Ухвала суду № 137505443, 12.06.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1058/26 Провадження № 1-кс/304/447/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року м. Перечин

Слідча суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони ОСОБА_3 , подане на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 62026080100000502 від 26 січня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого,

про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

У С Т А Н О В И Л А:

Слідчий СВ відділення поліції № 1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_6 звернувся до слідчої судді з клопотанням, погодженим прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , поданим на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 62026080100000502 від 26 січня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 .

Клопотання мотивує тим, що 12 жовтня 2011 року ОСОБА_4 за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2011 року № 213 призначений на посаду заступника командира бойової машини навідника-оператора гірсько-піхотного відділення гірсько-піхотного взводу гірсько-піхотної роти військової частини НОМЕР_1 . Відтак з моменту зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_4 на військову службу за мобілізацією, на особливий період, тобто з 12 жовтня 2011 року останній набув статусу військовослужбовця особи, яка проходить військову службу за контрактом.

У подальшому, з 05 січня 2026 року сержант ОСОБА_4 з метою ухилитися від військової служби самовільно залишив місце служби в розташуванні військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 .

Так, Сержант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді командира господарчого відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 05 січня 2026 року самовільно залишив місце служби в розташуванні військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , та відсутній, без поважних причин, на військовій службі по теперішній час, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

Слідчий зазначає, що в подальшому 11 червня 2026 року, під час санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , було виявлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 та затримано у порядку ст. 615 КПК України.

Окрім того, за даним фактом, 14 травня 2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Підозра, оголошена ОСОБА_4 , обґрунтовується зібраними на стадії досудового розслідування доказами, а саме: матеріалами службового розслідування; протоколом затримання особи; повідомленням про підозру; протоколом допиту підозрюваного та протоколами допиту свідків.

Сторона обвинувачення вважає, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки, з врахуванням обставин вчинення злочину, ОСОБА_4 як підозрюваному у кримінальному провадженні, з метою запобігання можливого ухилення від досудового слідства, вчинення іншого тяжкого злочину, виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На даний час ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 10-ти років.

Що стосується, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то, на думку сторони обвинувачення, під час досудового розслідування встановлено їх наявність, а саме те, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Сторона обвинувачення вважає, що наявний ризики, передбачений ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, те, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а також продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки останній вже з 05 січня 2026 року був незаконно відсутній на військовій службі та переховувався від органів досудового розслідування та військової служби правопорядку по 11 червня 2026 року, тобто до моменту виявлення та затримання працівниками поліції.

Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо обвинувачення покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання;

- крім того, з обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 будучи особою, яка на підставі статутів Збройних Сил України, Присяги, взявши на себе зобов`язання знаходитися на території місця дислокації свого військового підрозділу або у місці, визначеному його командирами, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю, порушив ці зобов`язання. Вказане також має стати підставою для того аби визнати запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання таким, що не може бути застосований до особи, яка своєю поведінкою вже продемонструвала зневагу до уповноважених осіб Збройних Сил України, під чиїм контролем мав знаходитися як підлеглий їм військовослужбовець:

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний має мотив та можливість внаслідок звання та посади в Збройних Силах України, а також наявних у нього навичок та знань, вплинути на свідків. Які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення щодо останніх насильницьких дій;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризики втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може вжити заходів самостійно або через інших осіб до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження.

Крім того, підозрюваний, перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.

Разом з цим, вчиняти інші кримінальні правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний вчиняючи злочин, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати завдання, що потягне за собою перекладення його обов`язків на інших військовослужбовців, збільшення навантаження на них та посилення загрози їхньому життю. Такі дії ОСОБА_4 , вже є опосередкованим посяганням на життя та здоров`я інших військовослужбовців та фактичним висловленням байдужості до їх безпеки на користь власного страху. З огляду на це, а також те, що підозрюваному загрожує покарання до 10 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення останнім злочину, передбаченого ст. 408 КК України («Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу»).

Ініціатор клопотання вказує, що звертаючись з відповідним клопотанням, вони беруть до уваги, що підозрюваний не має захворювань, що включені до додатку № 13 «Перелік хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я № 1348/5/572 від 15.08.2014 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», тобто він є особою, яка не має протипоказань до утримання під вартою.

Вивченням особи підозрюваного, на даний час встановлено, що він працездатний, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає. Даних, які б вказували на неможливість застосування до підозрюваного вказаного запобіжного заходу, не встановлено.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, у сторони обвинувачення є всі підстави вважати, що особисте зобов`язання, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання вказаним ризикам порівняно із триманням під вартою, і не забезпечать виконання підозрюваним ОСОБА_4 , покладених на нього процесуальних обов`язків, що в подальшому може призвести до невиконання завдань кримінального судочинства.

Таким чином, слідчий просить застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

До початку судового засідання прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подане клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив щодо застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив у задоволенні такого відмовити. Проте у випадку якщо слідча суддя дійде до переконання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави, то просив визначити заставу в мінімальному розмірі.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.

Дослідивши клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , заслухавши думку учасників судового провадження, слідча суддя дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Крім цього, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Стосовно обґрунтованості підозри

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Слідча суддя враховує, що поняття обґрунтована підозра не визначене у національному законодавстві, але, зважаючи на вимоги, закріплені в статті 9 КПК України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд ураховує позиції Європейського суду з прав людини викладені в його рішеннях.

Так, у п. 32 справи «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom, Series А, № 182) від 30 серпня 1990 року зазначено, що обґрунтована підозра це коли існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов`язок розглядати обґрунтованість підозри, яка за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», 42310/04, § 219, 21 квітня 2011 року). Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27 листопада 1997 року, § 57). Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (п. 55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу. Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».

У судовому засіданні встановлено, що слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62026080100000502 від 26 січня 2026 року, за підозрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

11 червня 2026 року, під час санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , було виявлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 та затримано у порядку ст. 615 КПК України.

Окрім того, за даним фактом, 14 травня 2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Слідча суддя застосовує стандарт переконання (доведення) обґрунтованої підозри при обранні запобіжного заходу.

Обґрунтованість підозри про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, стверджується об`єктивними відомостями, які перевірені під час судового розгляду, та які спонукають неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Зокрема, обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_4 підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, а саме:

-копією матеріалів службового розслідування за фактом самовільного залишення місця тимчасового розташування підрозділу (без зброї) сержантом ОСОБА_4 з додатками;

-копією протоколу допиту свідка від 30 травня 2026 року;

-копією повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 14 травня 2026 року;

-копією протоколу обшуку від 11 червня 2026 року;

-копією протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 червня 2026 року;

-копією протоколу допиту підозрюваного від 11 червня 2026 року.

На думку слідчої судді, обґрунтованість підозри повинна бути визначена враховуючи положення ст. 94 КПК України, а саме, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Слідча суддя під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу обмежена у вирішенні того обсягу питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Встановлення наявності складу злочину на підставі зібраних у кримінальному провадженні доказів та їх оцінка з точки зору належності, достатності та допустимості здійснюється виключно на стадії судового розгляду.

Дослідивши в судовому засіданні надані органом досудового розслідування докази, слідча суддя дійшла висновку про те, що вони є такими, що обґрунтовують підозру ОСОБА_4 у інкримінованому йому злочині, оскільки надані слідчим докази свідчать, що останній міг вчинити правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

При цьому, слідча суддя звертає увагу на те, що вказані докази досліджувалися в судовому засіданні в межах розгляду клопотання про застосування обраного запобіжного заходу для оцінки обґрунтованості підозри та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Суд не досліджує зміст вказаних доказів для встановлення винуватості.

Стосовно наявності ризиків

При обранні запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 слідча суддя враховує такі ризики.

Так, ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Слідча суддя керується презумпцією невинуватості, але разом із цим ураховує можливість застосування реальної міри покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що дає можливість зробити висновок про те, що покарання за кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на такий строк може бути розцінена підозрюваним більш небезпечною, ніж переховування та втеча.

Слідча суддя констатує також наявність перестороги щодо можливості впливу ОСОБА_4 на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки свідки є військовослужбовцями тієї ж військової частини, з якими підозрюваний проходив службу, перебував у службових взаємовідносинах та підтримував особисті контакти, що створює реальну можливість впливу на них шляхом переконання, домовленостей або узгодження показань.

Ризик впливу на свідків з метою викривлення їх показань зберігається до моменту безпосереднього їх сприйняття у судовому засіданні під час судового розгляду, оскільки ст. 23 КПК України встановлює принцип безпосередності дослідження показань, за змістом якого суд досліджує докази безпосередньо і показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Відтак слідчий обґрунтовано встановив наявність ризику незаконного впливу на свідків, з чим погоджується і слідча суддя.

Крім того, особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. Тому для встановлення ризику впливу на свідків не є необхідним констатувати таку поведінку підозрюваного у минулому.

Разом із цим, ризик вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення стороною обвинувачення не доведено.

Відтак слідча суддя дійшла висновку, що прокурором доведено, а підозрюваним та стороною захисту не спростовано, що в цьому кримінальному провадженні з метою виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, є необхідним застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу.

За встановлених обставин слідча суддя вважає, що клопотання є обґрунтованим та доведеним прокурором у судовому засіданні, а застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою у цьому конкретному випадку відповідатиме його особі, обставинам вчиненого кримінального правопорушення і на початковому етапі досудового розслідування такий захід забезпечення кримінального провадження виправдовує втручання у право підозрюваного на особисту свободу та недоторканість.

Оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, слідча суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід уважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Крім того, вирішуючи питання щодо обрання запобіжного заходу, слідча суддя відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, докази про вчинення якого є вагомими, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні (позбавлення волі на строк до десяти років), стан його здоров`я, його вік, сімейний стан, а саме те, що він є розлученим, відсутність в нього утриманців. Разом із тим слідча суддя бере до уваги, що підозрюваний проходить військову службу з 2011 року, сумлінно виконував свої обов`язки, що підтверджується долученими до матеріалів клопотання нагородами та грамотами.

Отже, доводи захисника підозрюваного щодо його позитивної характеристики та сумлінної поведінки, підтверджені відповідними матеріалами, на думку слідчої судді, враховуються при вирішенні питання про запобіжний захід, однак самі по собі не є достатніми для спростування наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не впливають на загальний висновок про необхідність застосування запобіжного заходу.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 слід обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

У цьому випадку слідча суддя не вбачає підстав для застосування положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України щодо невизначення застави.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч. 3 ст. 183 КПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням обставин кримінального правопорушення, доведених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, майнового та сімейного стану підозрюваного, слідча суддя, вважає, що розмір застави може і має бути визначено на рівні, необхідному для забезпечення дієвості такого заходу забезпечення кримінального провадження, тому дійшла висновку про необхідність визначення підозрюваному застави в розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок. Такий розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Також такий розмір застави відповідає позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання порушувати покладені на неї процесуальні обов`язки. Слідча суддя вважає, що такий розмір застави є суттєвим для його майнового стану та небажаним для втрати, а відтак дієвим для виконання завдань цього кримінального провадження та запобігання встановленим ризикам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 177, 182, 183, 186, 193, 196, 197, 206, 309 КПК України, слідча суддя,

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання слідчого, погоджене прокурором, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 задовольнити частково.

Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 09 серпня 2026 року (включно), але в межах строку досудового розслідування.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Застава може бути внесена підозрюваним або заставодавцем у будь-який момент у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172, рахунок UA198201720355209001000018501, призначення платежу: застава № ухвали суду, П.І.Б. платника застави. Код ЄДРПОУ 26213408).

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд у залежності від стадії кримінального провадження.

З моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти у зв`язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України такі обов`язки:

-прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду за кожною вимогою;

-утримуватися від спілкування із свідками у кримінальному провадженні №62026080100000502;

-не відлучатися з населеного пункту, у якому проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду;

-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, у разі їх наявності.

Вказані обов`язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 строком на 2 місяці, який починається з моменту внесення застави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Вручити копію ухвали підозрюваному та прокурору негайно після її оголошення.

На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 17 червня 2026 року.

Слідча суддя:ОСОБА_1