Рішення № 137530067, 19.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 760/5204/24

Провадження № 2/369/1772/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19.06.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.,

за участю представника позивача Мірвода А.М.,

представника відповідача Яресько Т.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми 3% річних та інфляційні витрати,

встановив:

У березні 2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги мотивував тим, що між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 01.10.2007 року був укладений договір про надання споживчого кредиту №11226385000, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті в сумі 42285 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит в повному обсязі до 01.10.2022 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 10,50% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №146185 від 01.10.2007р.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №2-3258/13 позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11226385000 від 01.10.2007 року у розмірі 57718 доларів США 30 центів, що згідно офіційного курсу НБУ становить 461342,37 грн.

Станом на момент звернення до суду відповідачі заборгованість не погасили.

У зв`язку з порушенням відповідачами грошового зобов`язання у кредитора виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - три відсотки річних за період з 02.04.2017 до 23.02.2022 в розмірі 8 482,22 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 26.02.2024 року складає 325 316,04 грн. та судовий збір в розмірі 4 879,74 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.09.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено розгляд справи.

11.02.2025 від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами зазначає, що відповідачці про рішення суду не було відомо, а виконавчі провадження щодо неї не відкривалися. У зв`язку з цим вказувала, що позивач втратив право на примусове виконання рішення суду, оскільки пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання та не звертався із заявою про його поновлення.

01.10.2025 від представника відповідача Якковишена К.П. надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що рішення суду від 05.08.2013 належним чином не виконувалося у порядку виконавчого провадження, а позивачем не надано доказів перебування виконавчого документа на виконанні чи вчинення виконавчих дій. На думку відповідача, у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання зобов`язання набуло ознак натурального, яке не підлягає примусовому захисту. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо неможливості застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, до натуральних зобов`язань, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

08.10.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив. Заперечуючи проти доводів відповідача, зазначав, що сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання сам по собі не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, представник позивача вказував, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язальних правовідносин між сторонами та не перешкоджає нарахуванню трьох процентів річних. У зв`язку з цим просив не враховувати доводи відзиву та задовольнити позовні вимоги.

22.04.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначав, що положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі на зобов`язання, підтверджені судовим рішенням. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, представник позивача вказував, що відмова у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України. Також зазначав, що право кредитора на стягнення трьох процентів річних виникає за весь час прострочення, однак обмежується останніми трьома роками перед зверненням до суду. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

17.03.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній, посилаючись на актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23, зазначив, що у разі втрати кредитором права на примусове виконання судового рішення зобов`язання набуває ознак натурального, а тому до нього не застосовуються наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України. Представник відповідача вказував, що вирішальним є не сам факт існування судового рішення чи наявності боргу, а збереження кредитором права на судовий захист та примусове виконання вимоги. У зв`язку з цим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представники відповідачів проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді справи судом встановлено, що 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу № 1, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло за плату права грошової вимоги до боржників щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, в тому числі і за Договором про надання споживчого кредиту№11226385000 від 01.10.2007.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №2-3258/13 позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11226385000 від 01.10.2007 року у розмірі 57718 доларів США 30 центів, що згідно офіційного курсу НБУ становить 461342,37 грн.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно змісту ч. 1ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивач просить стягнути з відповідачів 3 % річних за період з 02.04.2017 по 31.12.2019 у сумі 4 762,95 доларів США, за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 у сумі 1 731,55 доларів США, за період з 01.01.2021 по 23.02.2022 у сумі 1 987,72 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18), натуральним є зобовязання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якого не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобовязання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобовязанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена у примусовому порядку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись з вимогою про стягнення трьох процентів річних, посилається на невиконання рішення суду від 05.08.2013.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів збереження права позивача на примусове виконання зазначеного судового рішення. Зокрема, позивачем не надано доказів пред`явлення виконавчого документа до виконання у встановлений законом строк, доказів переривання перебігу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання або його поновлення у встановленому законом порядку.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку про збереження у позивача права на примусовий захист вимоги., оскільки позивачем не доведено наявності правових підстав для стягнення трьох процентів річних.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, та враховує, згідно що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Керуючись ст.ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 247, 263-268, 280-282, 354-355 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми 3% річних та інфляційні витрати залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст виготовлений 19 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ