Рішення № 137502417, 18.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокуСправа №160/6953/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Україна, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, Україна, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Гоголя, будинок 34, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

23.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.12.2025 року реєстраційний номер 164450005441 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи: - з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 ; - з 24.07.1989 р. до 15.08.1992 р. на посаді бухгалтера в центральній бухгалтерії колгоспу ім. Крейсера «Аврора» Нікопольського району; - здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07.06.2025 року (дата призначення пенсії) перерахунок та виплату пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. - на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 та з 24.07.1989 р. до 15.08.1992 р. на посаді бухгалтера в центральній бухгалтерії колгоспу ім. Крейсера «Аврора» Нікопольського району, з урахуванням раніше проведених платежів.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу, наказу про звільнення з роботи, відсутність підтверджуючої довідки про даний період роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Відтак, як зазначає позивач, пенсійний орган відмовляючи у зарахуванні трудового стажу, не врахував тієї обставини, що визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 відкрито провадження у справі № 160/6953/26 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

09.04.2026 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи в колгоспі, є трудова книжка колгоспника, яка ведеться на кожного працюючого члена колгоспу. Для підтвердження стажу роботи в колгоспі приймаються також довідки, видані правлінням колгоспу. В довідці вказується, з якого року колгоспник є членом колгоспу і скільки років працював в колгоспі. Крім цього, для підтвердження стажу роботи в колгоспі приймаються довідки архівних установ. Стаж роботи в колгоспі до 01 січня 1965 року зараховується до стажу роботи незалежно від кількості вироблених трудоднів. У разі відсутності документів про наявний стаж роботи в колгоспі до 1965 року і неможливості отримання її у зв`язку з відсутністю архівних даних стаж встановлюється на підставі показань двох або більше свідків. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто, якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки. В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю. Якщо кількість вихододнів в періоді = 305 і більше, то до страхового стажу зараховується один рік. За результатом розгляду матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 та доданих до заяви документів встановлено, що до стажу не зараховано період роботи з 15.11.1987 по 03.02.1995, оскільки відсутня трудова книжка колгоспника, архівна довідка про відпрацьовані вихододні та реорганізацію колгоспу. Таким чином, у зв`язку з відсутністю документального підтвердження участі Позивачки в громадському господарстві Головним управлінням прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 05.12.2025 № 164450005441.

13.04.2026 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в яких підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

14.04.2026 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду пояснення до позовної заяви.

В обґрунтування пояснень зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення про відмову в призначенні пенсії № 164450005441 від 05.12.2025 не приймало, заяву від 28.11.2025 про по суті не розглядало.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на 30 днів.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та з 07.06.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії від 28.11.2025.

Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.12.2025 № 164450005441 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, з огляду на те, що за результатом розгляду матеріалів пенсійної справи та доданих до заяви документів, встановлено, що до стажу не враховано період з 15.11.1987 по 03.02.1995, оскільки відсутня трудова книжка колгоспника, архівна довідка про відпрацьовані вихододні та реорганізацію колгоспу.

Не погоджуючись із такими діями пенсійного органу, позивач і звернувся до суду із даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. В довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Суд вказує, що доводи пенсійного органу про не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, обґрунтовуються тим, що до стажу не зараховано період роботи з 15.11.1987 по 03.02.1995, оскільки відсутня трудова книжка колгоспника, архівна довідка про відпрацьовані вихододні та реорганізацію колгоспу.

Крім того, як встановлено судом, в матеріалах справи міститься довідка РС-право, в якій відсутні відомості щодо стажу позивача за період з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 ; з 24.07.1989 р. до 15.08.1992 р. на посаді бухгалтера в центральній бухгалтерії колгоспу ім. Крейсера «Аврора» Нікопольського району.

Враховуючи викладене, суд зазначає про таке.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підставі трудової книжки колгоспника, суд зазначає про таке.

Суд зазначає, що після набрання чинності з 01 квітня 1972 року КЗпП в 1973-1975, 06 вересня 1973 року було прийнято спільну постанову № 656 Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки працівників та службовців». Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 г. № 162 була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях. 21 квітня 1975 року було прийнято постанову № 310 Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників».

Відтак, особи, що працювали в колгоспах, мали свій окремий вид трудової книжки -трудову книжку колгоспника.

Відповідно до п.п. 1,2,5 Постанови Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників» від 21 квітня 1975 року № 31, Трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

В трудову книжку колгоспника, зокрема, вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження; освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі, прийом в члени колгоспу припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудового внеску в суспільному господарстві, його виконання; відомості про нагороди та заохочення, та інші.

Відтак, відповідно до вимог вказаної Постанови відомості про трудову участь, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудового внеску в суспільному господарстві, його виконання вносяться до трудової книжки колгоспника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Згідно пункту 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки колгоспника покладається на підприємство, відтак, неможливість пенсійного органу ідентифікувати номери та дати документів на підставі яких були внесені записи; відсутність підпису та печатки відповідальної особи або не зазначення по-батькові позивача у архівній довідці підприємства не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що незарахування спірного періоду до страхового стажу суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У цьому випадку суд звертає увагу, що записи про трудову діяльність в трудовій книжці колгоспника зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим не зазначення відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах: зайнятість повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці, характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, Найменування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України або їх номери, куди включаються ці періоди роботи, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до пільгового стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.

Водночас, суд зауважує, що за спірний період трудова книжка колгоспника НОМЕР_3 від 20.03.1989 містить записи про трудову діяльність позивача, починаючи з 1987 року.

Суд дослідивши зміст трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 20.03.1989 вказує, що остання не містить записів, що позивач у період з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. працювала на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 , а також не містить записів, що позивач у період з 24.07.1989 р. до 15.08.1992 р. працювала на посаді бухгалтера в центральній бухгалтерії колгоспу ім. Крейсера «Аврора» Нікопольського району.

Також, в матеріалах справи міститься трудова книжка НОМЕР_4 від 23.06.1983, згідно якої підтверджено лише період роботи позивача з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Будь-які інші докази, що наявні в матеріалах справи не підтверджують періоду роботи позивача з 24.07.1989 р. до 15.08.1992 р. на посаді бухгалтера в центральній бухгалтерії колгоспу ім. Крейсера «Аврора» Нікопольського району.

Таким чином, враховуючи викладені обставини суд доходить до висновку, що пенсійним органом протиправно не враховано до страхового стажу позивача період роботи з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

В силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.

Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 заявою про перерахунок пенсії від 28.11.2025 та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Україна, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, Україна, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Гоголя, будинок 34, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.12.2025 року реєстраційний номер 164450005441 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 14.10.1985р. до 23.07.1986р. на посаді рахівника речової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 заявою про перерахунок пенсії від 28.11.2025 та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків суду по цій справі.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Україна, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко