Рішення № 137503687, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ справа №320/47376/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати у вигляді середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), яка полягає у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі (а саме постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 року у справі №640/25279/19) у період з 19.08.2022 по 18.08.2025, який включає період з 03.05.2024 по 14.08.2025, у який Відповідач протиправно не направляв ОСОБА_1 письмове повідомлення та належним чином завірених наказів Офісу Генерального прокурора від 03.05.2024 року № 761ц «Про поновлення на посаді» та від 03.05.2024 року № 762ц «Про визначення робочого місця» на актуальну адресу: АДРЕСА_1 , про яку Відповідачу було відомо ще з 10.12.2021 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення (постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 року у справі №640/25279/19) про поновлення на роботі за період з 19.08.2022 по 18.08.2025 року, виходячи з середньоденної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19, яка набрала законної сили з дати її прийняття, його поновлено в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відповідного відділу з 16.11.2019. Позивач вказує, що зазначене судове рішення в частині поновлення на посаді відповідно до вимог процесуального закону та трудового законодавства підлягало негайному виконанню, однак Офісом Генерального прокурора своєчасно виконано не було. На думку позивача, з 19.08.2022, тобто з наступного дня після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022, у відповідача виник обов`язок негайно та добровільно виконати судове рішення про поновлення його на роботі, видати відповідний наказ, повідомити його про це та забезпечити реальну можливість приступити до виконання посадових обов`язків. Позивач зазначає, що 22.08.2022 він звернувся до Офісу Генерального прокурора із письмовим зверненням щодо необхідності виконання судового рішення, у якому також повідомив актуальну адресу для листування: АДРЕСА_1 , та просив письмово повідомити його про виконання судового рішення. Позивач наголошує, що про зазначену адресу відповідачу було достовірно відомо ще з 10.12.2021, оскільки у межах справи №640/25279/19 ним подавалася заява про зміну адреси, копія якої була направлена Офісу Генерального прокурора та отримана останнім. Крім того, обізнаність відповідача про нову адресу підтверджується тим, що у вересні 2022 року Офіс Генерального прокурора направив позивачу лист саме на цю адресу. Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач тривалий час не виконував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022, а наказ Офісу Генерального прокурора від 03.05.2024 №761ц «Про поновлення на посаді» було видано лише 03.05.2024. Позивач вказує, що навіть після видання наказу від 03.05.2024 №761ц його не було належним чином повідомлено про поновлення на посаді, не направлено йому належним чином засвідчених копій наказів на актуальну адресу, не забезпечено фактичного доступу до робочого місця та не надано можливості виконувати посадові обов`язки. Позивач зазначає, що про існування наказу Офісу Генерального прокурора від 03.05.2024 №761ц «Про поновлення на посаді» та наказу від 03.05.2024 №762ц «Про визначення робочого місця» він дізнався лише 15.08.2025 з відповіді Офісу Генерального прокурора на його запит, а фактично був ознайомлений із зазначеними наказами лише 19.08.2025. Також позивач вказує, що лише 19.08.2025 йому було забезпечено фактичний доступ до робочого місця, оформлено персональну електронну перепустку, надано можливість потрапити до адміністративного приміщення та приступити до виконання посадових обов`язків. З цієї ж дати, за твердженням позивача, відповідач почав нараховувати йому заробітну плату. У зв`язку з цим позивач вважає, що затримка виконання судового рішення про поновлення на роботі тривала з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно, тобто до дня, що передував фактичному допуску до роботи, а тому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/47376/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №320/47376/25 у частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), яка полягає у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі (а саме постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 року у справі №640/25279/19) у період з 19.08.2022 по 18.08.2025, який включає період з 03.05.2024 по 14.08.2025, у який Відповідач протиправно не направляв ОСОБА_1 письмове повідомлення та належним чином завірених наказів Офісу Генерального прокурора від 03.05.2024 року № 761ц «Про поновлення на посаді» та від 03.05.2024 року № 762ц «Про визначення робочого місця» на актуальну адресу: АДРЕСА_1 , про яку Відповідачу було відомо ще з 10.12.2021 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 в іншій частині позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №320/47492/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В матеріалах справи наявні:

-відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову та зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 позивача поновлено на посаді, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2019 по 18.08.2022. Водночас відповідач посилається на те, що для виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі має значення не лише сам факт ухвалення судового рішення, а й поведінка працівника, зокрема вчинення ним дій, спрямованих на виконання такого рішення. Відповідач вказує, що позивач не подав заяву про поновлення на посаді, не звернувся своєчасно до органів державної виконавчої служби, не надав доказів відмови роботодавця виконати судове рішення чи наявності умислу відповідача на невиконання такого рішення. Крім того, відповідач зазначає, що кадровим підрозділом Офісу Генерального прокурора вживалися заходи щодо виконання судового рішення, зокрема, направлялися листи позивачу про необхідність прибути до Офісу Генерального прокурора для вирішення питання щодо поновлення на посаді. Також відповідач посилається на те, що наказом Генерального прокурора від 03.05.2024 №761ц скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 12.11.2019 №1405ц про звільнення позивача та поновлено його на посаді з 16.11.2019. Відповідач зазначає, що 03.05.2024 працівником кадрового підрозділу було здійснено телефонний дзвінок позивачу з метою повідомлення про необхідність прибути до Офісу Генерального прокурора для ознайомлення з наказом про поновлення на посаді, однак абонент не відповів, про що складено відповідний акт. Крім того, відповідач вказує, що листами від 06.05.2024, 30.09.2024 та 24.12.2024 позивача повідомляли про поновлення на посаді та можливість ознайомитися з відповідним наказом у кадровому підрозділі Офісу Генерального прокурора, однак ці листи були повернуті відправнику за закінченням строку зберігання. Відповідач вважає, що належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі є видання відповідного наказу роботодавцем. Оскільки наказ про поновлення позивача на посаді було видано 03.05.2024, відповідач вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за період після видання такого наказу.

-відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач не погоджується із запереченнями відповідача та вказує, що відповідач помилково пов`язує право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду із необхідністю подання працівником заяви про поновлення або звернення до органів державної виконавчої служби. Позивач зазначає, що відповідно до статей 235, 236 КЗпП України рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, а середній заробіток за час затримки виконання такого рішення підлягає виплаті у зв`язку із самим фактом затримки його виконання. Щодо акту від 03.05.2024 про здійснення телефонного дзвінка позивач зазначає, що він не отримував жодних дзвінків, SMS-повідомлень чи інших повідомлень від відповідача або його працівників у період з жовтня 2022 року по липень 2025 року. Крім того, відповідач не надав належних доказів здійснення такого дзвінка, з`єднання з абонентом, доставки SMS-повідомлення або фактичного ознайомлення позивача з наказом. Позивач також зазначає, що сам акт від 03.05.2024 фактично підтверджує, що телефонне з`єднання не відбулося, позивач не відповів, а отже не був повідомлений про видання наказу про поновлення на посаді. Крім того, позивач вказує, що навіть після видання наказів від 03.05.2024 №761ц та №762ц йому не було забезпечено фактичного доступу до роботи. Лише 19.08.2025 він був ознайомлений із зазначеними наказами, отримав доступ до робочого місця, відповідну перепустку та можливість виконувати посадові обов`язки.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури та наказом Генеральної прокуратури України від 12.11.2019 №1405ц, був звільнений з посади прокурора відповідного відділу Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15.11.2019.

Не погоджуючись із зазначеним звільненням, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2021 у справі №640/25279/19 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Зокрема, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №1 від 04.11.2019 №222, визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 12.11.2019 №1405ц про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивача в Генеральній прокуратурі України на попередній посаді з 16.11.2019 та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2019 по 18.08.2022.

Зазначена постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 18.08.2022 та в частині поновлення позивача на посаді підлягала негайному виконанню.

Постановою Верховного Суду від 22.06.2023 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 залишено без змін.

Після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 позивач 22.08.2022 звернувся до Офісу Генерального прокурора із письмовим зверненням щодо необхідності виконання судового рішення, у якому зазначив актуальну адресу для листування та просив повідомити його про виконання рішення суду.

03.05.2024 Офісом Генерального прокурора видано наказ №761ц, яким скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 12.11.2019 №1405ц про звільнення позивача та поновлено його на посаді з 16.11.2019.

Того ж дня видано наказ №762ц «Про визначення робочого місця».

Позивач дізнався про існування наказів від 03.05.2024 лише 15.08.2025 з відповіді Офісу Генерального прокурора на його запит, а фактично був ознайомлений з ними лише 19.08.2025.

19.08.2025 позивачу було забезпечено фактичний доступ до робочого місця, надано можливість потрапити до адміністративного приміщення Офісу Генерального прокурора та приступити до виконання посадових обов`язків.

З цієї ж дати відповідач почав нараховувати позивачу заробітну плату.

Вважаючи, що Офіс Генерального прокурора допустив затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства та складовою права особи на ефективний судовий захист. Судове рішення, яке набрало законної сили, не може залишатися формальним актом, а має бути реально виконане суб`єктом, на якого таким рішенням покладено відповідний обов`язок.

Згідно з частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 370 КАС України передбачено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За правилами пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини другої статті 371 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Отже, рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби має особливий режим виконання воно підлягає негайному виконанню, тобто без очікування вчинення працівником будь-яких додаткових дій, спрямованих на підтвердження наміру поновитися на роботі.

У силу частини першої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно з частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 373 КАС України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Разом з тим положення КАС України щодо можливості примусового виконання судового рішення не змінюють правової природи рішення про поновлення на посаді як такого, що підлягає негайному виконанню, та не звільняють роботодавця від обов`язку добровільно виконати таке рішення.

Тобто звернення працівника до органів державної виконавчої служби є способом примусового виконання судового рішення у разі його невиконання боржником, однак не є умовою виникнення у роботодавця обов`язку виконати судове рішення про поновлення на роботі та не є передумовою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною восьмою статті 235 КЗпП України встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що обов`язок роботодавця поновити незаконно звільненого працівника виникає безпосередньо з моменту ухвалення судового рішення, яке підлягає негайному виконанню, незалежно від того, чи набрало таке рішення законної сили у повному обсязі, якщо законом або судовим рішенням передбачено його негайне виконання в частині поновлення.

Негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі передбачає не лише формальне прийняття відповідного розпорядчого акта, а й вчинення роботодавцем усіх необхідних дій, які забезпечують фактичне відновлення становища працівника, що існувало до незаконного звільнення, зокрема належне повідомлення працівника про поновлення, визначення робочого місця, забезпечення доступу до роботи та створення реальної можливості виконувати трудові чи службові обов`язки.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу статті 236 КЗпП України вбачається, що підставою для виплати середнього заробітку є саме факт затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Закон не ставить право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення у залежність від вини роботодавця, причин невиконання рішення, подання працівником додаткової заяви про поновлення або відкриття виконавчого провадження.

Середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі має компенсаційно-гарантійний характер і спрямований на відновлення майнового становища працівника, який унаслідок несвоєчасного виконання судового рішення був позбавлений можливості виконувати роботу та отримувати заробітну плату.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України суд має встановити: наявність рішення суду про поновлення працівника на роботі; дату, з якої таке рішення підлягало виконанню; факт несвоєчасного виконання рішення; період затримки виконання; дату фактичного виконання рішення; розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню за встановлений період.

При цьому для правильного визначення періоду затримки суд має оцінити не лише дату видання роботодавцем наказу про поновлення, а й те, чи створив такий наказ реальну можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків. Формальне видання наказу без належного повідомлення працівника, без визначення робочого місця та без фактичного допуску до роботи не може вважатися повним і належним виконанням судового рішення, якщо внаслідок таких обставин працівник фактично був позбавлений можливості виконувати роботу.

Водночас суд враховує, що за змістом статті 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний, зокрема, визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, проінформувати про права та обов`язки, умови праці, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші умови, необхідні для фактичного виконання роботи. У контексті спору про затримку виконання рішення про поновлення на роботі зазначені обов`язки мають значення для оцінки того, чи було судове рішення виконано реально, а не лише формально.

Розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім випадків, прямо визначених цим Порядком, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

Отже, у цій справі для визначення суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення підлягають встановленню два показники: середньоденний заробіток позивача, обчислений відповідно до Порядку №100, та кількість робочих днів у періоді затримки виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Хоча у цій справі після вирішення судом питання щодо відкриття провадження предметом розгляду є саме вимога майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, оцінка обставин щодо своєчасності та належності виконання відповідачем постанови суду про поновлення на посаді є необхідною для вирішення питання про наявність підстав для застосування статті 236 КЗпП України та визначення періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, під час вирішення цієї справи суд перевіряє наявність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19, визначає період такої затримки та здійснює розрахунок належної до стягнення суми відповідно до статті 236 КЗпП України і Порядку №100.

Судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 ОСОБА_1 поновлено в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відповідного відділу з 16.11.2019.

Зазначена постанова набрала законної сили 18.08.2022 та в частині поновлення позивача на посаді підлягала негайному виконанню.

Отже, з моменту ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у відповідача виник обов`язок невідкладно виконати судове рішення в частині поновлення позивача на посаді, а саме видати відповідний наказ, належним чином повідомити позивача про поновлення та забезпечити йому реальну можливість приступити до виконання посадових обов`язків.

Проте наказ Офісу Генерального прокурора від 03.05.2024 №761ц «Про поновлення на посаді» було видано лише 03.05.2024, тобто майже через один рік і дев`ять місяців після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022.

Вказане саме по собі свідчить про наявність затримки виконання судового рішення у період з 19.08.2022 по 02.05.2024 включно.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не подав заяву про поновлення на посаді та не звернувся своєчасно до органів державної виконавчої служби, оскільки такі доводи суперечать змісту статей 235, 236 КЗпП України та правовим висновкам Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 зазначено, що приписи КЗпП України не містять застережень про те, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б указували на його бажання поновитися на роботі.

У постанові Верховного Суду від 24.09.2021 у справі №640/755/19 зазначено, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком, який не є похідним від дій особи, поновленої на роботі, зокрема, подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження.

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 05.12.2024 у справі №360/4354/21, у якій Верховний Суд, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання; відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його виконання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

У постанові Верховного Суду від 26.12.2024 у справі №120/14435/21-а також зазначено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі є державною гарантією, право на яку виникає у працівника, незаконно позбавленого можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, а закон пов`язує таку виплату саме з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, обов`язок відповідача виконати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 не залежав від подання позивачем заяви про поновлення, звернення до державного виконавця чи вчинення будь-яких інших додаткових дій.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач не був пасивним у питанні виконання судового рішення, оскільки 22.08.2022 звернувся до Офісу Генерального прокурора із письмовим зверненням щодо необхідності виконання судового рішення та повідомив актуальну адресу для листування.

Суд також враховує, що відповідачу була достовірно відома актуальна адреса позивача: АДРЕСА_1 .

Зокрема, про зазначену адресу відповідач був повідомлений ще у грудні 2021 року шляхом направлення йому заяви позивача про зміну адреси. Крім того, відповідач у 2022 році сам направляв кореспонденцію позивачу на цю адресу, що свідчить про обізнаність Офісу Генерального прокурора щодо актуальної адреси позивача.

Незважаючи на це, листи від 06.05.2024, 30.09.2024 та 24.12.2024, на які посилається відповідач як на докази повідомлення позивача про поновлення на посаді, були направлені на стару адресу позивача, яка вже не була актуальною.

За таких обставин суд вважає, що повернення зазначених листів за закінченням строку зберігання не може свідчити про належне повідомлення позивача про видання наказу про поновлення на посаді та не може покладатися у провину позивачу.

Суд також критично оцінює посилання відповідача на акт від 03.05.2024 про здійснення телефонного дзвінка позивачу.

Із самого змісту зазначеного акта вбачається, що абонент не відповів на телефонний дзвінок. Отже, цей акт не підтверджує факту реального повідомлення позивача про видання наказу про поновлення на посаді.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач отримав телефонне повідомлення, SMS-повідомлення або будь-яке інше повідомлення про поновлення на посаді.

Відтак, суд доходить висновку, що після видання наказу від 03.05.2024 №761ц відповідач не вжив належних заходів для доведення цього наказу до відома позивача та забезпечення йому реальної можливості приступити до виконання посадових обов`язків.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.02.2025 у справі №380/25725/23, відповідно до якого належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником або уповноваженим ним органом наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Разом із тим наведений висновок Верховного Суду не може тлумачитися формально та відокремлено від фактичної можливості працівника приступити до роботи.

Із постанови Верховного Суду від 13.02.2025 у справі №380/25725/23 випливає, що належним виконанням рішення є не будь-яке формальне видання наказу, а саме таке видання наказу, яке створює працівнику реальну можливість приступити до виконання попередніх обов`язків.

У цій справі судом встановлено, що наказ від 03.05.2024 №761ц хоча і був формально виданий, однак не був належним чином доведений до відома позивача, не супроводжувався фактичним допуском позивача до роботи, не забезпечував йому доступу до адміністративного приміщення та робочого місця і не створив реальної можливості виконувати посадові обов`язки.

Отже, у спірних правовідносинах видання наказу від 03.05.2024 №761ц саме по собі не може вважатися належним та повним виконанням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у частині поновлення позивача на посаді.

Суд розмежовує два періоди затримки виконання судового рішення.

Перший період з 19.08.2022 по 02.05.2024 включно. У цей період судове рішення про поновлення позивача на посаді взагалі не було виконано, оскільки відповідач не видав наказ про поновлення позивача на посаді. Така бездіяльність прямо суперечить вимогам частини восьмої статті 235 КЗпП України, пункту 3 частини першої статті 371 КАС України та статті 129-1 Конституції України.

Другий період з 03.05.2024 по 18.08.2025 включно. У цей період наказ про поновлення формально був виданий, однак позивача не було належним чином повідомлено про його існування, копії наказів не були направлені на актуальну адресу, позивач не був ознайомлений з наказами, йому не було забезпечено доступ до робочого місця та фактичну можливість виконувати посадові обов`язки.

Таким чином, у період з 03.05.2024 по 18.08.2025 судове рішення також не було виконано належним чином, оскільки формальне видання наказу не призвело до реального відновлення порушеного права позивача на працю.

Суд бере до уваги, що фактичне ознайомлення позивача з наказами Офісу Генерального прокурора від 03.05.2024 №761ц та №762ц відбулося лише 19.08.2025.

Також саме 19.08.2025 позивачу було забезпечено доступ до робочого місця та можливість приступити до виконання посадових обов`язків, а відповідач почав нараховувати йому заробітну плату.

За таких обставин суд доходить висновку, що фактичне виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у частині поновлення позивача на посаді відбулося лише 19.08.2025.

Відповідно, період затримки виконання судового рішення, який підлягає оцінці в межах цієї справи, тривав з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно.

Доводи відповідача про те, що позивач не з`являвся до Офісу Генерального прокурора для вирішення питання про поновлення на посаді, суд оцінює критично, оскільки працівника не було належним чином повідомлено про видання наказу.

Суд також враховує, що відповідач є державним органом, на який покладено обов`язок діяти сумлінно, послідовно, добросовісно та у спосіб, що забезпечує реальне виконання судового рішення. Направлення листів на неактуальну адресу, за наявності у відповідача достовірних відомостей про актуальну адресу позивача, не може вважатися належним виконанням такого обов`язку.

В матеріалах справи міститься довідка Офісу Генерального прокурора від 22.10.2025 №21-637зп, видана за підписом заступника начальника Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Аліни Білінської, відповідно до якої середня заробітна плата ОСОБА_1 , обчислена виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню 15.11.2019, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, становить 34 971,90 грн, із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1 626,60 грн.

З довідки вбачається, що за вересень 2019 року позивачем відпрацьовано 16 днів із заробітною платою 26 705,74 грн, за жовтень 2019 року 14 днів із заробітною платою 22 092,31 грн, усього 30 робочих днів та 48 798,05 грн заробітку, що враховується для розрахунку середньоденної заробітної плати.

Враховуючи зазначену довідку, суд здійснює розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення виходячи із середньоденного заробітку 1 626,60 грн та кількості робочих днів у періоді з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно, яка становить 782 робочі дні.

Отже, середній заробіток за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 становить 1 272 001,20 грн: 1 626,60 грн Ч 782 робочі дні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Офіс Генерального прокурора допустив затримку виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 в частині поновлення позивача на посаді за весь заявлений період з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно.

Оскільки стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 за період з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно у розмірі 1 272 001,20 грн, з відрахуванням при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Інші доводи сторін висновків суду по суті спору не змінюють.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, позов підлягає задоволенню у обраний судом спосіб.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 у даній справі позивачу було відстрочено сплату судового збору за подання даного адміністративного позову до ухвалення судом рішення у справі.

Зазначена відстрочка була надана судом з огляду на неможливість визначення на момент відкриття провадження у справі точної ціни позову, оскільки для встановлення розміру заявлених до стягнення сум судом було витребувано у відповідача довідку про середню заробітну плату позивача, обчислену виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить один відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як встановлено судом під час розгляду справи, розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 1 272 001 грн 20 коп.

Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з даним позовом, становить 1 відсоток ціни позову, тобто: 1 272 001,20 грн Ч 1 % = 12 720,01 грн.

З огляду на те, що позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, а за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню судом під час ухвалення цього рішення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Враховуючи повне задоволення позовних вимог, а також те, що сплата судового збору була відстрочена до ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення судового збору в сумі 12 720 грн 01 коп. з Офісу Генерального прокурора на користь Державної судової адміністрації України.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати у вигляді середнього заробітку, задовольнити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №640/25279/19 за період з 19.08.2022 по 18.08.2025 включно у розмірі 1 272 001,20 грн, з відрахуванням при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь Державної судової адміністрації України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 720,01 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.