Рішення № 137535292, 19.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/159/26

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Остапчук В.В.

розглянувши справу № 911/159/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго", смт Козин, Київська область

про стягнення 139 565,02 грн

за участю представників:

від позивача: Горбаченко Н.В., довіреність від 22.10.2024

від відповідача: Шевченко О.В., довіреність від 26.01.2026

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.01.2026 до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Електротрейдінг Груп (далі-позивач) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі-відповідач) про стягнення 139 565,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, яка виникла у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань зі своєчасної передачі електричної енергії, повернення передоплати за яку було предметом розгляду у справі № 911/1337/22.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2026 відкрито провадження у справі № 911/159/26 та призначено розгляд справи за привалами загального позовного провадження в підготовчому засіданні на 04.03.2026.

24.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3210/26) в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Так, відповідач зауважував про те, що Договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-256-РДД від 06.10.2021 містить елементи кредитного договору і, як наслідок до даних відносин має застосовуватись положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими ПАТ Центренерго звільняється від передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань (інфляційні втрати та 3 % річних), а нараховані проценти річних та інфляційні нарахування мають бути списані позивачем.

Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували виникнення заборгованості, зазначаючи, що саме такі документи (договори, акти, накладні тощо) відповідно до законодавства є належними доказами господарських операцій.

Також, відповідач наголошує на відсутності своєї вини у невиконанні зобов`язання, зазначаючи, що ПАТ «Центренерго» є підприємством критичної інфраструктури, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Відповідач посилається на обставини збройної агресії російської федерації проти України, унаслідок якої об`єкти енергетичної інфраструктури товариства зазнали руйнувань та пошкоджень, частина потужностей втрачена. За твердженням відповідача, зазначені обставини призвели до істотного погіршення фінансового стану підприємства та обмеження можливостей щодо виконання грошових зобов`язань, при цьому товариство спрямовує значні кошти на відновлення об`єктів енергетики та забезпечення безперебійного функціонування.

Відповідач також з посиланням на положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України вважає наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум.

02.03.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 3489/26), в якій позивач заперечуючи проти доводів відповідача зазначив, зокрема, про те, що відповідач помилково наполягає на недоведеності позовних вимог та необхідності подання первинних документів, оскільки у даному випадку правовідносини сторін трансформувались з договірних зобов`язань, що виникли на підставі судового рішення. Невиконання такого рішення, на думку позивача, є самостійною підставою для застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Саме обставини щодо наявності заборгованості у визначеному розмірі встановлені рішенням суду у справі № 911/1337/22 мають преюдиційне значення, у зв`язку з чим не підлягають повторному доказуванню.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних позивач зазначає, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, саме по собі є порушенням прав позивача та підставою для застосування відповідальності, встановленої Законом. При цьому позивач підкреслює, що такі нарахування мають компенсаційний характер, спрямовані на відшкодування втрат від знецінення грошових коштів та не є штрафними санкціями у класичному розумінні.

Позивач також зазначає, що обов`язок сплати інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає незалежно від причин невиконання зобов`язання, оскільки стаття 625 ЦК України не ставить застосування відповідальності у залежність від вини боржника.

Також, позивач зазначає, що дія п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України розповсюджується лише на усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань, до яких спірне зобов`язання не належить.

Ухвалою суду від 04.03.2026 відкладено підготовче засідання на 01.04.2026.

09.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 3954/26), які фактично є тотожними із наведеними у відзиві на позовну заяву.

Присутнім в судових засіданнях представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив на позовну заяву; представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

Отже, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, у 2022 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги у справі № 911/1337/22 були обґрунтовані тим, що за двостороннім Договором купівлі-продажу електричної енергії від 06.10.2021 № 20/21-256-РДД Товариством з обмеженою відповідальністю Електротрейдінг Груп було перераховано Публічному акціонерному товариству Центренерго 4 262 400,00 грн. в оплату вартості електричної енергії в обсязі 1 776 МВт.год, що підлягала відпуску у період 01.01.2022 - 31.03.2022.

Однак, ПАТ Центренерго відпущено ТОВ Електротрейдінг Груп за Договором у період із 01.01.2022 по 31.03.2022 лише 1 464 МВт.год електричної енергії на суму 3 513 600,00 грн.

Отже, у період з 01.01.2022 по 31.03.2022 не відбулося відпуску/відбору оплаченої електричної енергії в обсязі 312 МВт.год на суму 748 800,00 грн (4 262 400,00 грн. - 3 513 600,00 грн. = 748 800,00 грн), право власності на оплачену електричну енергію в обсязі 312 МВт.год до ТОВ Електротрейдінг Груп не перейшло.

Позивач звертався до відповідача із вимогою № 05/07-03 від 05.07.2022 про повернення грошових коштів у розмірі 748 800,00 грн, сплачених в якості передплати за електроенергію, яка не була відпущена. Зазначена вимога була отримана відповідачем 07.07.2022, однак сума передоплати у розмірі 748 800,00 грн повернута не була.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2022 у справі № 911/1337/22 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" було відмовлено.

За наслідком перегляду в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1337/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - скасовано та ухвалене нове, яким первісні позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп" 748 800,00 грн. попередньої оплати, 861,63 грн. 3 % річних, 11 244,92 грн. судового збору за подачу первісного позову.

Оскільки встановлена постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/1337/22 від 20.06.2023 заборгованість в сумі 748 800,00 грн не була сплачена відповідачем своєчасно та у повному обсязі, позивач у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період фактичного прострочення виконання грошового зобов`язання здійснив нарахування 73 040,69 грн інфляційних втрат та 26 033,62 грн 3 % річних на прострочену суму повернення попередньої оплати, які були предметом розгляду у справі № 911/2855/23, за період з 01.08.2022 по 14.09.2023.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2025 у справі № 911/2855/23 були задоволені частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Електротрейдінг Груп та присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства Центренерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Електротрейдінг Груп 73 040,69 грн інфляційних нарахувань, розрахованих за період з серпня 2022 року по серпень 2023 та 25 233,53 грн 3 % річних, нарахованих за період 01.08.2022 по 14.09.2023.

Платіжною інструкцією № 3857 від 26.12.2024 відповідач перерахував позивачу 748 800,00 грн за невідпущену електричну енергію за Договром № 20/21-256-РДД від 06.10.2021.

Звертаючись із позовними вимогами у справі № 911/159/26 позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача 110 822,40 грн інфляційних нарахувань, за період з 01.09.2023 по 25.12.2024 та 28 742,62 грн 3 % річних, за період 15.09.2023 по 25.12.2024, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням. Нарахування здійснено позивачем до 25.12.2024, у зв`язку із повним виконанням 26.12.2024 відповідачем зобов`язань за рішенням суду.

Статтями 525, 526 ЦК України закріплено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати сплати коштів кореспондує обов`язок боржника здійснити таку оплату.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, відповідно до яких положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на зобов`язання, що виникли на підставі судового рішення.

Отже, невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначав про те, що на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України відповідач звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Однак, відповідні доводи не заслуговують на увагу суду, оскільки дія п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України розповсюджується лише на усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань, до яких спірне зобов`язання не належить. Тому твердження відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та 3 % річних судом до уваги не приймаються.

Так, само, як і не беруться судом до уваги твердження відповідача щодо ненадання первинної документації, оскільки суд враховує, що обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 у справі № 911/1337/22, яка набрала законної сили, а тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Усталена судова практика свідчить, що вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Таким чином, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредиторові, оскільки в такому випадку зобов`язання відповідно до ст. 599 ЦК України припиняться внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постанові від 10.04.2018 по справі № 914/1033/17.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 110 822,40 грн, за період з 01.09.2023 по 25.12.2024 та 3 % річних у розмірі 28 742,62 грн, за період 15.09.2023 по 25.12.2024, суд встановив, що він здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та є арифметично правильним.

Разом з цим, окремо, у своєму відзиві на позовну заяву, відповідач з посиланням на норми ст. 551 ЦК України зазначав про можливість зменшення розміру 3 % річних та інфляційних нарахувань. Зокрема, відповідач зазначає про те, що ПАТ «Центренерго» наразі здійснює свою господарську діяльність в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022, всі теплові електростанції ПАТ «Центренерго» неодноразово припиняли функціонування. Внаслідок окупації міста Світлодарськ, Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС з 23.05.2022, яке триває до цього часу.

Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» зазнавала більше 50-ти ракетних обстрілів та внаслідок завданих пошкоджень також зупиняла свою роботу.

В подальшому, робота станції та виробництво електричної енергії відновлювалось за рахунок власних коштів товариства.

Трипільська ТЕС (Київська область) також неодноразово зазнавала серйозних ракетних обстрілів, внаслідок чого пошкоджена її інфраструктура, що спричинило спочатку зупинення функціонування, а після проведеного ремонту було запущено лише часткову генерацію.

Також слід зазначити, що через військові дії та в т.ч. закриття морських портів, руйнуванням залізничної інфраструктури, ПАТ «Центренерго» зіткнулось з дефіцитом вугілля та порушеною логістикою його доставлення до теплових електростанцій. Внаслідок чого, зокрема, Трипільська ТЕС вимушена була перейти на альтернативні джерела пального, а саме - природний газ, що зумовило різке підвищення собівартості вироблення електричної енергії, адже споживання природного газу на відміну від вугілля виходить для відповідача в рази дорожче.

Таким чином, внаслідок збройної агресії у 2022-2025 роках повністю перестала функціонувати одна з трьох ТЕС ПАТ «Центренерго», а інші дві також впродовж збройної агресії неодноразово зупиняли свою роботу, а після ремонту функціонували не на повну потужність, що істотно вплинуло на виробничі потужності з виробництва електричної енергії, та унеможливило її виробництво та відпуск у обсягах, які планувались.

Суд відзначає, що згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів ст. 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи можливість зменшення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила таке:

«Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання.

Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».

Відтак, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, нараховані у цій справі 3 % річних та інфляційних втрат не можуть бути зменшенні за рішенням суду, у зв`язку з чим доводи відповідача про протилежне є необґрунтованими та неспроможними.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання та несвоєчасне виконання постанови суду від 20.06.2023 у справі № 911/1337/22, враховуючи, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та № % річних є арифметично вірним, вимоги заявлені позивачем є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 14, код ЄДРПОУ 42190690) 110 822 (сто десять тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 40 грн інфляційних нарахувань, 28 742 (двадцять вісім тисяч сімсот сорок дві) грн 62 коп 3 % річних та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп судового збору.

Видати наказ

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 18.06.2026

Суддя О.О. Христенко