Рішення № 137478283, 12.06.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 295/12338/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Буткевича М.І., за участі секретаря судового засідання Беляєвої А.М., представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 Біленького В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить у рахунок погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 115 872,39 грн, що складається з 3% річних 22 709,00 грн, інфляційних втрат 93 163,39 грн., а також судовий збір.

Позов обґрунтовує тим, що 09 січня 2008 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» було укладено Кредитний договір № 11279178000. Задля забезпечення виконання зобов?язань за Кредитним договором із ОСОБА_1 був укладений договір поруки.

Апеляційним судом Житомирської області від 30 листопада 2010 року у цивільній справі № 22ц-6283 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ухвалено рішення про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 11279178000 від 09.01.2008 року у розмірі 533 971, 87 грн.

Згідно відповіді Банку від 02.12.2025 року, Предмет іпотеки, а саме: кв. АДРЕСА_1 , який передано ОСОБА_3 в іпотеку Банку в забезпечення виконання останньою кредитних зобов?язань за Кредитним договором, реалізовано в порядку ст. 41 Закону України «Про іпотеку» у розмірі 192 604,46 грн, з яких 146 464,50 грн. зараховано Банком в рахунок погашення заборгованості у розмірі 533 971, 87 грн. Відповідно, розмір заборгованості становить 387 507,37 грн.

У подальшому 21 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу № 26, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 11279178000 від 09 січня 2008 року перейшло до Товариства з обмеженого відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»).

Відтак, зважаючи на набуття прав вимоги за кредитним договором та внаслідок невиконання відповідачами рішення суду у період з 12.03.2017 року до 22.02.2019 року, позивач заявляє до стягнення інфляційні втрати і 3% річних за кожен день місяця з часу порушення грошового зобов`язання, що у загальному розмірі становить 115 872,39 грн, з яких: 93 163,39 грн інфляційні втрати, 22 709,00 грн 3% річних.

З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.10.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 22, 23).

За клопотанням представника відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 11.11.2025 року ухвалою суду здійснено перехід до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 75, 76).

03.11.2025 року від представника відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, якими було б підтверджено існування дійсних прав вимоги та їх обсягу, що могли б виникати у нового кредитора з новим найменуванням ТОВ «Він Фінанс» - по Договору факторингу № 26, укладеному 21.09.2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, ОСОБА_3 передано в іпотеку нерухоме майно трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2008 р. Ринкова вартість предмета іпотеки становить 443971,00 грн. Вказані умови передбачені п.п. 1.1. і 1.2. договору іпотеки нерухомого майна від 09.01.2008 р., зареєстрованого в реєстрі під №70, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Товянським С.Я.

У відомостях Інформаційної довідки №449838157 від 29.10.2025 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек підтверджено, що іпотекодавцем (власником) ОСОБА_3 було передано іпотекодержателю АКІБ «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Договору іпотеки №70 від 09.01.2008 приватний нотаріус Товянський С.Я.

З Реєстру прав власності на нерухоме майно (відомості про права власності) цієї ж Інформаційної довідки виявлено, що 20.12.2012 внесено реєстраційний запис про виникнення у ОСОБА_5 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підстава: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, р. №14462 від 03.12.2012, Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я.

Вказані відомості щодо переходу права власності на предмет іпотеки від боржника до інших осіб вказують на те, що дане нерухоме майно було реалізоване з прилюдних торгів, внаслідок чого відбулось погашення кредитної заборгованості у виконавчому провадженні заведеному державним виконавцем.

Відповідно до змісту ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 13.03.2017 р. у справі №296/5084/16-ц про заміну сторони виконавчого провадження, відбулась заміна стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування - ТОВ «ВІН ФІНАНС»), у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 30.11.2010 р. у цивільній справі №22ц-6283.

На даний час в Автоматизованій системі виконавчих проваджень не виявлено жодного відкритого чи завершеного виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_3 , де стягувачами могли б бути: «Укрсиббанк», «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» чи «ВІН ФІНАНС». Це може вказувати на відсутність будь-якої кредитної заборгованості по кредитному договору, після реалізації предмета іпотеки.

Позивач не надав до суду відповідних доказів, а навпаки намагається притягнути відповідачів до відповідальності за раніше стягнену заборгованість по кредитному договору, разом з безпідставно нарахованими 3% річних і індексом інфляції.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час оформлення свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Стаття 43 Закону України «Про іпотеку» передбачала, що початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

За результатами проведення прилюдних торгів і продажу предмета іпотеки складається протокол, який підписується уповноваженим представником організатора прилюдних торгів та покупцем предмета іпотеки. Копії протоколу надсилаються іпотекодавцю, всім іпотекодержателям та державному виконавцю протягом п`яти днів з дня його підписання. (ст. 45 Закону України «Про іпотеку»).

Організатор прилюдних торгів протягом трьох днів з дня підписання переможцем прилюдних торгів протоколу надсилає відповідний протокол державному виконавцю, а також інші документи, що підтверджують реалізацію предмета іпотеки відповідно до цього Закону. Протягом п`яти робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки. На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Протягом п`яти робочих днів з дня надходження від державного виконавця акта про реалізацію предмета іпотеки організатор проведення прилюдних торгів видає цей акт покупцеві, нотаріально посвідчені копії акта надсилає іпотекодержателю та іпотекодавцю. Якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника у порядку, встановленому законом. (ст. 47 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідач ОСОБА_3 повідомляє суд про те, що нею після проведення прилюдних торгів, не було отримано акта про передання права власності та протоколу торгів , що позбавляє її як іпотекодавця встановити дійсну вартість реалізації майна.

Окрім того, відповідачка ОСОБА_3 зазначає, що позивачем додано до позовної заяви розрахунок за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 з нарахованою сумою 3% річних, а також індексу інфляції за період з березня 2017 по лютий 2019.

З даного розрахунку не вбачається жодних ознак приналежності боргу до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 або до кредитного договору №11279178000 від 09.01.2008 чи договору поруки.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту існування боргу після реалізації іпотечного майна в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа.

Розрахунок позивача, сам по собі не свідчить про розмір невиконаного зобов`язання з повернення кредиту за відсутності відомостей з поточного рахунку ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Крім того, такий самостійно сформований позивачем на власний розсуд односторонній документ не відноситься до первинних документів і не містять інформацію про рух коштів та всі операції з повернення кредитних коштів.

З огляду на те, що предметом позову є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат від недоведеної, на думку ОСОБА_3 , позивачем суми заборгованості, остання просить суд застосувати до даних правовідносин наслідки спливу позовної давності, адже позивач визначив період для стягнення 3 % річних і інфляційних втрат із 12.03.2017 року по 22.02.2019 року, а позов зареєстровано судом 03.09.2025 року.

28.11.2025 року від представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що ОСОБА_1 не може бути відповідачем за позовом ТОВ «ВІН ФІНАНС» про стягненння з неї та ОСОБА_3 інфляційних витрат та 3% річних у сумі 159 623,75 гривень з наступних підстав.

Зобов`язання, що виникло між боржником ОСОБА_3 та кредитором ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Він Фінанс», з приводу договору №11279178000 від 09.01.2008 року про надання споживчого кредиту було забезпечено порукою ОСОБА_1 .

Основне зобов`язання, до складу якого входить відповідальність за ч. 2 ст. 625 ЦКУ, було забезпеченим порукою ОСОБА_1 , починаючи з 09.01.2008 року (дата укладення договору поруки) по 20.01.2014 року (набрання законної сили рішенням Корольовського районного суду про припинення поруки), отже ОСОБА_1 зобов`язана була відповідати за невиконання зобов`язання ОСОБА_3 та могла бути солідарним боржником в період з 09.01.2008 року по 20.01.2014 року.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області про стягнення заборгованості не змінило та не припинило основне зобов`язання та додаткове зобов`язання поруки, та на його підставі не виникло нове зобов`язання (висновки ВП ВС від 10.09.2025 р. у справі №369/13444/20), це означає що ТОВ «ВІН ФІНАНС», як новий кредитор міг звернутися з позовом про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за період з 30.11.2011 року по 20.01.2014 року (період невиконання рішення суду) вказаний період не є предметом розгляду цієї справи, отже, позовні вимоги до ОСОБА_1 не можуть бути задоволені судом.

У судовому засіданні представники відповідачів заперечувати проти задоволення позову з підстав, викладених у відзивах.

Представник позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» Федоров Д.А. подав до суду заяву в якій просить справу розглядати без участі представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 09.01.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11279178000, згідно якого, банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 65936 доларів США 00 центів, що еквівалентно 332976,80 коп. з виплатою процентної ставки 12,9 відсотків річних, та з терміном повернення кредиту - до 06.01.2033р.

В забезпечення виконання вищевказаних зобов`язань «УкрСиббанк» 09.01.2008 року уклав з відповідачкою ОСОБА_3 договір іпотеки, а з відповідачкою ОСОБА_1 договір поруки №11279178000 від 09.01.2008 р., відповідно до умов якого, поручитель взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати по борговим зобов`язанням позичальника (а.с. 42, 43).

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 30.11.2010 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» 533971,87 грн заборгованості за кредитним договором №11279178000 від 09.01.2008 року.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24.12.2013 року у справі №296/3901/12-ц визнано припиненим договір поруки №11279178000 укладений 09.01.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (а.с. 98).

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13.03.2017 року замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 30 листопада 2010 року про стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» 533 971 грн. 87 коп. заборгованості за кредитним договором №11279178000 від 9 січня 2008 року (а.с. 105, 106).

Листом від 02.12.2025 року АТ «УкрСибббанк» повідомляє, що відповідно до Протоколу №0612125(3) прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 12.06.2012 Філії 06 ПП «НИВА - В.Ш.», ціна продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яке було передано ОСОБА_3 в іпотеку Банку в забезпечення виконання останньою кредитних зобов`язань за Договором про надання споживчого кредиту №11279178000 від 09.01.2008 року, становить 192 604,46 грн.

20.11.2012 року на транзитний рахунок Банку від Головного управління юстиції у Житомирській області надійшла сума коштів у розмірі 147 374,50 грн., з яких 910,00 грн. зараховані Банком в погашення судових витрат, та 146 464,50 грн. конвертовані Банком в 18 324,10 доларів США (валюту кредитного договору) та зараховані в погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11279178000 від 09.01.2008 року позичальника ОСОБА_3 (а.с. 101).

Станом на день звернення до суду рішення суду в повній мірі не виконано, залишок боргу складає 387 507,37 грн.

Заслухавши думки учасників та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат з відповідачки ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.

Як вказувалося вище, в забезпечення виконання вищевказаних зобов`язань банк уклав з відповідачкою ОСОБА_1 договір поруки №11279178000 від 09.01.2008 р., відповідно до умов якого, поручитель взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати по борговим зобов`язанням позичальника.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24.12.2013 року у справі №296/3901/12-ц визнано припиненим договір поруки №11279178000 укладений 09.01.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк».

В постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Статтею 559 ЦК України (в редакції, на момент укладання договору поруки та кредитного договору) встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Враховуючи, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24.12.2013 року у справі №296/3901/12-ц договір поруки №11279178000 укладений 09.01.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» визнано припиненим, тому і всі права та обов`язки сторін за цим договором необхідно вважати припиненими на момент набрання рішенням законної сили, що виключає подальшу солідарну відповідальність ОСОБА_1 за зобов`язанням згідно договору про надання споживчого кредиту №11279178000.

Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат з відповідача ОСОБА_3 , то суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так ТОВ «ВІН ФІНАНС» (попереднє найменування - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») просить суд стягнути з відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 3 % річних від суми заборгованості за період з 12.03.2017 по 22.02.2019, а також індексу інфляції за період з березня 2017 по лютий 2019, на підставі статті 625 ЦК України, у зв`язку з невиконанням відповідачами рішення суду.

ПАТ «УкрСиббанк» звертаючись як кредитор із першим позовом до відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 для дострокового стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у сумі 533 971 грн. 87 коп., змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 30.11.2010 р. у цивільній справі №22ц-6283 на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни.

Разом з тим, ні позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» (попереднє найменування - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»), ні попередні кредитори, не підтверджували факту відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі №22ц-6283, або ж пред`явлення виконавчого документу до виконання, чи навпаки - завершення виконавчого провадження, з подальшим пред`явленням до виконання виконавчого документу в межах строку пред`явлення виконавчого документу.

Не було також звернення до суду із заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а отже на момент пред`явлення позову, позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134456472) від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 (провадження №14-63цс25) за позовом ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних.

Перед ВП ВС постало питання про застосування частини другої статті 625 ЦК, зокрема нарахування 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення боргу за основним зобов`язанням, за обставин, коли стягувач втратив право на примусове виконання цього судового рішення у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і суд у поновленні цього строку відмовив. Велика Палата Верховного Суду має з`ясувати, чи застосовуються до такого зобов`язання правила частини другої статті 625 ЦК України.

Втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

З урахуванням висновків у цій справі ВП ВС відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання.

З урахуванням викладених висновків Великою Палатою Верховного Суду, ТОВ «ВІН ФІНАНС» (попереднє найменування - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») пропущено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання в частині стягнення залишку заборгованості, а тому право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, і можливість виконання такого рішення - припиненою. Таким чином позивачем втрачено право стягнути з відповідача ОСОБА_3 3 % річних від залишку суми заборгованості, а також індексу інфляції, на підставі статті 625 ЦК України, у зв`язку з невиконанням рішення суду у справі №22ц-6283.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Позивач у справі та стягувач за виконавчим документом, не може бути необізнаним наявністю/відсутністю виконавчого провадження та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. А тому саме на позивача покладається обов`язок доведення, що стягувач не втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. У даному випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, яка підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» не підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати , пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 625 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.І.Буткевич