Рішення № 137480874, 17.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2890/26

Провадження № 2/711/2044/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Слабко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА», в особі свого представника Міньковської А.В., звернулось до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №900065552 про надання фінансового кредиту від 28.12.2021р. в загальній сумі 10 710 грн. та судових витрат по справі у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн. (документи сформовано та подано через систему «Електронний суд»).

В обґрунтування позову вказує, що 28.12.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 90065552, за умовами якого та відповідачу надані кредитні кошти шляхом перерахування на картковий рахунок в сумі 4 200 грн.

01.09.2025р. між ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено Договір факторингу №01092025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Позика» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Позика» прийняло належні ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі і за кредитним договором № 90065552 від 28.12.2021 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 10 710 грн., з яких: 4 200 грн. сума заборгованості за тілом кредиту; 6 510 грн. сума заборгованості за відсотками; 0 грн. заборгованість за штрафними санкціями та комісіями.

На підставі наведеного, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за Кредитним договором №90065552 від 28.12.2021р. в розмірі 10 710 грн., а також понесені судові витрати у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 5 500 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.03.2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» - Міньковська А.В. не з`явилася, однак в позовній заяві просила розглядати справу без участі представника позивача та одночасно вказала, що позовні вимоги ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явився. Про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом судової повістки на електронну адресу відповідача, вказану у позовній заяві (судова повістка доставлена 26.03.2026р. о 14:37:26, та 26.05.2026р.), а також шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.

Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини своєї неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України та зі згоди позивача, викладеної у позовній заяві, судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28.12.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №90065552, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти в розмірі 4 200 грн. шляхом перерахування їх на картковий рахунок відповідача (п. 3.1 Договору). Стандартна процентна ставка складає 3% (п. 3.2 договору), /а.с. 24-30/.

В свою чергу, відповідач зобов`язався повністю повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом до 28.03.2022 року (п. 4.2 договору).

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Ірбіс» клієнт ОСОБА_1 ідентифікований в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Ірбіс» /а.с. 23/.

Договір підписано електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 457502, що був надісланий на вказаний відповідачем мобільний номер телефону НОМЕР_1 , у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення», вих. №3152_251021113338 від 21-10-2025, між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено договір на переказ коштів. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 28-12-2021р. 09:21:06 на суму 4 200 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 127738798, призначення платежу: зарахування 4 200 грн. на карту НОМЕР_2 /а.с. 31/.

Окрім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується і випискою за картковим рахунком за період з 28.12.2021р. по 04.01.2022р., наданим за виконання ухвали суду про витребування доказів.

01.09.2025р. між ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено Договір факторингу №01092025/1, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Позика» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Позика» прийняло належні ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» Права Вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі і право вимоги за кредитним договором №90065552 від 28.12.2021 року /а.с. 34-39, 40/.

Відповідно до розрахунку заборгованості, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 10 710 грн., з яких: 4 200 грн. сума заборгованості за тілом кредиту; 6 510 грн. сума заборгованості за відсотками /а.с. 40/.

Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Позика», набувши статусу нового кредитора, отримало право пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 щодо погашення наявної в нього заборгованості за кредитним договором № 90065552 від 28.12.2021 року на загальну суму 10 710 грн., що повністю узгоджується з положеннями ст. 514 ЦК України.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання за кредитним договором в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до а. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «ІФК «ІРБІС» та відповідачем було укладено кредитний договір №90065552 від 28.12.2021р. в електронній формі, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підставі такого договору відповідачем 28.12.2021р. було отримано у позику грошові кошти в сумі 4200 грн., які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування позикою, але в порушення умов договору не зробив цього.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Кредитним договором №90065552 станом на 01.09.2025р., обумовлено дійсністю договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025р., що був укладений між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором №90065552 розмір заборгованості відповідача станом на 16.08.2022р. складав 10 710 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 4 200 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 6 510 грн. /а.с. 40/. Зазначена заборгованість на час розгляду справи не зменшилася та складає 10 710 грн.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Кредитному договорі і він користувався кредитними коштами, однак допустив порушення своїх зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за ним обчислюється заборгованість за Кредитним договором №90065552 в загальній сумі 10 710 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 4 200 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 6 510 грн.

Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Кредитного договору відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими, то заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2662,40грн. /а.с. 1/, а також витрат позивача на правову допомогу.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача необхідно відшкодувати витрати, пов`язані з оплатою судового збору в повному обсязі.

Стосовно витрат на правову допомогу, то слід зауважити наступне.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 5 500 грн.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція є чинною і станом на день ухвалення судом рішення у справі №711/10120/24, доказом чому є постанова Верховного Суду від 15.01.2025р. у справі №386/136/21 (провадження № 61-10886св24).

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги №39493634/03 від 02 січня 2026 року, додаткову угоду №900065552 від 16 лютого 2026 року, Детальний опис робіт від 16.02.2026року, виконаних ОСОБА_2 , акт наданих послуг від 16 лютого 2026 року /а.с. 42-47/.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг ФОП ОСОБА_2 за вчинення наступних процесуальних дій:

- письмова консультація Клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 години, загальна вартість 500 грн.);

- правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (1 година, загальна вартість 1500 грн.);

- складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (2 години, загальна вартість 3 000 грн.);

- формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (0,5 години, загальна вартість 500грн.) /а.с. 47/.

Отже, загалом на виконання Договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02 січня 2026 року, виконавцем адвокатом Горбей Р.Г. витрачено 4 год., що в грошовому еквіваленті складає 5 500 грн. (згідно акту від 16.02.2026р.).

З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 13.03.2025р. у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24) та від 22.10.2025р. у справі № 761/415/24 (провадження № 61-6667св25), що застосовуються судом з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст. 13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач заперечень щодо витрат на правничу допомогу до суду не подав, а також не подав і клопотання про їх зменшення. З огляду на викладене, беручи до уваги, що позовні вимоги судом визнані обґрунтовані та задоволені повністю, тому з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн.

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 8 162,40 грн. (2 662,40 грн. + 5 500 грн.).

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 133, 141, 223, 263-265, 268, 272-279, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 3, 207, 525, 526, 530, 611, 625 - 628, 633, 638, 1054, 1055, 1049, 1056-1 Цивільного кодексу України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ЄДРПОУ: 39493634) заборгованість за кредитним договором № 90065552 від 28.12.2021 року у розмірі 10 710 грн 00 коп., судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5 500 грн., а всього 18 872,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 17 червня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко