Рішення № 137499955, 18.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8504/26

пр. № 2-а/759/144/26

18 червня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши адміністративну справу в спрощеному провадженні (без виклику сторін) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києвві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та скасування арешту,-

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 р. до суду надійшов вказаний позов.

Обгрунтовуючи позов, позивачем зазначено, що він дізнався про відкритя виконавчого провадження НОМЕР_1 у застосунку "Дія". Виконавче провадження було відкрито на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 5064 від 23.09.2025 р. про накладення адміністративного стягнення. На переконання позивача виконавче провадження відкрито після того, як строк пред`явлення вказаної постанови до виконання закінчився, тобто сплив строк пред`явлення постанови до виконаня, а тому остання не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 14.04.2026 вказаний позов залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

20.04.2026 р. до суду від представника надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що вимоги ухвали суду виконано.

Ухвалою суду від 21.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано докази у справі.

Позивачу та відповідачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження у справі.

13.05.2026 р. до суду від представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, в якому останій проти вимог заперечував з підстав необгрунтованості, зазначивши, що постанова від 23.09.2025 до виконання була пред`явлена вчасно - 26.11.2025, а те що державний виконавець відкрив виконавче провадження не своєчасно, не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

19.05.2026 від позивача надійшли заперечення, які грунтуються на вимогах позову.

04.06.2026 р. до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

04.06.2026 р. до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив), в яких проти вимог заперечував з підстав необгрунтованості зазначених у відзиві.

05.06.2026 р. до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

09.06.2026 р. двічі від позивача надійшли відповіді на відзив, які є аналогічними, в яких останній просив позовні вимоги задовольнити з підстав викладених в позові.

10.06.2026 р. до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

11.06.2026 р. до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

Від відповідача - Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києвві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відзиву на позов до суду не надходило.

Суд, розглянувши справу, дослідивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Встановлено, та не оспорюється учасниками судового провадження, що позивача було притягнуто до аміністративної відповідальності на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5064 від 23.09.2025 р.

21.03.2026 р. головним державним виконавцем Святошинського віддіцлу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5064 від 23.09.2025 р.

Статтею 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Та, вказане гарантоване право на захист можливе лише у разі його порушення, із відповідним обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Частинами першою та другою статті 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 77 КАС України встановлено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Положеннями частини сьомої статті 80 КАС України визначено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 80 КАС України у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.

У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII. Відповідно до положень ст. 1, 3, 5, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено вичерпний перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню та є виконавчими документами. Одним з таких документів, відповідно до пункту 6 частини 1 вказаної статті, є постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 1404 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 КУпАП Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

З матеріалів справи вбачається, що заява про стягнення штрафу на користь держави від 24.11.2025 №21/13229 була направлена ІНФОРМАЦІЯ_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києвв Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції та отримана 26.11.2025, про що свідчить відтиск печатки (а.с. 42). Таким чином, суд зазначає, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання станом на 26.11.2025 року не закінчився.

З наведеного вбачається, що стягувачем - ІНФОРМАЦІЯ_1 не порушено вимоги викладені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Крім того, Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 № 2129-ІХ розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введений стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на сьогодні триває. А тому посилання позивача на те, що постанова була пред`явлення до виконання після спливу трьох місячного строку не підтверджується наявними доказами у справі. У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу. В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини. Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог. Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду. Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення. Одночасно суд роз`яснює, що позивач має право згідно ч.1 ст. 287 КАС України звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено права, свободи чи інтереси. Аналогічне містить ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Керуючись ст. ст. 2-9, 139, 243-246, 250, 255, 295, 374 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києвві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та скасування арешту,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів.

Суддя Н.Д. Бабич