Ухвала суду № 137458041, 12.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6004/26

1-кс/755/2656/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2026 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025102040000081 від 12.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025102040000081 від 12.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Клопотання мотивовано тим, що слідчим відділом Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованого в ЄРДР за № 42025102040000081 від 12.11.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування вказаного кримінального провадження у формі процесуального керівництва здійснюється Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва.

До слідчого відділу Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві з Дніпровської окружної прокуратури міста Києва надійшли матеріали ГУ СБ України у м. Києві та Київській області про те, що службові особи КП «Київтранспарксервіс» спільно з ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «Столиця Автопаркінг» (код ЄДРПОУ 44342176) та інші невстановлені суб`єкти господарської діяльності, організували на території міста Києва схему на заволодіння коштів під час виділення земельних ділянок під експлуатацію паркувальних майданчиків без укладення договорів або зменшення кількості парко місць у таких договорах, з метою отримання над прибутків.

Попередньо встановлено, що вказана протиправна схема з отримання неправомірної винагороди запроваджено через реалізацію низки механізмів, а саме: штучне заниження офіційної кількості паркувальних місць, з метою отримання підконтрольними надприбутків від надання в оренду необлікованих паркомісць на паркувальних майданчиках комунального підприємства. У ході проведення оглядів встановлено невідповідність схем організації дорожнього руху та умов договорів, якими визначається кількість паркомісць (значне заниження паркомісць у обсязі від 40 до 60% від приватними суб`єктами господарювання); фактичне використання суб`єктами господарювання паркувальних майданчиків без укладання договорів з комунальним підприємством, або після розірвання таких договорів із суб`єктами господарювання; надання в оренду паркувальних майданчиків із укладанням договорів з комунальним підприємством, проте, без підписання актів приймання-передачі паркувальних майданчиків, що фактично призводить до їхнього користування приватними суб`єктами господарювання без належної оплати.

Так, у ході досудового розслідування на вимогу прокурора отримано інформацію від КП «Київтранспарксервіс», згідно з якою, на балансі КП «Київтранспарксервіс» перебуває паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, що використовувався на підставі Договору LYG-2022-07/07 від 02.07.2022 року ТОВ «Паркувальник».

Разом з тим, згідно з даних КП «Київтранспарксервіс», вказаний договір 01.02.2023 року із ТОВ «Паркувальник» розірвано та в подальшому, жодному суб`єкту господарювання в оренду чи інше право користування вказаний паркувальний майданчик не передавався.

Відповідно до акту, складеного інспекторами КП «Київтранспарксервіс» від 08.01.2025 року, охороною не надано діючих документів на використання паркувального майданчика.

Так, 02.06.2026 року слідчими СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві, на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21.05.2026 року, із залученням спеціаліста-геодезиста, проведено огляд земельної ділянки, на якій розташований паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна 25-Б.

Під час проведення огляду встановлено, що вказаний паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, огороджений металевим парканом та вхід на майданчик здійснюється через пункт пропуску охорони. На момент огляду на паркувальному майданчику розташовані під транспортні засоби під окремим номером паркування. Зі слів охоронця дана ділянка використовується у комерційних цілях як паркувальний майданчик ТОВ «Паркувальник» (код ЄДРПОУ 44698727), сплата за паркування за добу складає 25 гривень, а за місяць - 500 гривень. При цьому, під час огляду встановлено наявність 322 паркомісць на вищезазначеному паркувальному майданчику.

Відповідно до схеми фактичного розташування території паркувального майданчика, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, що складена спеціалістом-геодезистом та є додатком до протоколу огляду, вказаний паркувальний майданчик розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:000:0029 та 8000000000:66:000:0017.

Постановою слідчого від 03.06.2026 року нерухоме майно, а саме земельна ділянка, на якій розташований паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, визнано речовим доказом.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, інформація щодо об`єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки, на якій розташований паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, відсутня.

Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отримання неправомірної вигоди

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Частиною 11 статті 170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до вимог ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Прокурор у судове засідання подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, яке підтримує та просить задовольнити.

У судове засідання інші учасники не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, прийшов до наступного.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово зазначав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року вказувалося на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства»).

Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з`ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Спорронг і Льонрот проти Швеції», «Іатрідіс проти Греції»).

У пункті 86 Рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року зазначено, що судом враховується також якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра що до вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Арешт майна, відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, є одним із заходів кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів, спеціальної конфіскації.

Зі змісту ст. 170 КПК України вбачається, що арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Крім того, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи, за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправних шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частиною 1 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Отже, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, враховує правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження арешту майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження можливого вчинення особою кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак, вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати вид обмеження, з метою уникнення негативних наслідків.

Встановлено, що слідчим відділом Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42025102040000081 від 12.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що До слідчого відділу Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві з Дніпровської окружної прокуратури міста Києва надійшли матеріали ГУ СБ України у м. Києві та Київській області про те, що службові особи КП «Київтранспарксервіс» спільно з ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «Столиця Автопаркінг» (код ЄДРПОУ 44342176) та інші невстановлені суб`єкти господарської діяльності, організували на території міста Києва схему на заволодіння коштів під час виділення земельних ділянок під експлуатацію паркувальних майданчиків без укладення договорів або зменшення кількості парко місць у таких договорах, з метою отримання над прибутків.

Так, у ході досудового розслідування на вимогу прокурора отримано інформацію від КП «Київтранспарксервіс», згідно з якою, на балансі КП «Київтранспарксервіс» перебуває паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, що використовувався на підставі Договору LYG-2022-07/07 від 02.07.2022 року ТОВ «Паркувальник».

Разом з тим, згідно з даних КП «Київтранспарксервіс», вказаний договір 01.02.2023 року із ТОВ «Паркувальник» розірвано та в подальшому, жодному суб`єкту господарювання в оренду чи інше право користування вказаний паркувальний майданчик не передавався.

Відповідно до акту, складеного інспекторами КП «Київтранспарксервіс» від 08.01.2025 року, охороною не надано діючих документів на використання паркувального майданчика.

Так, 02.06.2026 року слідчими СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві, на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21.05.2026 року, із залученням спеціаліста-геодезиста, проведено огляд земельної ділянки, на якій розташований паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б.

Під час проведення огляду встановлено, що вказаний паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, огороджений металевим парканом та вхід на майданчик здійснюється через пункт пропуску охорони. На момент огляду на паркувальному майданчику розташовані під транспортні засоби під окремим номером паркування. Зі слів охоронця дана ділянка використовується у комерційних цілях як паркувальний майданчик ТОВ «Паркувальник» (код ЄДРПОУ 44698727), сплата за паркування за добу складає 25 гривень, а за місяць - 500 гривень. При цьому, під час огляду встановлено наявність 322 паркомісць на вищезазначеному паркувальному майданчику.

Відповідно до схеми фактичного розташування території паркувального майданчика, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, що складена спеціалістом-геодезистом та є додатком до протоколу огляду, вказаний паркувальний майданчик розташований на земельних ділянках з кадастровим номером 8000000000:66:000:0029 та 8000000000:66:000:0017.

Постановою слідчого від 03.06.2026 року нерухоме майно, а саме земельна ділянка, на якій розташований паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, визнано речовим доказом.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Враховуючи вказані обставини, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, клопотання прокурора, в частині накладення арешту на вищевказане майно є обґрунтованим та підлягає задоволенню. З метою забезпечення збереження речових доказів, запобігання можливості їх приховування, пошкодження, знищення, відчуження, а також, з метою забезпечення проведення відповідних експертних досліджень, слідчий суддя вважає за необхідне накласти арешт, з тимчасовим позбавленням права відчуження та користування таким майном. На даному етапі кримінального провадження не надано доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, і потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання в права та інтереси власника майна, з метою забезпечення кримінального провадження. Менш обтяжливий спосіб арешту майна, на думку слідчого судді, призведе до неможливості збереження речових доказів та може призвести до їх приховування, пошкодження, знищення, відчуження або до настання інших наслідків, які можуть перешкодити повному, швидкому та неупередженому розслідуванню.

За таких обставин, слідчий суддя, враховуючи правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 131, 132, 167, 170-173, 175, 372, 309 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025102040000081 від 12.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, - задовольнити.

Накласти арешт на майно,а саме, земельну ділянку, на якій розташований паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 25-Б, з кадастровим номером 8000000000:66:000:0029 та 8000000000:66:000:0017, шляхом заборони користування, з метою збереження речових доказів.

У силу ст. 175 КПК України, контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 .

Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, третім особам, власнику майна, які присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надіслати їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення або отримання її копії безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Слідчий суддя: