Рішення № 137523893, 05.06.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

05.06.2026 Справа № 331/8104/23

Провадження № 2/331/49/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого судді: Антоненко М.В.

при секретарі: Волотко М.П.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДОБАНК», 3-я особа: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МАРИН-ФІНАНС» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного Товариства «КРЕДОБАНК», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АКСІЛІУМ ФІНАНС» про визнання недійсним споживчого кредитного договору.

Просить суд, визнати недійсним правочин - споживчий кредитний договір № CL- 297213, укладений 22 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «КРЕДОБАНК».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «КРЕДОБАНК» укладено споживчий кредитний договір № CL-297213, предметом якого було зобов`язання банка надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а саме кредит у розмірі 314 000,00 (триста чотирнадцять тисяч) гривень на строк до 20 грудня 2024 року з річною процентною ставкою 41,9 відсотків, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти.

Протягом 2020-2022 років ОСОБА_1 сплатила АТ «КРЕДОБАНК» за вищевказаним договором 273 989,00 (двісті сімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень.

З 24 лютого 2022 року і по цей день Держава Україна знаходиться у військовому стані з Російською Федерацією, що само по собі є несприятливим економічним фактором і відбилось на кожному українцеві. Така ситуація вплинула на діяльність ОСОБА_1 і її дохід значно знизився, що надає можливості визнати вищевказані події для неї обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами).

На момент настання цієї події ОСОБА_1 залишилось сплатити АТ «КРЕДОБАНК» за вищевказаним договором 40 011,00 (сорок тисяч одинадцять) гривень.

Намагаючись вирішити це питання в позасудовому порядку ОСОБА_1 звернулася 08 вересня 2022 року до АТ «КРЕДОБАНК» з пропозицією про надання інформації щодо кредитного договору та можливості його перегляду у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, однак їй в цьому було відмовлено листом А.Т. «КРЕДОБАНК» від 12 вересня 2022 № 13/М-382/1.

Намагаючись вирішити питання отримання копії кредитного договору та змінити його несправедливі умови в позасудовому порядку представник ОСОБА_1 адвокат Мухін О.І. направив 07 жовтня 2023 року до АТ «КРЕДОБАНК» адвокатський запит, яким просив надати наступну інформацію та документи:

- які діючі процентні (відсоткові) ставки за кредитними договорами встановлені АТ «КРЕДОБАНК» на цей час і які рекомендації НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ для банків України щодо процентних (відсоткових) ставок за кредитними договорами в період дії військового стану;

- копію кредитного договору № CL-297213 від 22 грудня 2020 року зі всіма додатками, додатковими договорами (додатковими угодами) та розрахунку за цим договором.

Однак, на адвокатський запит від 07 жовтня 2023 року АТ «КРЕДОБАНК» 17 жовтня 2023 відповіло відмовою в наданні документів та інформації стосовно діючих процентних (відсоткових) ставок за кредитними договорами, встановлених АТ «КРЕДОБАНК» на цей час і які рекомендації НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ для банків України щодо процентних (відсоткових) ставок за кредитними договорами в період дії військового стану.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Неможливість виконання ОСОБА_1 зобов`язання по споживчому кредитному договору № CL-297213 від 22 грудня 2020 року обумовлено тим, що їй дотепер не відомі всі умови цього договору, що не відповідає загальній засаді цивільного законодавства в частині справедливості. З іншого боку поведінка АТ «КРЕДОБАНК» не є добросовісною і розумною, з огляду на відмову від надання копії договору та затягування вирішення питання щодо залишку кредиту.

Така позиція АТ «КРЕДОБАНК» протирічить Цивільному кодексу України, є порушенням прав ОСОБА_1 і завдає шкоди інтересам самого банку, оскільки замість конкретних шляхів вирішення питання з`являється невизначеність.

У частині першій статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення статті 230 Цивільного кодексу України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, якто - помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням, (абзац 2 частини першої статті 229 Цивільного кодексу України).

Виходячи з того, що споживчий кредитний договір № CL-297213 від 22 грудня 2020 року не наданий АТ «КРЕДОБАНК», ОСОБА_1 не може ініціювати зміни до нього, тобто її позбавлено істотних прав, встановлених частиною 1, 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Під істотним порушенням договору слід розуміти таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексУ України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Саме такого захисту потребує ОСОБА_1 у відновленні своїх прав.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» №10-1393/0/4-12 При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема Цивільного кодексу України (статті 215, 216, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 Цивільного кодексу України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідачем не надавалися позивачеві докази вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання або докази відсутності його вини у невиконанні зобов`язання щодо надання примірнику споживчого кредитного договору.

Згідно частини 3 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено: якщо строк (термін) виконання Відповідачем обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідач повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, дії відповідача є порушенням зобов`язань, обумовлених Договором, які є підставою для позивача вважати споживчий кредитний договір № CL-297213, укладений 22 грудня 2020 року АТ «КРЕДОБАНК» з ОСОБА_1 нікчемним і вимагати застосувати наслідків виконання недійсного правочину у вигляді повернення одержаного на виконання такого правочину. Така позиція сформульована в Постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19.

Спосіб захисту прав, обраний позивачем:

- визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України);

- припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.12.2023 року по справі відкрито провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.03.2024 р. задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 ; залучено до участі у справі ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АКСІЛІУМ ФІНАНС» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача.

02.04.20264р. через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача АТ «КРЕДОБАНК» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.

Сторони 22.12.2020 уклали Кредитний договір CL- 297213. Однак, позивачка не повідомила суд, що результатом укладення даного Кредитного договору слугувало звернення позивача до відповідача з пропозицією укласти Кредитний договір та видати їй кошти на ціль визначену в самій заяві. Про що подано Анкету - Заяву № CL - 297213 від 22.12.2020 року. В даній Анкеті-Заяві серед відомостей позивача вказано також і бажані умови кредиту, як от - сума кредиту, строк кредиту, процентна ставка, щомісячний платіж, ціль отриманого кредиту, та інше...

Отже, розглянувши Анкету-Заяву позивача, відповідачем прийнято рішення про видачу кредиту, фактично погоджено всі істотні умови даного правочину, визначені ст. ст. 1054. Цивільного кодексу України. Зокрема даною статтею визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також в дотримання вимог ст.ст. 1055-10561 Цивільного кодексу Кредитний договір укладено в письмовій формі з зазначенням обов`язкових умов - сторін договору (частина «Реквізити сторін»), предмету договору (частина розділ «1. Предмет кредитного договору»), суми та валюти кредиту, дати видачі кредиту, строку (терміну) кредитування, чітко визначено цілі кредиту, дати та порядку погашення щомісячного платежу (частина 2 «Індивідуальні умови кредитування»), порядок видачі кредиту (частина 3), а також визначено розмір відсоткової (процентної) ставки за користування коштами та порядок їх нарахування і сплати (частина «4. Розрахунки між сторонами»).

Сторони погодили в Кредитному договорі інші умови відповідно до вимог чинного законодавства.

Як от в п. 10.5. Кредитного договору зазначено, що даний договір складено українською мовою у двох автентичних примірниках, що мають однакову силу по одному примірнику для кожної сторони. Тобто позивач теж отримав примірник Кредитного договору з усіма додатками до нього.

Додатком 1 до Кредитного договору є Графік платежів за Кредитним договором та розрахунок сукупної вартості кредиту. Даним додатком визначено умови повернення отриманих коштів, розмір процентів та порядок нарахування суми процентів за користування коштами, а також вказано загальний розмір коштів які підлягають до сплати (сукупна вартість кредиту).

Також позивачу надано Інформаційну картку позичальника та Паспорт споживчого кредиту, якими в стислим змістом надано детальну інформацію про умови кредиту, реквізити рахунків для повернення коштів, сукупну вартість кредиту в дотримання Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідач виконав взяті згідно Кредитного договору зобов`язання та надав кошти в порядку, розмірі та на цілі вказані в Кредитному договору, що підтверджується Меморіальними ордерами № 69434715 та № 69434676 від 22.12.2020 року, у свою чергу позивач освоїв отримані кошти та протягом тривалого часу виконував взяті на себе зобов`язання, що підтверджується Виписками по особових рахунках за період з 22.12.2020 по 29.03.2024.

Виконавши зобов`язання щодо видачі коштів відповідач отримав право вимагати належне та своєчасне виконання зобов`язань з боку позивача, щодо своєчасного та належного повернення отриманої суми кредиту та сплати процентів за їх користування на умовах визначених укладеним Кредитним договором. А невиконання умов Кредитного договору Боржником - позивачем, згідно Цивільного кодексу статті 610. є порушенням зобов`язання - його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)

Згідно ст. 612. Цивільного кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У той же час стаття 617. Цивільного кодексу в абзаці першому визначає підстави (випадки) звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Однак, згідно абзацу другого даної статті, не вважається випадком, зокрема, .... відсутність у боржника необхідних коштів.

За порушення грошового зобов`язання законодавчо визначена відповідальність, зокрема ст. 625. Цивільного кодексу Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Також враховуючи дію п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Відповідачем не застосовувались штрафні санкції за порушення умов кредитного договору (неустойка, штраф, пеня...).

При укладені Кредитного договору Сторони дотримались усіх істотних вимог визначених чинним законодавством України тому підстави для визнання укладеного Кредитного договору недійсним відсутні. У той же час звертаємо увагу суду, що підстави для визнання договору недійсним повинні існувати на момент укладення такого правочину, а не виникати за результатом його виконання/невиконання (ВС/КГС у справі № 201/8412/18 від 10.03.2021).

Згідно із частиною 1 статті 141 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»),

Згідно із частиною 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката!

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/8580 викладено наступні висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов' язання;

- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:

- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов' язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 викладено наступні

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим йерез наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;

- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв' язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов' язання;

- той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/ неналежне виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», покликання на форс- мажорні обставини - воєнні дії - необґрунтованими оскільки таке покликання не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верхового суду від 02.08.2023р. у справі № 916/1788/22

Отже, аргументи викладені у позовній заяві у необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 27.02.2026 р. на 09 г.00 хв.

04.06.2026 р. через підсистему «Електронний суд» від представника позивачки надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_1 не повідомляли про укладення договору факторингу від 08 листопада 2023 належним чином. Крім цього, договір факторингу від 08 листопада 2023, укладеного між АТ «КРЕДОБАНК» і ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АКСІЛІУМ-ФІНАНС» не містить інформації про те, чи конфіденційний він, чи з регресом він, чи ні. Отже, зазначений договір є недійсним в силу закону і не породжує для ОСОБА_1 правових наслідків.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Тихомирова М.О. підтримала позов, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач АТ «КРЕДОБАНК» та третя особа ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АКСІЛІУМ ФІНАНС» були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, представники до суду не з`явилися, про причину неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Сторонами надано суду наступні письмові докази: паспорт споживчого кредиту.(а.с.9-12); кредитний договір № CL - 297213 від 22.12.2020 року. (а.с.58-62); анкету - заяву № CL - 297213 від 22.12.2020 року на отримання готівкового кредиту. (а.с.56); звернення ОСОБА_1 від 08 вересня 2022 року до АТ «КРЕДОБАНК» та відповідь АТ «КРЕДОБАНК» від 12 вересня 2022 року № 13/М-382/1. (а.с.13-17) адвокатський запит від 07 жовтня 2023 року та відповідь АТ «КРЕДОБАНК» від 17 жовтня 2023 року № 86-784/23. (а.с.18-20).

Суд звертає увагу, що паспорт споживчого кредиту, кредитний договір № CL - 297213 від 22.12.2020 року, анкета - заява № CL - 297213 від 22.12.2020 року на отримання готівкового кредиту, підписані особисто ОСОБА_1 .

Фактичне отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від відповідача на суму 314 000,00 (триста чотирнадцять тисяч) грн., а також часткова сплата нею заборгованості підтверджується меморіальним ордерами, виписками по особовому рахунку. (а.с.70-87)

На виконання ухвали суду від 04.12.2025 р. про витребування доказів, відповідачем АТ «КРЕДОБАНК» надано суду завірену копію договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023 р. з додатками. (а.с.242-250)

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно з частиною першою статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що споживачем є громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги); дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об`єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування; позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг); дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товарів (робіт, послуг); термін придатності (служби) товарів (робіт, послуг), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Інформація, передбачена пунктом 1 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування.

Якщо надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; заподіяння шкоди життю, здоров`ю або майну споживача - він має право пред`явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені статтею 17 цього Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об`єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 міститься висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Водночас суд може визнати недійсними і правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).

За змістом статті 233 ЦК України ознаками правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК України необхідна обов`язкова наявність двох умов у сукупності: тяжкої обставини і вкрай невигідних умов вчинення правочину. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 401/218/18, від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З наданих суду доказів слід, що позивачка не спростувала того, що на момент укладення з АТ «КРЕДОБАНК» такого правочину, а саме: кредитного договору № CL- 297213 від 22 грудня 2020 року, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов, мали необхідний обсяг дієздатності, а їх волевиявлення було вільним; позивачка не довела факту введення її в оману або застосування банком нечесної підприємницької практики; особисте підписання та виконання позивачкою кредитного договору в частині погашення кредиту та сплати процентів за користування коштами протягом 2 років підтверджує те, що умови такого правочину були їй відомі, зрозумілі та прийнятні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме собою неповідомлення боржника про заміну кредитора (договір факторингу або цесії) не звільняє його від повернення боргу, не робить договір недійсним і не є підставою для відмови новому кредитору в задоволенні позову про стягнення коштів.

За приписами ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст.512ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (гл. 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 ЦК України). Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 263-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДОБАНК», 3-я особа: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МАРИН-ФІНАНС» про захист прав споживачів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М.В. Антоненко