Рішення № 137486308, 12.01.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/42729/25-ц

пр. 2-5261/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач, Фонд), у якому просить зобов`язати Фонд, як Уповноваженого органу управлінь, звільнити ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора Науково-дослідного Інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України відповідно до КЗпП України та подання заяв; стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за січень 2023 року - серпень 2024 року в розмірі 275 933,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що працює на посаді заступника директора Науково-дослідного Інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України Національної академії наук України з наукової роботи та виконує обов`язки директора Інституту з 26.12.2018 року.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 року № 910-р (Деякі питання управлінні об`єктами державної власності), Інститут передано із сфери управління Міністерства соціальної політики України до сфери управління Фонду без належного фінансування. При цьому, позивач зазначає, що Інститут про передачу дізнався лише у січні 2023 року. Протягом цього періоду (з 14.10.2022 року по 01.09.2025 року) Фондом, як Уповноваженим органом управління, не прийнято ніяких рішень щодо подальшої діяльності Інституту (реорганізація, приєднання, ліквідація тощо). Співробітники звільнилися з роботи, в тому числі, бухгалтерія і кадри. З 01.01.2023 року і по час звернення до суду відсутнє фінансування Інституту.

У зв`язку з неможливістю виконувати обов`язки директора Інституту, позивач неодноразово звертався до Фонду з проханням його звільнити від виконання обов`язків директора Інституту відповідно до КЗпП України та поданих заяв.

Фонд надавав відповіді, які носять описовий характер, але рішення про звільнення позивача від обов`язків директора Інституту не прийнято.

Позивач зазначає, що не отримує нарахованої заробітної плати з 01.01.2023 року; не може офіційно працевлаштуватися на постійне місце роботи, утримувати сім`ю та платити комунальні послуги, але при цьому вимушений виконувати обов`язки директора Інституту.

ОСОБА_1 звернувся щодо захисту своїх Конституційних прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який у свою чергу перенаправив звернення до Державної служби України з питань праці.

Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці заява була залишена без розгляду, а позивач не звільнений, що є порушенням ст. 43 Конституції України, яка забороняє примусову працю та надає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Посилаючись на вищевказані обставини позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2025 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду держмайна України про стягнення заборгованості по заробітній платі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.01.2026 року.

17.11.2025 року Фонд подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Указує, що до Фонду надійшла заява ОСОБА_1 від 12.08.2024 року № 171/01 щодо звільнення від обов`язків виконання директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України та Національної академії наук України за власним бажанням.

Відповідно до наказу Фонду від 17.02.2020 року № 286 (зі змінами), у Фонді функціонує робоча група з розгляду документів претендентів з розгляду питань, пов`язаних із здійсненням функцій з управління державними підприємствами, установами, організаціями та господарськими товариствами.

Департамент управління державними підприємствами службовою запискою від 26.09.2024 року № 47-1013 ініціював скликання робочої групи з розгляду питань, пов`язаних із здійсненням функцій з управління державними підприємствами, установами, організаціями та господарськими товариствами з метою вирішення питання щодо пошуку претендента на посаду керівника науково-дослідного інституту.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 26.12.2018 року № 68кс позивач є заступником директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України та на останнього покладено виконання обов`язків директора вказаного інституту.

В свою чергу, надавши згоду на покладення виконання обов`язків директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України та Національної академії наук України до настання певного факту, позивач мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово, до призначення керівника цієї установи, а відтак може бути увільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління.

Крім того, «увільнення працівника» та «звільнення працівника» не є тотожними поняттями. Тобто, Фонд не вправі звільняти позивача, оскільки він є заступником директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України та на нього лише покладено виконання обов`язків директора такого науково-дослідного інституту.

Процедура звільнення керівника установи чітко регламентована Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» (видання наказу та звільнення на підставі рішення уповноваженого органу, заповнення та видача трудової книжки, остаточний розрахунок і т. д.), а підставами для звільнення можуть бути - за власним бажанням чи угодою сторін, закінчення строку трудового договору (контракту) тощо.

Таким чином, враховуючи вищезазначене законодавство, слід дійти висновку, що до повноважень Фонду входить призначення та звільнення керівників установ, що знаходяться в його підпорядкуванні.

Оскільки, ОСОБА_1 не є керівником Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України, так як на нього покладено повноваження виконуючого обов`язків директора, як на працівника вказаної установи, Фонд позбавлений можливості звільняти позивача із займаної посади, а отже позивачем обраний неефективний спосіб захисту.

Крім того, відповідно до матеріалів судової справи, позивач востаннє звертався до Фонду із заявою про звільнення 12.08.2024 року, тобто саме з серпня 2024 року у позивача почався перебіг тримісячного строку для звернення до суду за захистом своїх порушених трудових прав, тому Фонд державного майна України вважає, що позивачем порушено строки подачі відповідного позову до суду. Жодних клопотань про поновлення строків від позивача не надходило.

21.11.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому останній просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Щодо порушення термінів позивач зазначив, що воно відбулося у зв`язку з невизначеністю у діяльності самого Фонду (відпрацювання проекту розпорядження КМУ щодо повернення Інституту до Мінсоцполітики, оголошення конкурсу на посаду директора Інституту тощо), але насправді це не відповідає дійсності, а є фактичне затягування термінів та небажання Уповноваженого органу прийняти відповідне рішення. Питання щодо його звільнення розглядалося Уповноваженим Верховної ради України з прав людини та Кабінетом Міністрів України, які дали відповідне доручення Фонду, але результат відсутній.

Стосовно того, що Фонд не звільняє з посади заступника директора Інституту з наукової роботи, позивач зазначає, що заступника директора Інституту з наукової роботи звільнено з посади наказом в.о. директора Інституту від 23.04.2025 року № 03. Підставою для звільнення слугує п. 7.4 Статуту Інституту «призначає та звільняє заступників директора, головного бухгалтера за погодженням з Уповноваженим органом управління, призначає та звільняє інших працівників Інституту (попередньо проконсультувавшись з представником Фонду». Про своє звільнення позивач проінформував Уповноважений орган Управління, а відтак перешкод для звільнення Фондом в.о. директора Інституту немає.

Позивач зазначає, що в діяльності Фонду є ознаки примусової праці, яка заборонена Законом. Згідно з Конвенціями МОП: «Про примусову чи обов`язкову працю № 29» 1930 рік» (Ратифікована Україною 10.08.1956); Конвенція 1957 року «Про скасування примусової праці (105)» (Ратифікована Україною 05.10.2000) забороняє примусову працю.

У зв`язку з тим, що позивача не звільняють з 01.01.2023 року, він не може офіційно влаштуватися на роботу, отримувати заробітну плату за іншим місцем роботи, утримувати сім`ю, лікуватися, оплачувати комунальні послуги тощо.

Позивач у судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву, в якій просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу державного секретаря Міністерства соціальної політики України В. Іванкевича від 26.12.2018 року № 68-кс ОСОБА_1 було призначено на посаду виконуючого обов`язки директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України з 02.01.2019 року до призначення керівника в установленому законодавством порядку.

Згідно із заявою від 11.04.2023 року № 45/01 голові Фонду Рустему Умєрову , ОСОБА_3 просить звільнити його з посади в.о. директора Інституту у зв`язку із відсутністю фінансуванням та неможливістю виконання своїх обов`язків перед співробітниками та постачальниками комунальних послуг.

Згідно зі зверненням в.о. директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України ОСОБА_6 від 21.02.2024 року, адресованого Голові Фонду Віталію Ковалю, зазначено, що «Відповідно до розпорядження КМУ від 14.10.2022 року № 910-р (Деякі питання управлінні об`єктами державної власності), Інститут передано із сфери управління Мінсопполігики до сфери управління Фонду. За цей період, а саме 14 (чотирнадцять) місяців Фондом, як Уповноваженим органом управління не прийнято абсолютно ніяких рішень щодо подальшої діяльності Інституту (реорганізація, приєднання, ліквідація тощо), що суперечить будь яким нормативно - правовим документам. Співробітники у своїй більшості звільнилися з роботи, в тому числі бухгалтерія і кадри. У зв?язку із звільненням зростає заборгованість по заробітній платі та комунальним послугам. ОСОБА_4 та співробітники за цей період не отримують заробітну плату. Окрім цього, ОСОБА_5 подано заяву щодо звільнення його від виконання обов`язків директора Інституту ще місяць тому у зв`язку з неможливістю виконувати свої функції. Але, рішення немає. На сьогодні ніхто із Фонду нічого не може чи не бажає пояснити. Виходячи із вищенаведеного ОСОБА_4 просить терміново прийняти будь яке управлінське рішення щодо Інституту та нього особисто.

Відповідно до заяви № 133/01 в.о. директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України ОСОБА_6, адресованого Голові Фонду Віталію Ковалю, у якій ОСОБА_3 зазначає, що втретє звертається з проханням про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням.

Згідно з листом від 22.03.2024 року № 140/01 в.о. директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України ОСОБА_6, адресованого заступнику директора Департаменту підготовки суб`єктів до приватизації Фонду Владиславу Данилишину, ОСОБА_6 просить надати кандидатуру, яка б змогла прийняти на себе відповідальність на безоплатній основі.

Відповідно до заяви № 171/01 від 12.08.2024 року в.о. директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики та Національної академії наук України ОСОБА_6, у якій зазначено, що з 01.01.2023 року відсутнє фінансування інституту. Попри неодноразові звернення до Фонду щодо прийняття управлінського рішення (ліквідація, реорганізація, тощо) Фондом ніякого рішення не прийнято. Тому ОСОБА_1 вкотре просить його звільнити від обов`язків виконання директора Інституту.

Листом Фонд надав відповідь ОСОБА_6 на його звернення від 13.03.2024 року № 133/01 та повідомив, що Фондом листом від 14.03.2024 року № 10-47-6974 поінформував про необхідність у разі зміни керівника проведення інвентаризації та визначення матеріально-відповідальної особиз метою належного зберігання майна Науково-дослідний інститут соціальної політики.

Відповідно до листа на заяву від 06.01.2024 року та листа від 21.02.2024 року № 127/01 про звільнення з займаної посади в.о. директора Інституту, Фонд повідомив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.222 року № 910-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності», згідно з актом приймання - передачі від 21.12.2022 року до сфери управління Фонду було передано єдиний майновий комплекс Науково-дослідний інститут соціальної політики (код згідно з ЄДРПОУ 02973184).

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 02.09.2014 року № 879, керівнику необхідно провести інвентаризацію майна підприємства, визначити матеріально-відповідальну особу та передати їй майно підприємства для забезпечення належного зберігання. Після проведенні інвентаризації майна підприємства та передачі його для матеріально-відповідальної особи Фондом буде розглянуто питання про звільнення.

Відповідно до відповіді, наданої Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці щодо звернення ОСОБА_1 від 17.10.2024 року, до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з соціальних та економічних прав О. Колобродової, яке надійшло з Департаменту з питань праці Держпраці листом від 28.10.2024 року № ЦА-5375/2/3.2.3-24а, з приводу можливого порушення законодавства про працю Науково-дослідний інститут соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України в частині відмови у звільненні та повідомлено, що працівник має право звільнитись за власним бажанням. Якщо заява про звільнення буде залишена без розгляду, а працівник не звільнений, то у такому випадку слід звернутись до суду. Адже це є порушенням статті 43 Конституції України, яка забороняє примусову працю та надає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно п.4 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно із ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Відповідно до ст. 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Судом встановлено, що позивач (як працівник) скористався своїм правом, наданим ст. 38 КЗпП України, та звернувся до відповідача з заявою, в якій просив звільнити його за власним бажанням.

Відповідна заява була направлена за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача.

Також, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, трудові відносини позивача з відповідачем всупереч положенням КЗпП України не припинені.

Таким чином, право позивача на звільнення в порядку та строки передбачені положеннями Кодексу законів про працю України порушено.

Щодо виплати заборгованості із заробітної плати

За приписами ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. До структури заробітної плати в силу ст. 2 Закону України «Про оплату праці» включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Як вбачається з довідки, виданої головним бухгалтером Науково-дослідного інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України від 26.09.2024 року № 180/03, сума нарахованого доходу за період із січня 2023 року по серпень 2024 року становить 275 933,10 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідачем доказів виплати ОСОБА_1 заробітної плати за вказаний позивачем період суду не надано.

Виходячи з наведеного, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення прав позивача на своєчасне отримання ним належної йому до сплати заробітної плати.

З урахуванням зазначених обставин справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, а саме про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 275 933,10 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати, а відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 970 грн. 20 коп.

Згідно з вимогами ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. У зв`язку з цим, рішення суду в цій частині підлягає негайному виконанню.

Суд зазначає у резолютивній частині рішення присудженні до стягнення кошти без утримання податків й інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, оскільки такі відрахування є обов`язком роботодавця.

Враховуючи викладене, керуючись статтями Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 21, 47, 94, 97, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.

Зобов`язати Фонд державного майна України звільнити ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора Науково-дослідного інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України у зв`язку з поданням заяви про звільнення.

Стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період із січня 2023 року по серпень 2024 року в розмірі 275 933 (двісті сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять три) грн 10 коп.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Фонду державного майна України в дохід держави судовий збір в розмірі 3 970 (три тисячі дев`ятсот сімдесят) грн. 20 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Фонд державного майна України: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9; код ЄДРПОУ 00032945.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 23.02.2026 року.

Суддя

Євген ХАЙНАЦЬКИЙ