Рішення № 137456050, 17.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2026Справа № 910/4365/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Фізичної особи-підприємця Горячова Віталія Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бляха" про стягнення 135 142,00 грн., без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 135 142,00 грн. попередньої оплати за Рахунком-фактурою від 11.09.2025 року на підставі статей 205, 207, 208, 525, 526, 610, 638-642, 655, 656, 662, 712 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.

Відповідач відзив на позов не подав, про розгляд справи судом повідомлений належним чином.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.09.2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Бляха" (відповідач, постачальник) виставлено Фізичній особі-підприємцю Горячову Віталію Миколайовичу (позивач, покупець) рахунок-фактуру № СФ-0000711 від 11.09.2025 року на суму 135 142,00 грн.

Поясненнями позивача, які викладені в позовній заяві, а також наявними в матеріалах справи рахунком-фактурою № СФ-0000711 від 11.09.2025 року на суму 135 142,00 грн. та платіжною інструкцією № 1572 від 24.09.2025 року на суму 135 142,00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджується факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 135 142,00 грн.

20.02.2026 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, в якій просив повернути отримані відповідачем грошові кошти у розмірі 135 142,00 грн. протягом 3 (трьох) робочих днів, починаючи з дня отримання даної вимоги, проте вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки письмовий договір не укладався, між сторонами по справі виникли відносини з договору поставки укладеного у спрощений спосіб, які врегульовані главою 54 Купівля-продаж Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлено загальний порядок, за яким продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не досягли домовленостей щодо строку передачі товару, перерахування коштів та порядку передачі товару.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що для того, щоб використати право покупця вимагати від продавця повернення попередньої плати за частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України необхідні наступні передумови: домовленість сторін, встановлення строків виконання зобов`язань, порушення продавцем строків передачі товару, виставлення вимоги про передачу оплаченого товару або повернення попередньої плати.

Позивачем суду не надано та матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про передачу фактично оплаченого товару.

Оскільки, сторони не встановили строків виконання взаємних обов`язків (для продавця - на передачу товару, для покупця - на оплату товару), а позивач не звертався до відповідача в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, то відповідач не є таким, що прострочив виконання обов`язку з передачі товару.

Таким чином, строк поставки не настав.

Крім того, суд зауважує, що позивач не повідомляв відповідача про відмову від договору з подальшою вимогою про повернення попередньої плати.

А тому домовленість сторін є чинною та підлягає належному виконанню або ж припиненню в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог, і тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Отже, права позивача за захистом яких він звернувся до суду відповідачем не порушено, а тому в позові слід відмовити.

Інші доводи, на які посилався позивач, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Витрати по сплаті судового збору, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Суддя С.О. Чебикіна