Рішення № 137505837, 17.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39283/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд :

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.07.2025 року № 212450013679 про відмову в призначені пенсії за віком, ухвалене за результатами звернення Позивача від 16.07.2025 року;

визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, що полягає у неприйнятті вмотивованого рішення за результатом розгляду скарги Позивача від 01.08.2025 року, поданої у порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу Позивача всі періоди трудової діяльності, підтверджені записами у трудовій книжці, довідками та іншими документами, поданими Позивачем або отриманими органами ПФУ, відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити Позивачу пенсію за віком з 17.06.2024 року дати первинного звернення Позивача, відповідно до ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 62 453,00 грн., з яких 43 505,00 грн. невиплачена пенсія за період з 17.06.2024 року по сьогоднішній день; 9 571,00 грн. компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III; 7 500,00 грн. інфляційних втрат згідно зі ст. 625 ЦК України та 1 877,00 грн. 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України, на рахунок: IBAN UA803052990262016401000379882 РНОКПП Отримувача: НОМЕР_1 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна (орієнтовний загальний розмір становить 62 453 грн, із подальшим уточненням суми органом ПФУ, шляхом проведення повного офіційного розрахунку);

стягнути солідарно з Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 149,12 грн., відповідно до статті 139 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що територіальні органи Пенсійного фонду України протиправно та суто формально відмовили йому в призначенні пенсії за віком, не врахувавши низку періодів його трудової діяльності, навчання та військової служби. Позивач наголошує, що трудова книжка є основним документом для підтвердження стажу, а технічні недоліки в її заповненні чи неточності роботодавців, відповідно до сталої практики Верховного Суду, не можуть позбавляти громадянина права на соціальний захист. Зокрема, відповідач безпідставно виключив період навчання у технікумі та строкову службу, а також проігнорував роботу позивача в районах Крайньої Півночі у 1987 1990 роках (яка має обчислюватися за пільговим коефіцієнтом 1,5), вимагаючи неможливого в умовах воєнного стану апостилювання довідок. Крім того, ПФУ проігнорував імперативні роз`яснення Мінсоцполітики щодо врахування радянського стажу до 1992 року на підставі заяви про неотримання виплат від РФ, а сам центральний орган ПФУ допустив протиправну бездіяльність, не розглянувши у встановлений строк скаргу позивача. Оскільки офіційно підтверджений в Україні та Республіці Польща сукупний стаж позивача становить 35 років 3 місяці 23 дні, що суттєво перевищує необхідний у 2024 році мінімум (31 рік), він має беззаперечне право на пенсію з дати первинного звернення 17.06.2024.Через протиправну затримку виплат виникло грошове зобов`язання держави, а тому, окрім самої заборгованості з пенсії, ПФУ зобов`язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів за Законом № 2050-III, а також інфляційні втрати та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою судді від 15.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

29.12.2025 до суду від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що на дату звернення підтверджений належними документами та даними персоніфікованого обліку стаж позивача становив 29 років 6 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за статтею 26 Закону № 1058 (30 років). Управління ПФУ правомірно не зарахувало окремі періоди роботи через дописування дат наказів, нечитабельні печатки та відсутність назви підприємства в трудовій книжці, а також через брак відомостей про сплату страхових внесків після 2000 року. Крім того, довідка АК "АЛРОСА" з РФ не була взята до уваги, оскільки вона не відповідає вимогам Постанови КМУ № 107 щодо обов`язкового апостилювання документів іноземних держав, які не мають установленої форми. ПФУ зазначає, що оскільки заява від 16.07.2025 року була подана пізніше ніж за три місяці після досягнення позивачем 60 років, призначення пенсії з первинної дати (17.06.2024) є неможливим, до того ж перше рішення від 2024 року позивачем взагалі не оскаржувалось. Більше того, за матеріалами справи Головне управління ПФУ в Херсонській області вже переглянуло це питання та призначило позивачу пенсію з 27.06.2025 на виконання внутрішніх розпоряджень.

30.12.2025 до суду від ПФУ надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що скарга на рішення Житомирського управління мала подаватися керівнику цього ж територіального органу, а не до центрального апарату. Електронне звернення позивача від 01.08.2025 було належним чином розглянуто за Законом «Про звернення громадян», і йому було надано офіційну письмову відповідь. За результатами цього звернення ПФУ надіслав листа до Херсонського управління з вказівкою зарахувати позивачу спірні періоди роботи за 1990-1991 роки на підставі його заяви від 27.06.2025. Стосовно вимоги призначити пенсію з первинної дати (17.06.2024), відповідач наголошує, що польський стаж за пропорційною міжнародною Угодою зараховується лише після його офіційного підтвердження. Оскільки формуляр PL-UA 6 від компетентних органів Польщі надійшов до розпорядження територіальних органів ПФУ лише у червні 2025 року, право на призначення пенсії за віком не могло виникнути у 2024 році. Вказує на безпідставність стягнення інфляційних втрат та 3% річних за статтею 625 ЦК України, оскільки ПФУ є правоохоронною неприбутковою установою, не веде цивільно-правової чи комерційної діяльності, а його цільовий бюджет за законом суворо заборонено використовувати на цілі, не передбачені пенсійним законодавством.

01.01.2026 до суду від ГУ ПФУ в Херсонській області (третя особа) надійшли пояснення, згідно з якими останнє підтримує позицію відповідача щодо неврахування радянського стажу за 1981 рік через відсутність дати наказу про прийняття та наявність дописок у даті звільнення. Також наголошує на неможливості зарахування періодів роботи на території Росії у 19901991 роках, оскільки відповідні записи в трудовій книжці завірені нечитабельною печаткою та не містять назви самого підприємства. Крім того, хоча закон дозволяє враховувати радянський стаж до 1992 року на підставі заяви про неотримання виплат від РФ, додані документи про стаж та уточнюючі довідки за загальним правилом вимагають проставлення апостиля. Наголошує на обов`язковості персоніфікованого обліку після 2000 року та правомірності виключення періодів з 2000 по 2003 роки й окремих місяців 2009-2010 та 2025 років через повну відсутність даних про сплату страхових внесків.

14.01.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, згідно з якими центральний орган ПФУ допустив протиправну бездіяльність, адже п`ять місяців не розглядав його скаргу від 01.08.2025, чим порушив Закон «Про звернення громадян». Позивач зазначає, що трудова книжка залишається основним доказом стажу, а довідка форми ОК-5 не є єдиним джерелом інформації, тому виключення радянського періоду роботи на спецавтобазі та безпідставне дроблення стажу в санаторії «ДНІПРО» є незаконними. Крім того, отримання міждержавного формуляра UA-PL 6 у 2025 році лише технічно підтвердило польський стаж, який об`єктивно існував і на момент первинного звернення 17.06.2024, коли у нього вже виникло беззаперечне право на пенсію. Затримка з доведенням першого рішення від 2024 року через збої веб-порталу ПФУ позбавила його можливості вчасного оскарження, що свідчить про порушення принципу належного урядування з боку держави. Також подальше визнання ПФУ його права на виплати з 2025 року без зміни обсягу документів лише підтверджує первинну неправомірність дій фонду.

19.02.2026 до суду від ГУ ПФУ в Херсонській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що вимоги про зарахування періодів роботи у 1990-1991 роках та призначення пенсії з 27.06.2025 вже виконані ним в іншому порядку за листом ПФУ від 15.12.2025, через що загальний страховий стаж Позивача склав 30 років 9 місяців 15 днів. Натомість періоди з 01.07.2000 по 30.06.2003, з 01.06.2009 по 01.06.2010 та з 01.04.2025 по 30.06.2025 правомірно не зараховані до стажу через повну відсутність відомостей про сплату страхових внесків у Реєстрі застрахованих осіб. Стаж за період з 08.07.1981 по 28.10.1981 також не враховано обґрунтовано, оскільки в трудовій книжці відсутня дата наказу про прийняття, а дату наказу про звільнення взагалі дописано. Вимогу щодо призначення пенсії з більш ранньої дати первинного звернення (17.06.2024) відповідач вважає безпідставною, оскільки Позивач пропустив шестимісячний строк судового оскарження першого рішення ГУ ПФУ в Луганській області від 26.06.2024 та не надав доказів поважності причин цього пропуску.

27.02.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, згідно з якими подальше призначення йому пенсії з 27.06.2025 на підставі тих самих документів безпосередньо підтверджує помилковість попередніх відмов та наявність у нього права на виплати з дати первинного звернення 17.06.2024 року. Незарахування періодів роботи після 01.07.2000 року відсутність відомостей у Реєстрі застрахованих осіб позивач вважає незаконним, оскільки обов`язок нарахування та сплати внесків покладається на роботодавця, а не на працівника. Основним документом для обчислення стажу є трудова книжка, а технічні недоліки електронних баз даних не можуть позбавляти особу конституційного права на соціальний захист. Щодо спірного періоду 1981 р. наголошує на неприпустимості перекладання на громадянина відповідальності за формальні неточності кадрового обліку чи відсутність дат наказів, які були обов`язком підприємства.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17.06.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 61-річного віку, вперше звернувся до Пенсійного фонду України через офіційний веб-портал електронних послуг із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із заявою в електронній формі було завантажено пакет документів: паспорт, РНОКПП, трудову книжку НОМЕР_2 , військовий квиток, військово-облікову картку, довідку про навчання в технікумі, довідку з машинобудівного заводу, документи про роботу в районах Крайньої Півночі СРСР та документи, що засвідчують офіційне працевлаштування в Республіці Польща.

Зазначена заява була розподілена за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке прийняло рішення від 26.06.2024 № 212450013679 про відмову в призначенні пенсії за віком через недостатність стажу (враховано 17 років 1 місяць 21 день).

Підставою для відмови стали зауваження ПФУ до документів, зокрема використання чорнил іншого кольору, відсутність дати наказу у трудовій книжці та відсутність дати видачі військового квитка як підстави для запису про службу.

08.08.2024 на особистому прийомі в сервісному центрі позивач отримав копію цього рішення та, дізнавшись, що ПФУ самостійно не перевіряє закордонний стаж без окремого звернення, позивач подав додаткову заяву про сприяння у витребуванні документів, після чого ПФУ ініціював запити до компетентних органів Республіки Польща (ZUS) та до дитячого санаторію «ДНІПРО».

Також позивач самостійно звернувся до архівних та муніципальних установ РФ для підтвердження радянського стажу (роботи в Управлінні «Алмаздортранс» м. Ленськ та кооперативі «Гелиос»), звідки отримав офіційні довідки з кваліфікованими електронними підписами (КЕП) (листи від 17.03.2025 № 282 МА рф, від 19.03.2025 № 01-07-1130/25 МО рф, від 08.04.2025 № 14-11/3533л).

Листами від 23.05.2025 та 20.06.2025 Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило позивача про надходження відповіді з санаторію «ДНІПРО» та міжнародного формуляру PL-UA 6 з Республіки Польща, який підтвердив 68 місяців і 15 днів (5 років 8 місяців 15 днів) польського страхового стажу. Позивачу було запропоновано особисто з`явитися до сервісного центру в Одеській області для перевизначення права на пенсію, проте він не зміг прибути.

27.06.2025 позивач подав повторну заяву про призначення пенсії за віком через вебпортал ПФУ, долучивши всі раніше зібрані документи.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало Головне управління ПФУ в Херсонській області, яке 04.07.2025 прийняло рішення № 212450013679 про відмову у призначенні пенсії.

Цим рішенням ГУ ПФУ збільшило визнаний стаж до 27 років 10 місяців 23 днів, але знову визнало його недостатнім, додатково виключивши період навчання у судномеханічному технікумі (через нездобуття кваліфікації) та не зарахував роботу в АТ «АЛРОСА» на Крайній Північі (через відсутність апостиля за Постановою КМУ № 107).

Не погоджуючись із вимогою про апостиль, позивач 09.07.2025 року направив до ГУ ПФУ в Херсонській області письмові заперечення.

16.07.2025 позивач подав третю заяву про призначення пенсії за віком через вебпортал ПФУ, у якій зазначив, що не отримує жодних пенсійних виплат від РФ та не має фізичної можливості документально підтвердити це через розрив дипломатичних відносин між державами.

Ця заява за принципом екстериторіальності потрапила на опрацювання до Головного управління ПФУ в Житомирській області, яке 25.07.2025 винесло оскаржуване рішення № 212450013679 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зазначене управління ПФУ визнало загальний стаж позивача у розмірі 29 років 6 місяців 8 днів, що виявилося меншим за нормативний поріг.

У своєму рішенні ГУ ПФУ не зарахувало до страхового стажу такі періоди за трудовою книжкою: - з 08.07.1981 по 28.10.1981 (Бериславська спецавтобаза) - через відсутність дати наказу про прийняття та дописування дати наказу про звільнення; - з 10.09.1990 по 30.12.1990 (кооператив «Гелиос», РРФСР) - через нечитабельний відбиток печатки; - з 05.01.1991 по 25.12.1991 (кооператив «Гелиос» ( РРФСР)) - через відсутність назви підприємства у графі; - з 01.07.2000 по 30.06.2003 (санаторій «Дніпро») - через відсутність даних про сплату страхових внесків; - з 01.06.2009 по 01.06.2010 (СГ ТОВ «Прибережний») та з 01.04.2025 по 30.06.2025 (Польща) - через відсутність даних у Реєстрі застрахованих осіб (форма ОК-5).

Крім того, ГУ ПФУ відмовило в застосовуванні пільгового коефіцієнту 1,5 за роботу в районах Крайньої Півночі (м. Ленськ) за період з 24.04.1987 по 08.09.1990 року.

01.08.2025 позивач через веб-портал подав до Пенсійного фонду України скаргу на рішення Житомирського та Херсонського управлінь в порядку Закону України «Про адміністративну процедуру».

За результатами її розгляду 15.12.2025 Пенсійний фонд України видав розпорядження № 2800-030203-9/86585, адресоване ГУ ПФУ в Херсонській області, у якому розпорядився переглянути рішення від 04.07.2025 та зарахувати позивачу спірні радянські періоди роботи в кооперативі «Гелиос» за 1990-1991 роки на підставі його заяви.

На виконання цього листа ГУ ПФУ в Херсонській області здійснило перерахунок стажу позивача, визнало його достатнім та призначило ОСОБА_1 пенсію за віком, але не з дати першого звернення 17.06.2024, а лише з 27.06.2025, тобто з дати другого звернення.

17.12.2025 Пенсійний фонд України надіслав позивачу письмову відповідь вих. № 54731-39343/С-03/8-2800/25, складену за правилами Закону «Про звернення громадян», у якій проінформував про часткове вирішення питання шляхом призначення пенсії з червня 2025 року та вказав про відсутність підстав для виплати будь-яких інфляційних чи цивільних компенсацій.

Зважаючи на порушення своїх прав на належне соціальне забезпечення, застування процесу призначення пенсії з формальних бюрократичних підставі, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту також - Закон №1058).

За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту також - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з положеннями пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі по тексту також - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Предметом оскарження в межах цієї справи позивач визначив, зокрема, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.07.2025 року № 212450013679 про відмову в призначенні пенсії за віком, ухвалене за результатами розгляду заяви від 16.07.2025.

Водночас, як встановлено судом та підтверджено сторонами, на виконання розпорядження Пенсійного фонду України від 15.12.2025 № 2800-030203-9/86585, Головне управління ПФУ в Херсонській області здійснило повторний перегляд пенсійної справи позивача.

За результатом цього перегляду спірні періоди роботи в кооперативі «Гелиос» за 1990-1991 роки були повністю зараховані до його страхового стажу (який у підсумку склав 30 років 9 місяців 15 днів), і рішенням від 05.01.2026 № 212450013679 позивачу було призначено пенсію за віком з 27.06.2025.

Таким чином, оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 25.07.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії через недостатність стажу, на час ухвалення судового рішення фактично втратило свою чинність, а його правові наслідки були нівельовані самим відповідачем в адміністративному порядку. Орган ПФУ самостійно переглянув свою правову оцінку та задовольнив матеріально-правовий інтерес позивача щодо визнання за ним статусу пенсіонера за віком та призначення виплат.

Зважаючи на те, що пенсія вже призначена, матеріально-правовий предмет спору в частині скасування рішення про відмову від 25.07.2025 та зобов`язання зарахувати періоди 1990-1991 років наразі вирішений в позасудовому порядку.

Водночас, позивач у своїх додаткових поясненнях та відповіді на відзив не заперечує факт призначення пенсії та отримання перших грошових виплат у лютому 2026 року, проте наполягає на зміні дати призначення на більш ранню 17.06.2024.

Суд наголошує, що вказане рішення про призначення пенсії від 05.01.2026, яким виплати встановлено саме з 27.06.2025, є чинним і позивачем у межах цієї справи не оскаржується.

Позивач не заявляв клопотань про зміну предмета позову чи оскарження рішення про призначення пенсії в частині дати, з якої вона призначена, натомість залишив вимогу про скасування вже недіючого рішення про відмову.

За таких обставин, задоволення позову про скасування рішення про відмову від 25.07.2025 не призведе до жодних практичних правових наслідків, оскільки воно вже замінене рішенням про призначення пенсії від 05.01.2026.

Крім того, пенсійні органи у відзивах обґрунтовано вказують, що за результатом розгляду першої заяви позивача від 17.06.2024 ГУ ПФУ в Луганській області прийняло рішення від 26.06.2024 № 212450013679 про відмову в призначенні пенсії. Цей рішення позивачем у встановленому законом порядку (ні в адміністративному, ні в судовому) оскаржено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав особи встановлюється шестимісячний строк. Позивач стверджує, що дізнався про рішення лише 08.08.2024 року на особистому прийомі через технічні збої веб-порталу. Проте, навіть обчислюючи строк з 08.08.2024 року, право на його судове оскарження спливло у лютому 2025 року, а позов до суду подано лише наприкінці 2025 року.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 1050-IV пенсія за віком призначається з дня звернення, за винятком випадків, коли заява подана не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно, 60 років йому виповнилося 19.03.2023 (вимоги до стажу у 2023 році - 30 років), а 61 рік 19.03.2024 року (вимоги у 2024 році 31 рік).

Первинне звернення відбулося 17.06.2024, тобто значно пізніше тримісячного строку з дня народження. Відтак, за загальним правилом, пенсія за кожною заявою могла бути призначена лише з дати подання відповідної заяви.

Суд погоджується з позицією позивача та практикою Верховного Суду (зокрема, постановами від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17), що працівник не повинен нести негативних наслідків у вигляді позбавлення пенсійного стажу через неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, а трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж.

Проте, в контексті даної справи, оцінка цих періодів втратила матеріально-правове значення для предмета позову. Оскільки ГУ ПФУ в Херсонській області вже визнало стаж позивача достатнім (30 років 9 місяців 15 днів) та вже призначило йому пенсію за віком, додаткове включення кількох місяців стажу чи періодів після 2000 року в межах цього позову не впливає на сам факт виникнення права на пенсію.

Питання щодо можливого перерахунку розміру вже призначеної пенсії чи зміни коефіцієнту заробітку на підставі цих періодів є предметом окремого адміністративного провадження, яке має ініціюватися позивачем після призначення пенсії, і не може бути розв`язане судом наперед у спорі, який першочергово стосувався саме відмови у призначенні пенсії.

Поряд із тим, як свідчать матеріали справи, за результатами розгляду скарги позивача від 01.08.2025 Пенсійного фонду України 15.12.2025 було видано розпорядження № 2800-030203-9/86585, яким ГУ ПФУ в Херсонській області зобов`язано переглянути рішення та зарахувати позивачу спірний радянський стаж.

Також 17.12.2025 ПФУ направив позивачу письмову відповідь вих. № 54731-39343/С-03/8-2800/25, де детально поінформував про результати розгляду його звернення.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурну дію та/або приймає процедурне рішення протягом розумного строку (у найкоротший строк, достатній для здійснення адміністративного провадження), але не пізніше граничних строків, визначених законом.

Адміністративний орган вирішує справу своєчасно, а саме до настання обставин, за яких прийняття адміністративного акта може втратити актуальність

Отже за обставин розглядуваного спору, Пенсійний фонд України розглянув звернення позивача по суті та вжив заходів реагування, які призвели до поновлення прав позивача на пенсійне забезпечення; надіслав заявнику письмове повідомлення про результати розгляду.

Вирішуючи позовну вимогу щодо оскарження бездіяльності ПФУ щодо розгляду скарги суд враховує, що наявність затримки в часі при розгляді звернення в умовах воєнного стану не превалює над тим фактом, що остаточне рішення за скаргою було прийнято, а порушене у скарзі питання вирішено.

Оскільки на момент розгляду справи судом бездіяльність відповідача ПФУ припинилась шляхом прийняття відповідного розпорядження та надання відповіді, а саме право позивача не є порушеним (оскільки його скаргу фактично задоволено), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання бездіяльності ПФУ протиправною, оскільки такий спосіб захисту за даних обставин є невиправданим та не призведе до реального відновлення будь-яких прав позивача.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення суми 62 453 грн, яка включає самостійно розраховану ним заборгованість із виплат з 2024 року, компенсацію за Законом № 2050-III, інфляційні втрати та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від основної вимоги про визнання протиправною відмови та зобов`язання призначити пенсію з 17.06.2024. Оскільки судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зміни дати призначення пенсії на 17.06.2024, відповідно, відсутній і сам факт прострочення грошового зобов`язання за цей період.

Отже на момент розгляду справи права позивача на пенсійне забезпечення є поновленими самими відповідачами, оскільки пенсію призначено з 27.06.2025, стаж обраховано у розмірі, що перевищує мінімальний, а перші виплати заборгованості вже зараховані на його рахунок у лютому 2026 року.

Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішення про відмову, яке вже втратило чинність, та вимога про призначення пенсії з дати, коли для цього не було документальних підстав є неналежними та необґрунтованими.

Будь-які доводи позивача щодо розміру призначеної пенсії або незгоди з датою виплати у рішенні від 05.01.2026 мають бути предметом самостійного оскарження в межах нового спору, оскільки суд не може виходити за межі предмета розгляду чи здійснювати правосуддя щодо актів, які не є предметом позову.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пенсійного фонду України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 9; ЄДРПОУ 00035323), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, Україна, Житомирська обл., м. Житомир, вул. О. Ольжича, буд. 7 ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73000, Україна, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Крицак Валентини, буд. 6; ЄДРПОУ 21295057), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.