту.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки грошове зобов`язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має характер недоговірного і між ними не укладалося жодного договору про порядок виконання цього зобов`язання, то таке зобов`язання має бути виконано відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України. Так, відповідно до наведеного нормативного припису якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стороною позивача не надано доказів на підтвердження конкретної дати пред`явлення ОСОБА_1 вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди. Це позбавляє суд можливості точно визначити момент прострочення ОСОБА_2 виконання свого грошового зобов`язання.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21.11.2025 у справі № 755/19812/24 (відомості про її оскарження у встановленому законом порядку відсутні як у матеріалах справи, так і в Єдиному державному реєстрі судових рішень), з якого вбачається, що на момент винесення Дніпровським районним судом міста Києва постанови від 23.07.2024 про визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, ОСОБА_1 вже ініціювала процес відшкодування завданої їй шкоди, у тому числі шляхом звернення до страховика відповідача.

Вищевикладені обставини суд трактує як такі, що дають розумні підстави вважати, що станом на 03.08.2024 (дата, з якою позивач пов`язує прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання) ОСОБА_1 пред`явила ОСОБА_2 вимогу про виконання грошового зобов`язання з відшкодування завданої шкоди.

Оскільки згідно з долучених до позовної заяви платіжних квитанцій ОСОБА_2 відшкодував ОСОБА_1 завдану шкоду двома платежами 16.12.2025 та 17.12.2025, то суд доходить висновку, то суд доходить висновку про те, що ОСОБА_2 виконав своє грошове зобов`язання не у встановлений законом строк (ч. 2 ст. 530 ЦК України), тобто допустив прострочення його виконання.

При цьому суд звертає увагу на те, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21.11.2025 у справі № 755/19812/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завданої шкоди жодним чином не впливає на деліктне зобов`язання між ними, а лише підтверджує його та надає заходи примусового виконання боржником свого обов`язку. Тобто, це судове рішення лише підтверджує факт виникнення 16.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 деліктного зобов`язання.

На користь цього свідчать висновки ВС, що викладені у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18), від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) та інших.

Так як судом встановлено виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошового зобов`язання з відшкодування завданої шкоди, в якому ОСОБА_2 є боржником, а також прострочення ОСОБА_2 виконання цього зобов`язання за період з 03.08.2024 по 17.12.2025, то позивач ОСОБА_1 має право на застосування санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд доходить наступних висновків.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Заборгованість визначається умовами зобов`язання та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

За результатами проведеної перевірки суд погоджується з розрахунком сторони позивача 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 03.08.2024 по 16.12.2025 та з 16.12.2025 по 17.12.2025. Суд вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим.

Водночас, нарахування позивачем пені за прострочення виконання ОСОБА_2 свого зобов`язання, як і вимоги про стягнення цієї пені, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Пеня є різновидом неустойки (ст. 549 ЦК України), яка є одним із способів забезпечення виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Зважаючи на те, згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, а зобов`язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недоговірним, то забезпечення виконання такого зобов`язання за рахунок пені може здійснюватися виключно у випадку, якщо це встановлено законом.

На обґрунтування своїх вимог щодо стягнення пені позивач посилається на абзац другий ч. 3 ст. 549 ЦК України, у відповідності до якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, законом встановлено забезпечення виконання будь-якого зобов`язання за рахунок неустойки у вигляді пені.

Разом з тим, абзац другий ч. 3 ст. 549 ЦК України, яким фактично встановлено спосіб забезпечення виконання зобов`язання, був внесений на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025. Згідно з ч. 1 ст. 17 цього Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності. Закон України № 4196-IX від 09.01.2025, у тому числі в частині доповнення ч. 3 ст. 549 ЦК України, набрав чинності 28.02.2025 та був введений в дію 28.08.2025.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів закріплений також у ст. 58 Конституції України.

У зв`язку з цим суд враховує, що неустойка (пеня, штраф) є однією з форм цивільно-правової відповідальності, оскільки її застосування можливе лише за наявності вини боржника (ч. 3 ст. 550 ЦК України). Внаслідок цього Законом України № 4196-IX від 09.01.2025 фактично було встановлено відповідальність боржників за порушення зобов`язання, оскільки до цього застосування такої форми цивільно-правової відповідальності було можливе за умови її встановлення договором між сторонами або наявності вказівки іншого спеціального законодавства.

Враховуючи те, що прострочення ОСОБА_2 виконання свого грошового зобов`язання виникло до 28.08.2025, коли було введено в дію Закон України № 4196-IX від 09.01.2025, яким фактично запроваджено цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 у межах цього зобов`язання (встановлено пеню за прострочення виконання цього зобов`язання), суд вважає за неможливе застосувати положення цього Закону, а відповідно вважає необґрунтованим нарахування на підставі положень цього Закону пені за прострочення ОСОБА_2 свого зобов`язання.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення деліктного зобов`язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відшкодування завданої шкоди, 2) грошовий характер цього зобов`язання, 3) порушення ОСОБА_2 цього грошового зобов`язання, а також наявність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, на підставі якої обґрунтовано нарахування та стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 9 068 грн 00 коп. та 34 693 грн 64 коп. в якості 3% річних та інфляційних втрат відповідно за період з 03.08.2024 по 16.12.2025, а також грошових коштів у сумі 7 грн 00 коп. у якості 3% річних за період з 16.12.2025 по 17.12.2025.

Позивачем не обґрунтовано правомірності нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання.

У зв`язку з викладеним позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем попередньо заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу, однак зазначено про те, що докази їх понесення будуть надані після ухвалення остаточного судового рішення.

Враховуючи приписи ч. 8 ст. 141 ЦПК України, суд доходить висновку про необхідність вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу шляхом ухвалення додаткового рішення.

Щодо судових витрат по сплаті судового збору.

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами позивачем було сплачено грошові кошти у сумі 1 331 грн 20 коп. в якості судового збору за подання позовної заяви до ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 662 грн 80 коп., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошові кошти у сумі 43 768 (сорок три тисячі сімсот шістдесят вісім) гривень 64 копійки в якості 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язання з відшкодування завданої шкоди за період з 03.08.2024 по 17.12.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 662 (шістсот шістдесят дві) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 червня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко