Рішення № 137499957, 17.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/9285/26

пр. № 2/759/9036/26

17 червня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Олійникової Н.О.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2026 до суду надійшов вказаний позов, який подано через підсистему "Електронний суд", в якому позивач просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. В обгрунтування позову позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі з ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_5 . 16.03.2023 р. шлюб між сторонами було розірвано та досягнуто усної домовленості, що дочка буде проживати з матір`ю. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо утримання дитини, ОСОБА_1 у 2025 році подано позовну заяву до суду про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання спільної малолітньої доньки, який було задоволено повністю рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19.12.2025 справа № 759/19837/25. Серед іншого в ході розгляду справи судом встановлено факт, що малолітня ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, а відповідач ОСОБА_3 не надає належну матеріальну допомогу, що викладено в описовій частині самого рішення суду. З моменту розірвання шлюбу у 2023 році та по теперішній час малолітня дитина - ОСОБА_4 проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ЖК СЕРВІС ЦЕНТР» від 25.03.2026 № 45, витягами з реєстру територіальної громади від 05.02.2026 № 2026/001914285, № 2026/00114296. Позивач самостійно та одноосібно займається вихованням, навчанням, належним розвитком, матеріальним забезпеченням дитини, лікуванням, забезпечує належне дозвілля, тісне родинне спілкування, що підтверджується квитанціями про оплату взуття, одягу та іграшок, оплату послуг з гімнастики, лікування, послуг з дошкільної освіти. Позивачем належним чином здійснюється забезпечення надання медичної допомоги малолітній ОСОБА_4 , що підтверджується листками непрацездатності, виписками та консультативними висновками ТОВ «Медичний центр «Добробут-поліклініка» (додатки №№ 18, 19, 20). Також, позивачем 15.05.2025 укладено поліси про страхування життя та здоров`я малолітньої ОСОБА_4 № 001410/1225/0001745 із ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» та № DNHONS-254F4F8 із ПрАТ «МетЛайф». На підставі наведеного позивач просила позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 13.04.2026 р. вказаний позов залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

17.04.202 р. до суду від представника надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що вимоги ухвали суду виконано.

Ухвалою судді від 20.04.2026 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

05.05.2026 р. до суду від відповідача надійшла заява про визнання позову та 26.05.2026 до суду від відповідача надійшла заява про часткове визнання позову лише в частині встановлення факту перебування дитини на утриманні матері.

12.05.2026 р. до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення.

Ухвалою суду від 26.05.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали та просили їх задовольнити з підстав викладених в позові.

В судове засідання інші учасники процесу не з`явились, в поданих раніше до суду заявах, просили суд розглядати справу за їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та встановивши відповідні до них правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 024.02.2018 по 16.03.2023.

У сторін по справі є дитина, а саме: дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19.12.2025 справа № 759/19837/25. з відповідача на кристь позивача стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту розірвання шлюбу у 2023 році та по теперішній час малолітня дитина - ОСОБА_4 проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ЖК СЕРВІС ЦЕНТР» від 25.03.2026 № 45, витягами з реєстру територіальної громади від 05.02.2026 №№ 2026/001914285, 2026/00114296

Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 02.03.2026 Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації малолітня ОСОБА_4 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 , для дитини створені належні умови проживання, навчання та відпочинку та ігор. До школи, лікаря та на гурток дитину водить матір, батько участі у вихованні дитини не приймає.

Відповідно до довідки загально-освітнього навчального закладу Гімназія «МІЛЕНІУМ» № 318 м. Києва від 01.04.2026 № 187 малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 1-В класі зазначеного освітнього закладу та протягом 2025-2026 років батько не брав участі у вихованні дитини (не спілкувався з учителями, не забирав дитину додому, не відвідував батьківські зустрічі). У період з 01.04.2024 до початку навчального року 2025 року відвідувала приватний дошкільний навчальний заклад ФОП ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_3», оплату послуг якого здійснювала позивач самостійно, що підтверджується довідкою від 01.04.2026 № 1 та договором № 24-04-01 від 01.04.2024. Також, малолітня ОСОБА_5 відвідує гурток з гімнастики, на який її водить позивач та відповідно оплачує заняття, що підтверджується довідкою Дитячо-юнацької спортивної школи № 5 в м. Києві від 26.03.2026 № 09 та випискою з банківської картки позивача про систематичну оплату занять.

Крім того, позивач має договір від 22.04.2024 із ОСОБА_7 , щодо надання послуг із піклування про малолітню ОСОБА_4 щоденно у період з 19:00 по 21:30 на час зайнятості матері на службі.

Відповідач - батько ОСОБА_3 проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 з новою родиною у складі дружини та новонародженої дитини та проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ЗСУ. Відповідно до довідки про проходження військової служби ОСОБА_1 з 24.05.2016 проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом на різних посадах офіцерського складу в Міністерстві оборони України по теперішній час. Останнє місце проходження служби на посаді заступника директора департаменту - начальника управління регіонального співробітництва Департаменту міжнародного оборонного співробітництва Міністерства оборони України (наказ № 709 від 30.05.2025), тобто службу проходила в м. Києві із достатньою можливістю піклування та виховання дитини. Однак, наказом Міністра оборони України по особовому складу від 03.02.2026 № 85 ОСОБА_1 звільнено із вищевказаної посади та зараховано у розпорядження Міністерства оборони України до призначення на нову посаду у Збройних Силах України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із агресією рф в Україні введено воєнний стан, який триває відповідно до Указів Президента України про його продовження. Указом Президента України оголошено від 24.02.2022 № 65/2022 оголошено загальну мобілізацію, дія якого продовжено по теперішній час відповідними Указами Президента. Відповідно до п. 3 Контракту ОСОБА_1 про проходження служби останній є строковим та укладений до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Як заначила позивач у зв`язку із зміною життєвих обставин, ускладнення можливості повноцінного самостійного виховання малолітньої дитини, довготривалим продовженням агресії рф про України, з метою належного забезпечення інтересів та прав малолітньої ОСОБА_4 щодо її належного розвитку, проживання та навчання, отримання піклування, тепла і любові позивачем прийнято рішення про звільнення від проходження військової служби за сімейними обставинами. Так, ОСОБА_1 09.02.2026 подано рапорт щодо звільнення з військової служби на підставі пункту «ґ» пункту 3 частини 12 Закону № 2233-XII.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки і піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема главою 4 розділу 1 розділу 2 Цивільного Кодексу України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою (ст.31 ЦК України), а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою (ст.32 ЦК України).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України).

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч.3 ст. 29 ЦК України).

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.2 ст. 29 ЦК України).

Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.

Таким чином, у разі спору, місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями статті 29 ЦК України.

Аналогічні висновки неодноразово було висловлено Верховним Судом у постановах від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц, від 28.01.2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 28.09.2022 року у справі № 686/18140/21-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Положеннями ст. 33 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно вимог ч.ч.1-2 ст.155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Із системного тлумачення принципів 2, 6 Декларації прав дитини 1959 року, ст. ст. 3, 9 Конвенції про права дитини 1989 року, ст. ст. 141, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Таким чином, з урахуванням наведених положень закону та встановлених судом обставин тривалості проживання дочки з матір`ю, визначення місця проживання дитини з нею буде відповідає першочерговому врахуванню інтересів дитини.

Суд також враховує, що при визначенні місця проживання дитини з матір`ю не відбудеться примусової зміни місця проживання дитини. Зокрема, доказів того, що мати якимось чином перешкоджає батькові спілкуватись з дитиною та вчиняє якісь перешкоди для зустрічі з дитиною в процесі розгляду справи не здобуто та відповідачем або його представником суду не надано. Також суд враховує вік дитини (повних 7 років), її вікові особливості та потреби, тривалість проживання з матір`ю, міцну емоційну прив`язаність до неї.

Оцінивши зібрані у справі докази, з огляду на встановлені обставини та вищенаведені положення національного та міжнародного сімейного законодавства, суд вбачає підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.

Що стосується вимог про встановлення факту слід зазначити наступне.

Пунктом 2 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", де зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Наведеними у цій заяві обставинами підтверджують, що факт, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав заявника, як батька.

Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.

Відповідно до статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із положеннями статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Судом встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ЖК СЕРВІС ЦЕНТР» від 25.03.2026 № 45.

Встановлено, що батько дитини, відповідач по справі, ОСОБА_3 проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 з новою родиною та проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ЗСУ, тобто фактично весь час займається новою родиною та не приймає участі у вихованні спільної із ОСОБА_1 дитини. Протилежного суду не надано.

При цьому, судом встановлено, що відповідач не заперечує факту перебування на утриманні та вихованні з матір`ю спільної дитини.

Судом встановлено та визнано відповідачем те, що малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з своєю матірю, позивачем по справі, яка створила всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над нею доглядає та піклується про її стан здоров`я, утримує її матеріально.

Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні чи суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та зважаючи на те, що від встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років позивачем залежить виникнення права на звільнення з військової служби на підставі пункту «ґ» пункту 3 частини 12 Закону № 2233-XII , з огляду на той факт, що відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі, заява в цій частині підлягає задоволенню. Питання судових витрат позивач залишив за собою.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 8, 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства", ст.ст. 141, 153, 155, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 29, 30, 31, 32 ЦК України, ст. ст. 5, 81, 84, 259, 263-265, 315, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , - малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя : Бабич Н.Д.