Рішення № 137486227, 15.06.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/19524/25

Провадження № 2/756/2925/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

15 червня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Пукала А.В.,

за участю

секретаря судового засідання Пегети І.Е.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг", ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просила:

- стягнути з ТДВ «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальні збитки, спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 230 820,21 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 20.06.2024 о 20:22 у м. Києві на просп. Степана Бандери водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Ataman A-0930», д.н.з. НОМЕР_2 , після чого некеровано зіткнувся з транспортним засобом «MG», д.н.з. НОМЕР_3 . Унаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а пасажири транспортного засобу Ataman - тілесні ушкодження.

Позивач зазначила, що постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.11.2024 у справі № 756/10758/24 встановлено вину ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, однак провадження закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. За твердженням позивача, постановою Київського апеляційного суду від 27.02.2025 у справі № 756/10758/24 відповідну постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач зауважила, що транспортний засіб «Ataman A-0930», д.н.з. НОМЕР_2 , належить їй на праві власності. Унаслідок ДТП зазначений транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

Для визначення розміру матеріального збитку вона звернулася до суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 . Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 01/45.08.24 від 23.08.2024 ринкова вартість транспортного засобу до пошкодження становила 399 075 грн, вартість відновлювального ремонту - 390 820,21 грн, а вартість матеріального збитку - 365 760,60 грн.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Volkswagen Tiguan, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 219099534, чинним на момент ДТП. Ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 160 000 грн, франшиза - 0 грн.

Позивач наголосила, що звернулася до ТДВ «Страхова група «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування та надала необхідні документи, однак відповіді на заяву не отримала, а страхове відшкодування їй не виплачено.

На думку позивача, оскільки розмір матеріального збитку перевищує ліміт відповідальності страховика, з ТДВ «Страхова група «Оберіг» підлягає стягненню страхове відшкодування у межах ліміту відповідальності - 160 000 грн.

Позивач зазначила, що різниця між фактичним розміром шкоди, визначеним як вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, та страховим відшкодуванням становить 230 820,21 грн, а тому ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_4 як винної особи. Заподіяні матеріальні збитки до моменту звернення до суду не відшкодовані.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05.12.2025 відкрито провадження у справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

09.01.2026 від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив, в якому він зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За твердженням відповідача, ДТП сталася 20.06.2024, тоді як позивач звернулася до страховика із вимогою про виплату страхового відшкодування лише 11.03.2025, тобто з пропуском установленого законом строку. На думку відповідача, позивач та водій її транспортного засобу не виконали обов`язку щодо своєчасного письмового повідомлення страховика про настання ДТП та не надали жодних доказів поважності причин такого незвернення.

Відповідач зауважив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивач не дотрималася передбаченого цим законом порядку врегулювання страхового випадку, оскільки не забезпечила збереження пошкодженого транспортного засобу в стані після ДТП та не надала його страховикові для огляду.

Відповідач наголосив, що страховик має право та обов`язок самостійно організувати огляд пошкодженого майна, встановити обставини страхового випадку та визначити розмір збитків. Водночас, за твердженням відповідача, позивач, не звернувшись до страховика у встановленому порядку та не надавши можливості провести огляд транспортного засобу, самостійно звернулася до суб`єкта оціночної діяльності для визначення розміру шкоди. У зв`язку з цим відповідач вважає, що визначений позивачем розмір збитків є неналежним і не може бути покладений в основу вимог до нього.

На думку відповідача, у цих правовідносинах розмір страхового відшкодування у визначеному законом порядку не встановлювався саме з вини позивача. Відповідач звернув увагу, що його відповідальність як особи, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність, може наставати лише в частині різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, а не в межах будь-якої суми, самостійно визначеної позивачем без дотримання вимог спеціального закону.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, пославшись також на необґрунтованість розміру заявленої до стягнення шкоди.

Представник відповідача ТДВ «Страхова група «Оберіг» в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи товариство повідомлялося належним чином, відзиву на позовну заяву не подав.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20.06.2024 о 20:22 у м. Києві на просп. Степана Бандери водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Ataman A-0930», д.н.з. НОМЕР_2 , який після удару некеровано зіткнувся з транспортним засобом «MG», д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.11.2024 у справі № 756/10758/24 визнано доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Постановою Київського апеляційного суду від 27.02.2025 зазначену постанову залишено без змін.

Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , транспортний засіб «Ataman A-0930», д.н.з. НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_3 .

Згідно з витягом із центральної бази даних МТСБУ, на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 219099534, чинним на момент пригоди, зі страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 160 000 грн та франшизою 0 грн.

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 01/45.08.24 від 23.08.2024, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № НОМЕР_7, ринкова вартість транспортного засобу «Ataman A-0930», д.н.з. НОМЕР_2 , до пошкодження становила 399 075 грн, вартість його відновлювального ремонту - 390 820,21 грн, а вартість матеріального збитку, завданого власнику, - 365 760,60 грн.

За проведення оцінки позивач сплатила 5 000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 01/45.08.24 від 23.08.2024.

11.03.2025 позивач звернулася до ТДВ «Страхова група «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповіді на заяву страховик не надав, страхове відшкодування не виплатив; доказів зворотного матеріали справи не містять. Заподіяна внаслідок пригоди шкода позивачу до цього часу не відшкодована.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки вину ОСОБА_4 у порушенні Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження транспортного засобу позивача, встановлено постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.11.2024 у справі № 756/10758/24, яка набрала законної сили, факт заподіяння шкоди саме з вини ОСОБА_4 додаткового доведення не потребує. Закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення є нереабілітуючою підставою і встановлених постановою обставин не спростовує.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням транспортних засобів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Оскільки цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент пригоди була застрахована, спірні правовідносини також регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів своєї відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом ст. 28, 29 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням транспортного засобу; у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом такого засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) сформульовано висновок, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, належним відповідачем у межах ліміту страхового відшкодування є страховик, а покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено, що визначена звітом про оцінку вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу (365 760,60 грн), перевищує страхову суму за шкоду, заподіяну майну, за полісом № 219099534 (160 000 грн). За таких обставин з ТДВ «Страхова група «Оберіг» на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування у межах ліміту відповідальності страховика у розмірі 160 000 грн.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_4 про порушення позивачем строків звернення до страховика суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону № 1961-IV водій транспортного засобу, причетний до дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання пригоди, письмово надати страховику повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна.

Водночас, правові наслідки невиконання учасниками дорожньо-транспортної пригоди своїх обов`язків визначені ст. 37 Закону № 1961-IV, яка містить вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Зокрема, невиконання потерпілим обов`язків, визначених цим Законом, є підставою для відмови лише у разі, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (пп. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV); окремою підставою є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння пригоди, якщо шкода заподіяна майну потерпілого (пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV).

Судом встановлено, що із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернулася до страховика 11.03.2025, тобто в межах річного строку з моменту дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20.06.2024. Факт пригоди, її причини, обставини та винна особа встановлені компетентними органами і судовими рішеннями у справі № 756/10758/24, які набрали законної сили та не оспорюються, а розмір заподіяної шкоди визначений звітом суб`єкта оціночної діяльності. Отже, несвоєчасне повідомлення страховика про пригоду не призвело до неможливості встановлення її факту, обставин чи розміру шкоди, а заява про страхове відшкодування подана у межах строку, встановленого пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків може бути підставою для відмови у його здійсненні лише у випадках, коли потерпілий впродовж цих строків не здійснював жодного волевиявлення, спрямованого на отримання відшкодування, - не звертався ні до страховика, ні до суду; попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою не є обов`язковим і не виключає права особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування.

Крім того, суд враховує, що ТДВ «Страхова група «Оберіг», отримавши заяву позивача, вмотивованого рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування у порядку ст. 36 Закону № 1961-IV не приймало, відзиву на позов не подало і на порушення позивачем строків звернення не посилалося. Довід про пропуск строків заявлений відповідачем ОСОБА_4 , для якого зазначені положення Закону № 1961-IV самостійних правових наслідків не створюють.

За таких обставин доводи відповідача ОСОБА_4 про порушення позивачем строків звернення до страховика суд відхиляє, оскільки таке порушення за встановлених у справі обставин не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування та не звільняє ні страховика, ні заподіювача шкоди від виконання їхніх обов`язків.

Щодо доводів про недотримання позивачем обов`язку зберігати пошкоджений транспортний засіб у стані після пригоди та ненадання його страховику для огляду (п. 33.3 ст. 33 Закону № 1961-IV) суд зазначає, що наслідки невиконання потерпілим обов`язків, визначених цим Законом, встановлені пп. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV і настають лише тоді, коли це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таких наслідків у даній справі не настало: обставини пригоди встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, а розмір шкоди - звітом суб`єкта оціночної діяльності, який страховиком не оспорений.

При цьому страховик, отримавши заяву позивача, розслідування страхового випадку у порядку ст. 34 Закону № 1961-IV не розпочав, свого представника (працівника, експерта) для огляду пошкодженого майна та визначення розміру збитків не направив, проведення експертизи не організував; доказів зворотного матеріали справи не містять. За приписами п. 34.3 ст. 34 Закону № 1961-IV, якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. Відтак визначення позивачем розміру збитків на підставі звіту обраного нею суб`єкта оціночної діяльності не суперечить порядку, встановленому Законом № 1961-IV.

Щодо доводів сторони відповідача ОСОБА_4 про необґрунтованість розміру заявленої до стягнення шкоди суд зазначає наступне.

Розмір збитків підтверджено звітом про оцінку вартості матеріального збитку № 01/45.08.24 від 23.08.2024, складеним суб`єктом оціночної діяльності, який має відповідний сертифікат. За висновками звіту вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складових становить 390 820,21 грн, а з урахуванням такого зносу (вартість матеріального збитку, завданого власнику) - 365 760,60 грн. Висновки звіту узгоджуються з характером механічних пошкоджень, заподіяних транспортному засобу позивача у дорожньо-транспортній пригоді.

Відповідач ОСОБА_4 , заперечуючи розмір шкоди, жодних доказів на спростування висновків звіту не подав, альтернативного розрахунку збитків не надав, клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи не заявляв. Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), самі лише заперечення проти розміру шкоди, не підтверджені доказами, висновків звіту про оцінку не спростовують.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі. За змістом ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи фактичний розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню заподіювачем, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.05.2026 у справі № 490/3823/24 (провадження № 61-13184св25).

Щодо врахування фізичного зносу Верховний Суд, пославшись на п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», а також на постанови Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 та Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 757/54513/16, зазначив, що відшкодування майнової шкоди в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування фізичного зносу його складових (деталей) є можливим виключно за умови належного документального підтвердження факту реального проведення такого ремонту, під час якого, зокрема, були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів. За відсутності в матеріалах справи доказів фактичного виконання ремонтних робіт та понесення витрат на придбання нових деталей розмір реальних збитків, що підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдану шкоду, має визначатися обов`язково з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого майна, оскільки протилежне призведе до безпідставного поліпшення стану речі та збагачення потерпілого за рахунок правопорушника.

При цьому Верховний Суд наголосив, що підставою для скасування судових рішень у тій справі стало саме те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, проігнорував відсутність у матеріалах справи жодних доказів на підтвердження факту проведення позивачем ремонту пошкодженого автомобіля та помилково здійснив розрахунок розміру відшкодування майнової шкоди виходячи з вартості відновлювального ремонту без урахування зносу.

Щодо податку на додану вартість Верховний Суд у тій самій постанові виходив із того, що згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, при цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту; ставка податку на додану вартість встановлюється у розмірі 20 відсотків (пп. «а» п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України). Верховний Суд вказав, що вартість ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість стягується судом лише після надання документів про такі витрати, а суди у таких випадках мають з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником податку на додану вартість, а також понесення позивачем витрат зі сплати цього податку. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 22.12.2020 у справі № 565/1210/19, від 21.12.2020 у справі № 911/286/20 та від 12.07.2023 у справі № 591/1861/22.

Застосовуючи наведені висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів фактичного проведення позивачем відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Ataman A-0930», д.н.з. НОМЕР_2 , або придбання нових складових для нього; звіт про оцінку № 01/45.08.24 від 23.08.2024 складено розрахунковим методом. Крім того, на питання представника відповідача представник позивача зазначив, що йому не відомо про здійснення ремонту автомобіля. За таких обставин фактичний розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню заподіювачем, визначається з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових і становить 365 760,60 грн (вартість матеріального збитку, завданого власнику, за висновками звіту). Крім того, оскільки відшкодування здійснюється безпосередньо на користь потерпілої особи, а доказів проведення ремонту в особи - платника податку на додану вартість і понесення позивачем витрат на сплату цього податку не надано, відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV ця сума підлягає зменшенню на суму податку на додану вартість, визначеного відповідно до законодавства за встановленою ставкою 20 відсотків, - 73 152,12 грн (365 760,60 грн х 20 %), а тому фактичний розмір шкоди становить 292 608,48 грн.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України різниця між фактичним розміром шкоди (292 608,48 грн) і страховим відшкодуванням у межах ліміту відповідальності страховика (160 000 грн) становить 132 608,48 грн і підлягає стягненню з ОСОБА_4 як винної у заподіянні шкоди особи.

Суд погоджується з доводами відзиву про те, що відповідальність ОСОБА_4 обмежується різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, і враховує їх при визначенні суми, що підлягає стягненню. Водночас доводи позивача про обчислення розміру шкоди без урахування коефіцієнта фізичного зносу складових та податку на додану вартість не ґрунтуються на наведеному висновку Верховного Суду, а тому у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 у частині 98 211,73 грн належить відмовити.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково: до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» - у межах ліміту відповідальності страховика (160 000 грн), до ОСОБА_4 - у частині 132 608,48 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 376/24 від 17.07.2024, укладений з Адвокатським бюро «Мельниченко та партнери», акт приймання-передачі послуг за договором та платіжну інструкцію № 0.0.3770328853.1 про оплату послуг. Гонорар адвоката визначений у фіксованому розмірі відповідно до умов договору.

Доводи відзиву про те, що оплата правничої допомоги здійснена не позивачем, а третьою особою, суд, оскільки у платіжному документі фактичним платником зазначено саме позивача. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав їх неспівмірності у порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України відповідачі не заявляли, а обов`язок доведення неспівмірності покладається саме на сторону, яка заявляє таке клопотання (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). Зважаючи на категорію справи, обсяг наданих послуг та ціну позову, заявлений розмір витрат є пов`язаним зі справою та пропорційним предмету спору (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Витрати позивача на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 5 000 грн підтверджені квитанцією до прибуткового касового ордера № 01/45.08.24 від 23.08.2024, пов`язані з розглядом справи та були необхідними для визначення ціни позову, тому підлягають розподілу за правилами ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки позов задоволено частково до двох відповідачів, судові витрати розподіляються пропорційно частці кожної сторони у ціні позову: до ТДВ «Страхова група «Оберіг» - 160 000 грн (40,94%), до ОСОБА_4 - 132 608,48 грн (33,93%); у частині відмовлених вимог (98 211,73 грн, 25,13%) судові витрати покладаються на позивача.

Таким чином, з ТДВ «Страхова група «Оберіг» на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 1 600 грн, витрати на проведення оцінки у розмірі 2 046,98 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 281,86 грн, а з ОСОБА_4 - судовий збір у розмірі 1 326,08 грн, витрати на проведення оцінки у розмірі 1 696,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 179,24 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн, судовий збір у розмірі 1 600 грн, витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 2 046,98 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 281,86 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 132 608,48 грн, судовий збір у розмірі 1 326,08 грн, витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 1 696,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 179,24 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг", ЄДРПОУ 39433769, адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14.

Відповідач 2: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО