Рішення № 137498318, 18.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1393/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Мрії, 1); до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шліф» (61038, м. Харків, вул. Камишева Івана, 7), про стягнення коштів у розмірі 596 842, 43 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство "Антонов", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шліф», м. Харків, про стягнення заборгованості у загальному розмірі 596 842, 43 грн за порушення строку поставки товару за договором № 27.9091.2025 від 17.06.2025. Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1393/26. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

04.05.2026 відповідач надав відзив на позов (вх. № 10596), в якому заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначає, що затримка строку поставки товару за договором була зумовлена діями самого покупця, який тривалий час погоджував технічні характеристики. Також вказує, що постачальник здійснює діяльність у місті Харкові, яке входить до територій, що перебувають у зоні бойових дій та функціонує в умовах нестабільного енергопостачання. Таким чином, на думку відповідача, наявні ознаки форс-мажору, у розумінні ст. 617 ЦК України. Окрім цього заважує, що вимога одночасного стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення фактично створює подвійну відповідальність одного виду, суперечить ст. 61 Конституції України та призводить до безпідставного збагачення кредитора. Отже, вважає, що у даному випадку наявні всі підстави для зменшення або відмови у стягненні заявленої до стягнення суми боргу, оскільки не доведена відсутність збитків у позивача, незначність прострочення в контексті виробничого циклу; високий ступінь виконання зобов`язання (поставка фактично здійснена повністю) та добросовісна поведінка постачальника.

11.05.2026 позивач надав до суду відповідь на відзив (вх. № 11141), в якій вказує, що вчинення зазначених дій відповідачем (надання зразків продукції інших виробників для порівняльного аналізу; ініціювання проведення спектрального аналізу; безоплатне надання тестових зразків) ніяким чином не пролонгує строк поставки товару і, узгоджуючи технічні характеристики продукції, з метою належного виконання зобов`язання, постачальник мав діяти прогнозовано та з урахуванням витрат часу на внесення змін до рецептури (у разі наявності зауважень зі сторони покупця), виробництво та поставку продукції. Враховуючи, що зразки для тестування постачальником було передано через два місяці після укладення договору та здійснення передоплати покупцем, вже на етапі надання зауважень покупцем, постачальник мав розуміти значну вірогідність прострочення виконання зобов`язання. При цьому офіційні листи щодо причин затримки здійснення поставки товару та пропозиції щодо внесення змін до п. 5.5. договору шляхом укладення додаткової угоди про подовження строку поставки товару від постачальника не надходили. Також зауважує, що всупереч умовам договору, відповідачем не було доведено до відома позивача про неможливість виконання зобов`язання в узгоджені договором строки внаслідок форс-мажорних обставин і в матеріалах справи відсутні будь-які докази про настання таких обставин чи будь-яких інших ускладнень у виконанні зобов`язання, зокрема, сертифікат Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин, а відтак відсутні правові підстави для відмови у задоволенні заявленої позивачем до стягнення суми штрафних санкцій за договором. Позивач наголошує, що зазначені у відзиві обставини, не вказують на винятковість випадку та наявність підстав у розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України для зменшення розміру неустойки (відмові). Водночас зауважує, що АТ «Антонов» є підприємством, яке здійснює свою діяльність на комерційній основі та несе ризики від такої діяльності нарівні з іншими суб`єктами господарювання, а також не утримується за рахунок державного (бюджетного) забезпечення. Тільки протягом 2025 року АТ «Антонов» зазнало безпрецедентних збитків через знищення та пошкодження його нерухомого майна і виробничих ресурсів, спричинене російськими ракетно-дроновими ударами, у зв`язку з чим, наразі, одним з першочергових завдань, яке постало перед Товариством, є відновлення виробництва, що має першочергове значення для обороноздатності країни, але потребує потребує значних витрат. Відтак, зменшення судом штрафних санкцій на 100% (тобто відмова у задоволенні позову в цій частині) та відмова у стягненні 20% річних порушить принцип рівності учасників судового процесу та призведе до негативних наслідків для виробничих спроможностей Товариства і, відповідно, обороноздатності країни.

Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 11289 від 11.05.2026), в яких зазначає, що посилання позивача на відсутність офіційного листування щодо продовження строків не спростовує факту реальної взаємодії сторін та погодження технічних змін у процесі виконання договору. Крім того, позивач не спростував доводи відповідача щодо фактичного виконання зобов`язання у повному обсязі та відсутності будь-яких доведених негативних наслідків для нього у зв`язку із затримкою поставки. Сам по собі факт прострочення не свідчить про автоматичну співмірність заявленої до стягнення неустойки, особливо зважаючи на те, що затримка поставки мала об`єктивний виробничий характер та була пов`язана із забезпеченням належної якості продукції, яка виготовлялась з урахуванням додаткових вимог самого позивача. У даному випадку зобов`язання виконано повністю, позивач товар прийняв та використовує за призначенням, а доказів реальних негативних наслідків чи збитків у зв`язку з простроченням до матеріалів справи не надано. Доводи позивача щодо особливого статусу АТ «Антонов», його значення для обороноздатності держави та завданих підприємству збитків, на думку відповідача, не мають правового значення для вирішення спору щодо співмірності відповідальності саме відповідача та не можуть бути підставою для покладення на іншу сторону надмірного тягаря відповідальності поза межами принципів справедливості, розумності та добросовісності. Враховуючи наведене, відповідач наполягає, що доводи відповіді на відзив не спростовують наявності підстав для відмови у стягненні штрафних санкцій або, щонайменше, для істотного зменшення їх розміру відповідно до ст. 551 ЦК України з огляду на принципи справедливості, добросовісності та співмірності відповідальності.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шліф» (відповідач, постачальник) та Акціонерним товариством «Антонов» (позивач, покупець) укладено договір поставки продукції № 27.9091.2025 від 17.06.2025 (договір).

П. 1.1. договору передбачено, що в порядку і на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: круги ельборові (надалі іменується «товар») (код за ДК 021:2015 14810000-2 Абразивні вироби) згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною даного договору.

П. 3.1. договору визначає, що загальна сума договору складає 3 913 560, 00 грн (три мільйони дев`ятсот тринадцять тисяч п`ятсот шістдесят гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 652 260, 00 грн (шістсот п`ятдесят дві тисячі двісті шістдесят гривень 00 копійок).

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за даним договором проводяться покупцем наступним чином: оплата товару проводиться покупцем шляхом перерахування 50 % попередньої оплати вартості товару на рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дати отримання рахунку на відповідну суму, а остаточна оплата 50 % протягом 10 календарних днів після отримання товару, підписання сторонами видаткової накладної та отримання позитивного висновку вхідного контролю на товар на території покупця.

П. 5.5. договору визначає, що поставка товару здійснюється в термін 90 календарних днів з дати попередньої оплати 50 % від вартості товару. Кінцевий термін поставки товару, не пізніше 31.10.2025.

Поставка здійснюється на умовах DDP, згідно з ІНКОТЕРМС 2020, за адресою: м. Київ, вул. Мрії, 1.

Так, 09.07.2025 покупцем здійснено передоплату на підставі рахунку № 367 від 07.07.2025 в розмірі 1 956 780,00 грн (один мільйон дев`ятсот п`ятдесят шість тисяч сімсот вісімдесят гривень 00 коп.), що підтверджується платіжною інструкцією № 8233 від 09.07.2025.

ТОВ «Шліф» здійснено поставку товару в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними № 419 від 26.09.2025, № 520 від 16.12.2025, № 46 від 09.02.2026. Проте, частину товару поставлено із простроченням. Тобто вбачається порушення зобов`язань відповідача щодо своєчасної поставки продукції.

Згідно п. 7.4. договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості товару.

У пункті 7.6. договору сторонами узгоджено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, покупець має право відмовитися від подальшого приймання і оплати товару, а також вимагати повернення раніше сплачених коштів вартості (ціни) товару, які постачальник зобов`язаний повернути в безспірному порядку протягом 3 (трьох) робочих днів з дати направлення повідомлення покупця. У разі порушення постачальником строків поставки товару, передбаченого цим договором, за який покупцем внесена повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити покупцю 20 % річних, від суми грошових коштів (ціни товару за даним договором), сплачених покупцем за період від дня здійснення оплати і до дня фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів.

У зв`язку із порушенням відповідачем терміну поставки продукції, з метою врегулювання спору у досудовому порядку, позивач звернувся до відповідача із вимогою №126/4685-26 від 20.03.2026 про сплату на користь позивача за порушення строків виконання зобов`язань за договором суми неустойки не пізніше семи днів з моменту отримання даної вимоги згідно п. 7.4. договору.

Поштове відправлення із вимогою № 126/4685-26 від 20.03.2026 отримано уповноваженим представником відповідача 25.03.2026 (штрих-кодовий ідентифікатор поштового відправлення № 0505582653695), що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Втім, вимога позивача не була задоволена відповідачем. За таких обставин Акціонерне товариство «Антонов» звернулось до Господарського суду Харківської області за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ст. 530, 610-612 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, постачальник взяті на себе зобов`язання з поставки товару виконав з порушенням строків, визначених умовами укладеного між сторонами даного спору договору, обумовлений товар не був поставлений позивачу вчасно.

Доказів повідомлення позивача про обставини, що заважають належному виконанню відповідачем обов`язку щодо постачання товару в обумовлений договором строк матеріали справи не містять.

В силу ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Всупереч вимог ст. 13 та ст. 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували як факт порушення строків поставки товару за Договором до суду не подано. При цьому дана обставина самим відповідачем не заперечується у відзиві.

Враховуючи приписи ст. 526 ЦК України якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, суд дійшов висновку про доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем строків поставки товару за договором.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано, що матеріали справи не містять доказів вчасної поставки товару відповідачем, відповідно до умов договору.

Встановлення судом факту прострочення відповідачем виконання зобов`язання в частині поставу товару в обумовлений строк, є підставою для застосування до останнього штрафних санкцій, визначених договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 7.4. договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі.

Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, умовами договору передбачено збільшення розміру процентів до 20 % від суми грошових коштів (ціни товару за даним договором), сплачених покупцем за період від дня здійснення оплати і до дня фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів, у зв`язку з порушення постачальником строків поставки товару, що слід вважати іншим розміром процентів, який встановлено договором у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем поставки товару, свідчать про правомірність нарахування відповідачеві пені, штрафу та 20 % річних.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 179 220, 78 грн, штрафу у розмірі 254 822, 40 грн, 20 % річних у розмірі 162 799, 25 грн, який наведений у позовній заяві, судом встановлено, що такий розрахунок виконаний арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.

Контррозрахунку заявлених до стягнення сум, а також заперечень щодо правильності їх нарахування, відповідачем суду не надано.

Щодо доводів відповідача про неприпустимість подвійної відповідальності та одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. 8.1. п. 8.3. постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено нормами чинного законодавства. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Щодо доводів відповідача, що затримка строку поставки товару за договором була зумовлена діями самого покупця, який тривалий час погоджував технічні характеристики, суд зауважує, що матеріали справи не містять офіційних листів щодо причин затримки здійснення поставки товару та пропозиції щодо внесення змін до п. 5.5. договору шляхом укладення додаткової угоди про подовження строку поставки товару. При цьому, слід зазначити, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Принципами підприємницької діяльності, згідно зі ст. 44 ГК України (що діяв на момент виникнення правовідносин сторін), є вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільний найм підприємцем працівників; комерційний розрахунок та власний комерційний ризик тощо. Відтак, укладаючи договір з позивачем під час дії воєнного стану в Україні, відповідач повинен був враховувати власну економічну ситуацію, можливість виконати умови договору та нести встановлену договором і законодавством України відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання. Погоджуючи істотні умови договору (строк здійснення поставки, процентну ставку пені та штрафу, ціну договору) відповідач тим самим взяв на себе зобов`язання з виплати неустойки у разі порушення ним зобов`язання зі своєчасної поставки товару саме у тому розмірі, що передбачений договором та законом.

Щодо аргументів відповідача про вплив воєнного стану, як обставини непереробної сили, суд зазначаємо наступне.

Так, згідно з п. 9.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо вони виникли внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Сторони можуть бути звільненні від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за цим договором, якщо доведуть, що воно було викликане форс-мажорними обставинами (п. 9.4. договору).

Згідно з п. 9.5. договору термін виконання обов`язків за цим договором відкладається при виникненні обставин, зазначених у пунктах 9.2-9.3, на час, протягом якого такі обставини будуть діяти. Сторона, що підпала під дію форс-мажорних обставин і виявилась, внаслідок цього, нездатною виконувати обов`язки за цим договором, повинна терміново, не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Несвоєчасне, більше ніж 7 (сім) календарних днів, повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону права посилатися на них для виправдання (п. 9.6. договору).

Належним доказом обставин, зазначених у пунктах 9.2-9.3 цього договору, та строку їх дії служать сертифікати, які видаються Торгово-промисловою палатою України або регіональною Торгово-промисловою палатою (п. 9.8. договору).

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15).

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування положень статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14 , 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Так, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому, всупереч умовам договору, відповідачем не було доведено до відома позивача про неможливість виконання зобов`язання в узгоджені договором строки внаслідок форс-мажорних обставин і в матеріалах справи відсутні будь-які докази про настання таких обставин чи будь-яких інших ускладнень у виконанні зобов`язання, зокрема, сертифікат Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин.

Щодо доводів відповідача про відсутність збитків у позивача, суд зазначає, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21). Виходячи з викладеного, Закон не покладає на позивача обов`язку доведення розміру збитків у випадку стягнення неустойки, однак не виключає його права на справедливу компенсацію майнових втрат, спричинених невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, спростовуються матеріалами справи, нормами чинного законодавства та не можуть бути прийняті судом в якості підстав для відмови у задоволенні правомірно заявлених вимог позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 179 220, 78 грн, штрафу у розмірі 254 822, 40 грн, 20 % річних у розмірі 162 799, 25 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для відмови у стягненні штрафних санкцій або, щонайменше, для істотного зменшення їх розміру відповідно до ст. 551 ЦК України з огляду на принципи справедливості, добросовісності та співмірності відповідальності, суд зазначає таке.

У ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, диспозиція ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо: а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19, юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір з визначеним строком поставки, сторона повинна була належним чином планувати з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва можливість виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Отже відповідач здійснює господарську діяльність на власний ризик, який завжди характеризується як потенційна небезпека ймовірної втрати ресурсів чи недоотримання доходу.

Суд знаходить непереконливими доводи відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки, оскільки останнім не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки.

Так, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Умовами договору чітко визначено розмір і підстави для застосування штрафних санкцій; відповідач, укладаючи договір, на них погодився, натомість не поставив позивачу товар у встановлений строк.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

При цьому Акціонерне товариство «Антонов» є підприємством-виробником, 100% акцій якого належать державі, а також є підприємством, яке входить до складу оборонно-промислового комплексу України, а, отже, твердження відповідача щодо каральної санкції, не знаходять свого підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до якої витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шліф» (код ЄДРПОУ: 33122174; вул. Камишева Івана, 7, м. Харків, 61038) на користь Акціонерного товариства «Антонов» (код ЄДРПОУ: 14307529; вул. Мрії, 1, м. Київ, 03062) за порушення строку з поставки товару за договором № 27.9091.2025 від 17.06.2025 заборгованість в загальному розмірі 596 842, 43 грн, з якої: пеня - 179 220, 78 грн, штраф - 254 822, 40 грн, 20 % річних - 162 799, 25 грн, а також судовий збір у розмірі 7 162, 11 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Акціонерне товариство «Антонов» (код ЄДРПОУ: 14307529; вул. Мрії, 1, м. Київ, 03062);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шліф» (код ЄДРПОУ: 33122174; вул. Камишева Івана, 7, м. Харків, 61038).

Повне рішення складено 18.06.2026.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1393/26