Рішення № 137456669, 15.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1372/26Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/1372/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙДІДІ ОІЛ (04074, м. Київ вул. Автозаводська, буд. 18, оф. № 7; ЄДРПОУ 43636319)

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Пєпєльжи Івана Петровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Про стягнення 701693,22 грн.

Представники:

Від позивача: Чукітова В.В., ордер

Від відповідача: Андрєєв О.І., ордер

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЙДІДІ ОІЛ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Пєпєльжи Івана Петровича про стягнення заборгованості у розмірі 701693,22 грн. з яких: 354643,81 грн. сума боргу, 251774,43 грн. пеня, 69189,25 грн. інфляційне збільшення, 26085,73 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.04.2026р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙДІДІ ОІЛ до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1372/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "11" травня 2026 р. о 11:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 11.05.2026р. о 11:00.

13.05.2026р. до суду відповідачем надано відзив, відповідно до якого він просив суд відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення пені в частині, нарахованій понад межі, встановлені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, застосувати спеціальну позовну давність, передбачену ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог позивача про стягнення пені, та відмовити у задоволенні вимог у відповідній частині, зменшити розмір пені, заявленої позивачем до стягнення, на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України до розумного та співмірного розміру, а також відповідачем було зазначено суду, що він не заперечує факт існування господарських правовідносин між сторонами, факт поставки товару та наявність основної заборгованості.

27.05.2026р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.06.2026р. об 11:10, із викликом учасників справи в судове засідання. Резервна дата 24.06.2026р. о 10:30.

У судовому засіданні 15.06.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 17.06.2026 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙДІДІ ОІЛ» та Фізичною особою-підприємцем Пєпєльжи Іваном Петровичем було укладено Договір № 16/01/24-1 постачання нафтопродуктів від 16 січня 2024р.

За договором поставки, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1.1. Договору, Постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність товар, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти вказаний товар.

Відповідно до п. 4.1. Договору, оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з дня отримання товару на підставі оформленої видаткової накладної. Ціна одного літру товару вказується у видатковій накладній.

В п. 4.1. Договору вказано, що оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з дня отримання товару на підставі оформленої видаткової накладної.

За доводами позивача, відповідач здійснив останню оплату тільки 07.10.2025р., та з огляду на наявну заборгованість за отриманий раніше, але неоплачений товар, позивачем у подальшому постачання товару не здійснювалось.

Як вказує позивач, протягом строку дії Договору він належним чином виконував свої обов`язки щодо своєчасної поставки нафтопродуктів відповідачу, який свої обов`язки з оплати отриманого товару виконував недобросовісно, протерміновуючи здійснення оплат та в результаті накопичив борг.

Позивачем було зазначено суду, що ним на адресу відповідача було здійснено поставку товар, що підтверджується видатковими накладними №88 від 16.01.2024 р., №121 від 20.01.2024 р., №137 від 22.01.2024 р., №184 від 28.01.2024 р., №203 від 30.01.2024 р., №238 від 05.02.2024 р., №248 від 07.02.2024 р., №265 від 08.02.2024 р., №284 від 12.02.2024 р., №309 від 14.02.2024 р., №312 від 15.02.2024 р., №334 від 18.02.2024 р., №344 від 20.02.2024 р., №357 від 21.02.2024 р., №367 від 23.02.2024 р., №386 від 25.02.2024 р., №395 від 26.02.2024 р., №403 від 27.02.2024., №424 від 29.02.2024 р., №447 від 04.03.2024 р., №462 від 06.03.2024 р., №490 від 09.03.2024 р., №505 від 12.03.2024 р., №510 від 13.03.2024 р., №555 від 19.03.2024 р., №563 від 20.03.2024 р., №580 від 21.03.2024 р., №601 від 24.03.2024 р., №613 від 25.03.2024 р., №625 від 26.03.2024 р., №635 від 28.03.2024 р., №660 від 31.03.2024 р., №674 від 02.04.2024 р., №692 від 04.04.2024 р., №721 від 08.04.2024 р., №730 від 09.04.2024 р., №739 від 10.04.2024 р., №750 від 11.04.2024 р., №763 від 12.04.2024 р., №782 від 14.04.2024 р., №791 від 15.04.2024 р., №806 від 16.04.2024 р., №830 від 18.04.2024 р., №842 від 19.04.2024 р., №873 від 23.04.2024 р., №888 від 25.04.2024 р., №908 від 28.04.2024 р., №959 від 08.05.2024 р., №1208 від 20.06.2024 р., №1213 від 21.06.2024 р., №1229 від 24.06.2024 р., №1233 від 25.06.2024 р., №1245 від 26.06.2024 р., №1257 від 27.06.2024 р., №1265 від 28.06.2024 р., №1273 від 30.06.2024 р., №1275 від 01.07.2024 р., №1291 від 02.07.2024 р., №1302 від 03.07.2024 р., №1307 від 04.07.2024 р., №1322 від 05.07.2024 р., №1345 від 08.07.2024 р., №1363 від 12.07.2024 р., №1385 від 15.07.2024 р., №1395 від 17.07.2024 р., №1407 від 18.07.2024 р., №1419 від 19.07.2024 р., №1424 від 20.07.2024 р., №1434 від 22.07.2024 р., №1444 від 23.07.2024 р., №1470 від 27.07.2024 р., №1478 від 28.07.2024 р., №1516 від 04.08.2024 р., №1551 від 11.08.2024 р., №1573 від 14.08.2024 р., №1620 від 21.08.2024 р., №1646 від 23.08.2024 р., №1650 від 24.08.2024 р., №1728 від 04.09.2024 р., №1758 від 08.09.2024 р., №1773 від 12.09.2024 р., №1828 від 21.09.2024 р., №1889 від 25.09.2024 р., №1895 від 30.09.2024 р., №1904 від 02.10.2024 р., №1921 від 04.10.2024 р., №1961 від 09.10.2024 р., №2122 від 07.11.2024 р., №2162 від 13.11.2024 р., №2184 від 15.11.2024 р., №2201 від 18.11.2024 р., №2309 від 04.12.2024 р., №2340 від 09.12.2024 р., №2367 від 13.12.2024 р., №2388 від 17.12.2024 р., №2432 від 23.12.2024 р.; №255 від 23.02.2025 р.; №292 від 04.03.2025 р.; № 311 від 07.03.2025р.

Відповідно до п. 7.3. Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Поряд з цим, як вказує позивач, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманих нафтопродуктів належним чином та в повному обсязі не здійснив, вартість отриманого товару оплатив частково в сумі 2187895, 00 грн., внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість в сумі 354643, 81 грн.

Також позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 251774,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 69189,25 грн. та 3% річних у розмірі 26085,73 грн.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що відповідач не заперечує факт існування господарських правовідносин між сторонами, факт поставки товару та наявність основної заборгованості.

Також відповідачем було зазначено суду, що він не погоджується із заявленим позивачем розміром штрафних санкцій, порядком та періодом їх нарахування, розрахунком 3% річних, інфляційних втрат, а також розміром заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем було звернуто увагу суду та зазначено, що позивачем фактично здійснено нарахування пені за весь період існування заборгованості, при цьому у позовній заяві зазначено, що «пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків». Разом з тим, п. 7.3 Договору поставки нафтопродуктів №16/01/24-1 від 16.01.2024 р. не містить положень щодо нарахування пені «за весь період прострочення», «до повного виконання зобов`язання», «до дня проведення розрахунків» або будь-якого іншого погодженого сторонами строку нарахування штрафних санкцій. Натомість, вказаний пункт Договору містить виключно положення щодо розміру пені, а саме у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Також відповідачем було зазначено суду, що заявлений позивачем розмір пені є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання та підлягає зменшенню судом. Також було зазначено суду, що відповідач не ухилявся від виконання зобов`язань, між сторонами існували реальні господарські правовідносини, а наявність основної заборгованості відповідачем не заперечується.

Відповідно до наданого відзиву, відповідач просив суд відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення пені в частині, нарахованій понад межі, встановлені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Застосувати спеціальну позовну давність, передбачену ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог позивача про стягнення пені та відмовити у задоволенні вимог у відповідній частині. Зменшити розмір пені, заявленої позивачем до стягнення, на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України до розумного та співмірного розміру.

У судовому засіданні, яке відбулось 15.06.2026р., представником відповідача усно були надані пояснення, відповідно до яких він просив суд зменшити розмір заявленої позивачем пені до 10%.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як з`ясовано судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙДІДІ ОІЛ», як Постачальником, та Фізичною особою-підприємцем Пєпєльжи Іваном Петровичем, як Покупцем, Договору №16/01/24-1 постачання нафтопродуктів від 16 січня 2024р.

Як встановлено судом та визнано відповідачем, позивачем на користь відповідача було здійснено поставку товар, що підтверджується видатковими накладними №88 від 16.01.2024 р., №121 від 20.01.2024 р., №137 від 22.01.2024 р., №184 від 28.01.2024 р., №203 від 30.01.2024 р., №238 від 05.02.2024 р., №248 від 07.02.2024 р., №265 від 08.02.2024 р., №284 від 12.02.2024 р., №309 від 14.02.2024 р., №312 від 15.02.2024 р., №334 від 18.02.2024 р., №344 від 20.02.2024 р., №357 від 21.02.2024 р., №367 від 23.02.2024 р., №386 від 25.02.2024 р., №395 від 26.02.2024 р., №403 від 27.02.2024., №424 від 29.02.2024 р., №447 від 04.03.2024 р., №462 від 06.03.2024 р., №490 від 09.03.2024 р., №505 від 12.03.2024 р., №510 від 13.03.2024 р., №555 від 19.03.2024 р., №563 від 20.03.2024 р., №580 від 21.03.2024 р., №601 від 24.03.2024 р., №613 від 25.03.2024 р., №625 від 26.03.2024 р., №635 від 28.03.2024 р., №660 від 31.03.2024 р., №674 від 02.04.2024 р., №692 від 04.04.2024 р., №721 від 08.04.2024 р., №730 від 09.04.2024 р., №739 від 10.04.2024 р., №750 від 11.04.2024 р., №763 від 12.04.2024 р., №782 від 14.04.2024 р., №791 від 15.04.2024 р., №806 від 16.04.2024 р., №830 від 18.04.2024 р., №842 від 19.04.2024 р., №873 від 23.04.2024 р., №888 від 25.04.2024 р., №908 від 28.04.2024 р., №959 від 08.05.2024 р., №1208 від 20.06.2024 р., №1213 від 21.06.2024 р., №1229 від 24.06.2024 р., №1233 від 25.06.2024 р., №1245 від 26.06.2024 р., №1257 від 27.06.2024 р., №1265 від 28.06.2024 р., №1273 від 30.06.2024 р., №1275 від 01.07.2024 р., №1291 від 02.07.2024 р., №1302 від 03.07.2024 р., №1307 від 04.07.2024 р., №1322 від 05.07.2024 р., №1345 від 08.07.2024 р., №1363 від 12.07.2024 р., №1385 від 15.07.2024 р., №1395 від 17.07.2024 р., №1407 від 18.07.2024 р., №1419 від 19.07.2024 р., №1424 від 20.07.2024 р., №1434 від 22.07.2024 р., №1444 від 23.07.2024 р., №1470 від 27.07.2024 р., №1478 від 28.07.2024 р., №1516 від 04.08.2024 р., №1551 від 11.08.2024 р., №1573 від 14.08.2024 р., №1620 від 21.08.2024 р., №1646 від 23.08.2024 р., №1650 від 24.08.2024 р., №1728 від 04.09.2024 р., №1758 від 08.09.2024 р., №1773 від 12.09.2024 р., №1828 від 21.09.2024 р., №1889 від 25.09.2024 р., №1895 від 30.09.2024 р., №1904 від 02.10.2024 р., №1921 від 04.10.2024 р., №1961 від 09.10.2024 р., №2122 від 07.11.2024 р., №2162 від 13.11.2024 р., №2184 від 15.11.2024 р., №2201 від 18.11.2024 р., №2309 від 04.12.2024 р., №2340 від 09.12.2024 р., №2367 від 13.12.2024 р., №2388 від 17.12.2024 р., №2432 від 23.12.2024 р.; №255 від 23.02.2025 р.; №292 від 04.03.2025р.; № 311 від 07.03.2025 р. та відповідачем було здійснено часткову плату вартості отриманого товару, у зв`язку з чим наразі сума боргу становить 354643,81 грн., яка визнана відповідачем.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, та визнано відповідачем, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 354643,81 грн. підлягають задоволенню судом.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3. Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Позивачем було здійснено нарахування пені, відповідно до умов п. 7.3. Договору, та розмір пені становить 251774,43 грн.

Суд погоджується із доводами відповідача, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України (який втрати чинності 28.08.2025р.), де визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Формулювання, яке містить ч. 3 ст.549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Поряд з цим, на спростування доводів відповідача, суд зазначає, що позивачем нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ було здійснено із дотриманням шестимісячного строку такого нарахування, від суми невиконаного грошового зобов`язання, із врахуванням періодів, за якими виникало прострочення невиконання зобов`язання та із врахуванням відповідних сплат, які було здійснено відповідачем.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 251774,43 грн., 3% річних у розмірі 26085,73 грн. та інфляційні втрати у розмірі 69189,25 грн.

Суд, переривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення правомірними.

Щодо вимог відповідача про застосування спеціальної позовної давності, передбаченої ст.258 Цивільного кодексу України, до вимог позивача про стягнення пені, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Щодо застосування позовної давності до розрахунку пені, яка була заявлена відповідачем, суд зазначає таке.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (відповідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023).

Поряд з цим, станом на момент розгляду справи п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено та Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025р..

Приймаючи до уваги, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, та перебіг позовної давності, визначений Кодексом, зупинявся на строк дії такого стану та тільки з 04.09.2025р. набрали чинності положення щодо виключення п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та із врахування подання позивачем до суду позову 10.04.2026р., суд зазначає, що не пропущено строк позовної давності у даній справі, оскільки такі строки перебігу позовної давності були зупинені.

Щодо прохання відповідача про зменшення пені до 10%, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги, у тому числі, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

У даній справі позивачем нараховано відповідачу 3% річних, які мають компенсаційний характер та вже частково компенсують можливі наслідки несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Також, суд враховує ступінь виконання відповідачем свого зобов`язання, яким вже погашено частину зобов`язання, яке виникло у нього перед позивачем за укладеним Договором щодо здійснення плати вартості отриманого товару.

Разом з тим, позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення з його боку збитків або можливість їх понесення позивачем, у зв`язку із неналежним невиконанням прийнятих на себе відповідачем зобов`язань за Договором.

Відтак, на думку суду, стягнення пені у повному обсязі є неспівмірним із наслідками порушення зобов`язання.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), беручи до уваги співвідношення розміру заборгованості відповідача та розмір пені, оцінивши подані сторонами у даній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за доцільно зменшити розмір пені, що заявлена позивачем до стягнення, до суми - 125887,21 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача за стягненням з відповідача боргу 354643,81 грн., пені 125887,21 грн., 3% річних 26085,73 грн. та інфляційних втрат 69189,25 грн.

Щодо розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору.

Згідно з ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивачем у даній справі заявлено позовні вимоги у розмірі 701693,22 грн. та сплачено судовий збір у розмірі 10525,41 грн.

Поряд з цим, за заявлені позовні вимоги позивача, із застосуванням коефіцієнту 0,8% вірною сумою судового збору є 8420,32 грн. та надлишково сплачений судовий збір у розмірі 2105,09 грн. буде повернуто позивачу після подання відповідного клопотання до суду.

Суд зазначає, що відповідачем було визнано суму основного боргу у розмірі 354643,81грн., за які судовий збір становив 4255,73 грн.

З урахуванням вищенаведеного, приймаючи до уваги визнання позову відповідачем в частині основного боргу, 50% судового збору в розмірі 2127,86 грн., сплачені за визнаний основний борг, та 4164,59 грн. що загалом становить суму 6292,45 грн., відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Також суд роз`яснює позивачу, що питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 2127,87 грн. також буде вирішено судом після подання ним до суду відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙДІДІ ОІЛ- задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пєпєльжи Івана Петровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙДІДІ ОІЛ (04074, м. Київ вул. Автозаводська, буд. 18, оф. № 7; ЄДРПОУ 43636319) суму основного боргу у розмірі 354643 (триста п`ятдесят чотири тисячі шістсот сорок три) грн. 81 коп., пеню у розмірі 125887 (сто двадцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 26085 (двадцять шість тисяч вісімдесят п`ять) грн. 73 коп., інфляційні втрати у розмірі 69189 (шістдесят дев`ять тисяч сто вісімдесят дев`ять) грн. 25 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6292 (шість тисяч двісті дев`яносто дві) грн. 45 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 17 червня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко