Ухвала суду № 137524461, 18.06.2026, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/294/26

Провадження №2/603/233/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Галіяна І. М.,

секретар судового засідання Бішко І. М.

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

У провадженні Монастириського районного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія«Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 50511287 від 19.07.2021 року в розмірі 9 120,00 грн.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 28.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вказаній цивільній справі.

10.06.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач ОСОБА_1 зазначає, що 01.06.2026 року погасив спірну заборгованість в розмірі 9 120,00 грн, що підтверджується копією відповідної платіжної інструкції № 2.690228841.1 від 01.06.2026 року. На підставі наведеного відповідач просить закрити провадження в цивільній справі згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

17.06.2026 року позивач ТОВ «ФК «Позика» звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі, в якій зазначає, що відповідач ОСОБА_1 повністю сплатив заборгованість за вищевказаним договором. Однак звертає увагу суду, що погашення заборгованості відбулося 01.06.2026 року, тобто після відкриття провадження в цивільній справі. Зазначає, що добровільне виконання відповідачем заявлених позовних вимог після звернення позивача до суду не свідчить про відсутність предмета спору на момент пред`явлення позову та не створює підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Водночас у зв`язку з погашенням спірної заборгованості ТОВ «ФК «Позика» більше не підтримує заявлені позовні вимоги, реалізує своє процесуальне право на відмову від позову і просить закрити провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відмовою позивача від позову. Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн.

Представник позивача ТОВ «ФК «Позика» у судове засідання не з`явився, разом з позовом подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи,не з`явився в судове засідання, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідившизміст поданих заяв, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати до суду заяви та клопотання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 погасив заборгованість за договором після відкриття провадження в цивільній справі, суд вважає за необхідне прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

На підставі наведеного, клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі підлягає частковому задоволенню. Суд закриває провадження у справі, однак не на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч. 2 ст. 255 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма є і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

При зверненні до суду із вищевказаною позовною заявою ТОВ «ФК «Позика» сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 50511287 від 14.05.2026 року.

У силу вимог ч. ч. 1, 3 ст. 142 ЦПК України позивачу слід повернути з державного бюджету 1 331,20 грн сплаченого судового збору (50 % від 2 662,40 грн), а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (50 % від 2 662,40 грн).

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд встановив, що в матеріалах справи наявні копії Договору про надання правничої допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 року, Додаткової угоди № 50511287 від 08.05.2026 року до Договору про надання правничої допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 року, Акта надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 року на суму 5 500,00 грн, Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних Горобей Р. Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Позика» щодо стягнення кредитної заборгованості, на суму 5 500,00 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Горобей Р. Г., посвідчення адвоката України Горобей Р. Г., відповідно до яких адвокатом виконані роботи (надані послуги) на загальну суму 5 500,00 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу. Водночас суд зазначає, що у додатковій постанові від 19.02.2020 року (справа № 755/9215/15-ц) та постанові від 12.05.2020 року (справа № 904/4507/18) Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

За змістом ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року № 922/1964/21.

Отже, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року в справі № 686/5757/23. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Суд враховує, що вказана справа належить до категорії малозначних, обсяг документів, доданих до позовної заяви, є незначним, судова практика у справах цієї категорії є сталою і не потребувала значного часу для аналізу законодавства.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, процесуальні дії сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розгляд справи без участі представника позивача, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, оскільки саме такий розмір суд вважає обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на підставі ч. 3 ст. 142 ЦПК України, оскільки заборгованість ОСОБА_1 погашена після відкриття провадження у справі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13, 49, 142, 255, 256, 260, 353, 354 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити.

Прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задовольнити частково.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» з державного бюджету судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією № 50511287 від 14.05.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судові витрати по справі в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп. сплаченого судового збору і 3 000 (три тисячі) грн 00 (нуль) коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Роз`яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І. М. Галіян