Рішення № 137514537, 17.06.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1812/26

Провадження № 2/159/1663/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Денисюк Т.В.

з участю секретаря судового засідання Пустової А.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 24.11.2023 відповідач ОСОБА_1 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі ТОВ «Мілоан») у формі електронного документа з використання електронного підпису Договір про споживчий кредит №104110605 і отримав шляхом безготівкового переказу кошти в сумі 7400 гривень, на строк 105 днів (15 днів пільговий період, 90 днів поточний період) з правом пролонгації, зі сплатою процентів від 1,16% до 3,5% в день.

На підставі договору №108-МЛ/Т від 28.04.2024 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», включивши відповідача в реєстр боржників.

На час пред`явлення позову ОСОБА_1 кредит не повернув, претензію позивача від 02.03.2026 залишив без реагування.

У зв`язку із неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 24374,04 грн, з них: 5154 грн тіло кредиту, 18602,04 грн проценти, 518 грн комісія, а також 2662,4 грн судового збору і 8000 грн витрат на правничу допомогу.

09.04.2026 суд відкрив провадження у справі, на підставі пункту 1 частини шостої статті 19, частини першої статті 274 ЦПК України визначив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, клопотав про розгляд справи у його відсутності.

Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився (рекомендоване повідомлення про вручення 25.05.2026 поштового відправлення №R067179098846). Окрім того, ухвала про відкриття провадження у справі скерована відповідачу на електронну адресу, що відображено у системі документообігу суду від 15.04.2026.

Відповідач правом подати відзив не скористався.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК).

Керуючись положеннями статті 280 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України) 17.06.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

23.11.2023 відповідач ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на вебсайті miloan.ua створив Особистий кабінет позичальника, подав Анкету-заявку на кредит № 104110605 (а.с.14), в якій вказав свої персональні дані, паспорт громадянина України, пройшов перевірку у системі BankID Національного банку, замовив суму кредиту 7400 грн на строк 15 днів з відсотковою ставкою 1,16%, зі сплатою одноразової комісії за надання кредиту 7%.

24.11.2023 ОСОБА_1 подав Заяву на отримання кредиту № 104110605 (а.с.12 на звороті) в якій просив ТОВ «Мілоан» надати кредит на інших умовах: сума кредиту 7400 гривень, на строк 105 днів - 15 днів пільговий період зі сплатою процентів від 1,16% в день, 90 днів поточний період зі сплатою процентів 3,5% в день, комісія за надання кредиту 7%.

Цього ж дня 24.11.2023 ОСОБА_1 використовуючи персональний одноразовий ідентифікатор 770491 уклав з ТОВ «Мілоан» електронний кредитний договір № 104110605.

У договорі (а.с.6-11) сторони остаточно погодили усі істотні умови кредитування:

- кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 7400 гривень (п.1.2) шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок за номером електронного платіжного засобу (банківської картки № НОМЕР_1 ) (п.2.1), на строк 105 днів з 24.11.2023 (п.1.3) до 08.03.2024 (1.3.2), з яких 15 днів пільгового (п.1.3.1) періоду та 90 днів поточного періоду (1.3.2).

- проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 1287,60 гривень (за ставкою 1,16% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом) (1.5.2), а протягом поточного періоду - 23310 гривень (за ставкою 3,5% від фактичного залишку за кожен день строку користування кредитом) (п.1.5.3).

- комісія за надання кредиту 518 гривень (за ставкою 7% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту) (1.5.1).

Згідно з п.2.3.1 договору позичальник має право неодноразово продовжувати/поновлювати строк кредитування на пільгових умовах, вчинивши дії визначені у розділі 6 Правил, в тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частину заборгованості по кредиту за наведеними у таблиці ставками: для продовження на 3 дні 3%, на 7 днів 6%, на 15 днів 10%. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, то проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк нараховуються за ставкою, передбаченою в п.1.5.2 договору.

У випадку, якщо позичальник протягом поточного періоду вчинить необхідні дії для поновлення пільгового періоду, такі дії зупиняють перебіг поточного періоду до моменту спливу строку пролонгації (поновлення) пільгового періоду, після чого поточний період продовжується на кількість днів, що залишилася до його спливу на момент пролонгації (п.2.3.2 договору).

ТОВ «Мілоан» виконало зобов`язання за договором, 24.11.2023 перерахувало на відкриту на ім`я відповідача платіжну карту № НОМЕР_1 кошти у розмірі 7400 грн, що підтверджено платіжним дорученням №77183397 (а.с.15).

Згідно з наданими ТОВ «Мілоан» відомостями про щоденні нарахування (а.с.15 зворот-17) відповідач на виконання умов договору сплатив:

- 08.12.2023 - 518 гривень тіла кредиту, 518 гривень відсотків, 444 гривень комісії за пролонгацію договору;

- 20.12.2023 - 296 гривень тіла кредиту, 222 гривень відсотків, 222 гривень комісії за пролонгацію договору;.

- 26.12.2023 - 296 гривень тіла кредиту, 222 гривень відсотків, 222 гривень комісії за пролонгацію договору;

- 02.01.2024 - 296 гривень тіла кредиту, 222 гривень відсотків, 222 гривень комісії за пролонгацію договору;

- 07.01.2024 - 740 гривень тіла кредиту, 740 гривень відсотків, 740 гривень комісії за пролонгацію договору.

За вказаними відомостями проводилось нарахування відсотків за користування кредитом в такому порядку:

- з 25.11.2023 по 08.12.2023 (14 днів пільговий період) щодня нараховано по 85,84 грн процентів (1,16 % в день на тіло кредиту 7400 грн);

- з 09.12.2023 по 16.12.2023 (1 день пільгового періоду + 7 днів пролонгації пільгового періоду) щодня нараховано по 79,83 грн процентів (1,16 % в день на тіло кредиту 6882 грн);

- з 17.12.2023 по 20.12.2023 - нарахування нестандартних відсотків (4 дні), щодня нараховано по 240,87 гривень процентів (3,5 % в день на тіло кредиту 6882 грн);

- з 21.12.2023 по 23.12.2023 (3 дні пролонгації пільгового періоду) щодня нараховано по 76,40 грн процентів (1,16 % в день на тіло кредиту 6586 грн);

- з 24.12.2023 по 26.12.2023 - нарахування нестандартних відсотків (3 дні), щодня нараховано по 230,51 гривень процентів (3,5 % в день на тіло кредиту 6586 грн);

- з 27.12.2023 по 29.12.2023 - пролонгація пільгового періоду (3 дні) щодня нараховано по 72,96 гривень процентів (1,16 % в день на тіло кредиту 6290 грн);

- з 30.12.2023 по 02.01.2024 нарахування нестандартних відсотків (4 дні), щодня нараховано по 220,15 гривень процентів (3,5 % в день на тіло кредиту 6290 грн);

- з 03.01.2024 по 05.01.2024 - пролонгація пільгового періоду (3 дні) щодня нараховано по 69,53 гривень процентів (1,16 % в день на тіло кредиту 5994 грн);

- з 06.01.2024 по 07.01.2024 нарахування нестандартних відсотків (2 дні), щодня нараховано по 209,79 гривень процентів (3,5 % в день на тіло кредиту 5994 грн);

- з 08.01.2024 по 22.01.2024 - пролонгація пільгового періоду (15 днів) щодня нараховано по 60,95 гривень процентів (1,16 % в день на тіло кредиту 5254 грн);

- з 23.01.2024 по 08.04.2024 нарахування нестандартних відсотків (77 днів), щодня нараховано по 183,89 гривень процентів (3,5 % в день на тіло кредиту 5254 грн).

Згідно з випискою по особовому рахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №104110605 від 24.11.2023 складає 24374,04 грн, з яких: 5254 грн тіло кредиту, 18602,04 грн проценти, 518 грн комісія (а.с.18).

28.05.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір про відступлення права вимоги № 108-МЛ/Т, відповідно до пункту 1.2 даного договору внаслідок передачі портфеля заборгованості новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що включені у Реєстр боржників (а.с.18 на звороті - 23).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №104110605 від 24.11.2023 на загальну суму 24374,04 грн (а.с.30).

Після отримання права вимоги новим кредитором проценти за користування кредитом не нараховувалися.

Вимогу позивача щодо повернення кредитної заборгованості відповідач залишив поза увагою (а.с.30 на звороті).

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (ст.207 ЦК України).

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закону).

Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 Верховний Суд сформував висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.

Суд встановив, що кредитний договір, про який йдеться у справі, за формою відповідає вимогам законодавства, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, який є аналогом власноручного підпису.

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

ОСОБА_1 при укладенні договору пройшов ідентифікацію за паспортними даними, ідентифікаційним кодом, номером мобільного телефону, погодився на запропоновані умови кредитування і скористався кредитом, який був перерахований на імітовану на його ім`я платіжну картку, здійснював платежі на його повернення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована особа, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належні оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр боржників, докази оплати за договором.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з п.3.2.6 кредитного договору Кредитор вправі відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь який час протягом дії договору без згоди позичальника.

Позивач підтвердив право вимоги повернення кредитної заборгованості, долучивши до договору про відступлення права вимоги №108-МЛ/Т від 28.05.2024, платіжну інструкцію щодо оплати компенсації за придбані права, витяг з реєстру боржників, до якого за порядковим номером 2965 включений ОСОБА_1 за кредитним договором №104110605.

При вирішенні питання розміру заборгованості суд враховує таке.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за договором про споживчий кредит в загальному розмірі 24374,04 гривень (5254 грн тіло, 18602,04 грн відсотки, 518 грн комісія). Вказана заборгованість виникла перед первісним позичальником, позивач додаткових нарахувань не здійснював.

Позивач довів суду використання та неповернення відповідачем кредитних коштів в розмірі 5154 гривень з урахуванням здійснених відповідачем платежів (08.12.2023 - 518 грн, 20.12.2023 - 296 грн, 26.12.2023 - 296 грн, 02.01.2024 - 296 грн, 07.01.2024 - 740 грн), на часткове погашення тіла кредиту (7400-518-296-296-296-740=5254), а тому позовні вимоги в цій частині є підставними.

Окрім тіла кредиту позивачем до стягнення заявлені проценти в розмірі 18602,04 грн розраховані в межах строку кредитування.

В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина перша четверта статті 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

При вирішенні вимог щодо стягнення процентів має значення строк виконання відповідного зобов`язання і природа нарахованих процентів.

У постановах від 05.03.2023 у справі № 910/4518/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів за користування коштами може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Суд під час перевірки розміру нарахованих позивачем відсотків керувався приписами статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, та в якому згідно в п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX визначено, що максимальний розмір денної ставки не може перевищувати упродовж 120 днів 2,5% (з 24.12.2023 до 24.04.2024), та упродовж 120 днів 1,5% (з 25.04.2024 до 25.08.2024).

Так у пільговий період з 25.11.2023 по 08.12.2023 кредитор правомірно нарахував відсотки в розмірі 1201,76 грн застосувавши відсоткову ставку 1,16%.

Окрім цього, ОСОБА_1 , як сторона договору №104440605 від 24.11.2023, погодив передбачену у п. 2.3. Договору можливість пролонгації строку кредитування, п`ять разів скористалась нею (08.12.2023, 20.12.2023, 26.12.2023, 02.01.2024, 07.01.2024), сплативши відповідну суму комісії, у зв`язку із чим позивач продовжував (пролонгував) договір на різні періоди, і тому у ці періоди банк правомірно нараховував відсотки за ставкою, визначеною для пільгового періоду 1,16% від фактичного залишку суми кредиту в сумі 2209,56 грн.

Нарахування кредитором відсотків у поточному періоді за 4 дні з 17.12.2023 по 20.12.2023 за ставкою 3,5 % в день на тіло кредиту 6882 грн в сумі 963,48 грн відповідає умовам договору та приписами статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ.

Проте, нарахування відсотків у поточному періоді (86 днів) за відсотковою ставкою 3,5% від фактичного залишку суми кредиту (п.1.5.3) не повною мірою відповідає вимогам законодавства, а тому заявлену до стягнення кредитну заборгованість за відсотками необхідно перерахувати, застосувавши у поточному періоді відсоткову ставку 2,5%:

- з 24.12.2023 по 26.12.2023 3 дні, на тіло кредиту 6586 грн 493,95 грн;

- з 30.12.2023 по 02.01.2024 4 дні, на тіло кредиту 6290 грн 629 грн;

- з 06.01.2024 по 07.01.2024 2 дні, на тіло кредиту 5994 грн 299,7 грн;

- з 23.01.2024 по 08.04.2024 77 днів, на тіло кредиту 5254 грн 10113,95 грн.

Загальна сума нарахованих відсотків за складає 15911,4 грн.

На виконання умов договору відповідач сплатила 1924 гривень відсотків.

Відтак заборгованість за процентами в розмірі 13987,4 гривень (15911,4-1924) підлягає стягненню з відповідача.

Щодо комісії суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності)за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом,комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

На підставі пункту 1.5.1 договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 про споживчий кредит від від 24.11.2023 року №104110605 комісія за надання кредиту становить 518 грн, яка нараховується за ставкою 7% від суми кредиту одноразово.

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Договір між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 про споживчий кредит від 24.11.2023 №104110605 не містить зазначення переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 , за які товариством встановлена комісія в розмірі 7%, пов`язана з наданням кредиту, тому ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не доведено наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору.

Положення пункту 1.5.1 договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 про споживчий кредит від 24.11.2023 №104110605 щодо обов`язку ОСОБА_1 сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту в розмірі 7 % є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи нікчемність договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в частині комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 7 % від суми кредиту, відсутні підстави для стягнення з відповідача комісії в сумі 518 грн.

Відтак, сума задоволених позовних вимог складає 19241,40 грн, з яких 5254 грн тіло кредиту, 13987,4 грн проценти.

Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідач доказів належного виконання кредитних зобов`язань чи контррозрахунок заборгованості не надав.

Щодо судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги суд задовольнив на 78,9% (19241,40х100:24374,04), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 2100,63 грн (2662,40х78,9/100).

До судових витрат також відносяться витрати на правничу допомогу (ст.133 ЦПК України).

Позивачем заявлено до стягнення 8000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 з адвокатським об`єднанням «Апологет», де вартість послуги за одну кредитну справу складає 8000 грн, акт наданих послуг №Д/18930 від 09.03.2026 у справі щодо ОСОБА_1 з погодженим переліком послуг.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами (ст.133, ст. 141 ЦПК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 містяться правові висновки, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Обсяг і розмір витрат на правничу допомогу входить в предмет доказування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однак для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18)

Відповідно до частини третьої ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

-чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, відповідно до статті 137 ЦПК України суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони за критерієм співмірності із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі визначених у ст.137, 141 ЦПК України критеріїв.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

Позивачем включені до відшкодування послуги з усної консультації та погодження позиції, які на переконання суду відносяться до робіт по складанню позовної заяви. Крім того, незначний обсяг матеріалів справи, стала судова практика у спірних правовідносинах і використання стандартних форм позову не вимагали значних затрат часу для подання позову.

Тому враховуючи характер спірних правовідносин, малозначність справи, розмір заявленої кредитної заборгованості, часткове задоволення позову, обсяг правничої допомоги, яка реально та фактично була необхідною для захисту інтересів позивача, суд вважає необхідним застосувати приписи частини другої статті 141 ЦПК України та стягнути з відповідача 3000 гривень витрат на правничу допомогу, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 247, 265, 268, 274, 280 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 6, 207, 256, 257, 267, 263, 512-514, 516, 530, 536, 626-628, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування», суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит №104110605 від 24.11.2023 в розмірі 19241 (дев`ятнадцять тисяч двісті сорок одну) гривню 40 копійок, з них: 5154 гривень тіло кредиту, 13987,40 гривень проценти.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2100 (дві тисячі сто) гривень 63 копійки сплаченого судового зборута 3000 (три тисячі) гривень витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складання.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус №28.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 17.06.2026.

ГоловуючийТ. В. ДЕНИСЮК