Рішення № 137485231, 18.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 466/2536/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Мруць І. С.,

за участю секретаря судового засідання Булавки Х.Н.

справа №466/2536/26

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

встановив:

з Шевченківського районного суду м. Львова, за підсудністю, на підставі ст. 31 ЦПК України, передано справу 466/2536/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №591163740 від 06.11.2019 року у розмірі 43730,75 грн. та понесених судових витрат.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.11.2019 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №591163740 на суму 5000 грн. з подальшим збільшенням суми кредиту до 17000 грн. Зазначає, що відповідно до договорів відступлення права вимоги до ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №591163740 від 06.11.2019 року на суму 43730,75 грн., яка складається з 1699,30 грн. заборгованості по тілу кредиту, 26731,45 грн заборгованості по несплачених відсотках. У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 01 травня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та в подальшому недоліки усунено.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 07 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу слухати у спрощеному порядку без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

18.05.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності. Також вважає нараховані відсотки необґрунтовані та просить суд відмовити у їх стягненні або суттєво зменшити їх розмір, просить суд критично оцінити наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки на думку відповідача в ньому наявні суперечливі дані та відсутні належні підтверджуючі дані.

25.05.2026 року від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Сахарової Ольги Ігорівни надійшла відповідь на відзив. У відзиві посилається на те, що у зв`язку з карантином з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року та на період дії воєнного стану з 17.03.2022 року по 03.09.2025 року строки позовної давності зупинялися тому такі позивачем не пропущені. Щодо розрахунків заборгованості, зазначає що такі здійснені відповідно до умов укладеного договору і складаються з процентів за користування кредитом та процентів за неправомірне користування коштами в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України які передбачені умовами договору та погоджено сторонами. Враховуючи наведене просить позов задовольнити в повному обсязі.

01.06.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення. Зазначає, що він визнає тіло кредиту у розмірі 17000 грн та проценти, які б на думку відповідача могли б бути нараховані в межах строку правомірного користування кредитом в розмірі 4355,40 грн. Враховуючи наведене просить позов задовольнити частково виключно в сумах зазначених в контрозрахунку відповідача.

03.06.2026 року від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Сахарової Ольги Ігорівни надійшли додаткові пояснення по справі. У поясненнях звертає увагу суду, що нарахована заборгованість здійснена виключно на умовах договору, якими передбачено нарахування відсотків в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, та звертає увагу суду, що договір №5*91163740 від 06.11.2019 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» чи окремі його положення, недійсними не визнані.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши наявні в справі докази, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до наявних матеріалів справи судом встановлено, що 06.11.2019 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №591163740 підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV493GV. (а.с.12-13).

Відповідно до умов договору сторонами погоджено суму кредиту 5000 грн, строк кредитування: 30 днів. Також погоджено базову процентну ставку 0.61% за кожен день користування кредитом, порядок видачі та повернення коштів.

До договору позивачем також долучено графік розрахунків Додаток №1 до Договору. (а.с.13)

Також, позивачем долучено додаткові угоди до договору №591163740 від 06.11.2019 року, а саме:

Додаткова угода від 12.11.2019 року, якою збільшення суду кредиту на суму 2000 грн.

Додаткова угода від 02.12.2019 року, якою збільшено суму кредиту на суму 10000 грн.

Додаткова угода від 09.12.2019 року, якою сторонами продовжено строк, на який був наданий кредит на 28 днів. Також погоджено, що з 06.12.2019 року позичальник сплачує за користування кредитом проценти у розмірі 0.85 відсотків в день, всі інші умови договору не змінені цією угодою.

(а.с. 14-15)

На підтвердження виконання умов договору, щодо перерахування кредиту відповідачу, позивачем долучено платіжні доручення від 06.11.2019 року, 12.11.2019 року та 02.12.2019 року. (а.с.25)

Дана обставина також підтверджується відповіддю представника АТ «Райффайзен Банку» - Трохіної Д.О. Відповідно до якої банківська картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та долучено виписку про рух коштів по рахунку.

Окрім цього суд приймає до уваги, що відповідач не заперечує факт отримання коштів від первісного кредитора та у своїх заявах визнає суму боргу за тілом кредиту у розмірі 17000 грн.

28.11.2018 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01. Відповідно до реєстру №69 від 11.03.2020 року до договору факторингу відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №591163740 від 06.11.2019 року. (а.с.29-37)

05.08.2020 року між ТзОВ «Таліон плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01. Відповідно до реєстру №2 від 30.05.2023 року до договору факторингу відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №591163740 від 06.11.2019 року. (а.с.38-42)

11.07.2025 року між ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е. Відповідно до реєстру боржників від 14.07.2025 року до договору факторингу відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №591163740 від 06.11.2019 року. (а.с.43-49)

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стосовно посилань відповідача щодо дотримання строків позовної давності суд зазначає наступне.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Також, у пункті 19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні№ від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Беручи до уваги, що з 12 березня 2020 року строки, визначені статтею 257 ЦПК України, були продовжені на строк дії такого карантину, а з 24 лютого 2022 року строк позовної давності зупинений на строк дії воєнного стану, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, заявлені в межах строку позовної давності, а тому доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності безпідставні.

Згідно з позовними вимогами та наданими позивачем розрахунками заборгованості за кредитним договором №591163740 від 06.11.2019 року загальна заборгованість відповідача становить 43730.грн. з яких 16999,30 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 26731,45 грн. заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом. (а.с.50-53)

Стосовно посилань відповідача про неправильність нарахування відсотків поза строком дії договору та розміру таких суд зазначає наступне.

Суд погоджується з доводами відповідача, що строк договору №591163740 від 06.11.2019 року становив 30 днів, який був продовжено Додатковою угодою від 09.12.2019 року ще на 28 днів.

Однак відповідачем не враховані положення пунктів договору №591163740 від 06.11.2019 року, а саме:

Пункт 4.2 Сторони погоджуються, що у випадку користування Позичальником Кредитом понад строк, встановлений п.1.3 Договору, або дадатковими угодами між Сторонами, зобов`язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною п.1.4 - 1.5 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту.

4.3. Сторони погодили, що зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за користування Кредитом в розмірі 1,70% розповсюджуються на весь період фактичного користування Кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов?язаннях суми процентів, які були фактично сплачені Позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3 Договору.

4.4. Сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 та п. 4.3. Договору після закінчення строку Кредиту, визначеного в п. 1.3. цього Договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, після спливу строку кредитного договору вступили в дію пункти договору про те, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача процентів на підставі п. 4.4 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання щодо повернення кредиту.

Окрім цього, суд звертає увагу відповідача, що п. 3 Додаткової угоди до договору кредиту №591163740 від 06.11.2019 року сторони погодили, що починаючи з 06.12.2019 року позичальник сплачує за користування кредитом 0.85 % в день від суми кредиту, однак в поданому відповідачем контрозрахунку дана відсоткова ставка не врахована, а тому такий судом не береться до уваги, оскільки такий, не відповідає наявним доказам у матеріалах справи.

Враховуючи вищезазначене суд приймає до уваги виписку з особового рахунку за кредитним договором, розрахунки заборгованості, надані позивачем, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевказаний розрахунок суми боргу, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов кредитного договору та сплати заборгованості.

Виходячи з наведеного, беручи до уваги отримання відповідачем коштів, невиконання відповідачем умов договору, що призвело до порушення графіку погашення кредиту за договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість по кредиту, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Представник позивача при подачі позовної заяви просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, копію Додаткової угоди №25770907194 до Договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. (а.с.54-58).

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Справа є малозначною в силу вимог закону.

За таких обставин, вважаю, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на корить позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2662.40 грн. що підтверджено квитанцією, яка міститься у матеріалах справи (а.с.9). На підставі наведеного, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у розмірі 2662.40 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 76-78, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - заборгованість за договором №591163740 від 06.11.2019 року у розмірі 43730 (сорок три тисячі сімсот тридцять) гривень, 75 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - 2662(дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні, 40 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - 5000 (п`ять тисяч) гривень, 00 копійок понесених витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місце знаходження: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, ЄДРПОУ: 42986956;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Рішення суду складено 18 червня 2026 року.

Суддя: /підпис/ І.С. Мруць