Рішення № 137485078, 25.05.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 335/1813/26 2/335/1627/2026

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Романько О.О., за участі секретаря Корсунової Г.В., представника позивача - адвоката Кацюби М.В., представника відповідача-1 - адвоката Вишнякова Д.О., представника відповідача-2 - адвоката Коваля М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовною заявою ОСОБА_1 поданою через представника - адвоката Кацюбу Максима Володимировича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовною заявою поданою через представника - адвоката Кацюбу М.В. до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позову зазначили, 23 травня 2024 року приблизно о 21-30 год., на перехресті вул. Братської та вул. Трансформаторників в місті Запоріжжя сталося зіткнення автомобіля «Jeep Cherokee», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок якого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер в лікарні.

ОСОБА_1 є особою, якій завдано моральної шкоди у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

20 січня 2025 року вироком Дніпровського районного суду міста Запоріжжя у справі № 334/5673/24 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 634 000 грн. Вирок набрав законної сили 06.11.2025.

29 грудня 2025 року приватним виконавцем відкрите виконавче провадження з виконання вироку Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 20.01.2025 щодо стягнення на користь ОСОБА_5 моральної шкоди в розмірі 634 000, 00 грн.

Далі вказали, вивченням матеріалів виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_2 після винесення судом вироку у справі вчинив дії, спрямовані на погіршення свого майнового стану.

Так, в ході судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України, ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 26.11.2024 знято арешт з автомобіля марки «Jeep Cherokee», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належав обвинуваченому ОСОБА_2 .

При цьому, судом було враховано запевнення обвинуваченого ОСОБА_2 стосовно наміру реалізувати цей автомобіль з метою повної компенсації завданої ним шкоди потерпілій ОСОБА_1 , що зафіксовано в ухвалі суду від 26.11.2024.

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, після зняття арешту на вказаний транспортний засіб ОСОБА_2 реалізував автомобіль «Jeep Cherokee», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в першому кварталі 2025 року, тобто після винесення вироку судом та під час апеляційного розгляду справи № 334/5673/24.

Згідно з інформацією, наданою на адвокатський запит представника позивача Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій області, автомобіль марки «Jeep Cherokee», з номерним знаком НОМЕР_1 , 2015 року випуску, об`єм двигуна 2360 см. куб., кузов НОМЕР_4 , 20.02.2025 року на підставі договору купівлі-продажу № 2341/2025/5158194, укладеному 20.02.2025 в ТСЦ МВС 2341, перереєстровано з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

Також зазначили, що в той же час, на момент подання до суду цієї заяви, ОСОБА_2 не виконав вирок суду в частині стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду потерпілій не відшкодував.

Зазначені обставини дають підстави вважати, що укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу автомобіля саме після винесення судом вироку, яким стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 634 000,00 грн. та під час апеляційного розгляду справи судом, спрямоване на свідоме погіршення свого майнового стану задля ухилення від виконання судового рішення щодо стягнення коштів на користь потерпілої ОСОБА_1 ..

Таким чином, з огляду на викладені обставини, з метою поновлення порушених майнових прав позивача, вважали, що є підстави для звернення до суду із цим позовом щодо визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.02.2025 недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України.

04.03.2026 ухвалою суду відкрито провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 поданою через представника - адвоката Кацюбу Максима Володимировича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та застосування наслідків недійсності правочинув порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

20.03.2026 ухвалою суду заяву представника позивача-адвоката Кацюби Максима Володимировичапро забезпечення позовної заяви ОСОБА_1 поданої через представника адвоката Кацюбу Максима Володимировича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину задоволено. Накладено арешт на транспортний засіб «Jeep Cherokee», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску, VIN код НОМЕР_5 , що належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

24.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Вишнякова Д.О. надійшов відзив по справі, в якому позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову. Наполягали на тому, що позивачем не обрано ефективного способу захисту порушеного права. Вказали на те, що позивач не є «прямим» кредитором відповідача-1. Загалом не заперечували обставин укладення оспорюваної угоди.

31.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Коваля М.О. надійшов відзив по справі, в якому заперечували проти позовних вимог, вважали, що позивачем не доведено всіх складових умов для визнання угоди фраудаторною. Сам факт укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20.02.2025 не заперечували.

13.04.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Вишнякова Д.О. надійшло клопотання про долучення доказів.

15.04.2026 ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі за тих обставин, які зазначені в позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вказав, що позовні вимоги не визнає. Вказав, що відчужив свій транспортний засіб лише для того щоб повернути борги, які у нього утворилися за час розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням за ч. 2 ст. 286 КК України на правову допомогу та на відшкодування частково шкоди потерпілій. Коли він продавав своє розбите авто, то він ще не мав статусу боржника. На той час він брав кредит для того щоб відшкодувати узгоджену з позивачем суму моральної шкоди, але остання відмовилася від їх отримання, оскільки це було менше ніж ухвалено судом у вироці. Наразі з його заробітної плати стягуються кошти (50%) на погашення боргу перед ОСОБА_1 . За вироком суду його було позбавлено права на керування будь-яким видом транспорту, що призвело до втрати роботи та переведення його на іншу посаду з меншим рівнем доходу. Зазначені обставини негативно впливають на фінансовий стан його родини, оскільки тих коштів, що він отримує не вистачає для задоволення навіть базових потреб його сім`ї. Свого зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування моральної шкоди не заперечує та здійснює його сплату в межах отримуваних доходів.

Представник відповідача-1 - адвокат Вишняков Д.О. в судовому засідання підтримав відзив, надав пояснення близькі до його змісту. Окремо вважав, що оскільки позивачем та її представником не надано до позову самого оспорюваного договору, то можливо стверджувати про відсутність предмету спору.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні була допитана з її згоди в якості свідка. Пояснила, що оголошення про продаж автомобіля вона знайшла на сайті Авто.РІА. Автомобіль був після ДТП, але всіх обставин такої події їй не було відомо і вона ними не цікавилася. Її чоловік має СТО та здійснює ремонт автомобілів, тому зазначений автомобіль придбавали для власних потреб, а саме для неї. Угоду укладали в сервісному центрі в лютому 2025 року. До того моменту вона ніколи не була знайома з відповідачем-1 ОСОБА_2 та не є йомі ні родичом, ні знайомою. На цей час автомобіль майже повністю відновлений, але ще не використовується за призначенням.

Представник відповідача-2 - адвокат Коваль М.О. в судовому засідання підтримав доводи, викладені у його відзиві. Просив звернути увагу на те, що позивач та її представник у позові посилалися на положення ст.ст. 203, 215 та 234 ЦК України, що не відповідає дійсній правовій кваліфікації правовідносин. Так, який не був стороною правочину, вправі оспорити його виключно на підставі п. 6 ч.1 ст. 3 (добросовісність) і ч. 3 ст. 13 ЦК України (недопустимість зловживання правом).

В судовому засіданні також був допитаний в якості свідка гр. ОСОБА_6 , який пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_3 . Взимку 2025 року вони вирішили придбати автомобіль для його дружини. Оскільки він займається ремонтом автомобілів, то вважали, що можна взяти авто після ДТП за меншою вартістю і поступово його відновлювати. Дружина на якомусь сайті в Інтернеті знайшла оголошення про продаж автомобіля «Jeep Cherokee». Запропонована ціна у сто тисяч їм підійшла, тому через сервісний центр в м.Запоріжжі вони придбали автомобіль у ОСОБА_2 . До того часу відповідача-1 вони не знали та не були з ним пов`язані будь-якими відносинами. Чому ОСОБА_7 продавав автомобіль вони не питали, знали, що була ДТП і все. Після придбання автомобіля він його почав ремонтувати. Наразі автомобіль майже повністю відновлений, ремонт вже коштував їм більше ніж п`ятсот тисяч гривень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши та перевіривши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Ленкорань, Азейбарджан, має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_7 виданого Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області від 09 серпня 2005 року, рнокпп НОМЕР_8 (а.с.12-14).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 26.11.2024 по справі № 334/5673/24 провадження 1-кп/334/605/24 клопотання захисника Фурсова І.В. про скасування арешту майна задоволено. Накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.05.2024 у кримінальному провадженні №12024082050001010 на автомобіль марки «Jeep Cherokee», д.н.з. НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 належить ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 скасовано (а.с.15).

Відповідно до вироку Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 20.01.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням на 3 роки. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 634 000 грн. 00 коп. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 14500,00 грн. та 21 203,84 грн. процесуальних витрат на користь держави. Вирок набрав законної сили 06.11.2025 після його апеляційного перегляду (а.с.16-19).

Відповідно до постанови від 29 грудня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу запорізької області Проценком А.Ю. відкрите виконавче провадження з виконання вироку Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 20.01.2025 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 634 000, 00 грн. (а.с.20).

Згідно з відповіддю на запит адвоката Кацюби М.В., регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях повідомив, що згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів автомобіль марки «Jeep Cherokee», з номерним знаком, вказаним у Вашому запиті, 2015 року випуску, об`єм двигуна - 2360 см. куб., кузов НОМЕР_4 , 20.02.2025 р. на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ МВС 2341 № 2341/2025/5158194 від 20.02.2025 р. перереєстровано з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Вся інша інформація, зокрема анкетні дані сторін угоди, відомості про вартість угоди та інше надана не була з посиланням на конфіденційність такої.

Відповідно до паспорту громадянина України № НОМЕР_10 виданий органом 2314 від 05.02.2018, гр. ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Запоріжжя, (а.с.75 ).

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_11 виданого Запорізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області від 12.02.2011, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклали шлюб 12.02.2011, про що було зроблено актовий запис № 114585. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 » (а.с.76).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_12 виданого Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції від 26.07.2011, ОСОБА_10 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що вчинено актовий запис №484. Батьком ОСОБА_10 є ОСОБА_2 , матір`ю є ОСОБА_11 (а.с.77).

Відповідно до розписки від 21.06.2024 адвокат Кацюба М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у якості відшкодування моральної шкоди 40 000,00 гривень (а.с.78).

Відповідно до розписки від 14.09.2024 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у якості відшкодування моральної шкоди 10 000,00 гривень (а.с.79).

Відповідно до розписки від 19.10.2024 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у якості відшкодування моральної шкоди 10 000,00 гривень (а.с.80).

24.01.2026 ОСОБА_2 звернувся з листом до ОСОБА_1 з приводу неможливості виконати рішення суду одним платежем через скрутне матеріальне становище через втрату роботи та інші обставини сімейного життя, які потребують додаткових фінансових витрат (а.с.81).

Відповідно до довідки ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» від 13.03.2026 №272/2004855 ОСОБА_2 дійсно працює на підприємстві з 06.08.2002. З 21.01.2026 по теперішній час займає посаду помічника машиніста тепловоза цеху експоуатації управління залізничного транспорту (а.с.82).

Згідно з розрахунковим листом за січень 2026 року всього нараховано виплат ОСОБА_2 за його місцем роботи на загальну суму 29 832,54 грн., з яких утримано 19 838,87 грн. За лютий 2026 року всього нараховано виплат ОСОБА_2 за його місцем роботи на загальну суму 26347,18 грн., з яких утримано 21 603,31 грн. (а.с.83).

Відповідачем -1 були надані медичні документи щодо його стану здоров`я та його дружини ОСОБА_11 (а.с.84-87).

Відповідно до розписки від 20.02.2025 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 150 000 грн. Вказані грошові кошти отримані ним в повному обсязі за продаж належного йому автомобіля «Jeep Cherokee», з номерним знаком НОМЕР_1 , 2015 року випуску. Претензій щодо суми та порядку розрахунку до ОСОБА_3 він не має. Гроші передані та отримані ним готівкою в момент підписання цієї розписки.

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 від 20.02.2025 транспортний засіб «Jeep Cherokee», 2015 року випуску, перереєстровано за ОСОБА_3 з державним номерним знаком НОМЕР_14 .

ОСОБА_6 зареєстрований як ФОП з 28.03.2013 та здійснює свою підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . Вид діяльності технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Згідно з роздруківкою з сайту Авто.РІА на ньому було розміщено оголошення №ID37583028 щодо продажу автомобіля «Jeep Cherokee», з номерним знаком НОМЕР_1 , 2015 року випуску за 152 880 грн., що еквівалентно 3500 доларів США.

Згідно з довідкою АТ «ПУМБ» від 27.03.2026 ОСОБА_2 згідно кредитного договору № 1019923886 від 03.02.2025 отримав кредит в розмірі 200 000,00 грн. Також, відповідачем-1 були надані боргові розписки складені ним на користь інших осіб у період з 15.06.2024 по 09.03.2026.

Відповідачем-2 були надані фотозображення транспортного засобу «Jeep Cherokee», 2015 року випуску, перереєстрованого за ОСОБА_3 з державним номерним знаком НОМЕР_14 після його відновлювального ремонту.

Оцінивши усі наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності і достатності, надавши правову оцінку установленим у справі обставинам, позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем та її представником до матеріалів справи не було долучено копії самого договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.02.2025. Адвокатський запит представника позивача регіональним сервісним центром був задоволений частково та інформація надана неповна. Разом з тим, справа розглядалася за правилами загального позовного провадження та під час підготовчого засідання представник позивача міг звернутися до суду з клопотанням про витребування доказів, але такого не зробив до самого завершення такої стадії процесу.

При цьому, представники відповідачів та самі відповідачі на відсутність доказу у своїх відзивах не посилалися. При цьому, навали пояснення щодо дійсно укладення такої угоди між зазначеними контрагентами. Також на зазначені обставини вказували допитані свідки.

Оформлення договору купівлі-продажу в СЦ МВС передбачає процес зміни власника транспортного засобу, який розпочинається з укладання договору купівлі-продажу між продавцем та покупцем. Такий договір оформлюється безпосередньо у сервісному центрі МВС. Згідно з чинними нормативними документами, договір укладається у письмовій формі в присутності адміністратора сервісного центру МВС (ст. 208 ЦК України). Адміністратор вносить відповідні дані про перехід права власності в реєстраційну систему.

Відсутність предмета спору означає, що спірні правовідносини між сторонами зникли самі собою (наприклад, договір був добровільно розірваний, або зобов`язання виконані, або майно вже повернуто).

Неподання копії оспорюваного договору, на переконання суду, не свідчить про відсутність предмета спору. Правочин об`єктивно існує як юридичний факт. Відсутність його копії судом розцінюється як неподання ключового доказу, у визначеному процесуальним законодавством порядку, на підтвердження тих обставин, які викладені у позові.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

В силу приписів частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Щодо підстав недійсності правочину, Верховний Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Як зазначалося вище, відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20 та від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Отже, Верховний Суд вже сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.

Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними. У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:

- фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України);

- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

Водночас критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі №567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі №644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі №757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24));

Тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору "зцілює" тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі №569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18))

Зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд в даній справі зауважує, що: позивач не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав фраудаторності, як і не довів порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу; на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 був власником транспортного засобу, мав право розпоряджатися ним на власний розсуд, спірне рухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою; позивачем не доведено також вчинення неправомірних дій відповідача, а саме того, що на день укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу було судове рішення або розпочато судове провадження про стягнення боргу, того, що ОСОБА_2 не є платоспроможним чи не був таким на час зобов`язання про повернення боргу, та його майновий стан унеможливлював чи унеможливлює виконання зобов`язання за рішенням суду на цей час. Не підтверджена будь-якими належними доказами і явно занижена ціна на транспортний засіб чи небажання сторін угоди її реального виконання або приховування за її умовами будь-який інший правочин та дійсні наміри, а також того, що правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Та навіть при доведенні б декількох таких обставин, то в будь-якому випадку кредитор, який не був стороною правочину, вправі оспорити його виключно на підставі пункту 6 частини першої статті 3 (добросовісність) і частини третьої статті 13 Цивільного кодексу (недопустимість зловживання правом).

Саме позивач визначився з правовими підставами свого позову з посиланням на положення ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що визначення належних матеріально-правових підстав для оспорювання фраудаторних правочинів кредитором, який не є їх стороною повинно враховувати співвідношення категорій «фраудаторність» і «фіктивність».

Так, Велика Палата у своєму рішенні від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 (провадження № 12-28гс25) вказала на недопустимість одночасно визначати один і той самий правочин і фіктивним (ст. 234 ЦК України), і таким, що порушує принцип добросовісності (ст. 3, 13 ЦК України). Це є різними правовими конструкціями. Верховний Суд, зауважив, що суди не повинні розширювати межі фраудаторності до безмежності. Остаточну кваліфікацію правочину як фраудаторного суд має здійснювати в кожній конкретній справі, виходячи з реальних обставин (момент укладення, майновий стан боржника, наявність зв`язку між сторонами, ціна).

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Так, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорений правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин) породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.

Оспорення правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорення правочину, рецисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 (провадження № 12-28гс25) приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Проте у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.

Велика Палата дійшла висновку про те, що фіктивний правочин і фраудаторний поєднує невідповідність принципу добросовісності, проте не кожен фіктивний правочин є фраудаторним, як і не кожен фраудаторний правочин є фіктивним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Зокрема, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, зокрема сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц погодилася з тим, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Отже, можна дійти висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 зробила правовий висновок у розділі "Загальні положення щодо визнання правочину недійсним і способів захисту" (пункти 42-56), зазначивши, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює прав позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Також відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.29), визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154), якщо на виконання спірного правочину товариство сплатило кошти або передало інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспореного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Проте Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору його стороною з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), реституція застосовується лише між сторонами такого правочину.

У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що у своїй постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 вона виснувала, що в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду з позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України "Про виконавче провадження" покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що стягувач самостійно як заінтересована особа, яка заперечує дійсність договору на підставах, встановлених законом, має право на звернення з позовом про визнання такого правочину недійсним, як передбачено частиною третьою статті 215 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 04.02.2026 по справі №910/6654/24 відступала від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вона відступає не від постанови в конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц).

Таким чином, суд враховує, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Тому, за встановлених обставин у цій справі, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 142, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Кацюбу Максима Володимировича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду, з врахуванням перебування головуючого у відпустці, складено 10.06.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Суддя: О.О. Романько