Ухвала суду № 137491776, 18.06.2026, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 274/3047/26

Провадження №2/291/628/26

У Х В А Л А

18 червня 2026 року селище Ружин

Суддя Ружинського районного суду Житомирської області Гарбарук І.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04.06.2026 вказану цивільну справу надіслано за підсудністю до Ружинського районного суду Житомирської області.

17.06.2026 до Ружинського районного суду Житомирської області надійшла вказана позовна заява, яку передано судді Гарбарук І.М. 17.06.2026 згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 177 ЦПК України.

У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами, судом встановлено таке.

Позивач, посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», вважає, що він звільнений від сплати судового збору.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено такі вимоги:

-розірвати договір купівлі-продажу від 22.07.2025 №496/060525;

-стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 44 163,00 грн;

-стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду в дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Однак в порушення даних вимог закону, позивач у своїй позовні заяві належним чином не обґрунтовує позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", не зазначає про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів".

У зв`язку з цим, застосування Закон України "Про захист прав споживачів" до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами.

Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Після укладання договору між сторонами виникають інші правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись.

За змістом ч. 3 ст. 23 ЦК України позовна вимога про відшкодування моральної шкоди стає майновою вимогою, якщо вона визначена у грошовому або іншому майновому вимірі, правовим наслідком відшкодування якої є грошове або інше майнове стягнення на користь позивача (стягнення грошових коштів, витребування майна, визнання права на майно тощо).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою.

Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, отже, судовий збір за таку вимогу підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Суд також наголошує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У цих рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Згідно з ч. 2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною четвертою статті 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 3 328,00 грн.

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір з врахуванням Закону України «Про судовий збір» у сумі 1 331,20 грн за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Жит.обл/ТГ смт.Ружин/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37976485, банк отримувача- Казначейство України (ел. адм. подат.), код класифікації доходів бюджету - 22030101, рахунок отримувача UA358999980313141206000006821, призначення платежу судовий збір за позовом ОСОБА_1 , Ружинський районний суд Житомирської області, та подати оригінал платіжного документу про сплату судового збору суду.

Оскільки позовна заява не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України, провадження у справі не може бути відкрито, а тому відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України її слід залишити без руху з вказаних вище підстав та надати позивачеві строк для усунення недоліків, протягом десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

В разі невиконання відповідно до цієї ухвали вимог ст. 177 ЦПК України, позовна заява відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України буде вважатися неподаною і повернута позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177,185, 258-259, 260-261,353 ЦПК України суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів - залишити без руху, надавши позивачу (представнику позивача) строк для усунення недоліків.

Роз`яснити позивачу (представнику позивача) право протягом десяти днів з дня одержання ухвали суду усунути виявлені недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог, встановлених ст. 175 ЦПК України.

Якщо у встановлений строк виявлені недоліки не будуть усунуті, заява буде вважатись неподаною та повернута позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ружинського районного суду

Житомирської області І.М. Гарбарук