Ухвала суду № 137463343, 11.06.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/509/26

Провадження №1-кп/307/26/26

УХВАЛА

про продовження строку дії процесуальних обов`язків

11 червня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурорів ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4

та його захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у закритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 липня 2025 року за № 12025071160000442 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою спеціальною освітою, пенсіонера, особи з інвалідністю ІІ групи, одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України,

в с т а н о в и в:

05 лютого 2026 року до Тячівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 липня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071160000442 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.

Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року призначено підготовче судове засідання на 17 лютого 2026 року та відкладено, востаннє на 11 червня 2026 року.

Начальник відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству обласної прокуратури - прокурор ОСОБА_6 05 червня 2026 року, через канцелярію суду подав клопотання про продовження ОСОБА_4 строк дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до суду за кожною вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; носити електронний засіб контролю; утримуватися від спілкування з малолітньою потерпілою, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні; заборонити наближатися на відстань ближчу ніж 500 метрів до місця, де малолітня потерпіла, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; заборонити листування, телефонних переговорів з малолітньою потерпілою, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.

В обгрунтування клопотання посилався на те, що ухвалою суду від 16 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури про покладення на ОСОБА_4 ряду обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, строк дії яких спливає 14 червня 2026 року.

оскільки, на даний залишаються актуальними ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме, спроба переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, зазначені обов`язки необхідно продовжити, що передбачено ч. 7 ст. 194 та ст. 199 КПК України.

Так, відносно ОСОБА_4 наявна обґрунтована підозра про вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, який відноситься до категорії тяжких, пов`язаного з посяганням на статеву свободу малолітньої особи. У разі визнання його винуватим, обвинуваченому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. 3 огляду на викладене, а також беручи до уваги, що місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано у населеному пункті на території Закарпатської області, що межує з трьома країнами Європейського Союзу, він, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, покинути межі Закарпатської області або територію України офіційно через державний кордон, оскільки є особою пенсійного віку, тобто не підлягає мобілізації, у тому числі поза межами пунктів пропуску через державний кордон України, про що він обізнаний.

Так, на розгляді Тячівського районного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України (справа № 307/2774/24).

У випадку перебування обвинуваченого тривалий час за межами країни, він може вплинути на хід судового розгляду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1) ч.1 ст. 177 КПК України.

Крім цього актуальний ризик незаконного впливу на малолітню потерпілу ОСОБА_7 та свідків у даному кримінальному провадженні, який продовжує існувати до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків.

Відтак на цьому етапі судового розгляду достатньо встановити ймовірність реалізації таких дій. У цьому кримінальному провадженні така можливість у ОСОБА_4 існує, оскільки він знайомий із вказаними свідками та протягом тривалого періоду проживає в одному з ними населеному пункті.

Також прокурор вважає обґрунтованим та таким, що підтверджується встановленими у ході досудового розслідування обставинами, ризик вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення. Факт притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 332 КК України і вчинення ним тяжкого злочину через нетривалий період часу, характеризує його як особу, схильну до протиправної поведінки та демонстративної неповаги до суспільних правил, що в сукупності з наведеними вище обставинами підтверджує реальність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень. Обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти статевої свободи та недоторканності особи свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності його поведінки та готовність до грубого порушення фундаментальних прав людини.

За таких обставин, з метою запобігання можливості обвинуваченому ОСОБА_4 переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків у даному кримінальному провадженні, вважає за необхідне продовжити відносно ОСОБА_4 строк дії обов`язків, покладених на нього ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2026.

Прокурор ОСОБА_3 у підтримання клопотання посилався на обставини, викладені у ньому.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5 подав письмове заперечення щодо задоволення поданого прокурором клопотання посилаючись на те, що таке є необґрунтованим, формальним та таким, що не відповідає вимогам ст. ст. 177, 178, 194 КПК України, а також стандартам ст. ст. 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у клопотанні про покладення на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України прокурор посилається на наявність таких ризиків, як можливість переховування від суду, можливість незаконного впливу на потерпілу та свідків та можливість вчинення ним інших кримінальних правопорушень та просить суд встановити стосовно ОСОБА_4 наступні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до суду за кожною вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; носити електронний засіб контролю; утримуватися від спілкування з малолітньою потерпілою, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні; заборонити наближатися на відстань ближчу ніж 500 метрів до місця, де малолітня потерпіла, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; заборонити листування, телефонних переговорів з малолітньою потерпілою, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх.

Клопотання прокурора фактично зводиться до механічного відтворення шаблонних ризиків без наведення нових фактичних обставин та без будь-якого доказового підтвердження.

Прокурор не просить суд оцінити реальні, актуальні та доведені ризики, а пропонує формально покласти обов`язки на підставі абстрактних припущень. Такий підхід прямо суперечить усталеній практиці ЄСПЛ, відповідно до якої: з плином часу ризики повинні обґрунтовуватися дедалі більш конкретно; державний орган зобов`язаний наводити індивідуалізовані підстави, а не повторювати шаблонні формулювання (справа «Ігнатов проти України»).

Щодо ризику переховування від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України), то наявність такого прокурор обґрунтовує тяжкістю інкримінованих злочинів. Водночас усталена практика Європейського суду з прав людини, виходить з того, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути достатньою підставою для обґрунтування ризику втечі.

Так, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Бессієв проти Молдови», «Летельє проти Франції», «Прокопенко проти України», «Хайредінов проти України», «Москаленко проти України», «Авраімов проти України» наголошено, що посилання виключно на тяжкість обвинувачення є недостатнім для обґрунтування ризику втечі.

У рішенні у справі «Тодоров проти України» ЄСПЛ прямо зазначив, що лише тяжкість злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для обґрунтування ризику втечі.

Отже, сама по собі тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі визнання особи винуватою, не є самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність ризику втечі. Така обставина може враховуватися лише у сукупності з іншими релевантними та доведеними даними.

У рішеннях «Харченко проти України», «Єлоєв проти України», «Свершов проти України» ЄСПЛ констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції саме через те, що національні суди протягом тривалого часу повторювали однакові, шаблонні підстави для продовження тримання особи під вартою без наведення нових, конкретних і переконливих аргументів.

У справі «Ігнатов проти України» ЄСПЛ встановив порушення ст. 5 § 3 Конвенції, оскільки суди у кожному наступному рішенні повторювали одні й ті самі абстрактні формулювання, не підкріплені конкретними фактами, а з плином часу не надавали більш ретельного й індивідуалізованого обґрунтування необхідності подальшого тримання особи під вартою.

Також у справах «Ноймайстер проти Австрії» та «Мамедова проти Росії» ЄСПЛ виходив із того, що ризик втечі зменшується зі спливом часу.

Натомість з моменту застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді застави стороною обвинувачення не зафіксовано, а судом не встановлено жодного факту порушення ним покладених процесуальних обов`язків.

Обвинувачений сумлінно виконує всі вимоги, визначені судом, своєчасно з`являється за викликами та не допускає будь-якої поведінки, яка могла б свідчити про намір ухилятися від кримінального провадження.

Слід також врахувати, що ОСОБА_4 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки та позитивно характеризується за місцем проживання. Наведені обставини свідчать про відсутність у нього кримінального минулого, стійкої протиправної поведінки чи будь-яких даних, які б вказували на схильність до невиконання покладених процесуальних обов`язків.

Ризик можливого переховування додатково спростовується тим, що обвинувачений добровільно виконав покладений на нього обов`язок та здав паспорт для виїзду за кордон на зберігання відповідним державним органам, чим фактично усунув можливість безперешкодного виїзду за межі України.

Крім того, прокурором не наведено жодного конкретного факту, який би свідчив про намір ОСОБА_4 переховуватися від суду чи ухилятися від виконання процесуальних обов`язків. За таких обставин твердження про наявність у нього реальної можливості переховування, особливо з урахуванням стану його здоров`я, ґрунтуються виключно на припущеннях та мають суто гіпотетичний характер. 20. Більше того, прокурор не навів жодного конкретного факту, який би свідчив, що обвинувачений ОСОБА_4 намагався залишити територію України; вчиняв дії, спрямовані на ухилення від суду; порушував покладені на нього процесуальні обов`язки; будь-яким чином демонстрував намір переховуватися.

При цьому прокурор у своєму клопотанні не навів жодного конкретного факту, не подав жодного належного доказу того, що ОСОБА_4 має намір залишити територію України, переховуватися від суду чи вчиняв будь-які дії, спрямовані на це.

Щодо посилання прокурора на прикордонне розташування Закарпатської області, то таке є чисто спекулятивним припущенням, яке не має жодного доказового значення та не є достатньою та автоматичною підставою для висновку про існування ризику переховування.

Отже, ризик переховування обвинуваченого від суду стороною обвинувачення не доведений, а наведені прокурором доводи мають виключно припущений та декларативний характер. Наявність зазначеного ризику обґрунтована формально, без наведення конкретних фактичних даних, які б свідчили про реальну можливість або намір обвинуваченого ухилятися від суду.

Щодо ризику незаконного впливу на потерпілу та свідків (п.3 ч.1 ст.177 КПК України), то прокурор посилається виключно на те, що обвинувачений знайомий із свідками у даному кримінальному провадженні та протягом тривалого часу проживає з ними в одному населеному пункті. На думку сторони обвинувачення, сам по собі цей факт свідчить про збереження ризику впливу на свідків до моменту безпосереднього отримання судом їхніх показань.

Однак ці доводи прокурора є не обґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке. Ризик незаконного впливу на свідків не може існувати абстрактно. Він має підтверджуватися конкретними фактами: спробами контакту, погрозами, домовленостями, опосередкованим впливом через третіх осіб, зафіксованою поведінкою, яка реально ставить під загрозу свободу волевиявлення свідка. Нічого подібного прокурором не наведено.

При цьому, прокурор не навів жодного конкретного, підтвердженого факту незаконного впливу на потерпілу та свідків, а наведені у клопотанні твердження має оціночний характер.

Отже, ризик незаконного впливу на свідків є суто гіпотетичним та не підтверджений жодним доказом. Саме по собі посилання прокурора на теоретичну можливість такого впливу не відповідає стандарту доказування, встановленому статтями 177, 178 та 194 КПК України, а також практиці ЄСПЛ, яка вимагає наведення конкретних, релевантних і достатніх підстав для обмеження права особи на свободу.

За відсутності таких даних вказаний ризик не може виправдовувати подальше обмеження прав особи.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення (п.5 ч.1 ст.177 КПК України), то прокурор посилається на начебто факт притягнення обвинуваченого ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 332 КК України. 33. Проте саме по собі існування іншого кримінального провадження або повідомлення про підозру не є доказом того, що особа може вчинити нове кримінальне правопорушення у майбутньому. Більше того, така позиція грубо порушує принцип презумпції невинуватості, оскільки відсутній обвинувальний вирок, який набрав законної сили. Сам факт наявності обвинувачення не доводить ризик майбутньої поведінки та не може автоматично свідчити про схильність до вчинення злочинів. Водночас ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, за своєю правовою природою повинен стосуватися реальної ймовірності майбутньої протиправної поведінки особи, а не ґрунтуватися виключно на припущеннях, пов`язаних із подіями минулого. Крім того, прокурором не наведено жодного факту, який би свідчив про те, що обвинувачений намагався вчинити нове кримінальне правопорушення, організувати його вчинення, схилити інших осіб до протиправної діяльності або будь-яким чином продовжити дії, які є предметом обвинувачення. Не наведено також жодних даних про підготовку до вчинення нового кримінального правопорушення чи існування обставин, які б об`єктивно свідчили про наявність такого наміру. За таких обставин цей ризик є суто гіпотетичним і не може слугувати підставою для подальшого обмеження його прав.

Підсумовуючи все вище вказане, вважає, що жоден із ризиків, на які послався прокурор, не знайшов свого належного підтвердження під час судового розгляду. Наведені стороною обвинувачення доводи мають абстрактний, шаблонний та гіпотетичний характер, не підкріплені конкретними фактами і доказами та фактично зводяться до формального повторення положень статті 177 КПК України.

Окремо слід звернути увагу на необґрунтованість та непропорційність покладення на обвинуваченого обов`язку носити електронний засіб контролю. Насамперед, з моменту покладення відповідного обов`язку стороною обвинувачення та уповноваженими державними органами фактично не було забезпечено його виконання. Незважаючи на наявність відповідної ухвали суду, електронний засіб контролю обвинуваченому не встановлювався, що свідчить про відсутність реальної необхідності у застосуванні такого заходу та ставить під сумнів доводи сторони обвинувачення щодо його важливості для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Крім того, покладення обов`язку носити електронний засіб контролю не відповідає принципу пропорційності. Прокурор у своєму клопотанні навіть не порушує питання про покладення на обвинуваченого обов`язку не відлучатися з населеного пункту без дозволу суду, що свідчить про відсутність об`єктивних побоювань щодо його переміщення. За таких обставин застосування електронного засобу контролю є надмірним обмеженням прав особи та не переслідує жодної самостійної процесуальної мети.

Також необхідно враховувати місце проживання обвинуваченого та наявні технічні проблеми функціонування системи електронного моніторингу в даній місцевості, зокрема перебої у роботі мереж зв`язку та систем GPS-позиціонування.

Такі обставини можуть призводити до хибних спрацювань системи контролю та створювати необґрунтовані підстави для тверджень про порушення покладених на обвинуваченого обов`язків за відсутності будь-якої його вини.

Відтак покладення на обвинуваченого обов`язку носити електронний засіб контролю не є необхідним, обґрунтованим та пропорційним поставленій меті, а тому не підлягає задоволенню.

Ураховуючи викладене просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії процесуальних обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

У разі якщо суд дійде висновку про необхідність продовження дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора в частині покладення на ОСОБА_4 обов`язку носити електронний засіб контролю як такого, що не є необхідним, обґрунтованим та пропорційним обставинам кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового провадження, з`ясувавши обставини заявлених клопотання та заперечення, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 лютого 2026 року ОСОБА_4 продовжено обраний ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 грудня 2025 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 13 квітня 2026 року включно із визначенням застави у розмірі 60 (шестидесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199 680? (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) грн. 00 коп. та у випадку внесення застави, покладанням на обвинуваченого процесуальних обов`язків, передбачених ч. ч.5, 6 ст. 194 КПК України.

18 лютого 2026 року ОСОБА_4 був звільнений із Закарпатської УВП № 9, у зв`язку із внесенням застави.

Тобто, з моменту звільнення ОСОБА_4 18 лютого 2026 року з-під варти у зв`язку з внесенням застави, до нього застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

На підставі ухвали Тячівського районного суду закарпатської області від 16 квітня 2026 року встановлено обвинуваченому ОСОБА_4 на строк до шістдесяти днів, тобто до 14 червня 2026 року включно, наступні процесуальні обов`язки: прибувати до суду за кожною вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; носити електронний засіб контролю; утримуватися від спілкування з малолітньою потерпілою, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні; заборонити наближатися на відстань ближчу ніж 500 метрів до місця, де малолітня потерпіла, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; заборонити листування, телефонних переговорів з малолітньою потерпілою, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; застосований відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави залишено без змін.

У відповідності до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час обрання та продовження запобіжного заходу встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які є обґрунтованими та продовжують існувати.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

За правилами ч. 7 ст.194 КПК України, після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Шляхом системного аналізу норм ст. 182, ч.ч. 5, 7 ст. 194 КПК України, суд дійшов висновку, що запобіжний захід у виді застави є безстроковим, застосовується до набрання вироком суду законної сили.

Строковий характер мають обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, які покладаються на обвинуваченого.

При цьому, такий строк становить не більше двох місяців і у разі необхідності може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.

Вирішуючи питання продовження щодо ОСОБА_4 строку дії обов`язків, суд дійшов висновку, що на даний час суду не надано доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та які були враховані судом під час продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, відсутні або зменшилися.

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Враховуючи конкретні обставини злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, а також існування на даний час ризиків, які стали підставою для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки судовий розгляд не розпочато, призначено підготовче судове засідання, жодні докази не досліджені, свідки, потерпіла не допитані, також наявністю достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, встановлення щодо нього обов`язків, передбачених ч. ч. 5, 6 ст. 194 КПК України є виправданим та необхідним.

Згідно ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

Враховуючи викладене, відповідно до ч. 5 та 6 ст. 194 КПК України, на ОСОБА_4 слід покласти на строк до двох місяців такі обов`язки:

прибувати до суду за кожною вимогою;

повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

носити електронний засіб контролю; утримуватися від спілкування з малолітньою потерпілою, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні;

заборонити наближатися на відстань ближчу ніж 500 метрів до місця, де малолітня потерпіла, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; заборонити листування, телефонних переговорів з малолітньою потерпілою, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.

У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Щодо заявленого захисником ОСОБА_5 у запереченні на клопотання твердження на необґрунтованість та непропорційність покладення на обвинуваченого обов`язку носити електронний засіб контролю, оскільки з моменту покладення відповідного обов`язку стороною обвинувачення та уповноваженими державними органами фактично не було забезпечено його виконання; електронний засіб контролю обвинуваченому не встановлювався, що свідчить про відсутність реальної необхідності у застосуванні такого заходу та ставить під сумнів доводи сторони обвинувачення щодо його важливості для забезпечення належної процесуальної поведінки, то суд зазначає, що порядок застосування електронних засобів контролю затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 480 від 08.06.2017 і не в входить до повноважень суду. В той же час контроль за виконанням ухвали суду від 16 квітня 2026 року судом покладено на прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, відсутні підстави у задоволенні клопотання сторони захисту не покладати на ОСОБА_4 обов`язку носити електронний засіб контролю.

Керуючись ст. ст. 314, 371, 372, 376 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії покладених на нього ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2026 року, на строк до шістдесяти днів, тобто по 09 серпня 2026 року включно, наступні процесуальні обов`язки:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- носити електронний засіб контролю;

- утримуватися від спілкування з малолітньою потерпілою, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні;

- заборонити наближатися на відстань ближчу ніж 500 метрів до місця, де малолітня потерпіла, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

- заборонити листування, телефонних переговорів з малолітньою потерпілою, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_3 та прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству обласної прокуратури - ОСОБА_6 .

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору ОСОБА_3 , направити захиснику обвинуваченого ОСОБА_5 та прокурору ОСОБА_6 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 16 червня 2026 року, о 16 год. 45 хв.

Суддя ОСОБА_1