Ухвала суду № 137525797, 11.06.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/1171/25

Провадження №6/523/142/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2026 р.

Пересипський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Кисельова В.К.

за участю секретаря судових засідань Дзюба Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 21 в місті Одесі подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Задорожного Максима Ігоровича, зацікавлені особи: боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС», Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі відділу органу опіки та піклування, про встановлення порядку виконання рішення суду шляхом надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстрована неповнолітня дитина,

В С Т А Н О В И В:

До Пересипського районного суду міста Одеси надійшла заява приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Задорожного Максима Ігоровича, зацікавлені особи: боржник: ОСОБА_1 стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС», Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі відділу органу опіки та піклування, про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані діти

Подання мотивоване тим, що ході проведення виконавчих дій щодо виконання судового рішення №523/1171/255 від 25.08.2025р. про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» заборгованості за кредитним договором №2-112/ФКВІП від 05.04.2007 за частиною тіла кредиту у розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів, що по курсу НБУ на день подання заяви становить 1 264 653 грн. та судових витрат встановлено, що боржником рішення суду у добровільному порядку не виконується , у неї відсутні достатні кошти або інше рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення, за боржником обліковується нерухоме майно, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Однак за вказаною адресою зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана неповнолітня є дочкою іншого співвласника ОСОБА_4 , якій належить частка в розмірі 1/6 квартири АДРЕСА_1 . Стягувач ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» просив розпочати примусову реалізацію 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .. 08.01.2026 року державний виконавець звернувся до служби у справах дітей виконавчого комітету Одеської міської ради як органу опіки та піклування з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким мають малолітні діти, та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на примусову реалізацію 1/3 частки квартири, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 та в якому зареєстровані малолітні, оскільки це майно є єдиними ліквідним майном боржника, на яке можливо звернути стягнення з метою виконання вимог виконавчого документу .

Служба у справах дітей ОМР листом від 26.12.2025р. року № 08/13233 приватному виконавцю Задорожном М. фактично було відмовлено у наданні такого дозволу.

На підставі вищевикладеного, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Задорожний М.І просив звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні діти.

В останнє судове засідання сторони до суду не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялись, про причини не явки суду не повідомили, з будь-якими заявами не звертались.

Представник Пересипської райадміністрації ОМР надав пояснення, в яких зазначив, що керуючись нормами чинного законодавства України, Цивільного кодексу України, Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування вважає вимоги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Задорожного Максима Ігоровича, зацікавлені особи: боржник - ОСОБА_1 , стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС», про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти, такими, що порушують права дитини, тому просило відмовити у задоволенні вимог.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 435 ЦПК України - за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 2 ст. 435 ЦПК України).

Дослідивши надані матеріали подання та докази надані на його підтвердження, суд дійшов висновку, що подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.08.2025 року (справа №523/1171/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» заборгованість за кредитним договором №2-112/ФКВІП від 05.04.2007 за частиною тіла кредиту у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів, що по курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 1 264 653 гривні 00 копійок, а також стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» суму сплаченого судового збору у розмірі 15 175,83 гривень, тобто по 7 587 гривень 91 з кожного.

Матеріалами подання встановлено, що на виконання рішення Пересипським районним судом міста Одеси 07.10.2025 року було видано виконавчий лист.

Так, 31.10.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Задорожним М.І винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79480142, яку надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною у виконавчому документі, що підтверджується копією з реєстру відправлення рекомендованої кореспонденції.

Матеріалами подання встановлено, що у відповідь на запит № 299035317 від 31.10.2025 до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів було отримано інформацію про відсутність даних про реєстрацію за боржником транспортних засобів.

У відповідь на запит № 299035294 від 31.10.2025 до Пенсійного фонду України про фізичних осіб-боржників, які отримують пенсії, розмір їх пенсій та найменування органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває боржник, та інформацію про фізичних осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно правовими договорами, про їх останнє місце роботи було отримано інформацію, що особу знайдено в РЗО, але відсутні дані про отримання доходу.

У відповідь на запит № 299035319 від 31.10.2025 до Державної податкової служби України про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи було отримано інформацію, що боржник за вказаним у запиті податковим номером або серією (за наявності) та номером паспорта на обліку в органах ДФС не перебуває.

У відповідь на запит № 299035318 від 31.10.2025 до Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників - фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником - фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму утриманого податку (для фізичних осіб, які є самозайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником - фізичною особою - підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця було отримано інформацію про відсутність податкового агента та сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, триманих самозайнятими особами, і сум утриманого ними податку, а також сум річ- і доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий доходи, в Державному реєстрі.

На виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем була проведена перевірка щодо наявності у боржника рухомого та нерухомого майна на яке може бути звернено стягнення, цінних паперів, інш і: майна (майнових прав), корпоративних прав, майнових прав інтелектуальної власні об`єктів інтелектуальної, творчої діяльності, іншого майна (майнових прав) боржника. ; тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

В ході перевірки було встановлено, шо боржнику на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме 1/3 частки права власності на трикімнатну квартиру, загальна площа 62,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та воно є єдиним ліквідним майном боржника, на яке можна б було звернути стягнення з метою виконання вимог за виконавчими документами.

Згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг від 31.10.2025 встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована у квартирі з 08.08.2012р. і є донькою іншого співвласника - ОСОБА_4 , якій належить частка в розмірі 1/6 квартири АДРЕСА_1

Положеннями частин 1, 3, ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч.1 ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків.

Водночас відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч 1, 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу 7 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року N 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за N 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі N 718/482/15-ц (провадження N 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі N 751/15667/15-ц (провадження N 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.02.2023р., справа №2-537/11, особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі N 755/12052/19 (провадження N 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

За змістом ч. 2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно із пунктом 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Отже, передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Приватним виконавцем було направлено заяву №3055 від 08.01.2026 року до Служби у справах дітей Одеської міської ради щодо отримання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані діти, в якій було заявлено клопотання провести перевірку поданих разом із заявою документів (за необхідності з виходом до вказаної квартири в межах повноважень Служби у справах дітей Одеської міської ради; підготувати та подати до Виконавчого комітету Одеської міської ради подання про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, ОСОБА_1 , а саме 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровано право проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідь на вказану заяву Служба у справах дітей Одеської міської направила відповідь №963 від 30.01.2026, якою відмовила в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані діти.

Свою відмову Служба у справах дітей Одеської міської ради мотивувала тим, що для підготовки Службою подання, батьки дитини подають службі у справах дітей заяви та документи, зазначені у пункті 66 Порядку. Також, Служба зазначила, що мати дитини ОСОБА_4 має право власності на частку квартири, а отже має першочергове право на придбання частки квартири, що підлягає відчуженню. Думку батьків дитини, а також самої неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зазначеного питання, а також з питання примусової реалізації майна, право користування яким має дитина, не вдалось з`ясувати.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини..

Згідно наданих доказів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою іншого співвласника - ОСОБА_4 , якій належить частка в розмірі 1/6 квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, у випадку реалізації частки боржника, неповнолітня дитина в жодному разі не втратить право на проживання у вказаній квартирі.

Зважаючи на той факт, що 1/3 частки права власності квартири АДРЕСА_3 є єдиним ліквідним майном боржника, на яке можна б було звернути стягнення з метою виконання вимог за виконавчим документом, керуючись положеннями статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд вважає за можливе задовольнити заявлені вимоги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 247, 260, 435 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Задорожного Максима Ігоровича, зацікавлені особи: боржник: ОСОБА_1 , стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС», Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі відділу органу опіки та піклування, про встановлення порядку виконання рішення суду,шляхом надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстрована неповнолітня дитина задовольнити

Надати приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Задорожному Максиму Ігоровичу дозвіл на реалізацію 1/3 частки права власності на квартиру АДРЕСА_3 , що належить боржнику, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в якій зареєстрована неповнолітня дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.К. Кисельов

Повний текст ухвали складено та підписано 16.06.2026