Ухвала суду № 137465263, 16.06.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2620/26

4-с/583/27/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.,

заявника - стягувача ОСОБА_1 ,

державного виконавця Морозової Є.П.,

боржниці ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №8 м. Охтирка Сумської області скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт, дії якого оскаржується Охтирський відділ державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржниця ОСОБА_2 ,на дії/бездіяльність органу примусового виконання,

встановив:

29.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, у якій просить: - визнати дії державного виконавця Морозової Євгенії Миколаївни під час складання акту від 20.05.2026 у виконавчому провадженні №7545012 неправомірними; - скасувати акт державного виконавця від 20.05.2026 у виконавчому провадженні №7545012 як такий, що не відповідає фактичним обставинам виконавчих дій; - зобов`язати державного виконавця належним чином зафіксувати фактичні обставини виконавчих дій та факт невиконання боржником рішення суду щодо забезпечення побачення батька з дитиною; - зобов`язати державного виконавця вирішити питання щодо застосування заходів, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Скарга вмотивована тим, що в Охтирському відділі державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває на виконанні виконавчий лист №583/338/23, виданий 01.07.2024 на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 20.06.2024, за якою ОСОБА_1 визначено способи участі у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: з моменту набрання рішенням суду законної сили протягом 2 місяців - кожної середи та суботи з 15.00 год. до 18.0 год. у присутності матері дитини ОСОБА_2 за місцем проживання дитини або в місцях загального відпочинку та дозвілля чи за домовленістю між батьками дитини; після 2 місяців з дати набрання рішенням суду законної сили - кожної середи та суботи з 15.00 до 18.00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_2 в місцях загального відпочинку та дозвілля, з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з покладанням на ОСОБА_1 обов`язку повернути дитину до матері; визначити побачення ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 в день її народження ІНФОРМАЦІЯ_2 з можливістю привітати дитину з 08.00 до 12.00 год. кожного року; необмежене право спілкування ОСОБА_1 особисто з донькою ОСОБА_3 шляхом телефонного та інтернет зв`язку у зручний для дитини час. 20.05.2026 державним виконавцем було складено акт, який, на думку заявника, є таким, що не відповідає фактичним обставинам проведення виконавчих дій, складений неповно, необ`єктивна та істотним викривленням подій. Так під час проведення виконавчих дій боржниця формально з`явилась разом з дитиною, однак фактично виконання рішення суду забезпечене не було. Боржниця ОСОБА_2 покинула територію виконання рішення суд, разом з дитиною ОСОБА_3 , а саме територію міського парку по АДРЕСА_2 . Надалі державний виконавець Морозова Є.М. після його вмовлянь зателефонувала боржниці ОСОБА_2 , після чого повідомила, що боржниця поїхала на роботу та більше не повернеться. Після цього він неодноразово вимагав від державного виконавця належним чином зафіксувати факт невиконання рішення суду та скласти відповідний акт, однак державний виконавець відмовила, посилаючись на необхідність отримання додаткових пояснень. Вважає, що фактично боржниця самоусунулась від подальшого виконання рішення суду, не забезпечила передачу дитини та не вчинила жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо забезпечення спілкування батька з дитиною. Разом з тим в оскаржуваному акті державний виконавець не зазначила істотні обставини виконавчих дій, а саме:·факт вибуття боржника з місця проведення виконавчих дій; повідомлення про те, що боржниця поїхала на роботу та більше не повернеться; вимоги заявника щодо складання акту про невиконання рішення суду; фактичну відмову боржниці забезпечити передачу дитини. Натомість, державний виконавець фактично звела причину невиконання рішення суду до оголошення повітряної тривоги, хоча тривога була оголошена вже після фактичного припинення виконавчих дій та після того, як боржниця залишила місце проведення виконавчих дій.

08.06.2026 від ОСОБА_2 надійшов відзив на скаргу, в якому зазначено, що із доводами скарги вона не погоджується, вважає її необґрунтованою, безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню. Вважає, що скарга фактично ґрунтується на незгоді скаржника зі змістом акта державного виконавця від 20.05.2026 та зводиться до спроби покласти на неї відповідальність за небажання дитини спілкуватися зі стягувачем. Так 20.05.2026 вона прибула до місця проведення виконавчих дій разом із дитиною ОСОБА_3 , що підтверджується актом державного виконавця та не заперечується самим скаржником. Як вбачається зі змісту акта державного виконавця, дитині було запропоновано поспілкуватися зі стягувачем, однак донька відмовилася від такого спілкування. Сама боржниця залишила місце проведення виконавчих дій, однак дитина самостійно пішла за нею. Після цього вона повторно привела дитину до місця проведення виконавчих дій та повторно запропонувала їй поспілкуватися зі стягувачем, однак дитина знову відмовилася та залишила місце проведення виконавчих дій. В акті державного виконавця прямо зазначено, що будь-який примус до дитини не застосовувався. Таким чином, матеріали виконавчого провадження підтверджують, що нею були вчинені всі дії, які залежали від неї для виконання рішення суду. Будь-яких відомостей про перешкоджання спілкуванню дитини зі стягувачем, заборону такого спілкування, схиляння дитини до відмови від спілкування чи інші дії, спрямовані на невиконання рішення суду, акт державного виконавця не містить. Більше того, заявником не надано жодного належного та допустимого доказу того, що вона: відмовилася прибути на виконавчі дії; не привела дитину до місця проведення зустрічі; перешкоджала спілкуванню дитини зі стягувачем; забороняла дитині спілкуватися; впливала на дитину з метою відмови від спілкування; вчиняла будь-які дії, спрямовані на зрив виконання рішення суду. Навпаки, як акт державного виконавця, так і відеозаписи, на які посилається сам заявник, підтверджують, що дитина самостійно відмовлялася від спілкування та самостійно слідувала за матір`ю після того як вона пішла з місця проведення виконавчих дій. На її думку, заявник фактично просить суд зобов`язати державного виконавця викласти обставини подій у редакції, яка відповідає виключно його особистому баченню ситуації. Щодо вимоги про скасування акта державного виконавця зазначає, що акт державного виконавця є службовим документом, який фіксує перебіг та обставини проведення виконавчих дій, і сам по собі не породжує, не змінює та не припиняє прав чи обов`язків сторін виконавчого провадження. На відміну від постанов державного виконавця, акт не є процесуальним рішенням, а тому вимога про його скасування фактично зводиться до незгоди заявника зі змістом документа. При цьому заявником не доведено внесення до акта недостовірних відомостей, його фальсифікації або істотного викривлення подій. Щодо застосування заходів, передбачених ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує, що жодного доказу невиконання рішення боржницею без поважних причин скаржником не надано. Навпаки, матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що дитина була доставлена до місця проведення виконавчих дій, їй було забезпечено можливість спілкування зі стягувачем, а будь-яких перешкод з мого боку не створювалося. Просить: у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі; визнати доводи скарги такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами; залишити без змін акт державного виконавця від 20.05.2026 та результати проведених виконавчих дій.

08.06.2026 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області, постановленої у відповідності до ч. 5 ст. 259 ЦПК України без оформлення окремого документу, явку державного виконавця Морозової Є.М. обов`язковою, судове засідання відкладено на 11.06.2026.

08.06.2026 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Яценко Н.Г.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав скаргу з викладених у ній мотивів, та просив задовольнити його вимоги.

Державний виконавець у судовому засіданні висловила заперечення проти скарги, зазначивши, що в акті державного виконавця від 20.05.2026 зафіксовано фактичні обставини, встановлені державним виконавцем безпосередньо під час проведення виконавчих дій. Форма і зміст акту відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень. Доводи скаржника, на переконання державного виконавця, зводяться до незгоди зі змістом акту, при цьому стягувач, який був безпосереднім учасником виконавчої дії, до державного виконавця не звертався з приводу неповноти акту, своїх зауважень не висловлював. Вважала скаргу безпідставною та необґрунтованою, просила відмовити у її задоволенні.

Боржниця ОСОБА_2 в суді проти скарги заперечила з підстав, зазначених у відзиві, та просила відмовити в її задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, дійшов такого висновку.

З матеріалів виконавчого провадження №75450127, дослідженого в електронному вигляді через Автоматизовану систему виконавчого провадження, судом встановлено, що 04.07.2024 старшим державним виконавцем Охтирського ВДВС в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рубякіною А. відкрито виконавче провадження №75450127 про примусове виконання виконавчого листа №583/338/23, виданого 01.07.2024 Сумським апеляційним судом, про визначення ОСОБА_1 способів участі у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступним чином: з моменту набрання рішенням суду законної сили протягом двох місяців - кожної середи та суботи з 15.00 год. до 18.00 год. у присутності матері дитини ОСОБА_2 за місцем проживання дитини або в місцях загального відпочинку та дозвілля чи за домовленістю між батьками дитини; після двох місяців з дати набрання рішенням суду законної сили - кожної середи та суботи з 15.00 год. до 18.00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_2 в місцях загального відпочинку та дозвілля, з можливістю проведення зустрічей за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням на ОСОБА_1 обов`язку повернути дитину до матері; визначити побачення ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 в день її народження ІНФОРМАЦІЯ_2 з можливістю привітати дитину з 08.00 год. до 12.00 год. кожного року; необмежене право спілкування ОСОБА_1 особисто з донькою ОСОБА_3 шляхом телефонного та Інтернет зв`язку у зручний для дитини час.

20.05.2026 старшим державним виконавцем Охтирського ВДВС в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Морозовою Є.М. було здійснено перевірку виконання боржником рішення суду за адресою: м. Охтирка, вул. Паркова, 2, територія міського парку ОМЦКД «Кнежа». За результатами перевірки складено акт державного виконавця, в якому зазначено, що перевіркою встановлено, що на виконання прибули стягувач ОСОБА_1 та боржниця ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_4 , державний виконавець ОСОБА_5 . ОСОБА_2 привела дитину ОСОБА_4 , але дитина відмовляється спілкуватися. ОСОБА_1 пропонує дитині спілкуватися, але дитина відмовляється. ОСОБА_2 пропонує дитині ОСОБА_4 залишитися, остання відмовляється спілкуватися. ОСОБА_2 покидає місце проведення виконавчих дій, дитина відмовляється залишатися та йде за нею. Будь-який примус до дитини не застосовувався. ОСОБА_2 повторно привела дитину. ОСОБА_1 пропонує дитині поспілкуватися, прогулятися, дитина відмовляється. ОСОБА_2 покидає місце проведення виконавчих дій, дитина йде за нею. О 15.27 год. в Охтирському районі розпочалася повітряна тривога. Органи опіки та піклування, спеціаліст-психолог та органи поліції РВП ГУНП в Сумській області на виконання не з`явилися, хоча повідомлені належним чином.

Також в судовому засіданні досліджено наданий заявником відеозапис.

Статтями 129, 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Так частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) вказав, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії державного виконавця Морозової Є.М. під час складання акту від 20.05.2026 та скасувати складений 20.05.2026 державним виконавцем акт, а також зобов`язати державного виконавця належним чином зафіксувати фактичні обставини виконавчих дій та факт невиконання боржником рішення суду щодо забезпечення побачення батька з дитиною, зобов`язати державного виконавця вирішити питання щодо застосування заходів, передбачених ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист (ст.ст. 11, 15 ЦК України).

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав уразі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведений в статті 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Згідно з п. 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Актом державного виконавця від 20.05.2026 складеним за результатом перевірки виконання, зафіксовано, зокрема, що ОСОБА_2 привела дитину у визначений час до місця проведення зустрічі та запропонувала дитині залишитися з батьком, небажання та відмову дитини спілкуватися з батьком.

Отже, складений державним виконавцем акт є лише фіксацією обставин, що були виявлені під час проведення перевірки 20.05.2026, тому оскарження лише факту складення такого акта, який не встановлює для стягувача будь-яких обов`язків, не передбачено законодавством як спосіб захисту прав.

Зазначений акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема при оскарженні заявником постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, суд зобов`язаний дати оцінку щодо допущення порушень при складенні самого акта.

З огляду на зазначене вимоги про скасування акту державного виконавця не підлягає судовому розгляду. Обраний позивачем спосіб захисту прав, щодо скасування акта державного виконавця не є ефективним відновленням порушеного права.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №453/1527/19-ц.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в частині скасування акта державного виконавця підлягає закриттю.

При цьому, суд не вбачає порушень прав заявника під час складання державним виконавцем акту 20.05.2026, оскільки заявник не був позбавлений права внести свої письмові зауваження з приводу провадження виконавчих дій, а тому вимоги скарги щодо визнання дій державного виконавця під час складання акту та зобов`язання державного виконавця належним чином зафіксувати фактичні обставини виконавчих дій та факт невиконання боржником рішення суду задоволенню не підлягають.

Окрім того, у суду відсутні повноваження зобов`язувати державного виконавця вчиняти ті дії, які згідно із Законом можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби за наявності підстав, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Так діяльність суб`єктів владних повноважень врегульовано законами та підзаконними нормативно-правовими актами, ці правові документи дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням та нездійсненням певних дій.

Суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Права та обов`язки державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження визначені нормами статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктами 16, 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

З наведеного слідує, що питання накладення штрафу, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами належить до дискреційних повноважень державного виконавця, а тому вимоги скарги зобов`язати державного виконавця вирішити питання щодо застосування стосовно заходів, передбачених ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать Закону.

З урахуванням викладеного,суд дійшов висновку, що скарга в частині визнання дій державного виконавця неправомірними та зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 247, 260, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання в частині визнання дій державного виконавця Морозової Євгенії Миколаївни неправомірними та зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Заявник (стягувач): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суб`єкт, дії/бездіяльність якої оскаржуються: Охтирський відділ державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, адреса: вул. Снайпера,3 м. Охтирка, Сумської області, код ЄРДПОУ 34802639.

Боржниця: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко